10 червня 2025 року м. Харків Справа № 905/375/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.,
розглянувши в порядку спрощеного (без виклику представників сторін) провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (вх.№953Д/1) на ухвалу постановлену Господарським судом Донецької області у складі судді Зекунова Е.В. 15.04.2025 (дата складання повного тексту 15.04.2025) у справі №905/375/25
за позовом Приватного АТ "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція"
про стягнення,
Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі НЕК "Укренерго") звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (далі - ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС") про стягнення 50924,23грн з яких: 48673,74грн основний борг, 3 % річних 577,22грн та інфляційних втрат у сумі 1673,27грн за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за договором від 01.01.2024 №2350-03032-ПД.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 передано матеріали справи №905/375/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (код ЄДРПОУ 00100227) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" (код ЄДРПОУ 43594541) про стягнення 50924,23грн до Господарського суду Запорізької області (69001, м. Запоріжжя, вул. Гетьманська, 4).
Ухвала мотивована тим, що відповідно до інформації, яка наявна у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" зареєстровано у місті Запоріжжя.
Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку про передачу справи за територіальною підсудністю за місцезнаходженням відповідача.
До Східного апеляційного господарського суду в системі "Електронний суд" 24.04.2025 надійшла апеляційна скарга ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС", в якій апелянт просить суд:
1. апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 у справі №905/375/25 скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
2. судові витрати покласти на НЕК "Укренерго".
Апелянт зазначає, що оскільки відповідач, діючий на підставі ліцензії, виданої згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, основним видом діяльності якого є виробництво електроенергії, що вироблялася за адресою м. Курахове, Донецька область, мав можливість виконувати договірні зобов'язання лише у зазначеному місці, тобто на території ТЕС, то спір повинен розглядатися Господарським судом Донецької області, до якого звернувся позивач з позовною заявою.
Крім того, в обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник з посиланням на приписи частин першої, п'ятої статті 29 ГПК України вказує на те, що сторонами не вносились зміни та доповнення до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління щодо місцезнаходження підприємства у відповідності до пунктів 8.8, 13.1 цього договору, реєстрація зміни місцезнаходження відповідача відбулась 11.02.2025.
Скаржник посилається на те, що ухвалою від 10.02.2025 Господарський суд Донецької області залишив позовну заяву позивача без руху з підстав невиконання вимоги ч. 3 ст. 162 ГПК України, але аж ніяк не з підстав належності або неналежності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності). При вирішенні питання про відкриття провадження у даній судовій справі, на переконання відповідача, суд мав дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 24.04.2025 справу №905/375/25 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Шутенко І.А., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.04.2025 витребувано у Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/375/25.
Відкладено вирішення питань щодо руху апеляційної скарги ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 у справі №905/375/25 до надходження матеріалів справи.
06.05.2025 справа №905/375/25 надійшла до Східного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 апеляційну скаргу ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 року у справі №905/375/25 залишено без руху та встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме надати до Східного апеляційного господарського суду докази сплати судового збору у розмірі 2422,40грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 року у справі №905/375/25.
Встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Встановлено строк до 02.06.2025 для подання заяв та клопотань.
Справу постановлено розглядати без повідомлення учасників справи.
Ухвалу Східного апеляційного господарського суду 19.05.2025 було доставлено в електронні кабінети учасників справи того ж дня, тобто 19.05.2025 о 17:21 год.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Отже ухвала Східного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 вважається врученою всім учасниками справи, в тому числі і позивачу 20.05.2025, з урахуванням чого останнім днем для подання відзиву на апеляційну скаргу є 04.06.2025 включно.
Судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів задля повідомлення учасників процесу про хід розгляду справи, витримано терміни, які суд вважає достатніми для можливості реалізації сторонами своїх процесуальних прав.
Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався. Клопотань від учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом) до суду апеляційної інстанції не надійшло.
Враховуючи наведене, зважаючи на відсутність клопотань від учасників справи про розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та відсутність необхідності призначати розгляд даної справи в судовому засіданні з повідомленням осіб за власною ініціативою, перегляд оскаржуваної ухвали про передачу справи на розгляд іншого суду здійснюється без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, перевіривши в межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, Східний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Предметом апеляційного оскарження є ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (п.24). У рішенні у справі "Занд проти Австрії" висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, "встановлений законом", має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до частини 1 статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч 2 ст. 4 ГПК України).
Разом з тим, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист ставиться у залежність від положень процесуального закону. Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме нормами ГПК України.
Розділом I "Загальні положення" ГПК України ,зокрема, передбачено основні положення (глава 1, ст.ст. 1-19), врегульовано питання щодо юрисдикції господарських судів (глава 2, ст.ст. 20-31) та визначено учасників судового процесу (глава 4, ст.ст. 41-72).
Склад учасників справи в господарському процесі визначено ГПК України, а саме відповідно до частини 1 цієї статті у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
За приписами статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що НЕК "Укренерго" звернулась до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" про стягнення 48673,74грн основний борг, 3 % річних 577,22грн та інфляційних втрат у сумі 1673,27грн за несвоєчасне виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за договором від 01.01.2024 №2350-03032-ПД.
Отже предметом даного позову є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача грошових коштів за неналежне виконання умов договору про надання послуг диспетчерського (оперативно-технологічного) управління
Згідно зі статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що положеннями ГПК України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (стаття 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (стаття 28), правила альтернативної підсудності (стаття 29) та правила виключної підсудності (стаття 30).
Згідно з частинами першою, другою ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Зазначений припис поширює свою дію абсолютно на всі випадки, коли процесуальне законодавство не обумовлює будь-якого відмінного варіанту стосовно конкретного виду справ, а тому іменується загальним, адже діє як загальне правило, на відміну від інших видів підсудності, що застосовуються як спеціальне правило підсудності.
Вищевказане обумовлене тим, що на противагу іншим правовим положенням про підсудність, норма статті 27 ГПК України не обмежується директивою про певну категорію справ, які необхідно розглядати за цим правилом підсудності, у той час як всі інші правові норми кореспондуються із характеристиками справи за предметною або суб'єктною ознакою, а тому підлягають застосуванню виключно у випадку кореляції конкретної справи з цими ознаками.
При цьому, правила ж виключної територіальної підсудності передбачені у статті 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у статтях 27 - 29 Господарського процесуального кодексу України.
В даному випадку, спір у даній справі не входить до переліку спорів, щодо яких статтею 30 ГПК України визначено виключну підсудність, що не заперечується скаржником.
Водночас, за умовами частини першої ГПК України право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
У всіх передбачених приписами ГПК України випадках альтернатива загальному правилу підсудності для позивача є факультативною, оскільки позивач самостійно та на власний розсуд може обирати між використанням як загального правила підсудності, так і застосуванням передбаченого законом альтернативного (одного або декількох).
За частиною п'ятою статті 29 ГПК України позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.
Аналіз положення процесуального закону свідчить про те, що ним передбачено дві окремі підстави для застосування правил альтернативної територіальної підсудності, а саме: якщо спір виник з договору, в якому визначено місце виконання, або якщо спір виник з договору, в якому не визначено місце його виконання, проте, з огляду на специфіку регламентованих ним договірних правовідносин, виконувати такий договір можливо лише в певному місці.
Вказані вимоги є вичерпними, жодних інших вимог для визначення підсудності за вибором позивача, у тому числі щодо заявлення позовних вимог, безпосередньо пов'язаних з місцем виконання цього договору, господарське процесуальне законодавство не встановлює.
Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких можливе лише у певному місці. У разі, якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами.
ЦК України не містить дефініції «місце виконання договору». Натомість у ЦК України йдеться про місце виконання зобов'язання і відповідно до статті 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: 1) за зобов'язанням про передання нерухомого майна - за місцезнаходженням цього майна; 2) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; 3) за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання; 4) за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання; 5) за іншим зобов'язанням - за місцем проживання (місцезнаходженням) боржника.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Верховний Суд у постанові від 04.09.2024 у справі № 924/124/23 зробив такі висновки щодо застосування пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України.
Пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України встановлює регулювання, відповідно до якого, якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов'язання; якщо кредитор на момент виконання зобов'язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов'язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов'язаних із зміною місця виконання.
Цей пункт визначає місце, в якому провадиться виконання зобов'язання про фізичну сплату коштів готівкою боржником безпосередньо кредитору. На це, зокрема, вказує можливість понесення витрат, пов'язаних із зміною місця виконання, а така можливість у разі сплати безготівкових коштів виключається. Сплата безготівкових коштів здійснюється шляхом надання боржником доручення обслуговуючому боржника банку і зарахування коштів на рахунок кредитора в банку, який його обслуговує.
Отже, поняття місця виконання грошового зобов'язання шляхом безготівкових розрахунків позбавлене сенсу в контексті визначення юрисдикції у разі спору про стягнення грошових коштів у разі невиконання такого зобов'язання.
З цих підстав не підлягає застосуванню частина п'ята статті 29 ГПК України незалежно від того, чи зазначене в договорі місце виконання, чи ні.
Як вже було зазначено у даній справі спір стосується стягнення грошових коштів за прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати послуг за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.
Пунктом 3.11 цього договору передбачено, що розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України у безготівковій формі на банківські рахунки сторін, що зазначені в цьому договору.
Су апеляційної інстанції зазначає, що у справі, що переглядається, спір про стягнення з відповідача грошових коштів не стосується предмета договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління в частині надання позивачем послуг, а відтак й місце надання цих послуг не має значення для визначення юрисдикції спору. Водночас, за синалагматичним договором, який передбачає зустрічні зобов'язання, юрисдикцію спору слід визначати залежно від того, з якого саме зобов'язання виник спір.
Доводів та обставин, що зумовлювали б інше тлумачення порядку виконання спірного зобов'язання щодо сплати грошових коштів для цілей визначення юрисдикції спору, ніж наведені вище, скаржник не навів.
З цих підстав суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на те, що до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління не було внесено змін стосовно місцезнаходження відповідача.
При цьому, суд звертає увагу на те, що посилання заявника на пункти 8.8, 13.1 договору як на такі, що передбачають порядок внесення змін до договору у разі зміни місцезнаходження підприємств, є безпідставним, оскільки наведені положення та цитування в апеляційній скарзі не відповідають фактичним умовам (положенням) п.8.8 та 13.1 договору, примірник якого долучено до позовної заяви, зокрема: п.8.8. взагалі відсутній у договорі, а п.13.1 закріплює термін дії договору.
З урахуванням викладеного, у справі, що переглядається, територіальна юрисдикція такого спору має визначатись за загальним правилом частини першої статті 27 ГПК України: позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача.
Позивач звернувся до суду першої інстанції через підсистему "Електронний суд" 08.04.2025 та додав до позову довідку з програми «LIGA360» з якої вбачається, що станом на 01.04.2025 місцезнаходженням відповідача - ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" є: 69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, б. 20.
Господарський суд Донецької області зробив запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, ФОП та ГФ і згідно отриманої відповіді від 15.04.2025 №1294717 встановив, що місцезнаходженням відповідача - ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" є: 69006, м. Запоріжжя, вул. Фанатська, б. 20.
Як вказує скаржник та підтверджується інформацією щодо цієї юридичної особи, реєстрація змін щодо місцезнаходження ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" відбулась 11.02.2025 (попередня адреса місцезнаходження відповідача була 85612, Донецька область, Мар'їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34).
Разом з тим, з даною позовною заявою вх. №2211/25 від 08.04.2025 позивач звернувся до Господарського суду Донецької області після внесення даних змін.
Крім того, посилання відповідача на те, що ухвалою суду від 10.02.2025 було залишено позовну заяву без руху та щодо подання позову до зміни місцезнаходження юридичної особи спростовується матеріалами справи, оскільки в межах справи №905/375/25 Господарським судом Донецької області не постановлювалась ухвала про залишення позовної заяви без руху, і її постановлення 10.02.2025 взагалі виключається, оскільки позов подано 08.04.2025.
З огляду на зазначені вище обставини, оскільки місцезнаходженням відповідача на час подання позовної заяви та вирішення питання про відкриття провадження у справі визначено м.Запоріжжя, спір за вказаним позовом відповідно до приписів частини першої статті 27 Господарського процесуального кодексу України підсудний Господарському суду Запорізької області.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Враховуючи викладене, Господарський суд Донецької області, передаючи позовну заяву та додані до неї документи на розгляд Господарського суду Запорізької області, правильно застосував норми процесуального права, які регулюють правила територіальної юрисдикції щодо загальної підсудності.
Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час постановлення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Східний апеляційний господарський суд зазначає, що оскаржувана ухвала відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому відсутні підстави для її скасування, у зв'язку із чим апеляційна скарга ТОВ "ДТЕК Курахівська ТЕС" не підлягає задоволенню.
З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається на скаржника.
Керуючись статтями 129, 270, 271, 275, 276, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Курахівська теплова електрична станція" на ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 року у справі №905/375/25 залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Донецької області від 15.04.2025 року у справі №905/375/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя І.А. Шутенко
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін