ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/2357/22
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Я.Ф. Савицького, С.В. Таран,
секретар судового засідання - В.М. Просяник,
за участю представників сторін:
від позивача: О.А. Горець
від відповідача: С.В. Сухінін
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)
на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 (суддя Ю.С. Бездоля, м.Одеса, повний текст рішення складено 06.02.2025)
та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 (суддя Ю.С. Бездоля, м.Одеса, повний текст рішення складено 17.02.2025)
та Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 (суддя Ю.С. Бездоля, м.Одеса, повний текст рішення складено 17.02.2025)
у справі №916/2357/22
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна»
до відповідача: Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)
про стягнення,
Короткий зміст позовних вимог. Коротка історія справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) про стягнення заборгованості за договором поставки від 15.03.2021 №51/0 в розмірі 1547645,43 грн (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог), з яких: 1422732,44 грн - основного боргу, 7070,55 грн - 3% річних та 117842,44 грн - пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки від 15.03.2021 №51/0 щодо повноти та своєчасності оплати вартості поставленого товару.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 у справі №916/2357/22, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачем за період з 28.09.2021 до 12.10.2022 на виконання умов укладеного договору було сплачено позивачу грошові кошти у розмірі 1539370,89 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення. При цьому доказів поставки позивачем товару на більшу суму та існування заборгованості за такий товар матеріали справи не містять, у зв'язку з чим існування суми боргу та прострочення її сплати не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, що, в свою чергу, виключає можливість стягнення з відповідача трьох процентів річних і пені.
Південно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 18.05.2023 погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2023 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» задоволено; рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 скасовано і передано справу №916/2357/22 на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.
У вказаній постанові касаційний суд вказав, що:
-поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилося те, що у відомостях про призначення платежу відповідачем лише вказано, що оплата за товар відбувалася згідно з договором поставки; вказане, у свою чергу, унеможливлює достеменно встановити та стверджувати, за яким саме договором (договорами) та видатковими накладними здійснювалася оплата, за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару); за таких обставин платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду;
-попри наявність відомостей щодо тривалого характеру правовідносин сторін і наявність в матеріалах справи копій договорів поставки від 03.01.2017 №05/17 та від 02.01.2020 №1/1П, укладених з відповідачем, судами попередніх інстанцій не було встановлено, у який період та в якому обсязі здійснена поставка товару з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; чи було сплачено кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини, і якщо так, то за які саме періоди; чи існували між сторонами до укладення спірного договору правовідносини з аналогічним предметом і якщо так, то чи існувала заборгованість у відповідача за ними; чи здійснювалося при проведенні оплат зарахування у погашення раніше наявного боргу тощо; судам попередніх інстанцій потрібно було співставити усі видаткові накладні зі звітами про обсяг реалізації придбаного товару, а також з платіжними дорученнями, визначивши на підставі цього відповідність, часткову відповідність або невідповідність обсягів поставленого та реалізованого товару, обсягів реалізованого та оплаченого товару;
-висновок судів про те, що розмір оплати, внесеної відповідачем, є більшим за вартість товару за вказаними у позові видатковими накладними, з посиланням лише на загальну підставу «оплата за товар згідно договору поставки» без з'ясування загальної вартості поставленого скаржником товару, загального розміру заборгованості, підстав та хронологічного порядку її виникнення за весь період правовідносин сторін, загальної суми оплати є передчасним і необґрунтованим; крім того, матеріали справи містять докази, зі змісту яких убачаються суперечності, що не були усунуті судами в ході розгляду справи по суті; так, на підтвердження оплати поставленого товару за період з 28.09.2021 до 12.10.2022 відповідачем було сплачено скаржнику грошові кошти у розмірі 1539370,89 грн, тоді як розмір основного бору за поставлений товар становить 1422732,44 грн; сума коштів, сплачена скаржнику (1539370,89 грн), не повною мірою узгоджується і з предметом позову в справі (вимога про стягнення 1547645,43 грн); наведене може означати існування у відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, за інші періоди чи взагалі за іншими договорами та потребує перевірки.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.11.2023 прийнято справу №916/2357/22 до свого провадження та розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження.
26.02.2024 за вх.№7758/24 до суду першої інстанції від позивача надійшли письмові пояснення та додаткові документи, а саме: видаткові накладні за період з 2018 року по 2022 рік, які залучено судом до матеріалів справи.
26.02.2024 за вх.№7760/24 від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог. У поданому клопотанні позивач, посилаючись на часткове погашення відповідачем суми боргу, просив суд зменшити розмір позовних вимог та вважати їх наступними: стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» суму заборгованості у розмірі 1 116 514,21 грн, з яких: 991 601,22 грн - сума основного боргу, 7 070,55 грн - 3% річних та 117 842,44 грн - пені.
При новому розгляді справи відповідачем здійснено оплату за договором поставки №51/О від 15.03.2021 на загальну суму 250000,00 грн.
Короткий зміст додаткового рішення
Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» задоволено частково. Стягнуто з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» 741601,22 грн основного боргу, 11123,83 грн судового збору за подання позовної заяви, 23128,79 грн судового збору за подання апеляційної скарги та 30838,38 грн судового збору за подання касаційної скарги. В решті позову відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що позивач довів суду обставину відсутності заборгованості на даний час за попередньо діючими договорами поставки від 03.01.2017 №05/17 та від 02.01.2020 №1/1П і обставину наявності у відповідача боргу за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 у розмірі 741601,22 грн, з огляду на що наявні підстави для часткового задоволення заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» позовних вимог щодо стягнення основного боргу.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 7070,55 грн - 3% річних та 117842,44грн пені господарський суд зазначив, що вказані суми були розраховані позивачем у позовній заяві при першому розгляді справи і вони були обраховані виходячи з суми боргу за інший період - з 20.07.2022 по 12.09.2022 і нараховані на суму основного боргу - 1564090,54грн, при цьому як при первісному розгляді справи, так і при новому розгляді справи позивачем не надано оновленого розрахунку сум 3% річних та пені, з урахуванням подання позивачем трьох заяв про зменшення позовних вимог, а також уточнення позивачем періодів та видаткових накладних, за якими наявний борг. За таких обставин, за відсутності обґрунтованого розрахунку заявлених сум, із визначенням дат виникнення грошового зобов'язання за іншими видатковими накладними, дат часткових сплат, які були враховані позивачем за іншими накладними, в тому числі під час нового розгляду справи, суд зазначив про відсутність можливості перевірити розрахунки позивача, відповідно, вимоги позивача в цій частині є недоведеними та безпідставними, а тому судом у їх задоволенні відмовлено.
Короткий зміст додаткового рішення
Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» за вх.№2-67/25 від 20.01.2025 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» 13383,63 грн витрат на професійну правничу допомогу та 6642 грн гонорару успіху. В решті заяви відмовлено.
Додаткове рішення мотивоване тим, що розумним, співмірним та належним до відшкодування позивачу розміром витрат на правничу допомогу є 20150,00 грн (складання та подання процесуальних документів - 16500,00 грн, участь у судових засіданнях - 3650,00 грн) та 10000,00 грн гонорару успіху, при цьому оскільки позовні вимоги судом задоволено частково, а саме: із заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1116514,21 грн судом задоволено 741601,22 грн, тобто 66,42%, то, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сума витрат на професійну правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу, становить пропорційно - 13383,63 грн та гонорару успіху - 6642 грн.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)
Не погодившись з рішенням та додатковим рішенням суду, Фірма «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 і ухвалити нове, яким у задоволенні позову та заяви про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнення гонорару успіху Товариству з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» відмовити.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначив, що позивач на дату закриття підготовчого провадження при новому розгляді (21.03.2024) не уточнював період заборгованості відповідача, а тому відповідний позов мав вирішуватись з урахуванням заявлених вимог позивача про стягнення заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021 з урахуванням первинних обґрунтувань підстав позову, а саме, заборгованості за товар, поставлений за період з 01.09.2021 по 19.05.2022, проте суд першої інстанції в порушення вимог статті 46 Господарського процесуального кодексу України прийняв від позивача зміни підстави позову та задовольнив позовні вимоги за період з 27.04.2021 по 31.08.2021, який фактично не був предметом розгляду судами трьох інстанцій при першому колі розгляду справи.
Також, за доводами апелянта, суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не з'ясував обставин щодо кількості проданого товару, що поставлявся у період з 27.04.2021 по 31.08.2021 та у період з 01.09.2021 по 19.05.2022, визнавши встановленими обставини продажу відповідачем у повному обсязі товару, що був поставлений у період з 27.04.2021 по 31.08.2021 без будь-яких належних та допустимих доказів.
Підставою для скасування додаткового рішення Фірмою «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) зазначено той факт, що воно є похідним від основного рішення, яке підлягає скасуванню.
Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» щодо апеляційної скарги Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» просило залишити апеляційну скаргу Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 у даній справі без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що ним було змінено лише кількісний показник за раніше заявленою у справі майновою вимогою та фактично зменшено їх розмір з урахуванням проведених відповідачем оплат за договором, і така зміна відбулася до закінчення підготовчого засідання у справі, а відтак, прийняття судом першої інстанції такої зміни не порушує вимог процесуального законодавства. На думку позивача, судом першої інстанції правильно враховано той факт, що здійснення оплат відповідачем на стадії дослідження доказів з призначенням платежу з відсилкою на договір №51/О від 15.03.2021 засвідчує усвідомлення відповідачем факту наявності у нього невиконаних грошових зобов'язань, і тому вказані оплати прийняті судом при визначенні остаточної суми боргу.
Також у відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Полімед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14000,00 грн за апеляційний перегляд рішення від 16.01.2025 та додаткового рішення від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 із врахуванням їх об'єднання у спільне позовне провадження.
Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна»
Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» не погодилось із додатковим рішенням суду, у зв'язку з чим подало на нього апеляційну скаргу, в якій просило частково скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 та прийняти нове в частині стягнення витрат на правничу допомогу, яким стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) витрати на правничу допомогу у розмірі 151500,00 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» зазначило, що справа перебувала на розгляді з вересня 2022 року у трьох судових інстанціях та знову була передана на новий розгляд, що потребувало досить багато часу для її вирішення, при цьому дана справа не відноситься до типової та стандартної категорії господарських справ, обсяг даної справи становить майже 100 томів - з яких 80% матеріалів належить позивачу, з огляду на що обсяг виконаних робіт повністю відповідає заявленим вимогам щодо понесених витрат на правничу, водночас відповідачем не було наведено переконливих доказів щодо неспівмірності правових витрат.
Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції
Апеляційна скарга Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) зареєстрована судом 27.02.2025 за вх.№874/25, 875/25.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: Я.Ф. Савицького, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2025 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 27.02.2025.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи №916/2357/22 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
07.03.2025 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 апеляційну скаргу Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 залишено без руху.
Також 07.03.2025 за вх.№1023/25 судом зареєстрована апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна».
Відповідно передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.03.2025 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів Я.Ф. Савицького, С.В. Таран.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22. Встановлено учасникам справи строк до 27.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз'яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Також вказаною ухвалою від 12.03.2025 призначено розгляд апеляційної скарги на 22.04.2025 о 12:00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» строк до 07.04.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) та роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 07.04.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Також вказаною ухвалою від 21.03.2025 апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) об'єднано з апеляційним провадженням за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» та апеляційну скаргу Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 вирішено розглянути одночасно з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 у судовому засіданні 22.04.2025 о 12:00 год.
03.04.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» надійшов відзив (вх.№874/25/Д3 від 04.04.2025) на апеляційну скаргу Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю).
22.04.2025 від Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи копії 10 платіжних інструкцій на підтвердження сплати за договором поставки №51/О від 15.03.2021 грошових коштів у розмірі 517000,00 грн, яке було задоволено протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 22.04.2025.
У судовому засіданні 22.04.2025 оголошено перерву до 13.05.2025 об 11:00 год.
У судовому засіданні 13.05.2025 оголошено перерву до 02.06.2025 о 12:00 год.
З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, ухвалою суду від 13.05.2025 вирішено розглянути апеляційні скарги Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 поза межами строку, встановленого у частині першій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Цією ж ухвалою суду повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» про дату, час та місце проведення наступного судового засідання.
У судових засіданнях, які за клопотанням позивача проводились в режимі відеоконференції, представники сторін надали усні пояснення, відповідно до яких підтримали свої правові позиції у справі.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзиву позивача на апеляційну скаргу відповідача, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Фактичні обставини справи
15.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (постачальником) та Фірмою «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупецем) укладено договір поставки №51/О (надалі - договір №15/О від 15.03.2021).
Одночасно сторони підписали протокол узгодження розбіжностей від 15.03.2021 до договору поставки №51/О від 15.03.2021, в якому узгодили редакції окремих пунктів договору поставки.
Відповідно до пункту 1.1. договору №15/О від 15.03.2021 в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари (далі - товар), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати такий товар.
Згідно із пунктом 1.2. договору №15/О від 15.03.2021 кількість, ціна і асортимент товару узгоджуються сторонами у видатковій та/або товарно-транспортній накладній (надалі - накладна), яка складається постачальником на підставі замовлення покупця.
Пунктом 1.3. договору №15/О від 15.03.2021 передбачено, що загальна вартість цього договору складає суму всіх поставок, здійснених сторонами в межах даного договору.
За умовами пунктів 2.3., 2.4. договору №15/О від 15.03.2021 поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями на підставі накладної; оформлення специфікації є необов'язковим; постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010) за адресою, вказаною у заявці покупця, якщо інші умови поставки не визначені сторонами.
Ціна на кожне найменування товару за цим договором визначається виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на дату отримання заявки від покупця, та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товаро-транспортні накладні). В ціну (вартість) товару включено вартість пакування, маркування та доставки товару. Розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України (гривні), в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок постачальника (пункти 4.1. - 4.2. договору №15/О від 15.03.2021).
Відповідно до пункту 4.3. договору №15/О від 15.03.2021 (у первісній редакції) покупець сплачує за поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним. При ненаданні покупцем постачальнику даного звіту у вказаний термін, весь поставлений товар вважається реалізованим. Постачальник має право вимагати повної оплати товару, а покупець, в свою чергу, після отримання такої вимоги зобов'язується протягом 7 (семи) календарних днів сплатити 100 (сто) % вартості отриманого товару.
Водночас, пункт 4.3. договору у протоколі узгодження розбіжностей від 15.03.2021 викладено у іншій редакції, згідно із якою покупець сплачує за поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 числа кожного місяця, наступного за звітним.
Згідно із пунктом 4.4. договору №15/О від 15.03.2021 (в редакції протоколу розбіжностей) якщо покупець своєчасно не розрахувався за товар, постачальник має право вимагати від покупця повернення такого товару. В цьому випадку покупець зобов?язаний повернути товар протягом 20 робочих днів з дати отримання від постачальника такої вимоги за зареєстрованою адресою місцезнаходження покупця. Повернення товару здійснюється на умовах EXW - склад, зазначений покупцем.
У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за даним договором, сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством України. Сторони несуть відповідальність за порушення своїх зобов'язань за цим договором незалежно від їх вини, якщо не доведуть, що порушення сталося внаслідок непередбаченого випадку або непереборної сили. Не вважається непередбаченим випадком відсутність у боржника необхідних коштів (пункт 5.1. договору №15/О від 15.03.2021).
У пункті 5.2. договору №15/О від 15.03.2021 сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Згідно із пунктом 5.5. договору №15/О від 15.03.2021 (в редакції протоколу розбіжностей) за прострочення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товарів покупець сплачує постачальнику 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
За пунктом 5.7. договору №15/О від 15.03.2021 сплата штрафу і пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань за даним договором.
Цей договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2021; сторони дійшли згоди, без укладання будь-яких додаткових угод, вважати даний договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору, письмово не повідомить іншу сторону про його припинення (пункт 7.1. договору №15/О від 15.03.2021).
На підтвердження тривалого характеру правовідносин сторін, позивачем надано до суду та матеріали справи містять докази попередніх правовідносин сторін, а саме:
-договір поставки від 03.01.2017 №05/17, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (постачальником) та Фірмою «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупцем), відповідно до якого: на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити покупцю у власність медикаменти та товари медичного призначення, гігієнічні та косметичні препарати (надалі - товар), у кількості, асортименті та по цінам, узгодженим сторонами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором; ціна договору визначається як сума вартості поставленого постачальником товару; повне найменування та вартість товару, що постачається постачальником за даним договором, зазначається у специфікації, яка підписана уповноваженими представниками сторін, та є невід'ємною частиною даного договору (пункти 1.1. - 1.3. договору №05/17); цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань по договору, що виникли до закінчення строку його дії (пункт 7.1. договору №05/17);
-договір поставки від 02.01.2020 №1/1П, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» (постачальником) та Фірмою «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (покупцем), відповідно до якого: на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити покупцю у власність медикаменти та товари медичного призначення, гігієнічні та косметичні препарати (надалі - товар), у кількості, асортименті та по цінам, узгодженим сторонами, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених цим договором; ціна договору визначається як сума вартості поставленого постачальником товару; повне найменування та вартість товару, що постачається постачальником за даним договором зазначається у специфікації, яка підписана уповноваженими представниками сторін, та є невід'ємною частиною даного договору (пункти 1.1. - 1.3. договору №1/1П); цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань по договору, що виникли до закінчення строку його дії (пункт 7.1. договору №1/1П);
-додаткову угоду №1 до договору поставки №1/1П, в якій сторони продовжили строк дії договору до 31.03.2021.
На підтвердження виконання умов укладеного договору №15/О від 15.03.2021 та поставки товару Фірмі «Полімед» у вигляді (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю), позивач спочатку надав до позовної заяви 1705 видаткових накладних за період з 01.09.2021 по 19.05.2022.
В подальшому (вже при новому розгляді справи) позивачем були додані до матеріалів справи також видаткові накладні за попередніми договорами сторін, а саме: всі видаткові накладні до договору №51/О від 15.03.2021, а також видаткові накладні до договору №1/1П від 02.01.2020 та договору №05/17 від 03.01.2017, за період 2018-2022 роки, які містяться в томах №№35-87 справи №916/2357/22.
Також з матеріалів справи вбачається, що 08.07.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій зазначив, що загальна заборгованість відповідача за договором №51/О від 15.03.2021 складає 1628131,39 грн та просив виконати свої договірні зобов'язання та розрахуватись в повному обсязі за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання даної претензії; вказану претензію отримано відповідачем 12.07.2022, докази відповідного отримання наявні в матеріалах справи.
Відповідачем за період з 28.09.2021 по 12.10.2022 сплачено позивачу 1539370,89 грн, що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями, зокрема: №10650 від 28.09.2021 на суму 152692,00 грн.; №10677 від 29.09.2021 на суму 50000,00 грн.; №10699 від 30.09.2021 на суму 15863,00 грн.; №11123 від 26.10.2021 на суму 131775,14 грн.; №11167 від 28.10.2021 на суму 47355,00 грн.; №11640 від 29.11.2021 на суму 100000,00 грн.; №11662 від 30.11.2021 на суму 160989,00 грн.; №11983 від 28.12.2021 на суму 163747,01 грн.; №12426 від 27.01.2022 на суму 63873,41 грн.; №12444 від 28.01.2022 на суму 162159,33 грн.; №12882 від 23.02.2022 на суму 100000,00 грн.; №13076 від 24.03.2022 на суму 17000,00 грн.; №13088 від 25.03.2022 на суму 1500,00 грн.; №13130 від 31.03.2022 на суму 8000,00 грн.; №13132 від 01.04.2022 на суму 100,00 грн.; №13140 від 04.04.2022 на суму 24000,00 грн.; №13260 від 15.04.2022 на суму 81829,00 грн.; №13253 від 15.04.2022 на суму 13750,00 грн.; №13316 від 21.04.2022 на суму 15778,00 грн.; №13381 від 28.04.2022 на суму 33960,00 грн.; №13408 від 04.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13428 від 05.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13502 від 12.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13554 від 19.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13601 від 25.05.2022 на суму 10000,00 грн.; №13610 від 26.05.2022 на суму 25000,00 грн.; №13625 від 01.06.2022 на суму 5000,00 грн.; №13865 від 17.06.2022 на суму 5000,00 грн.; №13920 від 21.06.2022 на суму 1000,00 грн.; №14003 від 27.06.2022 на суму 5000,00 грн.; №14092 від 04.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14104 від 05.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14124 від 07.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14164 від 08.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14210 від 12.07.2022 на суму 4000,00 грн.; №14219 від 13.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14237 від 14.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14254 від 15.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14267 від 18.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14301 від 19.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14314 від 20.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14341 від 21.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14376 від 25.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14395 від 26.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14425 від 28.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14449 від 29.07.2022 на суму 2000,00 грн.; №14466 від 01.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14499 від 02.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14506 від 03.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14520 від 04.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14550 від 05.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14569 від 08.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14604 від 09.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14653 від 11.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14685 від 15.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14757 від 17.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14776 від 18.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14801 від 19.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14866 від 23.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №14925 від 29.08.2022 на суму 2000,00 грн.; №15001 від 01.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15021 від 02.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15045 від 05.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15115 від 07.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15141 від 08.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15175 від 09.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15264 від 14.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15288 від 15.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15314 від 16.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15335 від 19.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15379 від 21.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15413 від 22.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15442 від 23.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15477 від 27.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15516 від 28.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15540 від 29.09.2022 на суму 2000,00 грн.; №15626 від 04.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15645 від 05.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15715 від 10.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15736 від 11.10.2022 на суму 2000,00 грн.; №15774 від 12.10.2022 на суму 2000,00 грн.
У вказаних платіжних дорученнях значиться призначення платежу - «оплата за товар згідно договору».
У листі від 01.11.2022 №58 відповідач повідомив позивача, що у вищезазначених платіжних дорученнях відповідачем було допущено помилку в призначенні платежу, а саме: зазначено «оплата за товар згідно договору поставки», та просив вважати правильним призначення платежу: «оплата за товар згідно договору №51/О від 15.03.2021, у т.ч. ПДВ»; вказаний лист разом із доданими копіями відповідних платіжних доручень був направлений на адресу позивача 04.11.2022 з описом вкладення, належні докази направлення містяться в матеріалах справи.
У листі від 13.01.2023 №04 відповідач надав позивачу звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару на підставі договору №51/О від 15.03.2021, що було поставлено згідно прибуткової накладної БА-Пн-0093100 (ДУЦ668833) від 01.09.2021; вказаний звіт наявний в матеріалах справи.
Окрім того, на підтвердження реалізації поставленого позивачем товару, відповідачем до матеріалів справи додані звіти про обсяги реалізації покупцем придбаного товару на підставі договору №51/О від 15.03.2021 за відповідні періоди з вересня 2021 року по серпень 2022 року.
У листі від 13.01.2023 №05 відповідач зазначив, що в період з 26.10.2021 по 12.10.2022 здійснив оплату за товар згідно договору №51/О від 15.03.2021 на загальну суму в розмірі 1189987,48 грн на підставі зазначених платіжних доручень; крім того, у листі відповідач зауважив, що програмний комплекс, за допомогою якого ним було сформовано зазначені платіжні доручення, у графі «призначення платежу» обмежує набраний текст, що унеможливило зазначити перелік видаткових накладних, за які фактично проводилась оплата, у зв'язку з чим відповідач просив проведену ним оплату на загальну суму 1189987,48 грн вважати оплатою за товар, що був поставлений згідно договору №51/О від 15.03.2021, а також зазначив перелік відповідних накладних за період з 01.09.2021 по 19.05.2022.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем також надані акти звірки, які підписані з боку позивача, в яких перелічено номери, дати документів (видаткових накладних), сума накладних, та в яких зафіксовано наступне:
-за договором №05/17 від 03.01.2017 (за період з 01.03.2017 по 14.05.2024) заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» станом на 14.05.2024 відсутня (обороти за період: дебет - 1837584,03 грн, кредит - 1837584,03 грн);
-за договором №1/1П від 02.01.2020 (за період з 01.01.2020 по 14.05.2024) заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» станом на 14.05.2024 складає 8,62 грн (обороти за період: дебет - 2335929,51 грн, кредит - 2335920,89 грн);
-за договором №51/О від 15.03.2021 (за період з 04.04.2021 по 14.05.2024) заборгованість на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» станом на 14.05.2024 складає 991601,22 грн (обороти за період: дебет - 2668926,93 грн, кредит - 1677325,71 грн).
У клопотанні про зменшення позовних вимог від 26.02.2024 за вх.№7760/24 позивач остаточно визначив позовні вимоги про стягнення 991601,22 грн основного боргу, 7070,55 грн - 3% річних та 117842,44 грн пені та зазначив період стягнення: з 27.04.2021 по 31.08.2021.
Під час нового розгляду справи відповідачем було сплачено 200000,00 грн за договором поставки, про що свідчить надана ним платіжна інструкція №20624 від 16.07.2024 на суму 200000,00 грн із призначенням платежу - «оплата за договором поставки №51/О від 15.03.2021».
У поясненнях від 21.11.2024 позивач пояснив, що 16.07.2024 від відповідача надійшла оплата у розмірі 200000,00 грн, отже, загальна сума боргу на даний момент становить 791601,22 грн за видатковими накладними у період з 27.04.2021 по 31.08.2021.
Таким чином, позивачем остаточно визначено період до стягнення за договором №51/О від 15.03.2021 з 27.04.2021 по 31.08.2021.
В подальшому, під час розгляду справи по суті, відповідачем було сплачено ще 50000,00 грн за договором поставки, про що свідчить надана ним платіжна інструкція №21482 від 23.10.2024 на суму 50000,00 грн із призначенням платежу - «оплата за договором поставки №51/О від 15.03.2021». Одночасно відповідачем надано до суду і останній складений ним акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей станом на 03.09.2024.
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо суті спору
Згідно із приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Колегія суддів вбачає, що за своєю правовою природою договір №15/О від 15.03.2021 є договором поставки.
Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).
Згідно із положеннями статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар, надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Статтею 689 Цивільного кодексу України врегульовано, що покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Полімед» про стягнення заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021 в загальній сумі 1689003,53 грн, у тому числі: 1564090,54 грн - основного боргу, 7070,55 грн- 3% річних, 117842,44 грн - пені.
Однак позовна заява не містила обґрунтованого розрахунку суми основної заборгованості, що заявлена до стягнення, а також доказів часткової оплати товару за поставлений позивачем товар, на що останній посилався в обґрунтування своїх вимог, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.09.2022 позовна заява була залишена без руху.
На виконання вимог ухвали від 26.09.2022, позивач надав розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що останній вважав, що відповідач має заборгованість за поставлений товар на підставі договору поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 01.09.2021 по 19.05.2022.
Крім того, на підтвердження виконання умов договору та поставки товару позивач надав до позовної заяви 1705 видаткових накладних за період з 01.09.2021 по 19.05.2022 на загальну суму 1461942,87 грн.
В подальшому, позивач звертався до суду із заявами про зменшення позовних вимог, з урахуванням чого просив стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки від 15.03.2021 №51/О в розмірі 1547645,43 грн, з якої: 1422732,44 грн - сума основного боргу, 7070,55 грн - три проценти річних, 117842,44 грн - пеня, і ці вимоги були предметом судового при попередньому розгляді справи.
У свою чергу, відповідачем за період з 28.09.2021 по 12.10.2022 сплачено позивачу 1539370,89 грн, що підтверджується наданими відповідачем відповідними платіжними дорученнями.
Водночас відповідач, здійснюючи оплату за поставлений позивачем товар, у графі «призначення платежу» платіжних доручень зазначав «оплата за договором.
Відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов?язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов?язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Згідно із пунктами 8, 9, 10, 12, 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163, надавач платіжних послуг приймає до виконання платіжну інструкцію/зведену платіжну інструкцію платника без обмеження її мінімальної або максимальної суми, крім випадків, передбачених законодавством України або правилами платіжної системи; ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі; форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги; ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг; надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті; платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України; надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.
Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №904/12527/16, від 26.09.2019 у справі №910/12934/18. Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).
У постановах від 07.09.2023 у справі №905/1965/19, від 06.10.2021 у справі №911/2731/20, від 26.12.2019 у справі №911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Суд касаційної інстанції, направляючи справу №916/2357/22 на новий розгляд, у постанові від 10.10.2023 вказав, що поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилося те, що у відомостях про призначення платежу відповідачем лише вказано, що оплата за товар відбувалася згідно з договором поставки. Вказане, у свою чергу, унеможливлює достеменно встановити та стверджувати, за яким саме договором (договорами) та видатковими накладними здійснювалася оплата, за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару). За таких обставин платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду.
Також касаційний суд вказав, що попри наявність відомостей щодо тривалого характеру правовідносин сторін і наявність в матеріалах справи копій договорів поставки від 03.01.2017 №05/17 та від 02.01.2020 №1/1П, укладених з відповідачем, судами попередніх інстанцій не було встановлено, у який період та в якому обсязі здійснена поставка товару з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; чи було сплачено кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини, і якщо так, то за які саме періоди; чи існували між сторонами до укладення спірного договору правовідносини з аналогічним предметом і якщо так, то чи існувала заборгованість у відповідача за ними; чи здійснювалося при проведенні оплат зарахування у погашення раніше наявного боргу тощо.
З урахуванням постанови Верховного Суду від 10.10.2023 у даній справі, позивач надав письмові пояснення (вх.№7758/24 від 26.02.2024), в яких зазначив, що враховуючи досить довгий та сталий період співпраці з відповідачем, що підтверджується договорами від 2017 року та від 2020 року, і що від відповідача надходила оплата за товар без конкретизації призначення платежу, позивач зараховував оплати в хронологічному порядку із врахуванням Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг.
На підтвердження співпраці з відповідачем у період з 2018 по 2022 роки, позивач надав додаткові документи, а саме: видаткові накладні за період з 2018 року по 2022 рік, які залучено судом першої інстанції до матеріалів справи.
У поданих поясненнях позивач також повідомив, що загальна сума поставленого товару у період з 2018 по 2022 роки за всіма договорами поставки становить 6207422,34 грн, при цьому, позивач звернув увагу суду, що відповідачем за весь період співпраці було сплачено за товар загальну суму 5215821,12 грн, тобто сума боргу на даний момент становить 991601,22грн.
26.02.2024 за вх.№7760/24 до суду від позивача надійшло клопотання про зменшення позовних вимог, в якому позивач просив зменшити розмір позовних вимог та вважати їх наступними: стягнути з Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» суму заборгованості у розмірі 1116514,21 грн, з якої: 991601,22 грн - сума основного боргу, 7070,55 грн - 3% річних та 117842,44 грн - пені.
Позивачем у поясненнях від 16.07.2024 та від 04.10.2024 остаточно зазначено період, за яким обчислюється основний борг за договором №51/О від 15.03.2021, а саме: з 27.04.2021 по 31.08.2021.
Зазначаючи про обчислення суми остаточного боргу, позивач послався на суми видаткових накладних за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 (починаючи з №320528 від 27.04.2021, закінчуючи №665991 від 31.08.2021).
Суд першої інстанції перевірив, що сума вказаних видаткових накладних з урахуванням часткової сплати відповідачем суми 200000,00 грн, які виходячи з розрахунку позивача були віднесені до оплати частини видаткових накладних за 27.04.2021, становить 791601,22 грн.
Разом з тим, вже після надання вказаних пояснень та остаточних розрахунків, прийнятих судом до розгляду, відповідачем було частково сплачено ще 50000 грн за спірним договором.
Таким чином, виходячи із загальної суми спірних видаткових накладних та раніше сплачених відповідачем сум, включаючи останні 50000,00 грн, місцевим господарським судом визначено, що сума боргу відповідача склала 741601,22 грн.
В апеляційній скарзі апелянт наголосив на тому, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції невірно застосував положення статті 46 Господарського процесуального кодексу України, оскільки розглянув справу з урахуванням заяв позивача від 16.07.2024 та від 04.10.2024, якими змінено період, за яким обчислюється основний борг за договором №51/О від 15.03.2021, а саме: з 27.04.2021 по 31.08.2021, що, по суті, є зміною підстави позову.
З приводу наведених доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (стаття 162 Господарського процесуального кодексу України).
Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).
Статтею 46 Господарського процесуального кодексу України визначено процесуальні права та обов'язки сторін.
Частиною другою даної статті закріплено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу: 1) позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу; 2) позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; 3) відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.
Частинами третьою та четвертою статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
У разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції зміна предмета, підстав позову не допускаються, крім випадків, визначених цією статтею.
Зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною третьою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Із системного аналізу наведених норм убачається, що позивач відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України наділений правом змінити предмет або підставу позову при новому розгляді справи тільки у тому разі, якщо суд установить, що це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку зі зміною фактичних обставин справи, а предмет чи підстава позову при первісному розгляді були недостатніми для такого належного захисту (вказаний правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №902/743/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц зазначила, що оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.
Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.
Як вірно зазначено місцевим господарським судом, у даному випадку предмет позову - стягнення боргу, підстава - договір №51/О від 15.03.2021.
Після направлення справи на новий розгляд позивач, із урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2023 у цій справі (в якій суд касаційної інстанції вказав, що потребує перевірки існування у відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, за інші періоди чи взагалі за іншими договорами), з метою вирішення розбіжностей у сумах поставленого та оплаченого товару, у письмових поясненнях від 26.02.2024 за вх.№7758/24 повідомив, що загальна сума поставленого товару у період з 2018 по 2022 роки за всіма договорами поставки становить 6207422,34 грн (на підтвердження чого надав видаткові накладні за період з 2018 року по 2022 рік), відповідачем за весь період співпраці було сплачено за товар загальну суму 5215821,12грн, тобто сума боргу на даний момент становить 991601,22 грн, а також зазначив, що з огляду на триваючий характер правовідносин між сторонами за декількома договорами і здійснення відповідачем оплат без конкретизації призначення платежу, позивач зараховував оплати в хронологічному порядку.
Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 922/2575/19.
Таким чином, до закриття ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2024 підготовчого провадження у справі позивач доповнив позов новими обставинами (щодо періоду (з 2018 - 2022 роки) та суми здійснених позивачем поставок товару (6207422,34грн) і його часткову оплату відповідачем (5215821,12 грн) за трьома укладеними між сторонами договорами поставки) при збереженні в ньому первісних обставин (щодо наявності заборгованості за спірним договором).
Оскільки у наданих платіжних дорученнях не було вказано призначення платежу за конкретним договором, позивач зарахував здійснені відповідачем оплати в хронологічному порядку, починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період (за попередньо діючими договорами поставки 2017 і 2020 років), що зумовило остаточне визначення позивачем у поясненнях від 16.07.2024 та від 04.10.2024 періоду (з 27.04.2021 по 31.08.2021), за яким обчислюється основний борг за договором №51/О від 15.03.2021.
Так, виходячи з даних бухгалтерського обліку на підприємстві позивача (що відображено в наданих до суду односторонніх актах звірки по всім трьом договорам, які (акти звірки) були направлені відповідачу та не повернуті останнім ані підписаними, ані з коригуваннями, ані з даними власного бухгалтерського обліку підприємством відповідача) суми боргу за попередньо діючими договорами поставки 2017 і 2020 років погашені оплатами відповідача. Вказані оплати відповідача були зараховані на погашення боргу за договорами поставки 2017 і 2020 років з урахуванням погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.
Зважаючи на те, що позивачем було змінено лише кількісний показник за раніше заявленою у справі майновою вимогою та фактично зменшено їх розмір з урахуванням проведених відповідачем оплат за договором, а також враховуючи, що така зміна відбулася до закінчення підготовчого засідання у справі, прийняття судом першої інстанції такої зміни не порушує вимог процесуального закону.
Проаналізувавши наявні матеріали справи та позиції обох сторін, докази довготривалих відносин сторін щодо поставки і оплати товарів, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження позовних вимог (наявності заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021) є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування, у зв'язку з чим позивач довів суду:
-обставину відсутності заборгованості на даний час за попередньо діючими договорами поставки від 02.01.2020 №1/1П та від 03.01.2017 №05/17;
-обставину наявності у відповідача боргу за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 у розмірі 741601,22 грн.
При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не подані до суду щомісячні звіти про реалізацію товарів в порядку пункту 4.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей). Такі звіти у порядку пункту 4.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей) мали надавати відповідачем позивачу до 5 числа кожного наступного за звітним місяця. Натомість звіти за квітень-серпень (включно) 2021 року в матеріалах справи відсутні та відповідачем, відповідно, не доведено як обставину сплати товару за видатковими накладними періоду з 27.04.2021 по 31.08.2024, так і підстав відсутності необхідності такої сплати.
Не погоджуючись з наведеним висновком Господарського суду Одеської області, апелянт зазначив, що суд визнав встановленими обставини продажу відповідачем у повному обсязі товару, що був поставлений у період з 27.04.2021 по 31.08.2021, без будь-яких належних та допустимих доказів. Тобто, за доводами відповідача, у позивача відсутні правові підстави вимагати повної оплати товару, оскільки відповідачем не було надано звітів про реалізацію товару, а відтак, товар не є реалізованим.
Колегія суддів відхиляє такі твердження скаржника та, водночас, підтримує аргументи позивача про те, що оскільки враховуючи предмет спору у цій справі та правило розподілу тягаря доказування між сторонами, відповідач, для звільнення від обов'язку оплати вартості продукції, мав довести належними та допустимими доказами, що отримана продукція ще не реалізована, однак відповідач на підтвердження обставин нереалізації товару та його дійсної наявності, належних та допустимих доказів суду не надав. Нереалізація товару протягом тривалого часу з моменту його поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.
З урахуванням викладеного, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Одеської області, що позивачем доведений, а відповідачем не спростований факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №51/О від 15.03.2021 за період з 27.04.2021 по 31.08.2021 у розмірі 741601,22 грн, з огляду на що наявні підстави для часткового задоволення заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» позовних вимог про стягнення з відповідача 741601,22 грн основного боргу.
Доводи апеляційної скарги Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) не спростовують наведених висновків суду та не доводять їх помилковість.
Висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 7070,55 грн - 3% річних та 117842,44 грн пені жодною зі сторін не оскаржені, у зв'язку з чим колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення у відповідній частині не переглядається в силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо сплати Фірмою «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) грошових коштів у розмірі 517000,00 грн за договором поставки №51/О від 15.03.2021 колегія суддів зазначає, що така сплата відбулася вже після ухвалення 16.01.2025 Господарським судом Одеської області рішення у цій справі, у зв'язку з чим відсутні підстави для закриття провадження в цій частині. При цьому апеляційний суд враховує позицію Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, відповідно до якої суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.
У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення (що відбулось у даному випадку), то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо додаткового рішення
Згідно із статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною першою статті 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. У частині третій цієї ж статті визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1)попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2)визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3)розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Згідно із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Таким чином, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому перевірка цих доказів та надання їм оцінки здійснюється судом у разі дотримання цього порядку, оскільки за інших обставин розподіл судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, не може бути здійснений.
Колегією суддів встановлено, що разом із позовною заявою позивачем надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у зв'язку із розглядом справи, відповідно до якого позивач попередньо повідомив суд про намір стягнути з відповідача 84000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 10000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху.
20.01.2025, тобто у межах п'ятиденного строку після ухвалення рішення суду (16.01.225), до Господарського суду Одеської області від Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 151500,00 грн та 10000,00 грн в якості відшкодування гонорару успіху, а також докази таких витрат.
Таким чином, позивач дотримався вимог щодо строків звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу і подання відповідних доказів на виконання частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1)розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2)розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.
Відповідно до положень частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Для підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано наступні докази:
-договір про надання правової допомоги від 02.09.2022, укладений між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна». Відповідно до розділу 1 договору адвокат зобов'язується: надавати клієнту консультації з правових питань; організовувати ведення претензійно-позовної роботи по матеріалам, що підготовлені клієнтом; надавати клієнту правову допомогу та представляти інтереси клієнта щодо захисту прав та інтересів останнього у судах під час здійснення господарського судочинства, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором. На підтвердження факту надання адвокатом клієнту правової допомоги відповідно до умов цього договору складається акт приймання-передачі адвокатських послуг і направляється клієнту (пункт 2.4 договору). Згідно із пунктами 4.1. та 4.4. оплата послуг з представництва інтересів у суді здійснюється наступним чином: 100% вартості послуг сплачується протягом 10 календарних днів з моменту набрання судового рішення законної сили; у разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 10000,00 гривень;
-додаткову угоду №1 від 02.09.2022 до договору про надання правової допомоги №б/н від 02.09.2022, укладену між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна». Дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Полімед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021 (пункт 1 додаткової угоди). Відповідно до пункту 2 додаткової угоди адвокат зобов'язується за необхідності здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді першої інстанції (Господарський суд Одеської області). Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили тип та вартість послуг, наданих в рамках професійної правничої допомоги: збір і правовий аналіз інформації, документів і матеріалів стосовно справи - 1 год - 1500,00 грн; підготовка позовної заяви, відзиву, заперечень, письмових пояснень, запитів - 1 год - 1500,00 грн; участь у судовому засіданні - 1 год - 1500,00 грн;
-акт прийому-передачі послуг від 12.09.2022 за договором про надання правової допомоги №б/н від 02.09.2022 та додаткової угоди №1 від 02.09.2022, підписаний адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна». Відповідно до вказаного акту адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: підготовка, подача позовної заяви до Господарського суду Одеської області про стягнення заборгованості; кількість витрачених годин - 56; вартість однієї години - 1500,00 грн; загальна сума - 84000,00 грн;
-додаткову угоду №2 від 27.03.2023 до договору про надання правової допомоги №б/н від 02.09.2022, укладену між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна». Дана додаткова угода визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвоката за надання правової допомоги у спорі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Полімед» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» заборгованості за договором поставки №51/О від 15.03.2021 (пункт 1 додаткової угоди). Відповідно до пункту 2 додаткової угоди адвокат зобов'язується за необхідності здійснювати представництво та захист інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції (Південно-західний апеляційний господарський суд). Пунктом 3 додаткової угоди сторони погодили тип та вартість послуг, наданих в рамках професійної правничої допомоги: ознайомлення з рішенням суду першої інстанції, підготовка правової позиції, підготовка документів і матеріалів стосовно справи - 1 год - 1500,00 грн; підготовка апеляційної скарги - 1 год - 1500,00 грн; участь у судовому засіданні - 1 год - 1500,00 грн.
-акт прийому-передачі послуг №2 від 28.03.2023 за договором про надання правової допомоги №б/н від 02.09.2022 та додаткової угоди №2 від 27.03.2023, підписаний адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна». Відповідно до вказаного акту №2 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: 1) ознайомлення з рішенням суду першої інстанції, підготовка правової позиції, підготовка і збір документів; кількість витрачених годин - 32; вартість однієї години - 1500,00 грн; загальна сума - 48000,00 грн; 2) підготовка та подача апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції; кількість витрачених годин - 5; вартість однієї години - 1500,00 грн; загальна сума - 7500 грн;
-акт прийому-передачі послуг №3 від 20.01.2025 за договором про надання правової допомоги №б/н від 02.09.2022, підписаний адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна». Відповідно до вказаного акту №3 адвокат надав, а клієнт прийняв наступні послуги: представництво інтересів клієнта у судових засіданнях по справі 916/2357/22 - участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції 18.01.2024, 21.03.2024, 10.05.2024, 21.06.2024, 13.09.2024, 04.10.2024, 22.11.2024, 16.01.2025; кількість витрачених годин - 8; вартість однієї години - 1500,00 грн; загальна сума - 12000,00 грн.
Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що:
адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Згідно із статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).
Водночас апеляційний суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3)поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4)дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України , може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З матеріалів справи та змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що суд першої інстанції під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, оцінивши заявлені позовні вимоги, з урахуванням їх часткового задоволення, всіх аспектів і складності, враховуючи заперечення відповідача, зазначив, що розумним, співмірним та належним до відшкодування позивачу розміром витрат на правничу допомогу є 20150,00 грн.
Так, місцевий господарський суд зазначив, що у додатковій угоді №1 від 02.09.2022 до договору про надання правової допомоги №б/н від 02.09.2022 позивачем та його адвокатом визначено вартість участі у судових засіданнях за 1 (одну) годину 1500,00 грн. Відтак, господарський суд погодився з твердженням відповідача, що розмір послуг за участь у судових засіданнях повинен визначатись виключно з розрахунку фактичного часу їх тривалості. Так, перевіривши розрахунки відповідача, враховуючи участь представника позивача у 8 судових засіданнях із загальним витраченням часу в обсязі 2 години 26 хвилин, суд погодився, що загальна вартість такого часу становить 3650 грн.
Щодо визначеного позивачем часу на подання позову та апеляційної скарги суд врахував, що виходячи з наявних матеріалів справи вбачається, що було подано договір про надання правової допомоги від 02.09.2022, додаткові угоди до договору та акти прийому-передачі послуг. Відповідно до наданих документів вартість 1 години надання певних послуг становить 1500,00 грн.
На переконання господарського суду, визначення позивачем часу на подання позовної заяви у кількості 56 годин та підготовка апеляційної скарги в загальній кількості 37 годин є неспіврозмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, зокрема поданням невеликої за обсягом тексту позовної заяви з урахуванням правової позиції позивача по справі, а також зважаючи на складність та характер справи.
З огляду на викладене, Господарський суд Одеської області дійшов висновку, що розумним, співмірним та належним до відшкодування позивачу розміром витрат на правничу допомогу є 20150,00 грн (складання та подання процесуальних документів - 16500,00 грн, участь у судових засіданнях - 3650,00 грн). Між тим, враховуючи, що позовні вимоги судом задоволено частково, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правову допомогу поклав на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, із заявлених позивачем позовних вимог про стягнення 1116514,21 грн судом задоволено 741601,22 грн, тобто 66,42%. Таким чином, сума витрат на професійну правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу, становить пропорційно - 13383,63 грн.
Колегія суддів підтримує наведений висновок суду першої інстанції, оскільки з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу позивача не відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності в даних правовідносинах, у зв'язку з чим їх відшкодування з огляду на обставини даної справи матиме надмірний характер.
Посилання апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» на неврахування судом першої інстанції значного обсягу цієї справи і що 80% матеріалів належить позивачу не спростовують наведених висновків суду першої інстанції, оскільки лише значний обсяг справи не означає складність справи, до того ж, значний обсяг справи зумовлений поданням позивачем при новому розгляді справи разом з письмовими поясненнями (вх.№7758/24 від 26.02.2024) видаткових накладних за період з 2018 року по 2022 рік, враховуючи вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2023 у цій справі, а не при зверненні з позовом.
Відхиляючи заперечення відповідача про відшкодування гонорару успіху, суд першої інстанції виходив з того, що сума, обумовлена сторонами договору про надання правової допомоги до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою («гонорар успіху»), є складовою гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 17.01.2023 у справі №922/4183/21, від 22.02.2024 у №910/4866/23, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.01.2023 у справі №479/475/21, від 25.04.2023 року у справі №760/15657/21.
Проаналізувавши матеріали справи, беручи до уваги ціну позову та обсяг наявних матеріалів, місцевий господарський суд дійшов висновку про співмірність та відсутність ознаки надмірності у заявленій позивачем вимозі про відшкодування «гонорару успіху» у розмірі 10000,00 грн. Натомість враховуючи, що позовні вимоги судом задоволено частково, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України сума гонорару успіху, що підлягає відшкодуванню позивачу, становить пропорційно - 6642 грн (66,42 %).
Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що застосування судами статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» залежить від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.
При цьому апеляційний суд звертає увагу, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом позивача послуг, складністю справи, а також підтверженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Колегія суддів при апеляційному перегляді додаткового рішення суду першої не виявила у діях суду порушень приписів статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України або інших порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до ухвалення судом незаконного рішення.
При цьому сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.
Таким чином, звертаючись з апеляційною скаргою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» не спростувало наведених висновків суду першої інстанції та не довело неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови скасування прийнятого судового рішення.
Підставою для скасування додаткового рішення від 06.02.2025 Фірмою «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) зазначено той факт, що воно є похідним від основного рішення, яке підлягає скасуванню. Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, оскільки апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову, викладені в оскаржуваному рішенні від 16.01.2025.
Висновки суду апеляційної інстанції
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, а тому рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 слід залишити без змін.
Доводи скаржників не спростовують висновків Господарського суду Одеської області, викладених у додатковому рішенні від 16.02.2025, а тому підстав для зміни чи скасування додаткового рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.
Розподіл судових витрат
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за її подання та розгляд покладаються на цього скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,
Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Фірми «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 і на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Долфі-Україна» на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 06.02.2025 у справі №916/2357/22 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 16.01.2025 покласти на Фірму «Полімед» (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повну постанову складено 09.06.2025.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя С.В. Таран