10.06.25
22-ц/812/1024/25
Провадження № 22-ц/812/1024/25 Головуючий суду першої інстанції Щеглова Я.В.
Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
10 червня 2025 року м. Миколаїв Справа № 488/1447/25
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Царюк Л.М.,
суддів - Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» на ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2025 року, постановлену під головуванням судді Щеглової Я.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію,
14 квітня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» (далі - ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія») звернулось до суду з заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за спожиту електричну енергію.
Заяву мотивовано тим, що між ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 в ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» відкритий на ОСОБА_1 .
Станом на 11 квітня 2025 за особовим рахунком № НОМЕР_1 виникла заборгованість в сумі 36 069.56 грн. за період липень 2023 року - березень 2025 року (включно).
Посилаючись на викладене, ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» просила суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь борг за спожиту електричну енергію в сумі і 36 069.56 грн.
Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2025 року відмовлено у видачі судового наказу.
Ухвала суду мотивована тим, що заявник не зазначив інформацію про наявність чи відсутність електронного кабінету у сторін, а також не вказав, що така інформація відсутня.
Матеріали заяви не містять договір, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, укладений з боржником ОСОБА_1 , а також відсутня заява про приєднання договору (укладена електронно).
Не погодившись з ухвалою суду ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у заяві про видачу судового наказу стягувачем було зазначено, що заявник має електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», а боржник електронного кабінету не має.
За такого, заявником були виконані вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу.
Відповідно до пункту 8 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року (що діяла на момент укладення договору) № 312, договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Враховуючи положення статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України укладення договору про постачання електричної енергії між постачальником та побутовим споживачем відбувається шляхом заявочного приєднання побутового споживача до умов договору постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, що розміщений на сайті Регулятора, на офіційному вебсайті постачальника: www.elektropostach.mk.ua, на інформаційних стендах у центрах обслуговування споживачів та не потребує двостороннього підписання письмової форми договору.
Положеннями пункту 13 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ринок електричної енергії» було визначено, що передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора системи розподілу не потребує отримання згоди та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.
Згідно з Пунктом 3.1.5. Правил, електропостачальник розміщує у відкритому доступі форму відповідного договору, який пропонується споживачам до укладення. До договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальинх послуг відповідний електропостачальник має розробити з урахуванням вимог законодавства публічні комерційні пропозиції та розмістити їх на своїх офіційних вебсайтах та на сайті Регулятора.
Пунктом 3.1.7 Правил передбачено, що на вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Однак споживач ОСОБА_1 не звертався до ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» з вимогою щодо видачі їй письмового примірника договору.
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг, встановлена договором або законом, а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення зі споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотриманням умов його виконання згідно з типовим договором.
Судом не було враховано те, що необхідність укладення договору на надання житлово-комунальних послуг передбачена законом і його укладення на основі типового договору визначено як обов'язок, а не право споживача. Отже, відсутність письмового договору між сторонами не може бути підставою для звільнення від сплати вартості фактично отриманих споживачем житлово-комунальних послуг.
Заявником до заяви про видачу судового наказу надано суду вичерпні докази того, що споживач та постачальник перебувають у цивільно-правових відносинах
Фактичне споживання електричної енергії за особовим рахунком № НОМЕР_1 , підтверджується даними, отриманими від ОСР, що є підставою для виставлення споживачу рахунків за спожиту електричну енергію.
Наявність у боржниці особового рахунку, виставлені на оплату рахунки за спожиту електричну енергію, проведення боржницею оплати за надані послуги є доказом того, що між заявником та боржником відбулися цивільно-правові відносини щодо постачання та споживання електричної енергії.
Отже суд не оцінив і не з'ясував усіх обставин, на які стягувач посилався в заяві про видачу судового наказу в обґрунтування своїх вимог.
На час розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від боржниці не надходило.
За приписами частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.
Зі змісту заявлених ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» вимог встановлено, що ОСОБА_1 згідно договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 , є споживачем електричної енергії, у зв'язку з чим на її ім'я відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 .
У зв'язку з порушенням ОСОБА_1 виконання зобов'язання по сплаті за надані послуги з електропостачання, за період липень 2023 року - березень 2025 року (включно) в останньої виникла заборгованість в сумі станом сумі 36 069,56 грн.
Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу судового наказу районний суд вважав, що заява ТОВ «Миколаївська електропостачальна компанія» про видачу судового наказу не відповідає вимогам статті 163 ЦПК України, оскільки заявник не зазначив інформацію про наявність чи відсутність електронного кабінету у сторін, а також не вказав, що така інформація відсутня та матеріали заяви не містять договір, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості, укладений з боржницею ОСОБА_1 , а також відсутня заява про приєднання договору (укладена електронно).
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
За положеннями частини 3 статті 19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Згідно зі статтею 160 ЦПК України, судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.
Отже, наказне провадження як особливий спрощений вид провадження у цивільному судочинстві спрямоване на швидкий та ефективний захист безспірних прав особи шляхом видачі судового наказу, що одночасно є і судовим рішенням, і виконавчим документом, без судового засідання та без виклику заявника (стягувача) і боржника. Процес доказування для першого починається з моменту подання заяви про видачу судового наказу та закінчується прийняттям цієї заяви судом, тоді як для боржника цей процес розпочнеться, якщо він вирішить подати заяву про скасування судового наказу після отримання копії останнього. Звернення до суду із заявою про видачу судового наказу є правом, а не обов'язком особи, якій належить право вимоги, а також органів і осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб ( частина 2 статті 160 ЦПК України).
Відповідно до положень статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, серед іншого, якщо: заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та 3 відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості; заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до положень частин 1-3 статті 163 ЦПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником або його представником. У заяві повинно бути зазначено: найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. До заяви про видачу судового наказу додаються: документ, що підтверджує сплату судового збору; документ, що підтверджує повноваження представника, якщо заява підписана представником заявника; копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
При цьому, як передбачено вимогами частини 1 статті 165 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою; судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; заяву подано з порушенням правил підсудності.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником до заяви не додано письмового договору, укладеного між боржницею та заявником, про надання послуг з електропостачання.
Разом з тим, вказаний висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки в силу вищенаведених положень цивільного процесуального законодавства необхідність надання договору до заяви передбачено лише у випадку заявлення вимог про стягнення заборгованості за договором (іншим ніж про надання житлово-комунальних послуг), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ( в редакції чинній на час звернення Товариства до суду) до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Крім того, судом першої інстанції не враховано положення пункту 7 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії» від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Положення ), за яким договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії (за умови надання рахунка постачальником універсальної послуги), або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Отже, Положення передбачає укладення договору про постачання електричної енергії декількома варіантами, за якими вважається такий договір укладеним.
У даному випадку заявник у заяві не посилався на наявність письмового укладеного договору з боржницею, а вказував на наявність фактичного споживання боржницею будь-яких обсягів електричної енергії, за які останній надається рахунок, обов'язку боржниці, яка фактично користується послугами, сплатити за ці послуги, надані відповідно до вимог чинного законодавства та згідно з наявними в матеріалах справи витягом з особового рахунку, що підтверджує відкриття постачальником особового рахунку для обліку електричної енергії, спожитої в електроустановках споживача за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене, а також те, що, як вбачається, до заяви заявником були долучені документи на підтвердження надання та отримання боржницею послуг, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для відмови у видачі судового наказу.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України передбачено однією із підстав для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Посилання суду першої інстанції, як на підставу для відмови у видачі судового наказу - не зазначення інформації про наявність чи відсутність електронного кабінету у сторін, а також не вказання, що така інформація відсутня, є помилковою, оскільки з тексту заяви про видачу судового наказу встановлено, що заявник зазначив таку інформацію, вказавши, що заявник має електронні кабінети в підсистемі «Електронний суд», а у боржника електронний кабінет відсутній (а.с. 3).
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2025 року постановлена з порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївська електропостачальна компанія» задовольнити.
Ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2025 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді: Т.М. Базовкіна
Ж.М. Яворська
Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року.