10.06.25
22-ц/812/1043/25
Провадження №22-ц/812/1043/25
Іменем України
10 червня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №490/11725/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 на рішення, яке постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Саламатіна Олександра Вікторовича у приміщенні цього суду 27 лютого 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,
У грудні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі - ТОВ «Факторинг Партнерс», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит №3237994, за яким кредитор надав відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. строком на 25 днів зі сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн., процентів за користування кредитом в розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартної процентної ставки за користування кредитом - 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Вказаний договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором.
Того ж дня відповідач підписав анкету-заяву на кредит, у якій зазначено послідовність дій відповідача щодо укладання кредитного договору та паспорт споживчого кредиту, де сторонами детально визначено умови кредитування, що зазначені в договорі.
ТОВ «Мілоан» виконало зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти, однак останній не виконав взятих на себе за договором зобов'язань, грошові кошти, відсотки за їх користування та комісію не повернув, у зв'язку з чим йому нараховано заборгованість, в розмірі 88250,00 грн., з яких: 20000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 66250,00 грн. заборгованість за відсотками, та 2000,00 грн. комісія за надання кредиту.
26 липня 2024 року було укладено договір №26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3237994.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором №3237994 від 10 серпня 2021 року у розмірі 88250 грн., понесені витрати на сплату судового збору, в розмірі 2422 грн. 40 коп., крім того стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу, у розмірі 16000 грн.
Відзив на позовну заяву не надходив.
Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 лютого 2025 р. позовні вимоги Банку задоволені в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором №3237994 від 10 серпня 2021 року у розмірі 88250 грн., яка складається із: 20000 грн. заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 66250 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги, 2000 грн. заборгованість за комісіями, а також судові витрати у розмірі 11028 грн., які складаються з судового збору у розмірі 3028 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.
Рішення суд умотивував тим, що в матеріалах справи відсутні докази належного виконання відповідачем зобов'язання з погашенню кредитної заборгованості, відповідач порушив умови кредитного договору та не в повному обсязі розрахувався за отримані грошові кошти, розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах кого діяв його представник - ОСОБА_2. вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що анкету-заяву на кредит було подано 10 серпня 2021 року через ІР адресу: 143.244.45.139. та підписано 11:42:29 у той же день, а в 11:44:19 заяву було оброблено та зараховано на рахунок заявника 20000 грн., після чого одразу, об 12:35:14, вказані грошові кошти у розмірі 19405 грн. були зняті з рахунку через термінал С-РЕY у м. Києві з шостої спроби. Крім того 10 серпня 2021 року об 13:08:28 через термінал KUNРаyments у м. Києві з рахунку відповідача були зняті грошові кошти у сумі 8205 грн. У вказаний день 10 серпня 2021 року відповідач перебував у м. Миколаєві, отже фізично не міг зняти готівкові кошти зі свого рахунку через термінали, розташовані у м. Києві. Після того як стало відомо про спроби зняти кошти з рахунку, відповідач звернувся до банку із заявою про заблокування картки, яка була заблокована вже після того, як кошти були зняті. Проте, якимось чином сторонні особи отримали доступ до персональних даних відповідача та отримали у ТОВ «Мілоан» на ім'я відповідача 20000 грн., які одразу були зняті готівкою через термінал у м. Києві. З вказаного приводу відповідач звертався до кіберполіції, але відповіді не отримав. Грошові кошти у сумі 20000 грн. відповідач також не отримував.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що вважає рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, у зв'язку з її безпідставністю.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянута апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції не відповідає таким вимогам закону.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про споживчий кредит №3237994, за яким Товариство надало відповідачу у тимчасове платне користування грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. строком на 25 днів зі сплатою комісії за надання кредиту в розмірі 2000,00 грн., процентів за користування кредитом в розмірі 1,25% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом та стандартної процентної ставки за користування кредитом - 5,0 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Вказаний договір підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором (а.с 11-20).
Того ж дня ОСОБА_1 також підписав анкету-заяву на кредит, у якій зазначено послідовність дій відповідача щодо укладання кредитного договору та паспорт споживчого кредиту, де сторонами детально визначено умови кредитування, що зазначені в договорі (а.с. 23-24).
Пунктом 2.3.1.2. укладеного між сторонами договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування. Таке збільшення строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування але загалом не може перевищувати 60 днів. При цьому, якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховується за стандартною ставкою, наведеною у п.1.6. договору, яка складає 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
ТОВ «Мілоан» виконало зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти, про що свідчить довідка ТОВ ФК «Елаєнс» від 10 серпня 2021 року (а.с. 35).
Звертаючись з позовом, ТОВ «Мілоан» як новий кредитор, до якого перейшли права вимоги за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором від 19 лютого 2021 року, просило про стягнення з позичальника суми неповернутої заборгованості в сумі 88250,00 грн., з яких: 20000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 66250,00 грн. заборгованість за відсотками, та 2000,00 грн. комісія за надання кредиту (а.с. 36-38).
Відповідач в суді першої інстанції відзив на позовну заяву не подавав, проти позовну не заперечував, в апеляційній скарзі не заперечував надходження на його банківський рахунок 20000 грн. від ТОВ «Мілоан» 10 серпня 2021 року, але не визнає укладання ним кредитного договору та розпорядження кредитними коштами, посилаючись на те, що його особисті дані були використані третіми особами, які й заволоділи кредитними коштами.
Суд першої інстанції, вирішуючи спір, вважав позовні вимоги доведеними в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком та відхиляє аргументи апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).
В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що договір про споживчий кредит № 3237994 було укладено 10 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі.
Тому на нього поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Статтею 11 цього ж суду передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункти 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 10 серпня 2021 року укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» і таке не заперечується відповідачем, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а також наявності достатніх доказів, що грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який належить відповідачу, апеляційний суд вважає доведеним факт його укладання. Такого висновку дійшов і суд першої інстанції.
Таке ґрунтується на правових висновках, викладених Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов'язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.
Згідно наявних у справі доказів 26 липня 2024 року було укладено договір №26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №3237994 (а.с. 39-56).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).
Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Враховуючи наведені положення закону та зміст долучених позивачем договорів факторингу, реєстрів боржників, колегія суддів приходить до переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до відповідача за договором №3237994 від 10 серпня 2021 року.
За такого позивач як кредитор у зобов'язанні має право на задоволення вимог до боржника ОСОБА_1 .
За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до підпункту 3.3.2 договору про споживчий кредит від 10 серпня 2021 року позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі, передбачені цим договором, у порядку, строки та терміни, передбачені пунктами 1.1-1.6 та пунктом 2.4 цього договору.
Позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання не виконував, в зв'язку з чим виникла заборгованість.
Згідно долучених позивачем до справи розрахунку заборгованості, відомостей про нарахування (а.с. 36-38), загальний розмір заборгованості складає 88250,00 грн., з яких: 20000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 66250,00 грн. заборгованість за відсотками, та 2000,00 грн. комісія за надання кредиту.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).
Аналіз наведених розрахунків заборгованості свідчить про те, що проценти за користування кредитними коштами нараховані за період з 10 серпня 2021 року по 03 листопада 2021 року, тобто за 85 дні, що відповідає умовам договору № 3237994 від 10 серпня 2021 року (пункти 1.5, 1.6, 2.3.1.1) щодо порядку нарахування процентів та пролонгації строку кредитування (продовження строку кредитування).
Відповідач розмір заборгованості за кредитним договором не спростовував.
Доводи апеляційної скарги щодо неотримання ОСОБА_1 , кредитних коштів через дії третіх осіб відхиляються.
Колегія суддів погоджується з тим, що без передання ОСОБА_1 та отримання ТОВ «МІЛОАН» персональних даних від відповідача щодо адреси електронної пошти, РНОКПП, номеру телефону, номеру карткового рахунку, які відомі виключно останньому, здійснення його верифікації, укладення кредитного договору є неможливим. А в матеріалах справи відсутні докази протиправності дій третіх осіб стосовно відповідача, як і незаконності заволодінням його персональними даними.
Надавши оцінку доказам у їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що належними та допустимими доказами у справі підтверджені факти укладання між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору № 3237994 від 10 серпня 2021 року у передбаченій законом формі, виконання кредитором умов договору щодо надання позичальнику кредитних коштів та невиконання останнім в повному обсязі зобов'язань з повернення цих коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами та комісії, а також перехід прав вимоги за цим договором до ТОВ «Факторинг Партнерс», що є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача у зазначеному в позовній заяві розміру.
За такого рішення, ухвалене судом першої інстанції, є законним та обґрунтованим з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги та приходить до висновку, що в силу положень статті 375 ЦПК України не має підстав для скасування цього рішення.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, розподіл судових витрат, які покладаються у цій справі на відповідача, не проводиться.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 27 лютого 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 10 червня 2025 року