ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2025Справа № 910/3225/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна"
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО"
про стягнення 78 962,89 грн
Представники сторін: не викликалися
У березні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Граве Україна" (далі - ПрАТ "Граве Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - Військова частина) 78 962,89 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідності до положень статті 1172 ЦК України Військова частина як роботодавець винної в ДТП особи зобов'язана відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в межах ліміту відповідальності страховика відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі 78 962,89 грн (199 989,31 грн - 121 026,42 грн).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/3225/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" (далі - ПрАТ "ВУСО"). Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи. Зобов'язано позивача в строк до 28.03.2025 надати суду докази направлення копії позовної заяви з додатками третій особі.
04.04.2025 через систему "Електронний суд" Військова частина подала відзив, в якому просила відмовити у задоволенні позову, оскільки позивачем неправильно визначено розмір матеріального збитку. При цьому, ПрАТ "ВУСО" зобов'язане відшкодувати завдану шкоду в межах ліміту, визначеного полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом із відзивом, Військова частина подала клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Однак суд вважає вказане клопотання необґрунтованим, виходячи з такого.
Згідно з частинами 1, 2 статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За частиною 3 статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Частиною 5 статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому дана справа є малозначною та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною 4 статті 250 ГПК України якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення, або про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Однак частиною 7 статті 250 ГПК України встановлено, що частини друга-шоста цієї статті не застосовується, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Оскільки вказана справа є малозначною та відповідно до приписів статей 12, 247 ГПК України підлягає розгляду тільки за правилами спрощеного позовного провадження, тому суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.
Також разом із відзивом, Військова частина подала клопотання про витребування доказів. Однак суд вважає, що вказане клопотання не відповідає вимогам процесуального закону.
Згідно з частиною 1 статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 2 статті 81 ГПК України встановлено, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
Проте відповідачем у встановленому законом порядку в його клопотанні не було зазначено яких заходів було ним вжито для отримання цих документів самостійно, а також причин неможливості самостійного отримання наведених доказів.
Як визначено у пункті 4 статті 170 ГПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Отже, клопотання відповідача про витребування доказів підлягає поверненню останньому без розгляду.
10.04.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Граве Україна" подало докази направлення копії позовної заяви з додатками третій особі.
15.04.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "ВУСО" подало письмові пояснення, в яких зазначило, що обґрунтований розмір страхованого відшкодування без суми ПДВ становить 121 026,42 грн (136 193,60 грн - 15 167,18 грн). Таким чином, третьою особою було належним чином виконано свої зобов'язання в частині виплати страхового відшкодування позивачу.
30.04.2025 через систему "Електронний суд" ПрАТ "Граве Україна" подало заяву про розподіл судових витрат шляхом стягнення з відповідача 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
08.05.2025 через систему "Електронний суд" Військова частина подала заяву, в якій просила зменшити заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу до 2 000,00 грн.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд. його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги ПрАТ "Граве Україна" обґрунтованими.
18.10.2023 о 15:30 у місті Києві по вулиці Глибочицькій, 53 сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох транспортних засобів: "Ford", д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , та "ГАЗ-2752", д.н.з. НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 .
ДТП сталася внаслідок порушення водієм автомобіля "ГАЗ-2752", д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, вина якого була встановлена постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 04.01.2024 у справі №455/2267/24.
Внаслідок даної ДТП було пошкоджено автомобіль "Ford", д.н.з. НОМЕР_2 , (застрахований транспортний засіб), власником та страхувальником якого, згідно зі Згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , є Державне підприємство "Документ" (далі - ДП "Документ").
08.06.2023 між ДП "Документ" (за текстом договору - Страхувальник) та ПрАТ "Граве Україна" (за текстом договору - Страховик) було укладено договір добровільного страхування "ГРАВЕ КАСКО" №101086445, за яким Страховик зобов'язався здійснити страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. Предметом договору є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (ТЗ): "Ford", д.н.з. НОМЕР_2 .
На підставі повідомлення про випадок з транспортним засобом №4323 від 20.10.2023, Звіту №9919 від 26.10.2023, ремонтної калькуляції №9919 від 23.10.2023, рахунку-фактури №46 від 24.10.2023, вставленого ФОП Тимошенком Дмитром Вікторовичем на суму 199 989,31 грн (без ПДВ), заяви про виплату страхового відшкодування №4412 від 27.10.2023, страхового акту №11.98027385.1/KOS від 27.10.2023, 27.10.2023 за платіжною інструкцією №1027123149 від 27.10.2023 позивачем сплачено на рахунок особи, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу (ФОП Тимошенку Дмитру Вікторовичу) 199 989,31 грн (без ПДВ).
Судом встановлено, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність особи, якій належить автомобіль "ГАЗ-2752", д.н.з. НОМЕР_3 , була застрахована у ПрАТ "ВУСО" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №211273142.
Вказаний вище поліс передбачає франшизу в розмірі 0,00 грн та страхову суму (ліміт відповідальності) за шкоду, спричинену майну 160 000, 00 грн.
ПрАТ "Граве Україна" звернулося до ПрАТ "ВУСО" із заявою про страхове відшкодування у розмірі 199 989,31 грн.
Вказана заява була задоволена частково шляхом перерахування на користь позивача 121026,42 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №46384 від 07.08.2024.
З метою досудового врегулювання спору, ПрАТ "Граве Україна" звернулося до Військової частини з претензією №904-101086445 від 26.09.2024, в якій просило виплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) у розмірі 78 962,89 грн (199 989,31 грн - 121 026,42 грн).
Однак вказана претензія була залишена без відповіді та задоволення.
Посилаючись на те, що відповідач, як роботодавець винної у ДТП особи, не відшкодував шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, яка є різницею між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою в межах ліміту відповідальності страховика відповідача за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі 78 962,89 грн, ПрАТ "Граве Україна" звернулося з даним позовом до суду.
1. За приписами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, у вказаних правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Таким чином, виконавши свої зобов'язання перед страхувальником за договором добровільного страхування №101086445 від 08.06.2023 шляхом виплати страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
2. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.
Відповідно до частини 1 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини 2 зазначеної статті).
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом шкода підлягає відшкодуванню: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування (абзац 1, 3 частини 1 статті 16 Закону України "Про страхування").
За статтею 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об'єктом страхування можуть бути, зокрема відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно зі статтею 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон №1961-IV).
Законом №1961-IV визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно зі статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до статті 5 вказаного Закону об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частинами 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
За змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Відповідно до частини 2 статті 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За приписами частини 22.1 статті 22 Закону №1961-IV у разі настання страхового випадку, страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом №1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV).
Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди, що перевищує ліміт відповідальності страховика, і сумою виплаченого страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц, від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Таким чином, суд наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Водночас в Законі №1961-IV наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто Закон, який спрямований насамперед на захист прав осіб потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Тобто положення Закону №1961-IV спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована її відповідальність, а тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
Таким чином, частка відповідальності особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17.
Системний аналіз статті 22 ЦК України частини 2 статті 1192, статті 1194 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту без урахування зносу (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у постанові від 02.02.2022 у справі №757/54513/16).
Отже, поняття вартість відновлювального ремонту без урахування зносу (реальні збитки потерпілої особи) і ремонт з урахуванням зносу (страхове відшкодування, яке здійснює страховик відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV) не є тотожними, а тому сплата страхового відшкодування (ремонту з урахуванням зносу) не означає повного відшкодування заподіяної шкоди.
3. Визначаючи межі відповідальності страховика та безпосереднього винуватця ДТП (страхувальника) суд виходить з наступного.
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України (стаття 29 Закону №1961-IV).
Вищезазначеними приписами не встановлено імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжне доручення та рахунок на сплату послуг з ремонту пошкодженого транспортного засобу, а звіт про оцінку автомобіля є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Отже, доказом дійсної вартості ремонтних робіт є рахунок СТО, який містить перелік робіт та використаних матеріалів щодо ремонту транспортного засобу, що стосуються саме пошкодженої частини транспортного засобу.
Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена станцією технічного обслуговування сума вартості відновлювального ремонту транспортного засобу.
При цьому, суд у силу частини 4 статті 236 ГПК України враховує аналогічну правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика).
Згідно з пунктом 2.3. Методики вартість відновлювального ремонту КТЗ визначається як грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого КТЗ.
Вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості) (пункт 2.4. Методики).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = Ср + См + Сс х (1 - Ез), де: Ср - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн.; См - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн.; Сс - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн.; Ез - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №910/3650/16, №910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від: 01.02.2018 у справі №910/22886/16, 06.02.2018 у справі №910/3867/16, 12.03.2018 у справі №910/5001/17.
Зі змісту рахунку-фактури №46 від 24.10.2023 вбачається, що вартість відновлювального ремонту автомобіля "Ford", д.н.з. НОМЕР_2 , у розмірі 199 989,31 грн (222 710,37 грн - знижка 22 721,06 грн (10,2%) (без ПДВ) складається з:
вартості ремонтно-відновлювальних робіт (Ср) у розмірі 27 196,83 грн (30 286,00 грн - знижка 10,2%) (позиції 1-24);
вартості необхідних для ремонту матеріалів (См) у розмірі 8 980?,00 грн (10 000,00? грн знижка 10,2%) (позиція 37);
вартості нових складників, що підлягають заміні під час ремонту (Сс), у розмірі 163 812,48 грн (182 424,37? грн знижка 10,2%) (позиції 25-36).
Вищезазанчена сума відновлювального ремонту у повному обсязі (199 989,31 грн (без ПДВ) була сплачена ПрАТ "Граве Україна" на користь ФОП Тимошенка Дмитра Вікторовича за платіжною інструкцією №1027123149 від 27.10.2023.
У той же час, звітом №9919 від 26.10.2023 встановлено коефіцієнт фізичного зносу автомобіля "Ford", д.н.з. НОМЕР_2 , який складає 0,5308.
Таким чином, за розрахунком суду вартість відновлювального ремонту вказаного автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 113 037,65 грн, розрахованого таким чином: 27 196,83 грн + 8 980,00 грн + 163 812,48 грн (1 - 0,5308).
Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "ГАЗ-2752", д.н.з. НОМЕР_3 , у вчиненні ДТП, на момент настання страхової події була застрахована у ПрАТ "ВУСО" на підставі Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №211273142, (франшиза - 0,00 грн, ліміт за шкоду по майну - 160 000,00 грн), що підтверджується інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ.
Судом встановлено, що ПрАТ "ВУСО" було сплачено на користь ПрАТ "Граве Україна" 121 026,42 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №46384 від 07.08.2024.
Отже, фактичний розмір шкоди (реальні збитки) становить 199 989,31 грн, а страхове відшкодування - 121 026,42 грн.
4. При цьому, частиною 1 статті 1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.04.2025 у справі №127/2551/23.
З матеріалів справи вбачається та визнається відповідачем у відзиві, що автомобіль "ГАЗ-2752", д.н.з. НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 , належить Військовій частині, а зазначений водій є військовослужбовцем Військової частини.
У постанові Шевченківського районного суду міста Києва від 04.01.2024 у справі №455/2267/24. вказано, що ОСОБА_2 перебуває на військовій службі, а спірна ДТП сталася у робочий день (18.10.2023) та в робочі години часу - о 15:30.
Жодних доказів на спростування обставини наявності трудових/службових правовідносин з винуватцем ДТП та виконання останнім трудових (службових) обов'язків, а також доказів на спростовування обґрунтованості визначеного позивачем розміру шкоди відповідачем не було надано.
Враховуючи те, що винуватець ДТП ( ОСОБА_2 ) є військовослужбовцем Військової частини (страхувальника), тому для повного відшкодування завданої шкоди в останнього виник обов'язок виплатити позивачу, до якого перейшло право вимоги у порядку суброгації, різницю між фактичним розміром шкоди у сумі 199 989,31 грн і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) на суму 121 026,42 грн, сплаченою страховиком відповідача (ПрАТ "ВУСО"), що становить 78 962,89 грн (199 989,31 грн - 121 026,42 грн).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов ПрАТ "Граве Україна" підлягає задоволенню у повному обсязі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України та з урахуванням положень частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", якими передбачено коефіцієнт 0,8 для пониження ставки судового збору, покладається на відповідача.
5. Також, у своєму позові ПрАТ "Граве Україна" просила суд стягнути з Військової частини витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у сумі 10000,00 грн, ПрАТ "Граве Україна" було додано копії: договору про надання правової (правничої) допомоги від 22.07.2024, детального опису робіт (надання послуг), виконаних для надання правової допомоги у розмірі 10 000,00 грн, акту виконаних робіт від 11.04.2025 на суму 110 350,00 грн, рахунку-фактури на суму 110 350,00 грн, платіжної інструкції №2 від 04.04.2025, посвідчення адвоката на ім'я Синюка Станіслава Леонідовича №6423/10 від 15.02.2018, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6423/10 від 15.02.2028 та ордеру серії АІ №1558414 від 22.07.2024 на ім'я вказаного адвоката, виданого Адвокатським бюро "Синюк та Партнери".
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
22.07.2014 між Адвокатським бюро "Синюк та Партнери" (за текстом договору - Адвокатське бюро), та ПрАТ "Граве Україна" (за текстом договору - Клієнт) було укладено договір, відповідно до пункту 1.1. якого Клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе зобов'язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно з пунктом 4.1. вказаного правочину розмір та порядок оплати гонорару, який Клієнт сплачує Адвокатському бюро за надану в межах цього Договору правову (правничу) допомогу, визначається Сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.
За результатами надання юридичної допомоги складається Акт, що підписується представниками кожної зі Сторін. В Акті вказується обсяг наданої Адвокатським бюро юридичної допомоги і її вартість. Акт надсилається Клієнту Адвокатським бюро факсимільним зв'язком або поштою. На письмову вимогу Клієнта, Адвокатське бюро може надавати Акти про надання юридичної допомоги, в яких буде вказано перелік наданої юридичної допомоги із ідентифікацією (пункт 4.2. договору про надання правничої допомоги).
За умовами пункту 4.3. вказаного договору Акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання Клієнтом, останній не надав Адвокатському бюро письмові аргументовані заперечення на акт.
Оплата за даним Договором здійснюється не пізніше 3-х робочих днів з моменту отримання Клієнтом рахунку та Акту виконаних робіт від Адвокатського бюро (пункт 4.4. договору про надання правничої допомоги).
11.04.2025 між Клієнтом та Адвокатським бюро було підписано та скріплено печатками Акт виконаних робіт на загальну суму 110 350,00 грн, зі змісту якого вбачається, що витрати на правову допомогу по справі №910/3225/25 за позовом ПрАТ "Граве Україна" до Військової частини про стягнення 78 962,89 грн становить 10 000,00 грн.
Також між зазначеними сторонами було підписано та скріплено печатками детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги, на суму 10 000,00 грн.
Підписавши та скріпивши печатками вказані акти, Клієнт засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.
Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатським бюро позивачу послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 10 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Разом із цим, 01.04.2025 Адвокатським бюро було виставлено ПрАТ "Граве Україна" рахунок-фактуру №14 на суму 110 350,00 грн, який був повабністю сплачений позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №2 від 04.04.2025.
У частині 4 статті 129 ГПК України закріплено загальне правило розподілу судових витрат.
Проте у частині 5 наведеної норми ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.
Зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 ГПК України).
У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.
Разом з тим, за приписами частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відзиві Військова частина вказувала на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є явно завищеним, а зазначені в детальному описі роботи (надані послуги) не стосуються даної справи.
Зі змісту детального опису робіт (наданих послуг), виконаних для надання правової допомоги, на суму 10 000,00 грн, вбачається, що Адвокатським бюро було надано (виконано) такі послуги (роботи) з розрахунку 1 година - 2 000,00 грн:
1) консультація Замовника (Позивача) щодо порядку та строків падання правової допомоги Адвокатом по стягненню грошових коштів з Відповідача - 1 година - 2 000,00 грн;
2) підготовчі дії: з'ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує Позивач, та якими доказами вони підтверджуються; з'ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин з врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду; збір необхідних доказів на спростування викладеного у апеляційній скарзі; аналіз судової практики - 2 години - 4000,00 грн;
3) підготовка, написання та подання позовної заяви: визначення підсудності розгляду позовної заяви; визначення складу учасників судового процесу; розрахунок ціни позову та розміру судових витрат; написання, копіювання, сканування та надсилання позовної заяви стороні та суду; підготовка, написання заяв/клопотань - 2 години - 4 000,00 грн.
Дослідивши зазначений детальний опис робіт (наданих послуг), суд дійшов наступних висновків.
Недоцільним є покладення на відповідача витрат щодо надання консультації між позивачем та Адвокатським бюро щодо порядку та строків падання правової допомоги та щодо збору доказів на спростування викладеного в апеляційній скарзі, оскільки такі послуги не стосуються безпосередньо даної судової справи.
Позовна заява не містить посилання на актуальну практику Верховного суду та апеляційних судів, при цьому заявником не вказано як аналіз судової практики сприяв досягненню позитивного результату для Клієнта шляхом задоволення позову.
Крім цього, суд зазначає, що аналіз судової практики, з'ясування фактичних обставин справи, визначення правовідносин, визначення правової норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин (пункт 2), входять до складу послуги 3 - підготовка, написання та подання позовної заяви. Тобто окреме виділення зазначених послуг спрямоване на завищення вартості послуг, що не є обґрунтованим.
Крім цього, суд зауважує, що висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1999 №6 не може вважатися актуальною судовою практикою, тому включення такої послуги
Таким чином, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, оскільки зазначені в ньому послуги є тотожними, дублюють та охоплюють одна одну, що призводить до необґрунтованого завищення обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, що в підсумку свідчить про штучний та надмірний характер (стягнення таких витрат двічі за одні і ті самі послуги) правової допомоги.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, у зв'язку з чим заява позивача про компенсацію витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із задоволенням позову ПрАТ "Граве Україна", судові витрати, пов'язані із наданням професійної правничої допомоги у розмірі 4000,00 грн, на підставі статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Граве Україна" (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 65; ідентифікаційний код 19243047) 78 962 (сімдесят вісім тисяч дев'ятсот шістдесят дві) грн 89 коп. шкоди, 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору та 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ