79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
28.05.2025 Справа № 914/3139/24
Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Щерби О.Б., розглянувши справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Пельвецького Романа Андрійовича
до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фізичної особи - підприємця Гульчія Миколи Івановича
про: визнання недійсним та скасування рішення в частині,
та за позовом Фізичної особи - підприємця Гульчія Миколи Івановича
до відповідача Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення,
представники:
позивача: Макота В.М.,
відповідача: Оленюк С.Л., Герасимчук О.В.,
третьої особи: Бенцарук С.А.,
20.12.2024р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Пельвецького Романа Андрійовича до відповідача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 05.11.2024р. №63/180-р/к у справі №63/3-01-2-2023 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафів у частині, що стосується Фізичної особи-підприємця Пельвецького Романа Андрійовича.
26.12.2024р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 22.01.2025р.; залучити до участі у справі Фізичну особу-підприємця Гульчія Миколу Івановича (адреса: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_1 ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача; викликати представників учасників справи у підготовче засідання.
Хід справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Також, на розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Фізичної особи-підприємця Гульчія Миколи Івановича до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії від 05.11.2024 за №63/180-р/к.
Ухвалою суду від 31.12.2024р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.01.2025р.
17.02.2025р. представником позивача на адресу суду подано клопотання про об'єднання позовів (вх.№4158/25), в якому просить суд об'єднати в одне провадження справу №914/3189/24 зі справою №914/3139/24.
Клопотання обґрунтоване тим, що до відкриття провадження у даній справі ФОП Пельвецьким Р.А. було подано позовну заяву до цього ж відповідача до Господарського суду Львівської області (справа №914/3139/24, суддя Король М.Р.). Предметом позову у вказаній справі є визнання недійсним і скасування того ж самого рішення відповідача, яке оскаржується у даній справі. Судом відкрито провадження у справі.
На думку заявника, з метою процесуальної економії доцільно об'єднати справу, що розглядається зі справою №914/3139/24 за позовом ФОП Пельвецького Р.А.
13.01.2025р. на адресу суду відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№903/25).
22.01.2025р. на адресу суду третьою особою подано письмові пояснення (вх.№1764/25).
22.01.2025р. представником позивача ФОП Пельвецького Р.А. на адресу суду подано клопотання про долучення доказів (вх.№1714/25).
17.02.2025р. суд постановив ухвалу, відповідно до якої ухвалив: клопотання Фізичної особи-підприємця Гульчія Миколи Івановича про об'єднання позовів (вх.№4158/25 від 17.02.2025) задоволити; об'єднати в одне провадження справу №914/3189/24 зі справою №914/3139/24 та присвоїти об'єднаній справі №914/3139/24; об'єднану справу №914/3139/24 передати для розгляду судді Король М.Р.
16.04.2025р. на адресу суду відповідачем подано відзив на позовну заяву (вх.№9868/25).
Для встановлення обставин, на які ФОП Пельвецький Р.А. посилається, як на підставу для задоволення позову, позивач при поданні позову просив витребувати матеріали справи Відділення АМК.
Враховуючи те, що долучених до матеріалів справи доказів достатньо для встановлення обставин справи та ухвалення рішення судом, відсутні підстави для задоволення вказаного клопотання.
В підготовчому засіданні 16.04.2025р. суд постановив протокольну ухвалу, відповідно до якої, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 07.05.2025р.
07.05.2025р. на адресу суду відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№11911/25).
У судове засідання з розгляду спору по суті 28.05.2025р. з'явились представники учасників справи.
Суть спору:
Позивачі звернулися до Господарського суду Львівської області з позовом про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК) від 05.11.2024р. №63/180-р/к «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» у справі №63/3-01-2-2023 (далі - рішення №63/180-р/к).
Позиція позивачів:
Позовні вимоги мотивовано тим, що рішення №63/180-р/к є неправомірним, оскільки, приймаючи вказане рішення, Відділення АМК: неправильно застосувало норми матеріального права; не довело обставин, які мають значення для справи і які визнало встановленими; неповно з'ясувало обставини, що мають значення для справи; у матеріалах справи №63/3-01-2-2023 відсутні прямі і належні докази узгоджених антиконкурентних дій; порушило норми процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення; висновки Відділення АМК у рішенні №63/180-р/к не відповідають обставинам справи №63/3-01-2-2023.
В цілому позивачі вважають, що оскаржуване рішення, містить лише припущення, без жодних переконливих доказів узгодженості дій, а доводи мають переважно ймовірний характер. На переконання позивачів, викладені в оскаржуваному рішенні відповідача висновки, вказують лише на можливість вчинення антиконкуретних узгоджених дій, а не свідчать про те, що вони фактично мали місце.
Крім того, вказано на те, що господарські відносини між позивачами є звичайним видом ведення господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, що і є головною метою діяльності будь-якого суб'єкта господарювання.
Позиція відповідача:
Відділення АМК подало суду відзив на позовну заяву, в якому зазначило про те, що: у прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень, у порядок та спосіб, встановлений Законом України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон); висновки, викладені у рішенні №63/180-р/к, відповідають фактичним обставинам справи №63/3-01-2-2023 та є обґрунтованими; Відділенням АМК надано належну оцінку обставинам справи №63/3-01-2-2023 та прийнято законне та обґрунтоване рішення №63/180-р/к про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про притягнення позивачів, як порушників, до визначеної Законом відповідальності.
Позиція третьої особи:
Співпадає з правовою позицією позивачів, зокрема, у письмових поясненнях зазначено про недоведення відповідачем обставин, які б свідчили про узгодженість дій учасників торгів, що стосуються спотворення результатів торгів.
За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників учасників справи, суд встановив наступне:
24 червня 2021 року Комунальне некомерційне підприємство «Моршинська міська лікарня» Моршинської міської ради (Замовник) оголосило про проведення відкритих торгів на закупівлю - код ДК 021.2015:55510000-8 Послуги їдалень (Послуги по забезпеченню харчування стаціонарних хворих, які перебувають в КНП «Моршинська міська лікарня» Моршинської міської ради), номер ідентифікатора закупівлі в системі «Prozorro» UA-2021-06-24-006860-с.
Під час проведення закупівлі у системі публічних закупівель «Prozorro» тендерні пропозиції подали два учасники:
1.Фізична особа-підприємець Пельвецький Роман Андрійович (ціна пропозиції за результатами аукціону - 899 400,00 грн. без ПДВ).
2.Фізична особа-підприємець Гульчій Микола Іванович (ціна пропозиції за результатами аукціону - 899 800,00 грн. без ПДВ).
За наслідками проведення відкритих торгів, уповноваженою особою Замовника пропозицію ФОП Пельвецького Р.А. визначено найбільш економічно вигідною та вирішено: визначити цього учасника переможцем Закупівлі, прийняти рішення про намір укласти з ним договір про закупівлю та оприлюднити повідомлення про намір укласти договір про закупівлю в електронній системі закупівель.
05.11.2024р. Адміністративною колегією відповідачем прийнято рішення №63/180-р/к у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції №63/3-01-2-2023, яким визнано дії позивачів, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачене пунктом 4 частини 2 статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, шляхом спотворення результатів торгів шляхом узгодження своєї поведінки під час участі в конкурсних торгах на закупівлю - код ДК 021:2015:55510000-8 Послуги їдалень (Послуги по забезпеченню харчування стаціонарних хворих, які перебувають в КНП «Моршинська міська лікарня» Моршинської міської ради) (номер ідентифікатора закупівлі в системі «Prozorro» UA-2021-06-24-006860-с).
За вчинене порушення законодавства про захист економічної конкуренції на позивачів накладено штраф у розмірі 68 000,00 грн.
Відповідачем було встановлено антиконкурентні узгоджені дії на підставі наступного: 1)невідповідність тендерної пропозиції учасника умовам тендерної документації;
2)використання учасниками однієї IP-адреси та одного електронного майданчика;
3)обслуговування учасниками в одному банку і відкриття рахунків в тому ж банку;
4)створення документів, поданих учасниками у тендерних пропозиціях, за допомогою однакових програм;
5)комунікація між учасниками;
6)неконкурентна цінова поведінка учасників.
Однак, позивачі не погоджуються з притягненням їх до відповідальності, оскільки вважають, що в даному випадку, не доведена антиконкурентна узгоджена поведінка позивачів, вважають, що наявні матеріали справи №63/3-01-2-2023 не містять беззаперечних доказів, які підтверджують негативний вилив на стан конкуренції у вигляді настання певних негативних наслідків для іншого суб'єкта господарювання, зокрема, приведення до спотворення результатів торгів.
Вказане стало підставою для звернення позивачів з позовами до господарського суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивачів не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Держава, згідно з ч.3 ст.42 Конституції України, забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Як визначено у ст.7 Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», розвиток конкуренції, як основного чинника підвищення ефективності економіки є однією з основних засад внутрішньої політики в економічній сфері.
У відповідності до ч.1 ст.25 ГК України, держава підтримує конкуренцію, як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Зазначене кореспондує законодавчій нормі ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Добросовісна конкуренція є одним із принципів здійснення закупівель, визначених ст.3 Закону України «Про публічні закупівлі», метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації, а змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією (ст.ст. 1, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі по тексту - Закон)). Відтак, суб'єкти господарювання, які беруть участь у публічних закупівлях, є конкурентами.
Закон визначає поняття та ознаки поведінки учасників на відповідному ринку, яка визнається незаконною та такою, що порушує конкурентне законодавство.
Узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання (ст.5 Закону).
Згідно з ч.1 ст.6 Закону, антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (п.1 ст.50 Закону). Відповідно до ст. 51 Закону, порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Недосягнення суб'єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого ст.6 Закону.
Відтак, для визнання Антимонопольним комітетом порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб'єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що, у свою чергу, призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
Зазначене кореспондує правовій позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема у постановах від 18.10.2018р. у справі №916/3214/17, від 04.12.2018р. у справі №914/1912/17, від 18.12.2018р. у справі №922/5617/15, від 20.11.2018р. у справі №910/1339/18 та від 30.01.2020р. у справі № 910/14949/18.
У частині першій статті 48 Закону, зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу, тощо.
Згідно з частиною першою статті 60 Закону, заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону, підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
-неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;
-недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
-невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
-заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;
-порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону, антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів.
Пунктами 1, 2 частини п'ятої статті 14 Закону «Про Антимонопольний комітет України», адміністративна колегія територіального відділення Антимонопольного комітету України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, проводити розслідування або дослідження за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення, надавати попередні висновки стосовно узгоджених дій.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до ст.ст. 1, 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», однойменний орган є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель. Здійснення іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України, передбачених пунктами 1- 4 і 11 частини першої, пунктами 1, 2 і 4 частини другої, пунктами 11-13, 15 і 16 частини третьої статті 7, не допускається.
Згідно зі ст.35 Закону, при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи комітету збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень.
З огляду на вищенаведене, питання щодо збору, оцінки та аналізу доказів у справі є винятковою компетенцією органів Антимонопольного комітету України, а тому виходить за межі повноважень судів. При вирішенні відповідних спорів суд не повинен перебирати на себе непритаманні судам функції органів Антимонопольного комітету України, зокрема, самостійно доводити чи спростовувати замість відповідного органу певні обставини. Саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов'язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити наведені органом докази, і, в разі їх підтвердження, вони можуть бути достатніми для висновків органу, викладених у рішенні органів Антимонопольного комітету України. Вирішуючи спори щодо оскарження рішень Антимонопольного комітету, господарські суди мають враховувати, що відповідно до законів України «Про Антимонопольний комітет України» та «Про захист економічної конкуренції», кваліфікація дій суб'єктів господарювання, як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету.
Таке визначення місця та ролі органів Антимонопольного комітету України серед інших органів державної влади знайшло своє відображення також і в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 30.01.2020р. у справі №910/14949/18, від 19.08.2019р. у справі №910/12487/18.
Під час розгляду справи судом встановлено, що Адміністративною колегією Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України у Рішенні від від 05.11.2024р. №63/180-р/к у справі №63/3-01-2-2023 встановлені наступні ознаки антиконкурентних узгоджених дій:
1)невідповідність тендерної пропозиції учасника умовам тендерної документації;
2)використання учасниками однієї IP-адреси та одного електронного майданчика;
3)обслуговування учасниками в одному банку і відкриття рахунків в тому ж банку;
4)створення документів, поданих учасниками у тендерних пропозиціях, за допомогою однакових програм;
5)комунікація між учасниками;
6)неконкурентна цінова поведінка учасників.
Зазначені обставини встановлюються органами Антимонопольного комітету України самостійно та не потребують спеціальних знань.
Рішення №63/180-р/к містить висновок про узгодженість дій учасників під час підготовки та участі у торгах, які не можуть бути випадковим збігом.
Крім того, згідно аналізу цінових пропозицій, між учасниками торгів не відбувалось пониження цінової пропозиції з метою здобуття перемоги на торгах (учасники не змінювали свої цінові пропозиції), цінові пропозиції відрізнялися незначно (на 0,04%), про що зазначено у рішенні. Крім того, ФОП Гульчій М.І. не подав ряд документів, які вимагав Замовник.
З наведеного також слідує, що поведінка учасників під час участі в торгах є характерним проявом антиконкурентних узгоджених дій.
Відповідна поведінка учасників у ході закупівель є характерною для технічного учасника, який забезпечує перемогу іншому учаснику з мінімальними втратами останнього.
Узгодження учасниками торгів своїх тендерних пропозицій усуває конкуренцію та змагальність між учасниками, а отже, спотворює результат, порушує тим самим право замовника на отримання найбільш ефективного для нього результату, який досягається за наявності лише справжньої конкуренції (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2020р. у справі №910/8399/19, 23.01.2020р. у справі № 922/1539/19, від 05.12.2019р. у справі №910/3095/19).
Встановлені Відділенням АМК факти у своїй сукупності, не можуть бути результатом випадкового збігу обставин чи наслідком дій об'єктивних чинників, а свідчать про узгодження (координацію) учасників своєї поведінки при підготовці до участі у торгах, зокрема, про обмін між ними інформацією.
Для кваліфікації дій суб'єкта господарювання, як антиконкурентних узгоджених не є обов'язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб'єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018р. у справі №922/5616/15, від 24.01.2019р. у справі №916/1734/17, від 19.02.2019р. у справі №916/499/18, від 12.03.2019р. у справі №914/843/18, від 12.03.2019р. у справі №922/1531/18.
Таким чином, сам факт вчинення дій учасниками, які свідчать про узгодження своєї конкурентної поведінки під час проведення тендеру, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.
Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі з огляду на приписи статей 1, 5, 6 Закону, передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їх обов'язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією; при цьому вже сама узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу, відповідно негативним наслідком є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами) (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 року у справі №924/380/17 та від 27.03.2018 року у справі №924/5614/15).
Згідно зі ст. ст. 73, 76-79 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Суд, проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 05.11.2024р. №63/180-р/к у справі №63/3-01-2-2023, встановив, що таке рішення прийнято на підставі зібраних у справі доказів, у ньому повно та всебічно проаналізовано наявні документи, з'ясовано обставини, як підготовки, так і проведення торгів UA-2021-06-24-006860-с, щодо закупівлі.
При цьому, суд враховує, що він наділений компетенцією здійснювати перевірку лише правильності застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, не перебираючи на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами згаданого комітету, як от встановлення наявності/відсутності антиконкурентних узгоджених дій шляхом спотворення результатів торгів.
Позиція позивачів, викладена в позовних заявах, спростовується обставинами, встановленими відповідачем в оскаржуваному рішенні. Доводи позивачів викладені в позовах не спростовують відповідних висновків АМК за фактичними обставинами.
Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а у гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням судочинства завжди є контроль легальності.
Вказаний висновок ґрунтується також на правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 02.07.2019р. у справі №910/23000/17, щодо того, що дискреційні повноваження АМК не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу.
У постанові від 02.07.2019р. у справі № 910/23000/17, Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що АМК має враховувати при ухваленні рішень.
З огляду на завдання та основні засади господарського судочинства, закріплені у ст.2 ГПК України, перевірка правильності кваліфікації дій позивачів щодо порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.4 ч.2 ст.6 та п.1 ст.50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» перебуває поза межами компетенції суду, визначеної ст.59 цього Закону.
Аналіз норм ст.ст.19, 124 Конституції України, ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», норм процесуального права, які закріплені в ГПК України щодо компетенції суду, дає підстави дійти висновку, що останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.
Відтак, під час розгляду цієї справи, перевіряючи дії АМК на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) АМК, з'ясовує і визначає наявність/відсутність, а відтак доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість, передбачених ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання недійсним рішення АМК через призму/ критерії, зокрема в цьому випадку, неповноти з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права, тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи, тощо.
Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанції під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку ч.2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у справі у їх сукупності.
Закон України «Про захист економічної конкуренції» не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» сумнівно, чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з'ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв'язок, у відповідності до ст.86 ГПК України.
Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постановах Верховного Суду від 05.08.2019р. у справі №922/2513/18, від 13.08.2019р. у справі №916/2670/18, від 07.11.2019р. у справі №914/1696/18, від 04.02.2021р. у справі №910/17126/19, які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.
Досліджуючи надані позивачем документи на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд не може досліджувати та оцінювати додаткові пояснення та докази сторін, які стосуються кваліфікації встановленого органом Антимонопольного комітету порушення конкурентного законодавства, які не надавались у межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства. Зазначене кореспондує правовій позиції Верховного Суду, наведеній, зокрема, у постанові від 19.08.2019р. №910/12487/18 та від 15.12.2020р. у справі №918/390/20.
Крім того, аналізуючи аргументи позивачів, суд звертає увагу на те, що рішення органів Антимонопольного комітету України, як правило, ґрунтується саме на непрямих доказах, адже прямі докази в такого роду справах здобути фактично неможливо. Саме тому, закон і надає право цим органам отримати інформацію з різного роду джерел та аналізувати їх на предмет наявності ознак антиконкурентних узгоджених дій, виявлення наміру учасників закупівлі діяти скоординовано. Суд також не може переймати на себе притаманні Антимонопольному комітету функції стосовно кваліфікації дій учасників закупівлі та переоцінювати висновки, зроблені цим органом.
Відтак, аналізуючи заперечення позивачів, суд приходить до висновку, що вони зводяться, в основному, до незгоди з кваліфікацією Антимонопольним комітетом досліджених доказів та встановлених обставин, що не є підставою для скасування рішення від 05.11.2024р. №63/180-р/к у справі №63/3-01-2-2023.
Наведені у позовах мотиви є декларативними, не спростовують відповідних висновків рішення №63/180-р/к, що rрунтуються на встановлених фактичних обставинах, не враховують сукупності наведених у рішенні №63/180-р/к доказів, ні дійсного правового змісту антиконкуретних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (де правове значення має сама по собі фактична відсутність змагальності внаслідок узгодження учасниками торгів поведінки), ані меж виключної компетенції органів Антимонопольного комітету України (зокрема, щодо правової кваліфікації наявної події).
Суд погоджується з відповідачем, що сукупність обставин, встановлених у рішенні №63/180-р/к, виключає можливість того, що пропозиції в торгах готувалися окремо, без комунікації між ними з метою визнання переможця у торгах одного з них.
Також, з остаточних висновків Відділення АМК в оскаржуваному рішенні, слідує те, що встановлені обставини свідчать, що суб'єкти господарювання координували свою поведінку.
Крім того, судом звертається увага позивачам на те, що відповідно до ч.2 ст.59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», навіть при наявності порушення або неправильного застосування норм процесуального права, останні можуть бути підставою для зміни, скасування чи визнання недійсним рішення тільки за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Враховуючи наведене, суд з урахуванням виключних повноважень органів Антимонопольного комітету України щодо оцінки та кваліфікації наявних дій, як відповідного порушення, встановивши, що доводи Відділення АМК стосовно протиправної узгодженої поведінки позивачів не спростовано в даному випадку, приходить до висновку про прийняття Відділенням оспорюваного рішення АМК у межах наданих йому повноважень та про відсутність передбачених статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підстав для визнання оскаржуваного рішення АМК недійсним в частині, з огляду на що, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:
Судовий збір відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивачів.
Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 09.06.2025р.
Суддя Король М.Р.