Справа №712/3582/25
Провадження №2-а/712/131/25
09.06.2025 м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси у складі:
головуючого судді - Ватажок-Сташинської А.В.,
за участі: секретаря судового засідання - Шевченко О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
До Соснівського районного суду м. Черкаси звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.01.2025 №56/М/2024 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та надіслати справу на новий розгляд до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обгрунтування позову зазначено, що оскаржувана постанова винесена усупереч норм Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), оскільки у матеріалах справи про адміністративне правопорушення відповідно до оскаржуваної постанови відсутні докази вчинення позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.3 ст.210-1 КУпАП. Також у позові вказано, що порушення відповідачем порядку та процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, є самостійною та достатньою підставою для скасування оспорюваної постанови.
Ухвалою суду від 26.03.2025 відкрито провадження у справі на підставі вказаного позову, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, з особливостями встановленими параграфом 2 глави 11 КАС України, призначено судове засідання для розгляду справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, 08.04.2025 представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав суду відзив, у якому вказує про безпідставність позовних вимог, оскільки позивач не перебуває та не перебував на обліку в жодному ТЦК та СП, відповідно, в природі не існує військово-облікового документу позивача, що підтверджується і відсутністю копії такого документу у матеріалах справи. Відеозапис вказаної події здійснювався, однак надати його немає можливості, оскільки строк зберігання на сервері фото- та відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 днів з дати завантаження відповідної інформації у відповідності до п. 2 розділу IV. Зберігання, використання та видача фото- і відеозаписів Інструкції із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відеофіксації, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року № 532. Відповідно до абз. 7 ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», під час мобілізації громадяни зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження. Відповідно до п. 17-1) ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов'язку. Відповідно до абз. 4 п. 69 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженої постановою КМУ № 560 від 16.05.2024, у разі проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік. З врахуванням вищезазначених норм неможливло застосування примітки до ст.ст. 210, 210-1 КУпАП, так як позивач не перебував (і не перебуває) на військовому обліку. В оскаржуваній постанові та протоколі про адміністративне правопорушення чітко зазначена об'єктивна сторона адміністративного правопорушення: відсутність військово-облікового документа та не пред'явлення його уповноваженим особам на час складання протоколу. Позивач був повідомлений про дату та час розгляду справи про адміністративне правопорушення, однак, вчинив бездіяльність не прибувши на розгляд справи та не поцікавившись результатом розгляду і не отримав направлені йому постанови з метою уникнення відповідальності. Також у відзиві вказано, що фактично, усі доводи позивача, наведені у позові, зводяться до незгоди позивача з діями відповідача під час складання протоколу та оскаржуваної постанови. Позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів, які б спростували наявність в його діяннях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Крім того представником відповідача у відзиві завлено клопотання про залишення позову без розгляду на підставі ч.4 ст.123 КАС України.
В обґрунтування клопотання про залишення позовної заяви без розгляду вказано, що оскаржувана постанова надіслана позивачу 28.02.2025, що підтверджується фіскальним чеком про відправлення рекомендованого листа №1800806057410 та відомостями про повернення за закінченням терміну зберігання. Тобто, позивач мав би отримати оскаржувану постанову 14.03.2025, однак, скоріше за все, умисно не отримував поштове відправлення. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що повернення відділенням поштового зв'язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення не вручено з причин, що не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив процесуальні дії (постанова по справі № 0870/8014/12 від 15.05.2019). Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи, добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. З метою виконання процесуального обов'язку дотримання строку на оскарження рішень суб'єкта владних повноважень, особа, яка має намір подати адміністративний позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії та зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На підставі вищезазначеного представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строк на оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Представник позивача у судове засідання не прибув, надавши перед початком судового засідання заяву про розгляд справи за його відсутності, відповідно до якої на задоволенні позову наполягає, зазначаючи, що станом на день вирішення справи по суті відповідачем не надано доказів неможливості отримання інформації із електронних сервісів відносно особи позивача, а також доказів того, що протокол було складено уповноваженою особою. Також представник позивача посилається на те, що відповідачем ненадані докази підтвердження відсутності військово-облікового документа у позивача, у тому числі за допомогою свідків, щодо відсутності у позивача реєстрації у Резерв+ станом на день примусвої доставки до відповідача із подальшим складанням протоколу.
ІНФОРМАЦІЯ_2 , належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, що згідно з положеннями ч.3 ст.268 КАС України не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для вирішення справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не прив'язаний до військомату, та не перебуває на обліку, що стверджується обліковою карткою - витягом з Єдиного реєстру військовозобов'язаних «Оберіг».
06 січня 2025 року оператором мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення №56/М/2025 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до вказаного протоколу, 06.01.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не має при собі військово-облікового документу військовозобов'язаного та не пред'явив його на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дане діяння є порушенням вимог ч.6 ст.22 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.3 пп.10-1 п.1 Правил військового обліку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2018 №1487, що становить собою склад правопорушення передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП. Факт вчиненого правопорушення підтверджує свідок ОСОБА_3 , що стверджується наявним у протоколі підписом останньої.
Протокол містить підпис особи, що притягається до адміністравтиної відповідальності щодо роз'яснення змісту ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП, та повідомлення, що розгляд справи про адміністравтине правопорушення відбудеться о 14 год 00 хв 07.01.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет 302.
Також у протоколі особою, яка притягається до адміністравтиної відповідальності зазначено, що протокол був складений з порушенням законодавства. При складанні протоколу відсутні свідки, уповноваженій особі були надані копія військового обліку, в якій зазначено, що ОСОБА_1 знятий з обліку з 2011 року. Адвокат на вимогу не наданий.
Крім того з протоколу вбачається, що другий примірник вручено позивачу, що стверджується його підписом.
На підтвердження повноважень оператора мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 складати протоколи про адміністративні правопорушення суду надано витяг з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 №403 від 25.12.2024 «Про організацію службової діяльності територіального центру комплектування та соціальної підтримки у 2025 році в умовах воєнного стану».
Постановою №56/М/2025 начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.01.2025 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , накладено адміністравтине покарання у виді штрафу у розмірі 17 000 грн 00 коп.
Зі змісту постанови №56/М/2025 від 07.01.2025 вбачається, що 06.01.2025 відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП у зв'язку з відсутністю військово-облікового документа військовозобов'язаного та не пред'явлення його на вимогу уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_1 , що є порушенням вимог ч.6 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.3 пп.10-1 п.1 Правил військового обліку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2018 №1487. Права передбачені ст.63 Конституції України та ст.268 КУпАП ОСОБА_1 було повідомлено та роз'яснено. Клопотань про відкладення справи не заявляв, копію протоколу отримав під підпис. Розгляд справи призначено на 14 год 00 хв 07.01.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет 302. ОСОБА_1 , був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи, у вказаний день не прибув. Клопотання про перенесення розгляду не надходило, на телефонні дзвінки не відповідає. У зв'язку з цим було прийнято рішення розглядати справу без його участі.
Як зазначено у постанові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , порушив Правила військового обліку, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2018 №1487 та Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
На підтвердження повноважень начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 виносити постанови про притягнення до адміністративної відповідальності суду надно відповідний витяг з наказу Головнокомандувача Збройних Сил України №1544 від 01.11.2022.
Вважаючи, що оскаржувана постанова винесена протиправно, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно з обліковою карткою позивача, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на обліку не перебуває, відомості про отримання ним військово облікового документа у Єдиному реєстрі військовозобов'язаних «Оберіг» відсутні.
Доказів звернення позивача із заявами про видачу військово-облікового документа - військового документа та щодо взяття його на облік як військовозобов'язаного, суду сторони не назвали та не надали.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.6 ст.55 Конституції України закріплено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно із ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Нормами п.12,13 Положення №154 передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 КУпАП, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (ч.2 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Згідно з ч.3 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини 7 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов'язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції чинній станом на день винесення оспорюваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дату розгляду справи у суді передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;
прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до частин 5, 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через медіа.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію. Строк проведення загальної мобілізації продовжувався відповідними Указами Президента і триває на час розгляду справи судом
У відповідності до частини 6 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у редакції чинній станом на день винесення оскаржуваної постанови у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред'явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.22 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі - Порядок №560), тут і далі у редакції чинній станом на день винесення оспорюваної постанови встановлено, що резервісти та військовозобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов'язані уточнити свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів України, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ.
Резервісти та військовозобов'язані, у яких відсутній (які втратили) військово-обліковий документ, уточнюють свої облікові дані (адресу місця проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інші персональні дані) у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або місцезнаходження чи відповідному підрозділі розвідувальних органів, Центральному управлінні або регіональному органі СБУ, де вони перебувають на військовому обліку. У такому разі під час уточнення облікових даних їм оформляється військово-обліковий документ.
Пунктом 25 Порядку №560 встановлено, що громадяни чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі) та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно з п.19-20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі - Порядок №1487), тут і далі у редакції чинній станом надень винесення оспорюваної постанови призовники, військовозобов'язані та резервісти, винні в порушенні вимог правил військового обліку, несуть відповідальність згідно із законом.
Державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації виготовляють друкарським способом правила військового обліку (додаток 2) і вивішують їх на видному місці в загальнодоступних приміщеннях.
Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
У п.81 Порядку №1487 вказано, що взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку та підпункті 10-1 пункту 1 додатка 2). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України згідно з підпунктом 10-1 пункту 1 додатка 2) та військово-облікового документа у разі, якщо він видавався та не був втрачений.
Особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова.
Абзацом третім підпункту 10-1 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів, Додатку 2 до Порядку № 1487 (далі - Правила) встановлено, шо призовники, військовозобов'язані та резервісти повинніу період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії правового режиму воєнного стану, зокрема мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред'являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Держприкордонслужби у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон.
Призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення (п. 3 Правил).
Частиною третьою статті 210-1 КУпАП у редакції Закону № 3696-IX від 09.05.2024, чинній з 19.05.2024 встановлено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З системного аналізу наведених норм, враховуючи, що станом на день набрання чинності норм законодавства України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку, тобто станом на 26.07.2024 позивач військовий квиток не отримував, із заявою про отримання військово-облікового документа та щодо взяття його на облік як військовозобов'язаного не звертався.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що оспорювана постанова є правомірною та підстави для її скасування відсутні.
Крім того, при вирішенні даної справи суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, якщо воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
У постанові Верховного Суду у справі № 825/2328/16 від 22.05.2020 викладений висновок про те, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultraviresaction - invalidact).
Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваністьакта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Суд наголошує, що, відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18.
Відповідно до статей 7, 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно з ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Механізм застосування уповноваженими представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі -ТЦК та СП) технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото- та відеофіксації, доступ до відеозаписів посадових осіб, здійснених за допомогою таких приладів та засобів, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів урегульовано положеннями Інструкції
із застосування територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- та відео фіксації, затвердженої Наказом міністерства оборони України 06.08.2024 № 532 (далі - Інструкція №532).
Пунутом 4 Розділу ІІ Інструкції №532 визначено, що під час здійснення фото- та відеофіксації процесу пред'явлення та перевірки уповноваженими представниками військово-облікових документів портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях або іншим способом, який забезпечує відеозйомку. У випадках, пов'язаних з необхідністю якісної фіксації подій, уповноважені представники можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення.
Строк зберігання на сервері фото- та відеозаписів з портативних відеореєстраторів становить 30 днів з дати завантаження відповідної інформації (п.2 Розділу IV Інструкції №532).
Протокол про адміністративне правопорушення, на підставі якого було винесено оскаржувану постанову, було складено 06.01.2025. Позивач звернувся з даним позовом до суду 22.03.2025, що значно перевищує встановлений строк зберігання фото- та відеозаписів.
Згідно з ст.252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог частини 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з ч. 2 ст. 254 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Права передбачені ст.63 Конституцією України та ст. 268 КУпАП ОСОБА_1 під час складання протоколу про адміністравтне правопорушення, на підставі якого винесено спірну постанову було повідомлено та роз'яснено. Пояснення ОСОБА_1 надавав у протоколі про адміністравтине правопорушення №56/М/2025 від 06.01.2025, вказавши, що уповноваженій особі були надані копія військового обліку, в якій зазначено, що ОСОБА_1 знятий з обліку з 2011 року.
Однак суду такий документ, зазначений позивачем у протоколі про адміністравтне правопорушення, не названий та не наданий.
Клопотання про відкладення розгляду справи про адміністравтине правопорушення ОСОБА_1 не заявляв.
Другий примірник протоколу ОСОБА_1 отримав, що стверджується його підписом у протоколі.
Розгляд справи було призначено на 14 год 00 хв 07.01.2025 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , каб. 302. ОСОБА_1 , який був належним чином повідомлений про дату і час розгляду справи, у вказаний день не прибув. Клопотань про перенесення розгляду справи не надав, на телефонні дзвінки не відповідає. У зв'язку з наведеним було вирішено розглянути справу за його відсутності.
Порушень прав позивача під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення оспорюваної постанови судом не встановлено.
Також при вирішенні даного спору суд зауважує, що Європейський суд з прав людини в п. 32 справи «Максименко проти України» обґрунтував необхідність забезпечення юридичної допомоги у випадку, коли інтереси правосуддя вимагають, щоб цій особі була надана така допомога. Інтереси правосуддя вимагають забезпечення обов'язкового представництва у випадку, коли йдеться про позбавлення особи свободи.
Санкція частини 3 ст.210-1 КУпАП не передбачає застосування адміністративного арешту. Таким чином відсутність захисника при складанні протоколу про адміністративне правопорушення та оскаржуваної постанови не суперечить інтересам правосуддя, оскільки позивач реалізував право на оскарження постанови про адміністративне правопорушення у суді, скориставшись при звернення з позовом до суду правовою допомогою адвоката, його участь при розгляді справи була забезпечена його представником - адвокатом Яцюком Максимом Васильовичем, а відтак подальший захист прав і свобод особи може бути забезпечено в суді при оскарженні дій та рішень суб'єкта владних повноважень.
Відтак суд відхиляє доводи сторони позивача про порушення його прав під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та винесення оспорюваної постанови.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова, ухвалена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви відсутні.
При цьому суд критично ставиться до твердження сторони позивача про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки доводи позивача спростовуються вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджуються та зводяться до намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.
Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.123 КАС України з огляду на пропуск позивачем строку звернення з даним позовом до суду, суд зазначає про таке.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 3ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноваженьу справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови),а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Частиною першою ст. 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом,якщо визнає причини його пропуску поважними,крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Відповідно до ч.1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Звертаючись з даним позовом до суду 22.03.2025, стороною позивача зазначено, що про існування спірної постанови позивачу стало відомо після накладення арешту на банківські рахунки на підставі постанови державного виконавця, винесеної при примусовому виконанні спірної постанови.
З заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження позивач звернувся до Першого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) 20.03.2025.
Другий примірник спірної постанови, направлений позивачу відповідачем засобами поштового зв'язку повернувся з відміткою Укрпошти про неможливість вручення адресату.
Таким чином, на підставі викладеного вище, вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом у межах строку визначеного приписами КАС України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 139 КАС України, суд зазначає, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 605 грн 60 коп.
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового зборуналежить віднести на рахунок позивача.
Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 78, 134, 139, 241-246, 250, 255, 268-272, 286, 295, 297 КАС України, суд
У задоволенні позову - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.В. Ватажок-Сташинська