04.06.2025 року м.Дніпро Справа № 904/2400/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 (суддя Дупляк С.А.)
у справі № 904/2400/24
за позовом Керівника Новомосковської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Перещепинської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС"
про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення грошових коштів
Керівник Новомосковської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Перещепинської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 04.06.2024 за вих. №62-3012ВИХ-24 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС" (далі - відповідач), у якій просить:
визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору про надання послуг з поточного ремонту №060923 від 06.09.2023, укладеного між позивачем та відповідачем;
стягнути з відповідача 447.550,91 грн, з яких: 211.997,52 грн пені, 235.553,39 грн штрафу.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 у справі №904/2400/24 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду №1 до договору про надання послуг з поточного ремонту №060923 від 06.09.2023, укладеного між Перещепинською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОМ+ТРАНС». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМ+ТРАНС» на користь Перещепинської міської ради 211.997,52 грн (двісті одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім грн 52 к.) пені, 235.553,39 грн (двісті тридцять п'ять тисяч п'ятсот п'ятдесят три грн 39 к.) штрафу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМ+ТРАНС» на користь Дніпропетровської обласної прокуратури 7.793,00 грн (сім тисяч сімсот дев'яносто три грн 00 к.) судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 у справі № 904/2400/24 прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- судом першої інстанції судом надано хибну оцінку нормам Закону № 922, а також безпідставно не прийнято доводи Відповідача щодо продовження строку виконання зобов'язань;
- ні Законом України «Про публічні закупівлі», а ні будь-якими іншими нормами чинного законодавства не визначено конкретного переліку документів, які можуть підтверджувати об'єктивні обставини, що спричинили продовження строку дії договору (строку надання послуг), у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника і т.д. Таким чином, такі обставини є індивідуальними у кожному конкретному випадку. Роз'ясненням Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору», щодо продовження строку дії договору та виконання зобов'язання вказано, що форма підтвердження об'єктивних Законом не визначена, оскільки вона залежить від обставин, що спричинили продовження строку дії договору про закупівлю та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг. Тому замовник самостійно визначає форму документального підтвердження таких обставин з дотриманням законодавства;
- норми ЗУ «Про публічні закупівлі» не є актами цивільного законодавства у розумінні частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину. У матеріалах справи відсутні докази того, правочин не відповідає вимогам ЦК України, актам цивільного законодавства та інтересам держави і суспільства. Отже, відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваного договору;
- не видається зрозуміти, виходячи із яких міркувань суд першої інстанції відмовився від зменшення штрафних санкцій, і при цьому обмежився виключно констатацією наявної судової практики. Натомість застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості;
- судом не взято до уваги те, що у разі визнання недійсною додаткову угоду підстав за для стягнення штрафних санкцій неможливе, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а відтак заявлені у позовній заяві вимоги є неефективним способом захисту, а також є взаємовиключними, так як задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткову угоду виключить можливість задоволення вимоги про стягнення неустойки.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
18.12.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
04.06.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи, в якій він просить розглянути справу № 904/2400/24 без участі представника апелянта - адвоката Сірика А.С., за наявними в матеріалах справи документами.
В судовому засіданні 04.06.2025 брав участь прокурор. Позивач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував. Відповідач також явку свого представника не забезпечив, проте надав до суду заяву про розгляд справи без нього.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги заяву апелянта про розгляд справи за його відсутності та необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача та відповідача.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
В судовому засіданні 04.06.2025 прокурор заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваного рішення без змін.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 08.08.2023 Перещепинською міською радою оголошено проведення відкритих торгів з особливостями (UA-2023-08-08-011002-a) на закупівлю «Поточний ремонт дороги вздовж мікрорайону Орільський м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області» з очікуваною вартістю закупівлі у розмірі 3.462.400,00 грн.
24.08.2023 Перещепинською міською радою опубліковано повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з ТОВ «КОМ+ТРАНС», з якого вбачається, що джерелом фінансування закупівлі є місцевий бюджет.
За результатами проведення закупівлі між Перещепинською міською радою (далі - позивач) та ТОВ «КОМ+ТРАНС» (далі - відповідач) був укладений Договір про надання послуг з поточного ремонту №060923 від 06.09.2023 (далі - договір).
Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна за цим договором становить 3.365.048,62 грн згідно з договірною ціною (з ПДВ 20% 560.841,44 грн.).
Відповідно до п. 5.2. договору термін надання послуги: до 01.10.2023.
Пунктом 9.2. договору встановлено, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Додатковою угодою №1 від 18.10.2023 сторонами продовжено строк надання послуг за договором до 30.11.2023.
Згідно з інформацією, розміщеною на єдиному веб-порталі використання публічних коштів https://spending.gov.ua, Перещепинською міською радою сплачено за надані послуги на розрахунковий рахунок ТОВ «КОМ+ТРАНС» від 15.12.2023 суму у розмірі 3.365.048,62 грн відповідно до акта приймання виконаних робіт №1 від 04.12.2023.
ТОВ «КОМ+ТРАНС» надало лист від 29.09.2023 №29/1 про неможливість здійснити постачання асфальтобетону, копії листів від своїх постачальників асфальтобетону (ТОВ «РЕМДОР ГРУП») та бітуму (ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД), у зв'язку з чим, за твердженням відповідача, виникла об'єктивна необхідність продовжити строк виконання зобов'язань з надання послуг без продовження строку дії договору.
ТОВ «КОМ+ТРАНС» також посилалося на листи від своїх постачальників щодо нестабільної ситуації на ринку нафтопродуктів, яка пов'язана з військовою агресією РФ на території України.
Міською радою взято до уваги також лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, згідно з яким вищезазначена обставина, на дудку відповідача, вважається форс мажорною.
Водночас, прокуратура вважає, що додаткова угода №1 від 18.10.2023 до договору укладена в порушення ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» та вимог підпункту 4 п. 19 особливостей і відповідно до ст. ст. 16, 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною.
Наведені вище обставини і зумовили звернення прокурора до суду з даним позовом
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що оскаржувана додаткова угода до договору укладена з порушенням вимог чинного законодавства та визнана судом недійсною, з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції у заявленому прокуратурою розмірі та зменшенню не підлягають.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Керівник Новомосковської окружної прокуратури (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Перещепинської міської ради (далі - позивач) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 04.06.2024 за вих. №62-3012ВИХ-24 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС" (далі - відповідач), у якій просить:
визнати недійсною додаткову угоду №1 до договору про надання послуг з поточного ремонту №060923 від 06.09.2023, укладеного між позивачем та відповідачем;
стягнути з відповідача 447.550,91 грн, з яких: 211.997,52 грн пені, 235.553,39 грн штрафу.
Прокуратура вважає, що укладення спірних додаткових угод про продовження строків надання послуг до договору про надання послуг з поточного ремонту № 060923 від 06.09.2023 відбулося з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а саме, за відсутності документального підтвердження об'єктивних обставин для продовження строку надання послуг, що спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору, робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів.
Вказані обставини, на думку прокурора, є підставою для визнання недійсною додаткової угоди № до договору про надання послуг з поточного ремонту № 060923 від 06.09.2023 та стягнення з відповідача на підставі пункту 9.2. спірного договору 211.997,52 грн пені та 235.553,39 грн штрафу за прострочення виконання зобов'язання щодо надання послуг з поточного ремонту.
Предметом доказування у справі відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять обставини, зокрема що наявності підстав для визнання додаткової угоди недійсною та стягнення штрафних санкцій з відповідача.
Щодо підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором.
Відповідно до ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ст. 44 ГПК України усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність).
Враховуючи особливий процесуальний статус прокурора в господарському процесі, як особи, яка відповідно до ст.ст. 4, 53, 55 ГПК України наділена правом звернення до суду в інтересах іншої особи - держави, процесуальна правоздатність у нього настає з моменту виникнення відповідної компетенції або передбачених законом повноважень.
Статтею 131 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Згідно зі ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Виходячи з положень ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Ключовим для застосування цих норм є поняття «інтерес держави».
У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
Підґрунтям для зростання економіки будь-якої країни, а також її макроекономічної стабільності є державний та місцеві бюджети. Вони є центром зосередження та розподілу ресурсів відповідно до потреб суспільства та основою позитивного фінансового середовища для динамічного розвитку ринкових відносин, дієвим стратегічним інструментом реалізації державної політики та місцевого самоврядування. Бюджетна політика має бути спрямована на виділення коштів для реалізації програм, що є важливими для суспільства в конкретний період розвитку: витрати на соціальний захист, оборону, науку й освіту, утримання державних органів тощо.
Державний та місцеві бюджети є однією з головних ланок фінансової системи нашої країни, за рахунок якої забезпечується виконання покладених на неї функцій. При цьому виконання державного та місцевих бюджетів за видатками реалізується у більшій своїй частині завдяки здійсненню закупівель товарів, робіт та послуг.
Завдяки чіткому та ефективному функціонуванню бюджетної сфери забезпечуватиметься й належне фінансування господарської та соціальної сфери, зокрема, своєчасно виплачуватиметься заробітна плата, пенсії, стипендії та інші платежі, бюджетні кошти використовуватимуться за цільовим призначенням.
Тільки належне дотримання всіма учасниками бюджетних відносин законодавчих норм та своєчасне поновлення порушених державних інтересів у цій сфері сприятиме ефективному функціонуванню усієї бюджетної системи України.
Крім того, питання дотримання уповноваженими особами вимог законодавства під час витрачання коштів набувають особливої актуальності в умовах збройної агресії російської федерації.
Неналежне виконання зобов'язань за Договором, необґрунтоване укладення додаткових угод про продовження строків надання послуг з поточного ремонту порушує інтереси держави та не відповідає інтересам Перещепинської міської територіальної громади.
У даному випадку порушенням інтересів держави та Перещепинської міської територіальної громади є те, що ТОВ «КОМ+ТРАНС» порушило строки надання послуг за Договором на поточний ремонт, що призвело до порушення принципів здійснення публічних закупівель, а саме добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності та призвело до неефективного використання бюджетних коштів.
Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні такого значимого питання як раціональне та максимально ефективне витрачення бюджетних коштів, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства.
Правовідносини, пов'язані з використанням бюджетних коштів, становлять суспільний інтерес, а правочини, що порушують інтереси держави та суспільства на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідають.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.
На території міста Перещепине таким органом місцевого самоврядування є Перещепинська міська рада.
Так, закупівлю послуг було передбачено здійснити за кошти місцевого бюджету Перещепинської міської територіальної громади.
Враховуючи, що розпорядником бюджетних коштів та Стороною за Договором є Перещепинська міська територіальна громада в особі Перещепинської міської ради, то органом, уповноваженим здійснювати функції захисту інтересів територіальної громади у зазначених правовідносинах, є Перещепинська міська рада.
Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів.
Згідно з ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, в тому числі, судового захисту прав місцевого самоврядування.
Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.
Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, в тому числі шляхом оскарження незаконних судових рішень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Проте, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
З метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави Новомосковською окружною прокуратурою за вих. №62-1077вих-24 від 26.02.2024 був направлений запит, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», до Перещепинської міської ради з вимогою надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень законодавства.
У відповідь міською радою намірів про вжиття заходів не повідомлено.
В подальшому Новомосковською окружною прокуратурою за вих.№ 62-1822вих-24 від 03.04.2024 був направлений запит до Перещепинської міської ради з вимогою надати інформацію про вжиті або заплановані заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень законодавства.
У відповідь Перещепинської міської ради аналогічно не повідомлено про вжиття заходів.
Орган місцевого самоуправління на момент пред'явлення цього позову не повідомив прокурора про наміри ініціювання проведення перевірки, службового розслідування, звернення до суду та про будь-які інші конкретні, дієві заходи з метою недопущення порушення інтересів держави.
Верховний Суд у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 зазначив, що прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.
Норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не встановлення причин нездійснення уповноваженими органами своїх функцій щодо захисту інтересів держави.
Таким чином прокурор підставно звернувся з даним позовом.
Необхідно зазначити, що правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначаються Законом України "Про публічні закупівлі".
Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції (преамбула).
Відповідно до статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі" закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об'єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Учасник - переможець процедури закупівлі під час укладення договору повинен надати дозвіл або ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством.
Забороняється укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За наслідками проведення процедури закупівлі послуг між Перещепинською міською радою та ТОВ «КОМ+ТРАНС» був укладений договір про надання послуг з поточного ремонту №060923 від 06.09.2023.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Згідно з частиною першою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Згідно з частиною першою статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною другою статті 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 927/863/23 зазначив, що оскільки факт укладення договору за загальним правилом пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.
Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.
Істотною умовою договору у всіх без винятку випадках є умова про предмет договору.
Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.
Крім того, істотними умовами є будь-які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони, тобто такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.
Частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Вказана норма визначає, що предмет, ціна та строк дії договору є істотними умовами, які сторони повинні погодити при укладенні договору. Тобто це правило є загальним у всіх без винятків випадках.
У даному випадку для визначення, які викладені у спірному договорі умови належать до числа істотних, потрібно послуговуватись не лише загальним правилом про істотні умови договору (частина третя статті 180 Господарського кодексу України), а й враховувати, чи є необхідною та чи інша умова для договорів певного виду, чи є умова, відносно якої має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони тощо.
Частиною четвертою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції / пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі / спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції / пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Як вбачається з матеріалів справи, у спірному договорі сторони погодили строк надання послуги, а саме, термін надання послуги до 01.10.2023.
У подальшому, додатковою угодою № 1 від 18.10.2023 сторонами продовжено строк надання послуг до 30.11.2023.
Згідно зі статтями 509, 526 Цивільного кодексу України, статтями 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Таким чином, відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір про надання послуг з поточного ремонту (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлювала, що кінцевою датою надання послуг є дата, визначена сторонами у спірному договорі, з огляду на що повинна була розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки. Тобто відповідач, підписавши договір, погодив усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати надання послуг з поточного ремонту (виконання робіт).
Із зазначеного вище та системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що в даному випадку визначена сторонами у договорі така умова як строк надання послуги є істотною умовою договору про закупівлю.
Згідно з частиною першою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України "Про публічні закупівлі", норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 926/3421/22).
Особливості укладання договору про закупівлю та внесення змін до нього врегульовано у статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", яка містить загальне правило, що істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю (пункт 4 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Вказана норма передбачає можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов'язань у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21).
Отже, під час дії спірного договору сторони могли змінити таку істотну умову як строк виконання зобов'язань (строк виконання робіт/надання послуг з поточного ремонту) шляхом його продовження, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження (схожа за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №907/811/21).
Згідно з приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За загальним правилом вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Так, продовження терміну надання послуг шляхом укладення оспорюваної додаткової угоди № 1 від 18.10.2023 обґрунтовано тим, що ТОВ «КОМ+ТРАНС» не зможе своєчасно здійснити постачання асфальтобетону (лист від 29.09.2023 №29/1), у зв'язку з тим, що постачальники відповідача повідомили його про нестабільну ситуацію на ринку нафтопродуктів, що пов'язана з військовою агресією РФ на території України.
Відповідно до п. 18 особливостей, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі, у тому числі за результатами електронного аукціону.
ТОВ «КОМ+ТРАНС» під час участі в закупівлі 18 серпня 2023 року подано тендерну пропозицію, відповідно до якої товариство погодилося з основними умовами договору про закупівлю, з тим що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, окрім випадків, визначених пунктом 19 особливостей та у разі визначення переможцем процедури закупівлі взяло на себе зобов'язання виконати усі умови, передбачені договором.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2024 у справі № 927/863/23 зазначив, що оскільки факт укладення договору за загальним правилом пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.
Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору. Істотною умовою договору у всіх без винятку випадках є умова про предмет договору. Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду. Крім того, істотними умовами є будь-які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони, тобто такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.
Як вже було зазначено, частиною третьою статті 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з п. 19 особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 за №1178, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, в тому числі, продовження строку дії договору про закупівлю та/або строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Відповідач, підписуючи договір, джерелом фінансування якого є бюджетні кошти, зі встановленим строком виконання, мав оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору у зв'язку з невиконанням зобов'язань в строк. Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір з вказаним строком виконання, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з надання послуг та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк.
Укладаючи договір, ТОВ «КОМ+ТРАНС» засвідчило можливість надання послуг у термін визначений договором до 01.10.2023, усвідомлювало, що послуги повинні бути надані протягом 25 днів вересня 2023 року та погодилось з відповідальністю за порушення строків надання послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 30.04.2024 у справі № 927/782/23.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України «Про публічні закупівлі» не містить виключень з цього правила (постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19 від 18.01.2022 у справі № 910/15786/21).
При цьому, закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин (відповідна позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у Постановах у справах № 911/537/19, № 916/1921/18, №926/708/18, № 910/5573/19, від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).
Тобто, будь-яке внесення змін до істотних умов договору розуміється законодавцем не як правило, а як виняткова, виключна ситуація, зумовлена непередбачуваними для сторін під час укладення договору обставинами.
Виходячи з вищевикладеного, під час укладення договору ТОВ «КОМ+ТРАНС» було обізнано про ситуацію на ринку нафтопродуктів у зв'язку з тривалою військовою агресією рф на території України, а тому у вересні 2023 була відсутня істотна зміна обставин у розумінні ст. 652 ЦК України.
У відповідності до роз'яснення Міністерства економічного розвитку торгівлі України від 27.10.2016 № 3302-06/34307-06 «Щодо зміни істотних умов договору», щодо продовження строку дії договору та виконання зобов'язання, вказано, що форма підтвердження об'єктивних Законом не визначена, оскільки вона залежить від обставин, що спричинили продовження строку дії договору про закупівлю та виконання зобов'язань щодо передання товару, виконання робіт, надання послуг. Тому замовник самостійно визначає форму документального підтвердження таких обставин з дотриманням законодавства.
Відповідно до п.п. 10.1.-10.4. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 3 (трьох) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються місцевими органами влади та державними установами (організаціями).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислові палати створюються з метою сприяння розвиткові народного господарства та національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формуванню сучасних промислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створенню сприятливих умов для підприємницької діяльності, всебічному розвиткові усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, науково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємцями та підприємцями зарубіжних країн.
В силу ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що затверджений Рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 18.12.2014 № 44(5), який набрав чинності 18.12.2014.
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, по кожному окремому договору сторони повинні отримати сертифікат про форс-мажорні обставини. При цьому за загальним правилом, форс-мажор не звільняє від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.
Якщо буде доведено, що порушення зобов'язання відбулось у зв'язку з непереборними обставинами (наприклад, у зв'язку з руйнуванням приміщень, неможливістю доставити товар на певну територію, знищенням майна і т.д.) сторона буде звільнена від відповідальності. Якщо таких обставин сторона довести не зможе, то буде нести відповідальність на загальних засадах.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не є достатнім документальним підтвердженням об'єктивних обставин для продовження строку надання послуг за договором шляхом укладення додаткової угоди №1 від 18.10.2023.
В свою чергу, Додаткова угода № 1 не містить посилань на об'єктивні обставини та належні докази на їх підтвердження, які б свідчили про неможливість своєчасного виконання ТОВ «КОМ+ТРАНС» зобов'язань за договором.
Перещепинською міською радою повідомлено, що додаткова угода № 1 від 18.10.2023 укладена у зв'язку з неможливістю ТОВ «КОМ+ТРАНС» своєчасно здійснити постачання асфальтобетону, що підтверджується листом товариства від 29.09.2023 за вих. №29/1. На підтвердження неможливості своєчасного постачання асфальтобетону ТОВ «КОМ +ТРАНС» надано лист від 25.09.2023 за вих. 09/25/01 від ТОВ «РЕМДОР ГРУП», яке є постачальником асфальтобетону для ТОВ «КОМ+ТРАНС».
ТОВ «РЕМДОР ГРУП» у своєму листі зазначає про неможливість вчасно здійснювати постачання асфальтобетону, у зв'язку з тим, що постачальник бітуму дорожнього 70/100 ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД» не має змоги прогнозовано відвантажувати продукцію.
На підтвердження зазначеного наданий лист від 21.09.2023 за вих.21/09/23-1 від ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД», з якого вбачається, що підприємство закуповує бітум на заводі ПАТ «Укртатнафта», який не гарантує компанії чітко-прогнозовані поставки бітуму дорожнього.
Водночас, документів (листування, претензій), які підтверджують факт наявності договірних відносин між ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД» та ПАТ «Укртатнафта», відсутність гарантій від ПАТ «Укртатнафта» щодо відвантаження товару на конкретну дату, наявність перебоїв з постачанням суду не надано.
У листі ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД» до ТОВ «РЕМДОР ГРУП» зазначено: «на Ваш запит щодо поставки бітуму на жовтень-листопад 2023…» (арк. 63, том 1).
Тобто, запит ТОВ «РЕМДОР ГРУП» щодо поставки бітуму на жовтень-листопад 2023 не може слугувати підтвердженням наявності об'єктивних обставин для продовження строку надання послуг, оскільки послуги за договором необхідно було надати до зазначеного строку, а саме до 01 жовтня 2023.
Судом також враховуються посилання прокурора на те, що ТОВ «РЕМДОР ГРУП» та ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД» не є монополістами з постачання асфальтобетону та бітуму на території України, умовами договору не був визначений обов'язок закупівлі матеріалів у зазначених суб'єктів господарювання і ТОВ «КОМ+ТРАНС» було не обмежено у виборі сертифікованого постачальника будівельних матеріалів для надання послуг за договором.
Таким чином, документи, що були надані ТОВ «КОМ+ТРАНС» до Перещепинської міської ради не є належним документальним підтвердженням об'єктивних обставин для продовження строку надання послуг з поточного ремонту та укладення додаткової угоди №1 до договору.
Пунктом 3 Особливостей визначено, що Замовники, що зобов'язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.
Статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачені основні принципи здійснення публічних закупівель, а саме: 1) добросовісна конкуренція серед учасників; 2) максимальна економія, ефективність та пропорційність; 3) відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; 4) недискримінація учасників та рівне ставлення до них; 5) об'єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; 6) запобігання корупційним діям і зловживанням.
Передбачені Законом України «Про публічні закупівлі» процедури закупівель визначені з метою забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників, досягнення економії та ефективності, а тому базуються на таких принципах. Максимальна економія публічних коштів та ефективність їх використання забезпечується шляхом конкурентного визначення постачальника товарів і послуг, виконання робіт.
Дії сторін Договору щодо необґрунтованого продовження строку надання послуг шляхом укладення Додаткової угоди № 1 суперечать меті Закону України «Про публічні закупівлі». Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвитку добросовісної конкуренції.
Таким чином, укладення додаткових угод про продовження строків виконання зобов'язань, жодним чином не відповідає принципам добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності.
Укладення оспорюваної додаткової угоди до Договору щодо продовження строків виконання зобов'язань за Договором за відсутності для цього документально підтверджених об'єктивних обставин, у т.ч. обставин непереборної сили, спотворює результати торгів та нівелює економію, яку було отримано під час підписання договору.
А можливість зміни строків надання послуг внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».
Аналогічна за змістом правова позиція міститься у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/1812, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 01.06.2020 у справі №913/368/19,від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 19.08.2020 у справі № 925/47/19, від 09.09.2020 у справі № 921/524/18.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.
За ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Зміст правочину не може суперечити, зокрема, інтересам держави і суспільства (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (див. постанову Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), ст. 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЦК України актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.
Зокрема, відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.
Відповідно до статей 74, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Беручи до уваги те, що на момент укладення додаткової угоди № 1 від 18.10.2023 до договору № 060923 про надання послуг з поточного ремонту від 06.09.2023 не було документально підтверджено об'єктивних обставин, що зумовили б необхідність та правомірність укладення вказаної додаткової угоди до основного договору, з огляду на те, що сторони спірного договору внесли до нього зміни шляхом укладення оспорюваної додаткової угоди безпідставно, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, що оспорювана додаткова угода укладена всупереч приписам закону (зокрема, вимогам Закону України "Про публічні закупівлі"), а, відтак, позовні вимоги в частині визнання її недійсними є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо аргументів скаржника про те, що судом першої інстанції судом надано хибну оцінку нормам Закону № 922, а також безпідставно не прийнято доводи Відповідача щодо продовження строку виконання зобов'язань, суд приймає до уваги, що продовження терміну надання послуг шляхом укладення оспорюваної додаткової угоди № 1 від 18.10.2023 обґрунтовано тим, що ТОВ «КОМ+ТРАНС» не зможе своєчасно здійснити постачання асфальтобетону (лист від 29.09.2023 №29/1), у зв'язку з тим, що постачальники відповідача повідомили його про нестабільну ситуацію на ринку нафтопродуктів, що пов'язана з військовою агресією РФ на території України.
Однак, відповідач, підписуючи договір, джерелом фінансування якого є бюджетні кошти, зі встановленим строком виконання, мав оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору у зв'язку з невиконанням зобов'язань в строк.
Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір з вказаним строком виконання, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з надання послуг та відповідно об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний строк.
Укладаючи договір, ТОВ «КОМ+ТРАНС» засвідчило можливість надання послуг у термін визначений договором до 01.10.2023, усвідомлювало, що послуги повинні бути надані протягом 25 днів вересня 2023 року та погодилось з відповідальністю за порушення строків надання послуг.
Отже, обґрунтовані підстави для продовження строку виконання договірних зобов'язань відсутні.
Посилання скаржника на те, що ні Законом України «Про публічні закупівлі», а ні будь-якими іншими нормами чинного законодавства не визначено конкретного переліку документів, які можуть підтверджувати об'єктивні обставини, що спричинили продовження строку дії договору (строку надання послуг), у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника і т.д., не спростовують обставин того, що відповідно до умов пункту 5.2. договору відповідач повинен був надати послуги з ремонту до 01.10.2023; ТОВ «РЕМДОР ГРУП» та ТОВ «БІТ ЕНЕРГО ТРЕЙД» не є монополістами з постачання асфальтобетону та бітуму на території України, а умовами договору не був визначений обов'язок закупівлі матеріалів у зазначених суб'єктів господарювання, тобто ТОВ «КОМ+ТРАНС» не було обмежено у виборі сертифікованого постачальника будівельних матеріалів для надання послуг за договором та відповідно дотриматися своєчасного виконання зобов'язань за договором.
При цьому необхідно наголосити, що відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Апеляційний суд також не розділяє позиція скаржника щодо того, що норми ЗУ «Про публічні закупівлі» не є актами цивільного законодавства у розумінні частини першої статті 203 ЦК України, а тому в них не можуть міститися вимоги до змісту правочину. У матеріалах справи відсутні докази того, правочин не відповідає вимогам ЦК України, актам цивільного законодавства та інтересам держави і суспільства. Отже, відсутні підстави для визнання недійсними оспорюваного договору.
Так, правові та економічні засади здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг визначені Законом України "Про публічні закупівлі", норми якого є спеціальними та визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель, і їх потрібно застосовувати переважно щодо норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.
При цьому будь-яке внесення змін до істотних умов договору розуміється законодавцем не як правило, а як виняткова, виключна ситуація, зумовлена непередбачуваними для сторін під час укладення договору обставинами.
Під час укладення договору ТОВ «КОМ+ТРАНС» обізнано про ситуацію на ринку нафтопродуктів у зв'язку з тривалою військовою агресією рф на території України, а тому у вересні 2023 була відсутня істотна зміна обставин у розумінні ст. 652 ЦК України.
Можливість зміни строків надання послуг внаслідок недобросовісних дій сторін договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є порушенням принципів процедури закупівлі, визначених Законом України «Про публічні закупівлі» та є підставою для визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 18.10.2023 до договору № 060923 про надання послуг з поточного ремонту від 06.09.2023.
Щодо вимог про стягнення пені та штрафу.
В силу положень статтей 216, 236 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У зв'язку з визнанням судом недійсною додаткової угоди в частині продовження строку виконання робіт, відповідно до умов пункту 5.2. договору відповідач повинен був надати послуги з ремонту до 01.10.2023.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до положень статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. За своєю правовою природою, неустойка (пеня, штраф) є видом забезпечення виконання зобов'язання.
Судом встановлено, що відповідачем зобов'язання за спірним договором щодо надання послуг з поточного ремонту виконано 04.12.2023, тобто, з порушенням встановлених договором строків, що підтверджується долученим до матеріалів справи, підписаним сторонами без зауважень та заперечень актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2023 року.
Апелянтом ці обставини не заперечуються.
Відповідно до пункту 9.2. договору за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
З огляду на викладене, прокурор, посилаючись на пункт 9.2. спірного договору, яким сторони встановили відповідальність у вигляді пені у розмірі 0,1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - штраф у розмірі 7% вказаної вартості, нарахував та просить стягнути з відповідача на користь позивача пеню за загальний період прострочення з 01.10.2023 по 04.12.2023 в сумі 211.997,52 грн., та штраф в сумі 235.553,39 грн.
Судом перевірено розрахунок пені та штрафу, який здійснений прокуратурою, арифметичних і методологічних помилок не виявлено, невідповідностей встановленим обставинам справи не встановлено.
Відповідач у відзиві зазначав про те, що у разі, якщо суд вбачатиме стягнення пені та штрафу у розмірі 447.550,91 грн, відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, оскільки відповідач не бажав вчинення таких порушень, вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали жодних збитків контрагенту.
Аналогічне клопотання викладено скаржником у апеляційній скарзі.
Щодо цього судом зауважується, що за приписами статті 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.
При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, за положенням частини першої статті 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку правову позицію викладено і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 13.01.2020 у справі №902/855/18).
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням конкретних обставин в їх сукупності суд дійшов висновку, що оскаржувана додаткова угода до договору укладена з порушенням вимог чинного законодавства та визнана судом недійсною, з відповідача підлягають стягненню штрафні санкції у заявленому прокуратурою розмірі та зменшенню не підлягають.
Щодо посилання в апеляційній скарзі на тому, що застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості, суд акцентує увагу на наступному.
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (див. постанову Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18).
Положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18: «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32).
Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Проте судом враховується, що у разі неухильного виконання відповідачем домовленостей закріплених у договорі, у позивача були б відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій.
Умови щодо нарахування пені, штрафу та їх розміру визначалися обопільно сторонами у договорі.
В свою чергу, у разі незгоди з розміром штрафних санкцій, які мають нараховуватися у разі неналежного виконання зобов'язання, відповідач не був позбавлений права ініціювати внесення відповідних змін до договору.
Розмір неустойки не є надмірним пропорційно до вартості предмету закупівлі.
До такого розміру штрафних санкцій, який був заявлений позивачем, відповідач допустив сам виключно своїм зволіканням з виконання зобов'язання за договором.
Стосовно можливої збитковості відповідача, то слід зауважити, що вказана обставина не є винятковою обставиною що дає підстави для зменшення нарахованих штрафних санкцій, адже підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, наслідки від ведення якої несе відповідний суб'єкт господарювання.
В свою чергу, можлива відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення нарахувань позивача.
За таких умов, відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в цій частині.
Відтак, слід погодитися з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача пені за період з 01.10.2023 по 04.12.2023 в сумі 211.997,52 грн., та штрафу в сумі 235.553,39 грн.
Твердження скаржника про неефективність такого способу захисту як стягнення штрафних санкцій та взаємовиключність заявлених позовних вимог є безпідставними, не узгоджуються з встановленими судом обставинами, умовами договору, нормами законодавства та існуючою судовою практикою.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і обставини, надав їх належну правову оцінку.
Порушень або неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.
З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.08.2024 у справі № 904/1979/24.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 у справі №904/2400/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2024 у справі №904/2400/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМ+ТРАНС".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 10.06.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко