вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2025 р. Справа№ 910/12360/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Пономаренка Є.Ю.
Владимиренко С.В.
розглянувши у письмовому проваджені матеріали справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024
у справі №910/12360/24 (суддя - Полякова К.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн»
до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»
про стягнення 100 665,15 грн
Короткий зміст заявлених вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (далі - відповідач, скаржник), у якій просило стягнути за договором від 28.03.2022 № С-28/03/22-20 основного боргу в розмірі 90 649,20 грн., трьох процентів річних у розмірі 3 883,89 грн. та інфляційних втрат у розмірі 6 132,06 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати залишку заборгованості за спожиту в березні 2023 року електричну енергію.
Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі №910/12360/24 позов задоволено повністю.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума боргу відповідача становить 90 649,20 грн та підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, а тому позовні вимоги є законними та обґрунтованими.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/12360/24 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» про ухвалення додаткового рішення у справі №910/12360/24 задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» 10 066, 52 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. В іншій частині заяви відмовлено.
Ухвалюючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що загальна ціна позову 100 665,15 грн та розмір гонорару адвоката позивача в розмірі 44550 грн свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору, а тому суд дійшов висновку не присуджувати позивачу всі витрати на професійну правову допомогу та стягнути 10 066,52 грн.
Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі 910/12360/24. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» повністю. Скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі 910/12360/24. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» про розподіл судових витрат шляхом стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до ненастання строку платежу за оспорюваною сумою, відсутності прострочення з боку боржника, а відтак і відсутності порушеного права позивача на одержання коштів на момент звернення до суду.
Відповідач звертає увагу, що підставою початку та перебігу строку та настання граничної дати платежу, є саме рахунок, що наданий постачальником та одержаний споживачем у спосіб, передбачений договором (тобто в паперовій формі поштовим зв'язком, кур'єром чи особисто).
Щодо додаткового рішення суду відповідач зазначає, що як заявлена позивачем, так і стягнута судом сума витрат на правову допомогу умовам ст.ст. 126, 129 ГПК України не відповідає, такі витрати не є неминучими (необхідними), а їхній розмір не є розумним, обґрунтованим та співмірним, що не враховано судом при прийнятті додаткового рішення.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
17.02.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін.
Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, зазначає, що Акти приймання - передачі повернуті Позивачу підписаними у погоджені Договорами строки без будь-яких заперечень, а тому Відповідач був обізнаний із існуванням заборгованості, а зобов'язання було виконане не у повному обсязі. У даному контексті позивач посилається на правові позиції Верховного Суду в аналогічних справах.
Щодо доводів відповідача стосовно додаткового рішення позивач стверджує, що ним були долучені необхідні документи на підтвердження понесених судових витрат, у той час як відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення відповідних витрат.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Пономаренка Є.Ю., Владимиренко С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12360/24.
16.01.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/12360/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/12360/24 - залишено без руху. Надано скаржнику можливість усунути недоліки апеляційної скарги протягом десяти днів.
31.01.2025 до суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги в якій скаржник Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» надав докази сплати судового збору, а саме платіжну інструкцію №9261УГ25 від 29.01.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі №910/12360/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як правильно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 28.03.2022 між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №С-28/03/22-20 (далі - договір), за умовами пункту 2.1 якого постачальник надає послугу з постачання електроенергії споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача (Качанівського ГПЗ), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.
У пункті 5.2 договору вказано, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з договірною ціною, яка є додатком 2 до Договору.
За змістом пункту 5.5 договору розрахунки споживача за Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за Договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та і інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за Договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі уразі його зміни.
Пунктом 1 до додаткової угоди № 5 до договору сторони погодили внести зміни до пункту 2.4 договору щодо визначення періоду постачання електричної енергії з 01.04.2022 до 31.03.2023 року.
У пункті 4 викладено додаток 2 до договору в новій редакції, згідно з пунктом 4 якого до 15 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим місяцем, споживач здійснює остаточний розрахунок за поставлену в розрахунковому місяці електричну енергію, вартість якої визначається згідно з пунктом 3 цього додатку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Оплата за електричну енергію здійснюється споживачем на підставі завчасно виставлених постачальником рахунків.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.03.2023, а в частині оплати поставленої електричної енергії - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором (додаток 3 до договору в редакції додаткової угоди № 5).
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийняті постанови
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи окремо та в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Щодо оскаржуваного рішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з квітня 2022 року по березень 2023 року включно позивачем поставлено відповідачу електричну енергію на загальну суму 14 283 650,53 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі.
При цьому, відповідачем за період з квітня 2022 року по березень 2023 року перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 14 193 001,33 грн., на підтвердження чого позивачем надано виписки з банківського рахунку позивача та відповідні платіжні інструкції.
Відтак, залишок заборгованості відповідача за договором за актом приймання-передачі електричної енергії № 541 від 31.03.2023 складає 90 649,20 грн.
11.04.2023 позивачем направлено рахунок на оплату № 904 від 31.03.2023 на суму спожитої у березні 2023 року електричної енергії у розмірі 1 154 305,60 грн. відповідальній особі «Качанівський ГПЗ» ПАТ «Укрнафта» Храпачу Володимиру Вікторовичу на e-mail:.ІНФОРМАЦІЯ_1.
Оскільки відповідач залишок заборгованості за спожиту в березні 2023 року електричну енергію в розмірі 90 649,20 грн. не сплатив, позивач звертався до відповідача з вимогою від 02.09.2024 про оплату боргу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що залишок заборгованості відповідача за актом приймання-передачі електричної енергії № 541 від 31.03.2023 складає 90 649,20 грн., виходячи з актів за період з квітня 2022 року по березень 2023 року, виписок з банківського рахунку позивача та платіжних інструкцій.
Щодо доводів скаржника стосовно ненастання строку оплати, оскільки направлення рахунку електронною поштою не передбачено умовами договору, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 13.6 договору усі повідомлення за цим договором вважаються зробленими належним чином, якщо вони здійснені в письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, вручені кур'єром або особисто за зазначеними в цьому договорі адресами сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатись дата їх особистого вручення або дата поштового штемпеля відділу зв'язку одержувача.
11.04.2023 позивачем направлено рахунок на оплату № 904 від 31.03.2023 на суму спожитої у березні 2023 року електричної енергії у розмірі 1 154 305,60 грн. відповідальній особі «Качанівський ГПЗ» ПАТ «Укрнафта» Храпачу Володимиру Вікторовичу на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1
Разом з тим, суд зауважує, що відповідачем здійснено часткову оплату спожитої у березні 2023 року електричної енергії, у зв'язку з чим залишок боргу наразі становить 90 649,20 грн. Доказів зауважень щодо об'єму отриманої електричної енергії чи розміру заборгованості за договором матеріали справи не містять.
Водночас, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (постанова Верховного Суду у справі № 920/1343/21 від 29.04.2020).
Суд також враховує, що в силу приписів статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права.
Добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).
У постановах від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17 Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини заборони суперечливої поведінки міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Так, мета судового дослідження полягає у з'ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов'язків (відповідальності) осіб, які є суб'єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.
Враховуючи вимоги процесуального законодавства, на переконання колегії суддів, належними та допустимими доказами, які підтверджують факт заборгованості інших осіб перед боржником, можуть бути: договір, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, акти приймання товарів і послуг, тобто первинні документи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.07.2018 у справі № 925/1048/17.
Отже, резюмуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем до суду акти приймання-передачі є належними доказами на підтвердження постачання позивачем та прийняття відповідачем електроенергії за договором, а також її вартості, враховуючи при цьому часткове погашення відповідачем своєї заборгованості за відповідними актами.
Крім того, судова колегія звертає увагу, що матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо порушення способу надсилання рахунків електронною поштою і відсутності підстав для проведення оплати отриманої електричної енергії.
Відтак, за висновком апеляційного суду, оплата відповідачем як споживачем вартості використаної електричної енергії, ураховуючи отримання рахунку, відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Підсумовуючи наведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції в тому, що сума боргу відповідача в розмірі 90 649,20 грн підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач не надав доказів погашення такої заборгованості, то позовні вимоги є законними та обґрунтованими, а відтак - підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений за договором або законом.
Судом визнається арифметично правильним розрахунок позивача нарахованих на суму боргу 90 649,20 грн за період з 16.04.2023 до 18.09.2024 трьох процентів річних у сумі 3 883,89 грн. та за період травень 2023 року - серпень 2024 року інфляційних втрат в сумі 6 132,06 грн, а тому такі вимоги також підлягають задоволенню.
Щодо оскаржуваного додаткового рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Енерджі Юкрейн» звернулося із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 44 550,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано: витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи договору про надання правничої допомоги від 05.06.2024 № 05/06-1, укладеного між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Лєщинським К.Д., клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до пункту 4.1 договору правничу допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях шляхом перерахування на поточний рахунок суми, що визначена сторонами в додатках до договору, на підставі виставленого рахунку.
За результатами надання правничої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатом правничої допомоги і її вартість (пункт 4.4 договору).
12.12.2024 сторонами підписано акт № 12/12 виконаних робіт (наданих послуг) до договору, відповідно до якого вартість послуг становить 44550 грн. - 13,5 год, витрачених на підготовку справи до розгляду та складання процесуальних документів, а саме: підготовка позовної заяви, збирання і копіювання додатків - 9 год. (29700 грн.); підготовка і направлення додаткових заперечень у відповіді на відзив - 3 год. (9900 грн.); участь у судових засіданнях 21.11.2024 та 12.12.2024 - 1,5 год. (4950 грн.).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України можливе виключно на підставі клопотання заінтересованої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 ГПК України. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Так, частина 5 статті 129 ГПК України містить критерій обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відтак, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі № 910/7765/20.
Суд першої інстанції зазначив, що загальна ціна позову в сумі 100665,15 грн. та розмір гонорару адвоката позивача в розмірі 44550 грн. свідчить про необґрунтованість та непропорційність цих витрат до предмета спору, з чим погоджується судова колегія.
Отже, суд першої інстанції з урахуванням обставин даної справи, зокрема ціни позову, враховуючи те, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору, дійшов обґрунтованого висновку не присуджувати позивачу всі витрати на професійну правову допомогу та стягнути 10066,52 грн., відмовивши в решті заявленої позивачем суми.
Доводи відповідача про те, що як заявлена позивачем, так і стягнута судом сума витрат на правову допомогу не є співмірною та розумною - колегія суддів відхиляє з урахуванням наведеного вище, та вважає справедливою за даних обставин присуджену оскаржуваним рішенням суду витрат на правничу допомогу.
При цьому, судова колегія сприймає критично твердження позивача, наведене у відзиві на апеляційну скаргу, про те, що відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення відповідних витрат, оскільки у даному випадку судом першої інстанції було застосовано не механізм зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, а з урахуванням критеріїв, визначених статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, не присуджено стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову.
Всі інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів досліджено та відхилено з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення та додаткового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, а оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 у справі № 910/12360/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Разом з тим, суд вважає необґрунтованою апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 та за наслідками його апеляційного перегляду не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.12.2024 у справі № 910/12360/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Публічним акціонерним товариством «Укрнафта».
4. Матеріали справи № 910/12360/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді Є.Ю. Пономаренко
С.В. Владимиренко