ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
29.05.2025Справа № 910/1355/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи № 910/1355/25 за позовом Ворекс ЛЛС (Voreх LLC) до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення 340 748,83 дол. США,
за участю представників:
позивача: Панчишина А.В.;
відповідача: Скопича Ю.В.;
У лютому 2025 року Ворекс ЛЛС (VOREX LLC) (далі - Компанія) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - Товариство) на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) безпідставно набутих грошових коштів у загальному розмірі 330 241,00 доларів США. Крім того, у зв'язку з порушенням Товариством його грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором поставки трубної продукції від 7 серпня 2023 року № UGV 420/30-23, позивач просив стягнути з відповідача 9 907,23 доларів США відсотків за користування вказаними грошовими коштами та 600,60 доларів США пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 5 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.
10 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від представника позивача на виконання вимог вказаної ухвали надійшли документи для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11 лютого 2025 року відкрито провадження у справі № 910/1355/25, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 6 березня 2025 року.
26 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував та вказав, що позивач не заперечує порушення покладених на нього зобов'язань за укладеним між сторонами договором у частині своєчасної поставки обумовленого товару. У зв'язку з цим відповідач правомірно застосував до Компанії передбачену договором оперативно-господарську санкцію у вигляді притримання оплати товару на суму нарахованих штрафних санкцій в розмірі 330 241,00 доларів США. При цьому, оскільки позивачем не дотримано вимоги пункту 8.2. договору щодо порядку повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин, Компанія втратила право посилатися на дії обставин непереборної сили як підставу звільнення її від відповідальності за порушення умов договору. Крім того, на думку Товариства, надані позивачем сертифікати про форс-мажорні обставини не є належними доказами настання обставин непереборної сили для Компанії у спірних правовідносинах. Відповідач також вказав, що наведені позивачем обставини мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, які мали та могли бути передбачені відповідачем при укладанні договору.
4 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від 3 березня 2025 року, у якій останній вказав, що надані ним сертифікати про настання форс-мажорних обставин відповідають вимогам чинного законодавства, а про виникнення обставин непереборної сили позивач фактично дізнався лише з листа свого контрагента - логістичної компанії Logistics Plus Inc., від 18 жовтня 2023 року, про що було повідомлено відповідача у встановленому договором порядку. При цьому, на думку Компанії, положення пункту 7.11. укладеного між сторонами договору суперечать приписам статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
У підготовчому засіданні 6 березня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів; про оголошення перерви в засіданні до 17 квітня 2025 року.
10 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача.
17 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у справі на призначено її до розгляду по суті на 1 травня 2025 року.
У судовому засіданні 1 травня 2025 року судом було оголошено перерву до 29 травня 2025 року.
28 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі від цієї ж дати з викладеними у них додатковими аргументами проти задоволення позову Компанії.
29 травня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від 28 травня 2025 року, у яких останній навів додаткові обґрунтування щодо можливості застосування приписів статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин сторін.
У судовому засіданні цього ж дня представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд у позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд
7 серпня 2023 року між Товариством та Компанією укладено договір поставки трубної продукції (графік поставки) № UGV420/30-23, за умовами якого остання зобов'язалася поставити відповідачу товар, зазначений в специфікаціях, що додаються до цього правочину і є його невід'ємною частиною, а Товариство - прийняти й оплатити вказану продукцію.
Цей договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений їх печатками.
Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем (пункт 1.1. вказаного правочину).
Відповідно до пункту 1.2. договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна його вартість вказується у специфікації. Строк поставки товару визначається графіком поставки товару (додаток № 3).
За умовами пунктів 3.1. та 3.2. зазначеного правочину ціна товару вказується в специфікаціях у гривнях з урахуванням ПДВ (застосовується, якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом відповідно до чинного законодавства України). Загальна ціна договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації, та становить до 15 018 600,00 доларів США (включно).
Згідно з пунктом 4.1. договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної та пред'явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу), шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, на умовах зазначених у специфікації, або з урахуванням умов, передбачених пунктом 3.4. цього правочину.
Строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікаціях та графіку поставки до цього договору. Датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки, зазначеного у відповідному товарно-транспортному документі, або дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару. (пункти 5.1. та 5.2. договору).
У пунктах 5.6.2., 5.6.3., 5.6.4., 5.6.5. договору сторони погодили перелік документів, які постачальник повинен надати покупцю при здійсненні перевезення товару автотранспортом, авіатранспортом, водним транспортом, залізничним транспортом чи із застосуванням двох або більше видів транспорту.
За умовами пункту 6.3.1. вказаного правочину постачальник зобов'язався забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.
Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов'язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2. цього правочину, і діє до 20 жовтня 2024 року (включно).
У специфікації № 1 до договору та графіку поставки (додаток № 3) сторони погодили найменування, вартість товару, строк його поставки й умови оплати, зокрема: загальна вартість товару, що постачається, - 15 018 600,00 грн; строк та умови поставки товару - 90 календарних днів з дати укладання договору на склад покупця (DAP); умови та строки оплати - по факту поставки протягом 30-ти календарних днів з дати постачання й підписання сторонами видаткової накладної або акта прийому-передачі товару; країна виробник - Tiangiin Pipe Corporation (Китайська Народна Республіка).
З матеріалів справи вбачається та сторонами під час розгляду справи не заперечувалось, що обумовлений договором товар був поставлений відповідачем у період з 17 листопада 2023 року по 5 грудня 2023 року за підписаними між сторонами актами приймання-передачі товару: від 17 листопада 2023 року: № 1 на суму 1 999 844,24 грн та № 2 на суму 969 655,88 грн, від 21 листопада 2023 року № 3 на суму 52 364,85 грн, від 27 листопада 2023 року № 4 на суму 4 015 460,50 грн, від 30 листопада 2023 року № 5 на суму 2 962 236,12 грн, від 4 грудня 2023 року № 6 на суму 2 972 356,16 грн, від 5 грудня 2023 року: № 7 на суму 1 317 266,39 грн та № 8 на суму 687 791,81 грн.
Судом також встановлено, що за поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково, у зв'язку з чим, на думку Компанії, у Товариства утворилась заборгованість за договором на суму 330 241,00 доларів США.
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач направив позивачу вимогу від 19 грудня 2023 року № 302.1-022-6420, у якій зазначив, що в зв'язку з порушенням обумовленого договором строку поставки товару, позивач має сплатити на користь Товариства штрафні санкції, нараховані в порядку пункту 7.11. вказаного правочину, у загальному розмірі 330 241,00 доларів США та додатково проінформував, що відповідно до пункту 7.14. договору відповідач, у випадку несплати постачальником в обумовлений строк нарахованих штрафних санкцій, має право отримати суму останніх із суми, що підлягає оплаті за товар.
Листом від 30 січня 2024 року № 302.1.-022-721 відповідач повідомив позивача про застосування до нього оперативно-господарської санкції, встановленої пунктом 7.14. договору.
Факт направлення відповідачем вказаних листів на адресу позивача й отримання їх уповноваженою особою Компанії сторонами під час розгляду даної справи не заперечувався.
На час звернення до суду з даним позовом відповідач, посилаючись на дію спірної оперативно-господарської санкції, яка в установленому законом порядку не була скасована, повну вартість поставленої позивачем продукції не оплатив, у зв'язку з чим Компанія звернулося до суду з даним позовом.
Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 ЦК України).
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджується і позивачем не спростовано факт порушення останнім строку поставки обумовленого договором товару.
Згідно з частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до частин 1- 2 статті 235 ГК України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Перелік видів оперативно-господарських санкцій встановлений у частині 1 статті 236 ГК України. При цьому, згідно з частиною 2 статті 236 ГК України такий перелік не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі й інші оперативно-господарські санкції.
Статтею 237 ГК України передбачено, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням. Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
З аналізу положень статті 237 ГК України вбачається, що особливістю оперативно-господарських санкцій є те, що, на відміну від штрафних санкцій, до яких вдаються виключно за рішенням суду, вони застосовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку, тобто без попередження заздалегідь. Оперативно-господарські санкції застосовують безпосередньо самі суб'єкти господарських відносин в оперативному порядку, тобто без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання - це, зокрема, є головною умовою застосування сторонами таких санкцій, про що має бути пряма вказівка в договорі. При цьому до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, які передбачено договором.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 травня 2024 року в справі № 922/2786/23.
У свою чергу, штрафними санкціями, за приписами статті 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У пункті 7.14. договору сторони прямо погодили, що при нарахуванні будь-яких штрафних санкцій та/або збитків, передбачених даним договором покупець має право направити постачальнику письмову вимогу про нарахування штрафних санкцій (із розрахунком нарахування штрафних санкцій) та збитків (із наданням документально підтверджуючих документів або копій таких документів про нанесені збитки). У такому випадку постачальник зобов'язаний перерахувати покупцю суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків протягом 7-ми робочих днів з дати направлення відповідної письмової вимоги. Датою направлення вимоги про сплату штрафних санкцій та/або збитків є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилалась така вимога. При несплаті Постачальником штрафних санкцій та/або збитків протягом строку, вказаного в пункті 7.14. договору, покупець має право застосувати до постачальника оперативно-господарську санкцію, а саме - отримати суму нарахованих штрафних санкцій та/або збитків, спричинених невиконанням та/або несвоєчасним виконанням договору та/або порушенням умов договору із суми, що підлягає сплаті постачальнику. Про застосування оперативно-господарської санкції покупець зобов'язаний письмово повідомити постачальника. Датою направлення такого повідомлення є дата відправлення, зазначена в документах (фіскальний чек, накладна, опис вкладення в цінний лист) підприємства зв'язку, через яке надсилається таке повідомлення.
У свою чергу, пунктом 7.11. договору встановлено, що в разі прострочення постачальником виконання зобов'язань з поставки товару, він сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості простроченого зобов'язання з поставки товару. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання постачальником порушеного зобов'язання.
З системного аналізу вказаних пунктів договору вбачається, що умова, встановлена сторонами в пункті 7.14. вищевказаного правочину, за своїм змістом є оперативно-господарською санкцією та відповідає ознакам, які висуваються законодавством до цього виду господарських санкцій.
Аналогічна правова позиція щодо можливості застосування стороною оперативно-господарської санкції у вигляді зменшення суми грошових коштів, що підлягають перерахуванню постачальнику/підряднику, на суму неустойки та/або штрафів, які підлягають стягненню з постачальника/відрядника за порушення умов договору, у тому числі за порушення строків виконання робіт/постачання товару, викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 20 серпня 2018 року в справі № 905/2464/17, від 14 травня 2024 року в справі № 922/2786/23 та від 12 березня 2024 року в справі № 910/12017/23.
Судом також враховано те, що статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Оскільки вказані спірні умови договору на час розгляду судом зазначеної справи є чинними та в установленому законом порядку не оскаржувалися (доказів зворотнього матеріали справи не містять), посилання Компанії на невідповідність положень пункту 7.11. договору вимогам чинного законодавства є необґрунтованими та не приймаються судом до уваги.
Відтак, визначальною обставиною для застосування спірної оперативно-господарської санкції у даних правовідносинах є факт порушення позивачем свого основного зобов'язання стовно належної поставки обумовленого договором товару та подальшої несплати Компанією неустойки, якою забезпечується таке основне зобов'язання.
Враховуючи вищевикладені обставини даної справи, суд дійшов висновку про те, що відповідач мав право застосувати до позивача оперативно-господарську санкцію у формі утримання оплати за товар на суму нарахованих ним штрафних санкцій у силу пункту 7.14. договору.
При цьому, як вже зазначалося судом, статтею 237 ГК України прямо передбачено, що оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання. Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором.
Докази порушення відповідачем обумовленого договором порядку застосування спірної оперативно-господарської санкції та її скасування у передбаченому законом порядку в матеріалах справи відсутні і позивачем подані не були.
Судом також враховано, що предметом даного спору є стягнення заборгованості за поставлений товар, що передбачає дослідження судом виключно обставин наявності або відсутності передбачених договором та законом підстав для її стягнення з відповідача. У свою чергу, правомірність застосування Товариством передбаченої пунктом 7.14. договору оперативно-господарської санкції, як і нарахування відповідних штрафних санкцій, передбачених пунктом 7.11. договору, не входить до предмету доказування у даній справі, а підлягає дослідженню судом у порядку вирішення спору про скасування відповідної оперативно-господарської санкції, як це прямо передбачено частиною 2 статті 237 ГК України. Однак такої позовної вимоги Компанія не заявляла.
Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
За змістом частини 2 статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками.
Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.
Разом із цим, умовами пунктів 8.1.- 8.4. договору визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим правочином у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін. Обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання стороною зобов'язань, передбачених умовами договору (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Не вважаються обставинами непереборної сили (форс-мажорними обставинами), зокрема, порушення зобов'язань контрагентами сторони-правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у сторони-боржника необхідних коштів, фінансова та економічна криза, дефолт, зростання офіційного та комерційного курсів іноземної валюти до національної валюти, тощо. Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), повинна не пізніше ніж протягом 7-ми днів з моменту їх виникнення повідомити у письмовій формі або листом на електронну пошту про це іншу сторону.
У своєму позові Компанія зазначала, що такий семиденний строк суперечить приписам Гаазької конвенції 1961 року. Однак, в установленому законом порядку дане положення договору недійсним визнано не було, а відтак є чинним та підлягає застосуванню до спірних правовідносин сторін.
Вказаними умовами спірного правочину також встановлено, що в повідомленні про форс-мажорних обставини повинна бути вказана наступна інформація: конкретні обставини непереборної сили дата та місце виникнення таких обставин, їх очікувана тривалість (якщо таку можна визначити), та реквізити цього договору (номер і дата). Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) або відсутність інформації, яку повинно мати таке повідомлення, є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов'язань. Доказом виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або Торгово-промисловою палатою або іншим уповноваженим на це органом країни розташування сторони, яка постраждала внаслідок таких обставин, та/або країни у якій виникли такі обставини, внаслідок чого постраждала сторона. З такого документу повинно вбачатися, що він стосується неможливості виконання стороною, яка посилається на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), конкретних зобов'язань по договору внаслідок дії таких обставини із зазначенням конкретної обставини та тим, що така обставина є обставиною непереборної сили (форс-мажорною обставиною), місце, початок виникнення і строк дії такої обставини непереборної сили (форс-мажорної обставини), а також причинно-наслідковий зв'язок між обставиною непереборної сили (форс-мажорними обставинами) і неможливістю виконання такою стороною своїх зобов'язань за цим договором. У випадку, якщо сторона надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної (форс-мажорних обставин), видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, така сторона зобов'язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу. Якщо документ видається уповноваженими органами іноземних держав (не держави Україна), такий документ повинен бути легалізованим, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. Сторона, яка надає документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав (не держави Україна), повинна забезпечити їх переклад на українську мову. Ненадання документів, або невідповідності вимог до таких документів та/або інформації, яка повинна міститися у таких документах, відповідно до пункту 8.3. договору, позбавляє відповідну сторону права посилатися на обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), як на підставу невиконання або порушення строку виконання договірних зобов'язань та звільнення від відповідальності.
Частиною 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" (далі - Закон № 671/97-ВР) встановлено, що Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати (далі - регіональні ТПП) засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати (далі - сертифікат ТПП) є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.
Проте сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав і обов'язків сторін, а є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду: у складі Касаційного адміністративного суду від 27 січня 2022 року в справі № 826/9302/17, у складі Касаційного господарського суду від 9 листопада 2021 року в справі № 913/20/21.
Разом із цим, жоден із наданих позивачем сертифікатів про форс-мажорні обставини не засвідчує факт дії обставин непереборної сили для Компанії упродовж усього обумовлено строку поставки товару.
Зокрема, у сертифікаті про форс-мажорні обставини від 27 грудня 2023 року № 3200-23-4875, виданий Київською обласною ТПП, зазначено про дію обставин непереборної сили - снігопад (обмеження на дорогах) та шквальний вітер у порту міста Рені у період з 24 листопада 2023 року по 15 грудня 2023 року, тобто, після спливу передбаченого договором строку поставки (5 листопада 2023 року). При цьому, вказаний сертифікат засвідчує настання обставин непереборної сили за зовсім іншим правочином - договір поставки трубної продукції (графік поставок) від 7 серпня 2023 року № UGV421/30-2023, тоді як спірні правовідносини сторін виникли з договору поставки трубної продукції (графік поставок) від 7 серпня 2023 року № UGV420/30-2023.
Суд також завертає увагу на те, що спірний товар був поставний Компанією у період з 17 листопада 2023 року по 5 грудня 2023 року, тобто, саме в період дії вказаних у вищезазначеному сертифікаті, а також сертифікаті про форс-мажорні обставини від 13 грудня 2023 року № 3200-23-4723, виданого Київською обласною ТПП (з 18 жовтня 2023 року по 5 грудня 2023 року) обставин непереборної сили, на які позивач посилався у своєму позові як на обставину звільнення його від відповідальності за порушення умов договору.
Слід зазначити, що в пункті 8.1. договору сторони прямо встановили, що не вважаються обставинами непереборної сили порушення зобов'язань контактами сторони-порушника, а також обставини непереборної сили, які існували під час укладання договору.
Відтак, вказані у виданому Київською обласною ТПП сертифікаті про форс-мажорні обставини від 13 грудня 2023 року № 3200-23-4723 обставини - військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану, ракетні обстріли цивільної та транспортної інфраструктури, ракетно-артилерійські обстріли узбережжя Чорного та Азовського морів України, - не є обставинами непереборної сили в розумінні укладеного між сторонами договору, оскільки ці обставини фактично існували й на час укладання між сторонами спірного правочину (7 серпня 2023 року).
У свою чергу, сертифікатом ТПП міста Констанца (Румунія) від 20 грудня 2023 року № 1500 зафіксовано існування обставин непереборної сили (погодні умови) виключно щодо контрагента позивача - логістичної компанії Logistics Plus LLS, що також не є доказом настання форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах сторін відповідно до пункту 8.1. договору та імперативних приписів частини 1 статті 617 ЦК України.
Суд також звертає увагу на те, що у своєму позові та листі від 25 жовтня 2023 року № 2510/2023 (адресованим відповідачу в порядку путу 8.2. договору) Компанія посилається на факт існування обставин непереборної сили у його контрагента в період з 15 вересня 2023 року по 29 вересня 2023 року, однак спірний сертифікат ТПП міста Констанца (Румунія) від 20 грудня 2023 року № 1500 засвідчує факт існування таких обставини за інший період - з 4 жовтня 2023 року по 12 листопада 2023 року. Докази того, що вказані обставини мали місце в інші періоди обумовленого договором строку поставки товару, матеріали справи не містять і позивачем надані не були.
Крім того, судом встановлено, що за умовами специфікації країною-виробником товару є Китайська Народна Республіка. Тобто, Товариство не є виробником товару, а здійснює виключно його постачання відповідачу. Доказів існування обставин непереборної сили у спірний період у країні-виробника спірного товару, як і доказів неможливості здійснення його перевезення іншою логістичною компанією чи альтернативними видами транспорту (у тому числі залізничним транспортом, як це передбачено умовами специфікації), матеріали справи не містять і позивачем надані не були.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність обставин, які відповідно до умов договору, а також статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України звільняють його від відповідальності за порушення умов вказаного правочину.
Поряд із цим, суд повторно звертає увагу Компанії на те, що згідно зі статтею 236 ГК України підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною, незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання та наявності збитків у сторони, яка застосовує відповідну санкцію.
Позивач не довів жодними належними та допустимими доказами в справі відсутності передбачених договором та чинним законодавством правових підстав для застосування відповідачем до нього спірної оперативно-господарської санкції, як, зокрема, і припинення існування таких обставин на час розгляду даної справи судом.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Враховуючи встановлені судом обставини справи та умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку про те, що правові підстави для стягнення з відповідача грошових коштів в загальному розмірі 330 241,00 доларів США як набуті без достатньої правової підстави на час розгляду судом даного спору відсутні. Відтак, вказана позовна вимога Компанії є необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.
У зв'язку з недоведеністю позивачем правових підстав для стягнення з Товариства суми основної заборгованості, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні похідних вимог щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних, нарахованих на спірну суму основної заборгованості за період з 5 січня 2024 року по 5 січня 2025 року, та пені, нарахованої на вищенаведену суму боргу за період з 5 січня 2024 року по 4 липня 2024 року.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову Компанії.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що спірна сума була утримана відповідачем внаслідок застосування оперативно-господарської санкції, встановленої пунктом 7.11. договору, який в установленому законом порядку не був визнаний недійсним. У той же час, застосована оперативно-господарська санкція у порядку, встановленому спеціальною нормою частини 2 статті 237 ГК України, також не була скасована. Позивачем не було й доведено наявності форс-мажорних обставин та своєчасного повідомлення про такі обставини відповідача в порядку пункту 8.2. договору.
За таких обставин у задоволенні позову Компанії слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.
Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 9 червня 2025 року.
Суддя Є.В. Павленко