вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" червня 2025 р. Справа№ 920/134/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс»
на рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2025
у справі № 920/134/25 (суддя О.Ю. Резніченко)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс»
про стягнення 340 058,72 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» звернулось до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» про стягнення 340 058,72 грн, з яких: 287 840,63 грн заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії, 5 616,72 грн пені, 12 328,87 грн -3% річних, 34 272,50 грн інфляційних втрат у зв'язку з неналежним виконанням договору про надання послуги з постачання теплової енергії №ПР67/001 від 06.11.2021, а також судові витрати по справі.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 10.03.2025 у справі №920/134/25 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» 287840,63 грн заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії, 5616,72 грн пені, 12 328,87 грн - 3% річних, 34 272,50 грн інфляційних втрат, 4 080,70 грн витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано нормами статей 526, 530, 625 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), статтями 19, 20 Закону України «Про теплопостачання», статтями 1, 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та встановленими судом обставинами наявності між сторонами договірних відносин, доведення позивачем факту надання відповідачеві послуг з теплопостачання у період з листопада 2022 року до березня 2024 року у обсягах, обумовлених договором, а також прострочення відповідачем оплати наданих послуг.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норми процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також через неврахування релевантних висновків Верховного Суду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Товариство вказує на те, що судом розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягає розгляду у порядку загального позовного провадження, що є підставою для безумовного скасування оскаржуваного рішення на підставі п.7 ч.3 ст. 277 ГПК України. Оскільки сума стягнення перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб, справа №920/134/24 не є малозначною.
Також, відповідач був позбавлений можливості ознайомитись із змістом позовної заяви та ухвали про відкриття провадження, оскільки останні не надсилались на його адресу. Крім цього, суд першої інстанції не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 25.07.2019 у справі №916/2267/17, у яких касаційний суд зазначив, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення, а обов'язок сплати за отримані послуги виникає лише у разі отримання споживачем якісних послуг, які фактично надаються, тому стягнення плати за ненадані послуги суперечить нормам матеріального права.
За відсутності у матеріалах справи належних доказів, суд дійшов хибних висновків щодо самовільного відключення відповідача від централізованої системи теплопостачання. Водночас, нарахування вартості послуг з постачання теплової енергії без урахування показників належного відповідачеві вузла обліку теплової енергії порушує його права на раціональне споживання теплової енергії та оплату за фактично отримані послуги.
Судом не було надано належної правової оцінки умовам укладеного між сторонами 06.11.2021 договору №ПР67/001 про надання послуги з постачання теплової енергії, копіям звітів про споживання теплової енергії по договору №ПР67-6/2000128 та звітам про теплопостачання ТОВ «Технополіс» за період з листопада 2022 року по березень 2024 року, якими зафіксовано низьку температуру теплоносія, довідкам про розподіл теплової енергії у будинку, у яких не враховані якісні та кількісні показники належного відповідачеві комерційного вузла теплової енергії та відсутності первинних даних і детальних розрахунків мінімальної частки, яка помісячно донараховується позивачем у різних розмірах.
Позивачем не надано доказів, які б підтверджували загальну опалювальну площу будинку та загальну опалювальну площу приміщень з централізованим опаленням та автономним опаленням. Документом, що підтверджує загальну опалювальну площу будинку є технічний паспорт на будівлю, який не надано до позовної заяви, а довідки позивача не можуть бути належними доказами в розумінні ст. 73 ГПК України. Крім цього, судом не дотримано вимог ст. ст. 74, 86 ГПК України, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміру заборгованості відповідача перед позивачем.
Суд першої інстанції також неправильно застосував статтю 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та не застосував взагалі статтю 6 Закону України «Про теплопостачання», частину 3 статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», пункт 7 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019, а також норми Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг №315.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2025 у справі № 920/134/25 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
10.04.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс» на рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2025 у справі № 920/134/25 та призначено розгляд скарги на 22.05.2025. Товариству з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.05.2025. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду Сумської області матеріали справи №920/134/25.
19.05.2025 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника скаржника Кондратенка Ю.М. надійшло клопотання про забезпечення його участі у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів, а також витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» докази, про які апелянт заявляв у клопотаннях, що містяться в апеляційній скарзі та заяві про усунення недоліків від 10.04.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 задоволено клопотання представника скаржника Кондратенка Ю.М. про забезпечення участі представника апелянта у судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 у розгляді апеляційної скарги Товариства оголошено перерву до 05.06.2025.
В судові засідання позивач свого повноважного представника не направив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується довідками про доставлення копій ухвал Північного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 про відкриття апеляційного провадження, та від 22.05.2025 - про оголошення перерви у справі.
Представник скаржника підтримав у судовому засіданні доводи та вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
05.06.2025 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс», дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 06.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технополіс» (Споживач) укладено договір про надання послуги з постачання теплової енергії №ПР67/001 (далі також - Договір).
Під час апеляційного перегляду справи судом встановлено, що за п.1.1 Договору, Виконавець зобов'язується надати Споживачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження, а споживач зобов'язується своєчасно та у повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Пунктом 1.2 Договору визначено вимоги до якості послуги.
За змістом п. 1.4 Договору послуга надається за межами будинку. Приміщення не обладнано вузлом комерційного обліку теплової енергії (п. 1.5).
Розділом 3 Договору визначено порядок обліку послуги.
Зокрема, пунктом 3.1. Договору сторони погодили, що обсяг спожитої у будівлі (приміщенні) послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будівлі (приміщенні) за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі (приміщенні) комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).
Якщо будівлю оснащено двома та більше вузлами комерційного обліку теплової енергії відповідно до вимог Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», обсяг спожитої послуги у будівлі (приміщенні) визначається як сума показань таких вузлів обліку.
Одиницею вимірювання обсягу спожитої послуги є гігакалорія (Гкал).
За змістом п. 3.2 Договору, у разі коли будівля (приміщення) на дату укладення цього договору не обладнана вузлом (вузлами) комерційного обліку теплової енергії, до встановлення такого вузла (вузлів) обліку, обсяг споживання послуги у будівлі (приміщенні) визначається за нормою споживання, встановленою органом місцевого самоврядування, що підлягає щомісячному коригуванню виконавцем за фактичною кількістю годин постачання теплової енергії та фактичною середньомісячною температурою зовнішнього повітря.
Відповідно до п.п. 7.1.-7.3. договору, останній діє протягом одного року. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Згідно із додатком №2 до договору об'єктом надання послуг за договором є магазин «Райдуга» за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, 12.
Багатоквартирний будинок за адресою: м. Суми, вул. Іллінська, 12 не обладнаний вузлом комерційного обліку теплової енергії, отже, до встановлення такого вузла обліку загальний обсяг споживання послуги у будинку визначається відповідно до формул 10-12 Методики розподілу.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач здійснював розрахунок вартості послуг за договором від 06.11.2021 відповідно до ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», яка передбачає, що тариф на послуги з постачання теплової енергії є регульованим.
Так, п. 4.2. договору встановлює, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
У період з листопада 2021 року по квітень 2022 року тариф на послуги з постачання теплової енергії ТОВ «КППВ» був встановлений рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 06.11.2022 №636 «Про встановлення Товариству з обмеженою відповідальністю «Котельня північного промислового вузла» тарифів на теплову енергію, її виробництво та постачання, тарифів на послуги з постачання теплової енергії» (копія додається) на рівні 7 689,34 грн за 1 Гкал (з ПДВ) для категорії «інші споживачі».
У період з листопада 2022 року по квітень 2024 року тариф на послуги з постачання теплової енергії ТОВ «КППВ» був встановлений рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради 27.10.2022 №476 «Про застосування тарифів на теплову енергію, (її виробництво, транспортування, постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано» (а.с. 73-75) на рівні 6 407,78 грн за 1 Гкал (без ПДВ) для категорії споживачів «інші споживачі».
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач надав відповідачеві послуги за договором від 06.11.2021, що підтверджується актами приймання-передачі послуг з постачання теплової енергії, рахунками та довідками про розподіл теплової енергії. Зокрема, у листопаді 2022 року надано послуг на суму 39 677,83 грн, у грудні 2022 - на суму 70 067,64 грн, у січні 2023 року - на суму 59 963,95 грн, у лютому 2023 року - на суму 44 115,41 грн, у березні 2023 року - на суму 42 897,82 грн, у квітні 2023 року - на суму 9 345,29 грн, у листопаді 2023 року - на суму 45 333,14 грн, у грудні 2023 року - 51 515,16 грн, у січні 2024 року - на суму 50 591,25 грн, у лютому 2024 року - на суму 41 359,89 грн, у березні 2024 року - на суму 44838,58 грн.
На виконання умов п. 4.5., 4.6. договору від 06.11.2021 позивач направляв відповідачеві акти прийому-передачі послуг та рахунки за договором за період з листопада 2022 року по березень 2024 року на загальну суму 499 705,96 грн.
Відповідач частково здійснив розрахунок за послуги та сплатив 139 526,66 грн протягом січня 2023 року по січень 2024 року. Таким чином, розмір основної заборгованості за договором складає 287 840,63 грн.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Колегія суддів також враховує, що відповідач не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції. Водночас, до апеляційної скарги не додано доказів сплати заборгованості за договором або ж доказів того, що вартість наданих послуг з теплопостачання як і пені, інфляційних втрат та 3% річних розрахована позивачем неправильно. Заявник апеляційної скарги наполягає на недоведенні позивачем розміру наданих послуг, посилаючись, у тому числі на неврахування судом наявності у відповідача приладу розподільного обліку теплової енергії. Відповідач наполягає, що послуги за договором надавались неякісно, температура теплоносія не відповідала умовам договору, однак, до апеляційної скарги не додано жодного акту-претензії, складеного відповідно до умов п. 6.4 договору та ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Тобто фактично, апеляційний суд здійснює перегляд судового рішення за тими ж матеріалами, які подано позивачем. Жодних нових доказів відповідачем не було надано.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. ст. 509, 526 ЦК України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про теплопостачання», частина 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Як встановлено судом першої інстанції, на підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок надати відповідачеві послугу з постачання теплової енергії для потреб опалення, а у відповідача - обов'язок своєчасно та у повному обсязі оплачувати надану послугу.
Згідно з ч.6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати теплопостачальній організації оплату за фактично отриману теплову енергію.
Пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII встановлено, що індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до п. 2 п.п.5 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, індивідуальний споживач зобов'язаний - оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Враховуючи викладене, споживач житлово-комунальних послуг, зобов'язаний нести видатки на утримання такого майна, зокрема, оплачувати послуги з постачання теплової енергії для потреб належного йому приміщення, та нести відповідальність за зобов'язаннями з оплати отриманих житлово-комунальних послуг та утримання належного йому майна.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Відповідно до ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).
Пунктом 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830, визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Відповідно до п. 4.4 Договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Споживач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу (пункт 4.7 Договору).
Надаючи оцінку сукупності наявних у матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено як факт надання послуг відповідачу, так і їх розмір.
Водночас, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про неврахування позивачем поданих ним звітів, у яких «зафіксовано» споживання тепла на рівні « 0».
Так, п. 4 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг №315 встановлено загальні правила розподілу спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг. Зокрема, зауважено, що для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.
Надаючи оцінку умовам договору, колегія суддів зауважує, що у договорі не зафіксовано можливість врахування під час здійснення розрахунку вартості спожитих послуг показань приладу розподільного обліку. Більше того, показання цього приладу про відсутність споживання не можуть відповідати дійсності, оскільки матеріали справи не містять доказів відключення споживача від споживання обумовлених договором послуг у встановленому законом порядку.
Зокрема, пункт 4 розділу І Порядку передбачає, що орган місцевого самоврядування створює своїм рішенням та затверджує склад постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (далі - Комісія) згідно з додатком 1 до цього Порядку.
Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку, для відокремлення (відключення) від центрального опалення (ЦО) та гарячого водопостачання (ГВП) власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.
Заява про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від ЦО та ГВП передається на розгляд Комісії (пункт 4 розділу ІІІ Порядку).
Комісія на найближчому засіданні розглядає заяву про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП за участю заявника або його уповноваженого представника (пункт 5 розділу ІІІ Порядку).
Виконання робіт із відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП здійснюється виконавцем робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання або постачання гарячої води чи іншим залученим власником суб'єктом господарювання, які у випадках, передбачених законодавством, мають ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми та значними наслідками, з обов'язковим переліком робіт із монтажу внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання (пункт 9 розділу ІІІ Порядку).
Для виконання робіт із відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення повідомляє виконавця відповідної комунальної послуги та виконавців робіт з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання та постачання гарячої води про своє рішення щодо відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП шляхом подання письмової заяви в довільній формі, у якій зазначається наявність підстави для такого рішення згідно із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (пункт 10 розділу ІІІ Порядку).
До заяви додається копія витягу з протоколу засідання Комісії про розгляд питання щодо відокремлення (відключення) такої квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, а також копія проекту такого відокремлення (відключення).
Матеріали справи не містять доказів, що відповідач звертався до постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води Сумської міської ради з письмовою заявою про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання, не отримував необхідного погодження, а отже, зафіксована у звітах відповідача відсутність споживання не відповідає визначеним у договорі умовам споживання та інженерно-технологічним процесам споживання тепла. Оскільки інженерні мережі, через які надається опалення не оперують можливістю зупинення постачання (а отже і споживання) тепла.
Більше того, якщо відповідач усе ж таки самостійно здійснив відключення свого приміщення від постачання тепла, то це не вказує на відсутність у нього обов'язку сплачувати за відповідні послуги. Як неодноразово зазначалося Верховним Судом України, самовільне відключення приміщення від мереж централізованого опалення не є підставою для звільнення споживача від оплати за послуги теплопостачання. Споживач, що самовільно відключив належне йому приміщення від систем централізованого опалення, зобов'язаний оплачувати послуги з теплопостачання в такому ж порядку і розмірах, якби відповідне відключення ним проведено не було. Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.03.2018 по справі № 915/89/16, від 14.02.2018 по справі 462/6393/15-ц, від 17.05.2018 по справі № 922/2186/17, від 22.05.2018 по справі № 904/8810/17.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність у відповідача зобов'язання оплачувати послуги Позивача з постачання теплової енергії на умовах, обсязі та в порядку, встановленому у договору.
Сукупність встановлених під час розгляду спору обставин вказує на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 287 840,63 грн основного боргу.
Щодо стягнення пені, 3% та інфляційних втрат.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Згідно з пунктом 6.2 Договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 50 грн, але не більше 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.
Зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
З огляду на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, перевіривши надані позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та процентів за відповідний період, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 5616,72 грн пені, 12328,87 грн 3% річних та 34272,50 грн інфляційних втрат.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог підтвердились під час апеляційного перегляду спору.
Водночас, спростовуючи доводи відповідача про віднесення справи до малозначних та порушення ч.5 ст. 12 ГПК України, колегія суддів звертає увагу заявника апеляційної скарги на мотивувальну частину ухвали Господарського суду Сумської області від 03.03.2025, яка спростовує віднесення справи, що переглядається, до малозначних.
Так, судом першої інстанції зауважено, що господарське судочинство у порядку позовного провадження здійснюється у загальній або спрощеній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Зазначена норма кореспондується із положеннями частин 1-2 ст. 247 ГПК України, згідно з якими у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у ч. 4 ст. 247 ГПК України.
Як встановлено судом першої інстанції під час дослідження підстав та предмету - ця справа не віднесена законом до таких, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, і також не віднесена законом до малозначних справ.
При цьому, суд першої інстанції з посиланням на ч. 3 ст. 247 ГПК України дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження умови як справи незначної складності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зауважує, що доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції ч.5 ст. 12 ГПК України не підтвердились під час апеляційного перегляду спору. Водночас, оскільки відповідачем не доведено наявність підстав які вказують на можливість розгляду справи виключно у порядку загального позовного провадження, колегія суддів не вбачає підстав для застосування п.7 ч.3 ст.277 ГПК України.
Не підтвердились під час апеляційного провадження і доводи відповідача про порушення судом першої інстанції принципу змагальності сторін судового процесу, чим порушено норми статей 7, 9 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».
Так, матеріалами справи підтверджується, що ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.02.2025 була направлена відповідачу на адресу: м. Суми, вул. Черкаська, 5.
Як вбачається з відповіді №1086133 від 03.02.2025 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням ТОВ «Технополіс» є: м. Суми, вул. Черкаська, 5. Ця ж адреса зазначена і у договорі від 06.11.2021. Копія ухвали від 03.02.2025 повернулась до Господарського суду Сумської області 11.02.2025 із відміткою поштового відділення «адресат відсутній за зазначеною адресою».
Поряд з цим, відповідач був обізнаний про наявність у нього заборгованості перед позивачем, оскільки у рахунку від 31.01.2023 №ПР67/001 (арк. 82), який частково оплачений ним 12.12.2023, що підтверджується повідомленням про зарахування коштів №182 (арк. 95 на звороті), є відмітка про наявність боргу станом на 31.01.2023 у розмірі 70 067,64 грн. Також, Товариству неодноразово, а саме у квітні 2023 року (арк. 96) та у травні 2024 року (арк. 97) надсилались претензії про необхідність сплати заборгованості.
Отже, враховуючи чинність укладеного між сторонами договору від 06.11.2021 №ПР67/001, приписи п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України, яка до загальних засад цивільних правовідносин відносить справедливість, добросовісність та розумність, а також норми ст. 13 ЦК України, які встановлюють межі здійснення цивільних прав, Товариство мало вжити достатньо заходів для врегулювання питання щодо наявності у нього боргу.
Водночас, з огляду на доступ до судових рішень (https://reyestr.court.gov.ua/) та судових проваджень (https://court.gov.ua/fair/) через мережу Інтернет, Товариство мало можливість відслідковувати наявність/відсутність судових проваджень щодо нього.
До того ж, суд першої інстанції ухвалив рішення 10.03.2025, тобто зі спливом розумного строку після прийняття позову до провадження, і копія повного тексту, за тією ж адресою, на яку направлялась ухвала суду про прийняття позову до провадження: м. Суми, вул. Черкаська, 5 була отримана Товариством 14.03.2025 (арк. 123 на звороті).
Колегія суддів зважає на ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази направлення копії позовної заяви відповідачеві, що є порушенням ст. ст. 172, 174 ГПК України, разом з цим, таке процесуальне порушення не є безумовною підставою для скасування рішення суду відповідно до ч.3 ст. 277 ГПК України, а за нормою ч.2 ст. 277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Доданими до апеляційної скарги доказами, а також доводами відповідача не підтверджується, що виявлені під час апеляційного провадження процесуальні порушення призвели до неправильного вирішення спору у справі, що переглядається.
Враховуючи, що відповідач скористався правом на апеляційний перегляд спору, однак, до апеляційної скарги додав не докази, які спростовують позовні вимоги позивача, або ж власні контррозрахунки заявлених вимог, а лише значну кількість адвокатських запитів до позивача щодо питань, які не входять до предмету спору, - колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження ініційовано виключно з метою відстрочення оплати спожитих відповідачем комунальних послуг.
Колегія суддів також відхиляє посилання заявника на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.09.2018 у справі №750/12850/16-ц, від 25.07.2019 у справі №916/2267/17, у яких касаційний суд висловив позицію про те, що питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення, а обов'язок сплати за отримані послуги виникає лише у разі отримання споживачем якісних послуг, які фактично надаються, тому стягнення плати за ненадані послуги суперечить нормам матеріального права, оскільки відповідачем не надано доказів, передбачених умовами договору та ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» отримання ним неякісних послуг або ж неотримання послуг взагалі.
Зважаючи на вищевикладене та встановлені судом апеляційної інстанції обставини, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотань скаржника щодо витребування у позивача доказів, про які клопотав апелянт у прохальній частині своєї апеляційної скарги та у заяві від 19.05.2025.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс», колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2025 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Технополіс».
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс»
на рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2025 у справі №920/134/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 10.03.2025 у справі №920/134/25 залишити без змін.
3. Матеріали справи №920/134/25 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.06.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська