ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4240/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Аленіна О.Ю.
суддів: Принцевської Н.М., Філінюка І.Г.
при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.
За участю представників учасників справи:
від АТ “Одесагаз» - адвокат Веселов А.О.
від ТОВ “Оператор газотранспортної системи України» - адвокат Кисіль Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги
Акціонерного товариства “Одесагаз» та Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
на рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 (повний текст складено та підписано 03.02.2025, суддя Погребна К.Ф.)
у справі №916/4240/24
за позовом Акціонерного товариства “Одесагаз»
до 1) Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України»
про визнання дій протиправними та стягнення 12 179,38 грн
Акціонерне товариство «Одесагаз» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Акціонерного товариства «Одеський припортовий завод» та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» в якому просило:
1) Визнати дії:
- АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» щодо невиконання самостійного припинення споживання природного газу з 07:00 08 вересня 2024 - такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності;
- ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» щодо невиконання припинення (обмеження) транспортування природного газу з точки виходу з газотранспортної системи (ГРС «Візирка»-Напрямок ОПЗ, Одеська область) з початку несанкціонованого відбору природного газу АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» (з 07:00 08 вересня 2024р.), що передбачено вимогами підпункту 1 пункту 2 глави 1 розділу Х Кодексу газотранспортної системи, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2493 - такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності;
2) Стягнути з відповідачів солідарно 12 179,38 грн матеріальної шкоди (збитків) а саме:
- з АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» - 6 089,69грн. шкоди (збитків) завданої учасником господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності;
- з ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» - 6 089,69грн. шкоди (збитків) завданої учасником господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.
Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення відповідачами вимог чинного законодавства щодо припинення (обмеження) споживання та транспортування природного газу, що призвело до завдання позивачеві матеріальної шкоди (збитків).
Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 по справі №916/4240/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції дійшов висновку,що обраний позивачем спосіб захисту у даному спорі не є ефективним, позаяк не здатен забезпечити поновлення порушеного (оспорюваного) права позивача, оскільки задоволення вимоги про визнання дій відповідачів такими що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право.
Щодо вимоги про солідарне стягнення з відповідачів збитків місцевий господарський суд зазначив, що позивачем не доведено, наявність усіх елементів складу правопорушення, зокрема, наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження матеріальних втрат (збитків), а наданий розрахунок вартості витрат (завданої шкоди збитків) понесених АТ “Одесагаз» не підтверджує фактично понесених таких витрат. При цьому не надано первинних доказів (джерел), з яких обраховувались витрати (як то протокол цін, розмір витрат на оплату праці тощо).
Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулись Акціонерне товариство “Одесагаз» та Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» з апеляційними скаргами.
Акціонерне товариство “Одесагаз» в апеляційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 22.01.2025 у справі №916/4240/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «ОДЕСАГАЗ» повністю.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушенні норм процесуального права, з огляду на таке:
- в оскаржуваному рішення суд першої інстанції встановив факт порушення установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності з боку АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД», зокрема договору розподілу природного газу та положень Кодексу газорозподільних систем;
- також, суд дійшов висновку про порушенні установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності з боку ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», зокрема положень Кодексу газотранспортної системи;
- в свою чергу, відмовляючи у задоволенні позовних вимог у зв'язку з обранням позивачем неефективного способу захисту, місцевий господарський суд не врахував, що задоволення таких вимог забезпечить виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною (відповідачами), внаслідок чого позивач компенсує витрати, які виникли у зв'язку із невиконанням юридичного обов'язку відповідачами та нівелює негативні наслідки для позивача, які полягають у тому, що невиконанням свого юридичного обов'язку відповідачі створили ситуацію, при якій обсяг несанкціонованого відбору АТ «ОДЕСЬКИЙ ПРИПОРТОВИЙ ЗАВОД» був одноособово визначений ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» як обсяг несанкціонованого відбору позивача та ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» на підставі вищезазначеної одноособової дії пред'явив відповідні фінансові претензії до позивача;
- таким чином, як вважає апелянт, існує прямий причинно-наслідковий зв'язок між порушенням установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності обох відповідачів та виникненням негативних наслідків для позивача;
- також, на переконання позивача, ним було надано усі належні та допустимі докази на підтвердження понесення матеріальної шкоди (збитків), чого не було враховано судом першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» в апеляційній скарзі просить змінити мотивувальну частину рішення господарського суд Одеської області від 22.01.2025 у справі № 916/4240/24 в частині висновків суду щодо:
- в судовому засіданні, при безпосередньому дослідженні відповідного акту розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін та додатку до нього Схеми розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та АТ "Одесагаз" по ГРС "Визирка" було встановлено, що безпосередній доступ до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу є тільки у працівників та посадових осіб відповідача 2, а тому позивач не маючи відповідного доступу був позбавлений можливості здійснити дії щодо обмеження/припинення несанкціонованого споживання відповідачем 1 природнього газу;
- разом з тим суд зазначає, що відповідач 2 будучі обізнаним про несанкціоноване споживання відповідачем 1 природнього газу, ухилення останнього від самостійного обмеження/припинення споживання газу, вчинення відповідачем 1 дій щодо недопускну позивача до свого об'єкту задля здійснення відповідного припинення, відсутність у останнього доступу до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу та маючи можливість самостійно здійснити дії щодо припинення неакціонованого відбору природнього газу, відповідних дій не вчинив, що призвело до подальшого несанкціонованому споживання відповідач 1 природнього газу, -
шляхом виключення із мотивувальної частини рішення від 22.01.2025 по справі № 916/4240/24.
ТОВ «Оператор ГТС України» зазначає, що не погоджується з наведеними висновками місцевого господарського суду, викладеними у мотивувальній частині рішення суду, з огляду на таке:
- висновки місцевого господарського суду, про те, що позивач не маючи відповідного доступу до ГРС «Визирка» був позбавлений можливості здійснити дії щодо обмеження/припинення несанкціонованого споживання відповідачем 1 природнього газу не відповідають обставинам справи, оскільки АТ «Одесагаз» як у відповідності до приписів чинного законодавства, так і у відповідності до фактичних обставин справи не мав і не міг здійснювати обмеження/припинення несанкціонованого споживання АТ «Одеський припортовий завод» природного газу шляхом здійснення будь-яких дій саме на газорозподільній станції «Визирка»;
- у відповідності до вимог чинного законодавства, у разі наявності правових підстав, Оператор ГРМ (АТ «Одесагаз») здійснює обмеження/припинення несанкціонованого відбору природного газу споживачем (АТ «Одеський припортовий завод») безпосередньо на об'єкті споживача;
- разом з цим, з висновку суду першої інстанції слідує, що ТОВ «Оператор ГТС України» маючи самостійно здійснити дії щодо припинення несанкціонованого відбору природнього газу, відповідних дій не вчинив, що призвело до подальшого несанкціонованого споживання природного газу Відповідачем 1. Проте, ТОВ «Оператор ГТС України» вважає, що вищевказаний висновок суду підлягає виключенню, оскільки він є таким, що не відповідає іншим висновкам місцевого господарського суду та таким, що не відповідає приписам чинного законодавства;
- ухвалюючи оскаржуване рішення, суд дійшов висновків щодо того, що безпосередньо на АТ «Одесагаз» покладено обов'язок по припинення/обмеження несанкціонованого відбору природного газу споживачем (АТ «Одеський припортовий завод») безпосередньо на об'єкті споживача;
- даний факт підтверджується тим, що судом досліджено обставини щодо того, що з метою припинити газопостачання споживачу АТ «Одеський припортовий завод» позивачем чотири рази вчинялись спроби потрапити на об'єкт АТ «Одеський припортовий завод» з метою перекриття вимикаючого пристрою на газопроводі, що розташований на території підприємства;
- відтак, на переконання апелянта, висновки місцевого господарського суду щодо того, що ТОВ «Оператор ГТС України» мав здійснити припинення/обмеження несанкціонованого відбору природного газу споживачем АТ «Одеський припортовий завод», та що АТ «Одесагаз» мав здійснити припинення/обмеження несанкціонованого відбору природного газу споживачем АТ «Одеський припортовий завод» є взаємовиключними;
- апелянт також наголошує на тому, що у силу вимог чинного законодавства, обов'язок щодо припинення (обмеження) в установленому порядку розподілу природного газу на об'єктах споживачів при несанкціонованому відборі природного газу покладається на Оператора ГРМ, у зоні ліцензійної діяльності якого знаходиться такий споживач.
Ухвалами суду апеляційної інстанції від 10.03.2025 та 18.03.2025 відкрито апеляційні провадження у цій справі та призначено апеляційні скарги до сумісного розгляду на 23.04.2025.
До суду апеляційної інстанції надійшов відзив ТОВ «Оператор ГТС України» на апеляційну скаргу АТ «Одесагаз» в якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає, що доводи та вимоги апелянта є необґрунтованими та безпідставними.
АТ «Одесагаз» у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Оператор ГТС України» просить залишити її без задоволення, оскільки вважає, що у мотивах оскаржуваного рішення, з якими не погоджується відповідач, суд першої інстанції надав відповідну оцінку доказам по справі.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі №916/4240/24 оголошено перерву до 14.05.2025.
У судовому засіданні Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.05.2025 у справі №916/4240/24 оголошено перерву до 04.06.2025.
Під час судового засідання від 04.06.2025 представник АТ «Одесагаз» підтримав доводи та вимоги за власною апеляційною скаргою та наполягав на її задоволення, а також заперечував проти задоволення апеляційної скарги ТОВ «Оператор ГТС України».
Представник ТОВ «Оператор ГТС України» підтримав доводи та вимоги за власною апеляційною скаргою та наполягав на її задоволення, а також заперечував проти задоволення апеляційної скарги АТ «Одесагаз».
Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ «Одесагаз» не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ТОВ «Оператор ГТС України» підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначає позивач, між АТ «Одесагаз», АТ «Одеській припортовий завод» та ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» укладені та діють договори: 1) транспортування природного газу від 31.01.2020 р. № 1910000190 - укладений між позивачем та Оператором ГТС; 2) розподілу природного газу від 01.01.2016р. №009136, укладений між позивачем та АТ «Одеській припортовий завод» шляхом підписанням заяви-приєднання останнього до умов Публічного договору.
Позивач, як він зазначає, є Оператором газорозподільної системи та провадить діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, що видана Регулятором - НКРЕКП.
За посиланнями позивача 02.09.2024 він через Інформаційну платформу Оператора ГТС отримав повідомлення щодо споживачів у зоні його ліцензійної діяльності, які не включені до Реєстру споживачів жодного постачальника/постачальник яких не подав номінацію на точку виходу до ГРМ або така номінація була відхилена Оператором ГТС / постачальник яких ініціював припинення їм газопостачання про відсутність підтвердженої номінації по постачальнику. Зокрема було отримане повідомлення щодо необхідності припинення/обмеження газопостачання АТ “Одеський припортовий завод» з газової доби (07:00) 08 вересня 2024 року.
Позивач 03.09.2024 направив відповідне письмове повідомлення про припинення газопостачання даному споживачу з 08.09.2024 разом із вимогою самостійно припинити споживання природного газу.
Поряд з цим, як вказує позивач станом на 13 вересня 2024 року відбулось чотири виїзди на адресу АТ “Одеській припортовий завод» з метою перекриття вимикаючого пристрою на газопроводі, що розташований на території вищевказаного підприємства, з наступними результатами:
- 08.09.2024р. о 15:00 - відмова в доступі на територію ОПЗ (складений Акт про недопуск на об'єкт споживача, проведено відеофіксацію);
- 09.09.2024р. о 13:00 - відмова в доступі на територію ОПЗ (складений Акт про недопуск на об'єкт споживача, проведено відеофіксацію);
- 10.09.2024р. о 16:50 - відмова в доступі на територію ОПЗ (складений Акт про недопуск на об'єкт споживача, проведено відеофіксацію);
- 13.09.2024р. о 09:00 - відмова в доступі на територію ОПЗ (складений Акт про недопуск на об'єкт споживача, проведено відеофіксацію).
Крім цього, як зазначає позивач на адресу АТ “Одеський припортовий завод» неодноразово були направлені листи від позивача з вимогами про термінове припинення несанкціонованого споживання природного газу.
Однак, за твердженням позивача, самостійного припинення споживання природного газу з боку АТ “Одеський припортовий завод» здійснено не було.
Такі дії АТ “Одеський припортовий завод», на переконання позивача, трактуються нормами Кодексу ГРМ як несанкціонований відбір, що є порушенням положень частини другої статті 13 Закону України “Про ринок природного газу».
Позивач вважає, що він здійснив максимально можливий комплекс заходів із припинення (обмеження) газопостачання вищевказаного підприємства, однак з урахуванням того, що АТ “Одеський припортовий завод» є підприємством хімічної промисловості з особливостями технологічних процесів зупинки газоспоживання, - єдиним можливим варіантом обмеження газопостачання такого несанкціонованого споживача залишалось поетапне зниження тиску газу на точці виходу з газотранспортної системи (ГРС Візирка - напрямок ОПЗ).
В свою чергу, як стверджує позивач, АТ “Одеський припортовий завод», у відповідності до пункту 2 глави 7 розділу VI Кодексу ГРМ, зобов'язаний був самостійно припинити споживання (відбір) природного газу. Таких дій з боку Оператора ГТС та АТ “Одеський припортовий завод» здійснено не було, що на переконання позивача є порушенням Кодексу ГТС та Кодексу ГРМ, відповідно, кваліфікується як порушення господарського зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.
Як зазначає позивач, 10 вересня 2024 року він звернувся до Оператора ГТС із листом № 02/04-277 щодо необхідності зниження на точці виходу з газотранспортної системи (ГРС Візирка - напрямок АТ “Одеський припортовий завод») на 0.2 кгс/см2. У зв'язку із виникненням непорозуміння при визначенні вихідних даних для зниження тиску (в листі позивача було вказане абсолютне значення тиску від якого необхідно було здійснити зниження), згодом був направлений уточнюючий лист за тим самим номером.
Поряд з цим як вказує позивач, жодної реакції від Оператора ГТС на безпосередньо факт несанкціонованого відбору та на лист позивача щодо необхідності зниження тиску на точці виходу з газотранспортної системи (ГРС Візирка - напрямок АТ “Одеський припортовий завод») не відбулось.
11 вересня 2024 року на адресу Оператора ГТС за допомогою електронної пошти позивачем було направлено лист (вих.№02/04-280) щодо необхідності термінового вжиття відповідних дій з боку Оператора ГТС.
Як зазначає позивач, о 16:27 11 вересня 2024 року на електронну пошту позивача надійшов лист від Оператора ГТС (вих.№ ТОВВИХ-24-13975), зі змісту якого вбачається, що Оператор ГТС не вживатиме заходів зі зниження тиску на точці виходу з газотранспортної системи (ГРС Візирка - напрямок ОПЗ), мотивуючи таку позицію тим, що він не має права втручатись у взаємовідносини між Оператором ГРМ та споживачем, що розташований на території ліцензованої діяльності відповідного Оператора ГРМ. Окрім цього, в своєму листі Оператор ГТС чітко підтвердив, що несанкціонований відбір здійснює саме АТ “Одеський припортовий завод» по якому необхідно здійснити заходи з припинення (обмеження) газопостачання.
Позивач стверджує, що в листі від 11.09.2024р. (вих.№02/04-280) він зазначив повний перелік документально підтверджених дій (станом на 11.09.2024) зі свого боку для вирішення питання припинення (обмеження) газопостачання та вказано на те, що єдиним дієвим кроком у даній ситуації залишається зниження тиску на точці виходу з газотранспортної системи з урахуванням специфіки функціонування вищевказаного споживача та без негативних наслідків для суміжних споживачів послуги розподілу природного газу, однак це не було прийнято до уваги Оператором ГТС.
В свою чергу, як вказує позивач, АТ “Одеський припортовий завод» проігнорувало неодноразові вимоги позивача щодо самостійного припинення споживання природного газу та перешкоджало позивачу в доступі на власну територію з метою припинення (обмеження) газопостачання.
На переконання позивача, такі дії та бездіяльність відповідача йдуть у супереч із вимогами Закону “Про ринок природного газу», Кодексу ГРМ та положеннями п/п 1 п. 2 гл. 1 розділу Х Кодексу ГТС, що тягне за собою й порушення збоку Оператора ГТС п/п 22 п. 2.3 гл. 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з транспортування природного газу, а наявність порушень та незаконності дії/бездіяльність відповідачів встановлюється та полягає у тому, що:
- Оператор ГТС самостійно (листом від 11.09.2024р. №ТОВВИХ-24-13975) підтверджує факт несанкціонованого споживання природного газу з боку АТ “Одеський припортовий завод» (EIC-код 56XO000005QEZ00O) з 07:00 08.09.2024. Тобто Оператором ГТС підтверджено несанкціонований відбір природного газу конкретно визначеним споживачем (а не позивачем);
- Оператор ГТС зобов'язаний припинити (обмежити) транспортування природного газу з точки виходу з газотранспортної системи у разі виявлення несанкціонованого відбору (окрім несанкціонованого відбору Оператора ГРМ);
- Оператор ГТС, у порушення вимог Кодексу ГТС, не вчинив жодних самостійних дій щодо виконання заходів, направлених на припинення(обмеження) транспортування природного газу з точки виходу з газотранспортної системи у разі виявлення несанкціонованого відбору, також не вчинив жодних дій навіть не зважаючи на письмові звернення з цього приводу з боку позивача;
- Оператор ГТС офіційно підтвердив своє ухилення і в подальшому від виконання покладених на нього обов'язків;
- АТ “Одеський припортовий завод» самостійно не припинив споживання газу до 14.09.2024 включно.
При цьому як вказує позивач він поніс матеріальні витрати (завдані збитки (шкода)), обумовлені необхідністю неодноразових виїздів на адресу АТ “Одеський припортовий завод» з метою виконання заходів з припинення(обмеження) газопостачання несанкціонованому споживачу. При цьому, на думку позивача, в разі дотримання відповідачами діючих законодавчих та нормативних документів, такі витрати не були б понесені позивачем, а тому позивач вважає, що вони мають бути стягнуті з відповідачів рівними частинами на користь позивача.
За розрахунком позивача, збитки відповідачів перед позивачем становить 12179,38 грн.
Наведене, відповідно, стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду першої інстанції.
Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.
Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, дослідивши наявні матеріли справи, доводи та вимоги сторін, а також мотиви оскаржуваного рішення, дійшла наступних висновків.
Щодо позовної вимоги про визнання дій відповідачів такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, слід зазначити таке.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов'язків.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити, на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
У даному випадку, як вже було вказано вище, позивач просить суд визнати дії відповідачів такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, оскільки вважає, що останніми порушено вимог чинного законодавства щодо припинення (обмеження) споживання та транспортування природного газу.
Така позовна вимога, на переконання колегії суддів, по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки, як неналежного виконання зобов'язання учасником господарської діяльності. Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання дій відповідачів такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм правову оцінку, а саме неналежному виконанню відповідачами вимог чинного законодавства щодо припинення (обмеження) споживання та транспортування природного газу.
Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання дій неправомірними (такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності), адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є належним та ефективним у розумінні наведених вище норм, оскільки задовольнивши таку вимогу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить право позивача, яке він вважає порушеним. Вказана вимога, у разі її задоволення, не створить для відповідача будь-яких обов'язків по відношенню до позивача та фізично не може буде виконана в порядку виконавчого провадження.
При цьому, звертаючись із даним позовом до суду позивач жодним чином не обґрунтував, яким чином задоволення таких позовних вимог спроможне відновити право та інтерес, який позивач вважає порушеним.
Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що задоволення судом таких позовних вимог забезпечить виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною (відповідачами), внаслідок чого позивач компенсує витрати, які виникли у зв'язку із невиконанням юридичного обов'язку відповідачами та нівелює негативні наслідки для позивача, колегія суддів зазначає таке.
У даному випадку, позивачем також заявлено позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів матеріальної шкоди (збитків), завданої учасниками господарських відносин, які порушили господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.
При цьому, завдання такої матеріальної шкоди (збитків) позивач пов'язує саме з невиконанням відповідачами обов'язку щодо самостійного припинення споживання (транспортування) природного газу.
Відтак, відповідні обставини, зокрема щодо дії, бездіяльність відповідачів підлягають встановленню судом саме під час вирішення спору про стягнення матеріальної шкоди (збитків), оскільки їх завдання позивач пов'язує саме з діями (бездіяльністю) відповідачів.
А тому, окреме звернення позивача із вимогами про визнання дій відповідачів такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, та відповідно їх задоволення судом, не є та не може бути належним та ефективним способом захисту порушеного права, оскільки їх задоволення не призведе до отримання позивачем того результату, якого він прагне досягти.
З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання дій відповідачів такими, що порушують установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідачів солідарно 12 179,38 грн матеріальної шкоди (збитків), суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так обґрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині позивач вказує, що відповідні збитки обумовлені необхідністю неодноразових виїздів на адресу АТ “Одеський припортовий завод» з метою виконання заходів з припинення(обмеження) газопостачання несанкціонованому споживачу, та в разі дотримання відповідачами діючих законодавчих та нормативних документів, такі витрати ним не були б понесені.
Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, згідно з частини другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Велика Палата Верховного суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17 визначила, що збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.
Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду (ч.ч.1, 3, 4 ст.225 ГК України).
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (частина 2 статті 22 Кодексу).
Породжуючи настання цивільних прав та обов'язків згідно ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, відповідальність у вигляді відшкодування шкоди вимагає для її застосування наявності складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи), шкідливого результату такої поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, вини особи, яка заподіяла шкоду. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та шкодою полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням негативного результату. Вказані обставини підлягають доведенню позивачем належними та допустимими у справі доказами. Стягнення шкоди як виду цивільно-правової відповідальності можливе у випадку наявності такої шкоди та обґрунтованості її розміру.
Суд, розглядаючи позови про відшкодування шкоди/стягнення збитків, повинен виходити із того, що для застосування такої санкції, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника передбачених законом невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового, додаткового. Для застосування заходів цивільно-правової відповідальності необхідний склад цивільного правопорушення.
З системного аналізу вищенаведених норм чинного законодавства можливо зробити висновок, що збитки повинні мати реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені, повинна довести як розмір збитків, так і факт їх понесення (надати документальне підтвердження понесених витрат).
Виходячи з наведеного позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
Згідно з ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статею 79 ГПК України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У даному випадку, як було вірно встановлено місцевим господарським судом, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів з яких можливо було б достеменно встановити, як факт понесення матеріальних втрат (збитків), так й їх розмір, зокрема первинних документів, з яких обраховувались витрати (як то протокол цін, розмір витрат на оплату праці, тощо).
Окрім того, позивачем не доведено наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони, оскільки відповідні виїзди на адресу споживачу були обумовлені необхідність виконання позивачем свого обов'язку щодо здійснення відповідних дій щодо припинення/обмеження несанкціонованого споживання газу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач не довів наявності у спірних правовідносинах складу цивільного правопорушення в діях відповідачів, а відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди (збитків) у розмірі 12 179,38 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи та вимоги за апеляційною скаргою АТ “Одесагаз» не є обґрунтованими, а тому вона не підлягає задоволенню.
Разом з цим, на переконання колегії суддів, у даному випадку підлягає задоволенню апеляційна скарга ТОВ “Оператор газотранспортної системи України», з огляду на таке.
Так, в мотивах оскаржуваного рішення Господарський суд Одеської області дійшов, зокрема, наступних висновків:
- в судовому засіданні, при безпосередньому дослідженні відповідного акту розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін та додатку до нього Схеми розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та АТ "Одесаназ" по ГРС "Визирка" було встановлено, що безпосередній доступ до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу є тільки у працівників та посадових осіб відповідача 2, а тому позивач не маючи відповідного доступу був позбавлений можливості здійснити дії щодо обмеження/припинення несанкціонованого споживання відповідачем 1 природнього газу;
- разом з тим суд зазначає, що відповідач 2 будучі обізнаним про несанкціоноване споживання відповідачем 1 природнього газу, ухилення останнього від самостійного обмеження/припинення споживання газу, вчинення відповідачем 1 дій щодо недопускну позивача до свого об'єкту задля здійснення відповідного припинення, відсутність у останнього доступу до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу та маючи можливість самостійно здійснити дії щодо припинення неакціонованого відбору природнього газу, відповідних дій не вчинив, що призвело до подальшого несанкціонованому споживання відповідач 1 природнього газу.
Однак, колегія суддів погоджується із твердження апелянта про те, що такі висновки є помилковими та підлягають виключенню з мотивувальної частині оскаржуваного рішення, за наступних підстав.
Так, у наявних матеріалах справи міститься копія акту № ЦО-4 від 12.12.2019 розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін по ГРС «Визирка» із схемою розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності між ТОВ «Оператор ГТС України» та АТ «Одесагаз» по ГРС «Визирка», яка є додатком до акту розмежування № ЦО 4.
При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, та не заперечується учасниками справи, газорозподільча станція «Визирка» знаходиться на територіальній належності ТОВ «Оператор ГТС України» і допуск до даної ГРС здійснюється за представництва працівників ТОВ «Оператор ГТС України».
Разом із цим, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, про те, що позивач не маючи відповідного доступу до ГРС «Визирка» був позбавлений можливості здійснити дії щодо обмеження/припинення несанкціонованого споживання відповідачем 1 природнього газу, оскільки АТ «Одесагаз» як у відповідності до приписів чинного законодавства, так і у відповідності до фактичних обставин справи не мав і не міг здійснювати обмеження/припинення несанкціонованого споживання АТ «Одеський припортовий завод» природного газу шляхом здійснення будь-яких дій саме на газорозподільній станції «Визирка».
Так, правовідносини між АТ «Одесагаз», яке є оператором ГРМ та АТ «Одеський припортовий завод», яке є споживачем природного газу, регламентовані Кодексом газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494.
Глава 7 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначає порядок обмеження та припинення розподілу природного газу споживачам.
Пунктом 1 глави 7 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем визначено, що Оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/ обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об'єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПБСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у таких випадках: 1) несвоєчасна та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу; 2) отримання від Оператора ГТС повідомлення про припинення розподілу природного газу споживачу у випадках: відсутності споживача в Реєстрі споживачів будь-якого постачальника у відповідному розрахунковому періоді; відсутності підтвердженої номінації у діючого постачальника на обсяги транспортування природного газу для потреб споживача.
У відповідності до пункту 2 глави 7 Розділу VI Кодексу газорозподільних систем споживач зобов'язаний допустити представників Оператора ГРМ на власні об'єкти та не протидіяти їм при здійсненні заходів з припинення (обмеження) розподілу природного газу. При отриманні від Оператора ГРМ письмової вимоги про самостійне обмеження або припинення споживання (відбору) природного газу споживач зобов'язаний виконати вимогу Оператора ГРМ та самостійно обмежити або припинити споживання (відбір) природного газу.
Відтак, у разі наявності правових підстав, Оператор ГРМ (АТ «Одесагаз») здійснює обмеження/припинення несанкціонованого відбору природного газу споживачем (АТ «Одеський припортовий завод») безпосередньо на об'єкті споживача.
З огляду на таке, колегія суддів погоджується із доводами апелянта про те, що наступний висновок місцевого господарського «В судовому засіданні, при безпосередньому дослідженні відповідного акту розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін та додатку до нього Схеми розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та АТ "Одесаназ" по ГРС "Визирка" було встановлено, що безпосередній доступ до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу є тільки у працівників та посадових осіб відповідача 2, а тому позивач не маючи відповідного доступу був позбавлений можливості здійснити дії щодо обмеження/припинення несанкціонованого споживання відповідачем 1 природнього газу», підлягає виключенню із мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду.
З приводу висновку місцевого господарського суду, який апелянт також просить виключити з мотивувальної часини оскаржуваного рішення, «Разом з тим суд зазначає, що відповідач 2 будучі обізнаним про несанкціоноване споживання відповідачем 1 природнього газу, ухилення останнього від самостійного обмеження/припинення споживання газу, вчинення відповідачем 1 дій щодо недопускну позивача до свого об'єкту задля здійснення відповідного припинення, відсутність у останнього доступу до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу та маючи можливість самостійно здійснити дії щодо припинення неакціонованого відбору природнього газу, відповідних дій не вчинив, що призвело до подальшого несанкціонованому споживання відповідач 1 природнього газу», колегія суддів зазначає наступне.
Зі змісту вказаного висновку суду першої інстанції слідує, що ТОВ «Оператор ГТС України» повинно було самостійно здійснити дії щодо припинення несанкціонованого відбору природнього газу, однак відповідних дій не вчинило, що призвело до подальшого несанкціонованого споживання природного газу відповідачем 1.
Однак, такий висновок суду першої інстанції не узгоджується та є взаємовиключним з попереднім висновком суду, що був здійснений в оскаржуваному рішення, а саме про те, що безпосередньо на АТ «Одесагаз» покладено обов'язок по припинення/обмеження несанкціонованого відбору природного газу споживачем (АТ «Одеський припортовий завод») на об'єкті споживача.
Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до пункту 8 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС оператори газорозподільних систем (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах) виходячи з інформації про споживачів, яким не замовлені постачальником обсяги транспортування природного газу для їх потреб, зобов'язані протягом двох робочих днів наступної доби з дати отримання відповідної інформації від оператора газотранспортної системи проінформувати таких споживачів про відсутність у них замовлених постачальником обсягів транспортування природного газу з певної дати та можливі для них наслідки та зобов'язані розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку розподілу (транспортування) природного газу на об'єкти таких споживачів.
Відтак, у силу вищенаведених правових норм обов'язок щодо припинення (обмеження) в установленому порядку розподілу природного газу на об'єктах споживачів при несанкціонованому відборі природного газу покладається на Оператора ГРМ, у зоні ліцензійної діяльності якого знаходиться такий споживач.
Колегія суддів також зауважує, що у відповідності до п. 2 Порядку пооб'єктового припинення (обмеження) газопостачання споживачам (крім населення), затвердженого Постановою КМУ від 08.12.2006 №1687 (далі - Порядок) газопостачання може бути припинено (обмежено) споживачем або газодобувним, газорозподільним, газотранспортним підприємством, уповноваженим Міненерго на припинення (обмеження) газопостачання споживачам.
Газодобувне, газорозподільне, газотранспортне підприємство з власної ініціативи у разі порушення споживачем строку розрахунків за спожитий природний газ (коли зазначене підприємство є його постачальником) або за надані послуги з його транспортування припиняє або обмежує газопостачання, а у випадку відсутності у споживача ліміту природного газу припиняє газопостачання згідно з умовами договору на транспортування газу. В іншому разі припинення (обмеження) газопостачання здійснюється за дорученням постачальника на підставі укладеного з ним договору (п.3 Порядку).
У відповідності до п.4 Порядку арипинення (обмеження) газопостачання у разі порушення споживачем строку розрахунків за спожитий природний газ або за надані послуги з його транспортування, недотримання ним відповідного графіка здійснюється у строк, визначений постачальником, газодобувним, газорозподільним, газотранспортним підприємством. Припинення газопостачання у випадку відсутності у споживача ліміту природного газу здійснюється у день і час, визначені газодобувним, газорозподільним, газотранспортним підприємством на підставі розрахунку обсягу споживання газу та залишку виділеного ліміту.
Пунктом 5 Порядку визначено, що припинення (обмеження) газопостачання здійснюється на вхідній засувній арматурі газопроводу споживача або газорозподільного пункту (за його наявності). У разі коли споживача приєднано прямим газопроводом від газорозподільної станції, припинення (обмеження) може здійснюватися безпосередньо на зазначеній станції.
Споживач повинен бути повідомлений газодобувним, газорозподільним, газотранспортним підприємством, уповноваженим Міненерго на припинення (обмеження) газопостачання споживачам (далі - уповноважене підприємство), про припинення (обмеження) газопостачання не менш як за три доби до дати, на яку воно заплановано. На підприємствах металургійної та хімічної промисловості такий строк не може бути менший ніж п'ять діб. З цією метою уповноважене підприємство надсилає споживачеві повідомлення (за встановленою Міненерго формою), в якому зазначаються підстави та строк (дата і час) припинення (обмеження) газопостачання, і водночас про це інформує відповідний місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування а також територіальні органи Держжитлокомунінспекції (п.6 Порядку).
У відповідності до п. 8 Порядку припинення (обмеження) газопостачання здійснюється самостійно працівниками споживача, які обслуговують газопроводи чи газоспоживне обладнання, у присутності посадової особи уповноваженого підприємства, що надіслало повідомлення, яка здійснює опломбування та складає акт за встановленою Міненерго формою.
У разі відмови споживача у припиненні (обмеженні) газопостачання або самовільного його відновлення здійснюється примусове припинення (обмеження) газопостачання працівниками уповноваженого підприємства, що надіслало повідомлення, шляхом часткового чи повного перекриття вхідної засувної арматури з її опломбуванням або механічного (зварного) від'єднання газопроводу, про що посадовою особою уповноваженого підприємства складається акт за встановленою Міненерго формою. У разі самовільного відновлення газопостачання його припинення здійснюється шляхом механічного (зварного) від'єднання газопроводу. При цьому копія акта подається до відповідного органу внутрішніх справ. Представники органів внутрішніх справ сприяють безперешкодному доступу працівників та посадових осіб уповноваженого підприємства до вхідної засувної арматури газопроводу або газорозподільного пункту (за його наявності) та виконанню ними робіт щодо припинення (обмеження) газопостачання (п.9 Порядку).
З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку ТОВ “Оператор газотранспортної системи України» не є тією особою за яку згідно з вимогами чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, покладено обов'язок (можливість) щодо самостійного вчинення дій щодо припинення несанкціонованого відбору природнього газу.
А тому, суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що згаданий висновок місцевого господарського суду, підлягає виключенню з мотивувальної частини оскаржуваного рішення.
За змістом ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Відтак, колегія суддів вважає, що у даному випадку, у відповідності до ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, слід змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції шляхом виключення вищевказаних висновків суду. Водночас, резолютивна частина оскаржуваного рішення, відповідно до якої правильно відмовлено у задоволені позовних вимог, залишається без змін.
Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено на підставі ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Одесагаз» - залишити без задоволення.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» - задовольнити.
3. Рішення Господарського суд Одеської області від 22.01.2025 у справі №916/4240/24 змінити, виключивши з його мотивувальної частини наступні висновки суду:
«В судовому засіданні, при безпосередньому дослідженні відповідного акту розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін та додатку до нього Схеми розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності між ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" та АТ "Одесаназ" по ГРС "Визирка" було встановлено, що безпосередній доступ до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу є тільки у працівників та посадових осіб відповідача 2, а тому позивач не маючи відповідного доступу був позбавлений можливості здійснити дії щодо обмеження/припинення несанкціонованого споживання відповідачем 1 природнього газу.
Разом з тим суд зазначає, що відповідач 2 будучі обізнаним про несанкціоноване споживання відповідачем 1 природнього газу, ухилення останнього від самостійного обмеження/припинення споживання газу, вчинення відповідачем 1 дій щодо недопускну позивача до свого об'єкту задля здійснення відповідного припинення, відсутність у останнього доступу до вхідної/вихідної засувної арматури газопроводу та маючи можливість самостійно здійснити дії щодо припинення неакціонованого відбору природнього газу, відповідних дій не вчинив, що призвело до подальшого несанкціонованому споживання відповідач 1 природнього газу».
В решті рішення Господарського суд Одеської області від 22.01.2025 у справі №916/4240/24 залишити без змін.
4. Стягнути з Акціонерного товариства “Одесагаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оператор газотранспортної системи України» 8720,64 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ із зазначенням необхідних реквізитів.
Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 10.06.2025.
Головуючий суддя Аленін О.Ю.
Суддя Принцевська Н.М.
Суддя Філінюк І.Г.