Справа 556/143/25
Номер провадження 2/556/334/2025
04.06.2025 Володимирецький районний суд Рівненської області в складі:
головуючої судді- Котик Л.О.
при секретарі -Соловей Г.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Володимирець справу цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,-
ОСОБА_1 звернулася до Володимирецького районного суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ №332528 та житловий будинок АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у власності ОСОБА_3 перебували земельні ділянки на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ №332528. У власності ОСОБА_4 перебував житловий будинок АДРЕСА_1 .
07 листопада 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 позичили під розписку в ОСОБА_3 10 000 доларів США. Кошти зобов'язувалися повернути до кінця 2022 року. При цьому вказані земельні ділянки та житловий будинок виступали для забезпечення виконання зобов'язання, а саме у разі неможливості повернення грошей, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язувались передати у власність позивачці - земельні ділянки, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ №332528 та житловий будинок АДРЕСА_1 . До розписки долучили копію Державного акту на земельні ділянки. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , гроші не повернули. Позивачка зверталася до ОСОБА_2 з проханням повернення боргу, як до спадкоємця. Однак по даний час позичені кошти не повернуті, оформити спадщину у встановленому законом порядку відповідач не поспішає. Вважає, що внаслідок неповернення боргу, набула право власності на вищевказану земельну ділянку право та житловий будинок, яке не має можливості підтвердити, окрім як в судовому порядку.
Вказаний позов надійшов до суду 15 січня 2025 року.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 26 лютого 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 27 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
01.05.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове засідання не з"явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає.
Розгляд справи здійснюється у відсутності сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо, дослідивши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, із наступних підстав:
Відповідно до довідки №580 від 09.10.2024, виданої Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області, згідно погосподарської книги № 9 на 2021 2025 роки, номер об'єкта погосподарського обліку 02-0103-1 будинок АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_5 .
Згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки №395 від 30 травня 2024 року, виданої Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент його смерті проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 разом з: ОСОБА_3 (дружиною), ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , (онукою), ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , (правнуком), ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Згідно Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру №79665620 від 09.01.2025, після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заведена.
Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ №332528, ОСОБА_3 на праві власності належала земельна ділянка, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, загальною площею 3.69 га, що розташована на території Любахівської сільської ради Володимирецського району Рівненської області (на даний час -Полицької сільської ради Володимирецького району Рівненської області.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки №579 від 09 жовтня 2024 року, виданої Полицької сільської ради Вараського району Рівненської області, ОСОБА_3 , 1933 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент смерті проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №79665519 від 09.01.2025, після смерті ОСОБА_3 , спадкова справа не заведена.
Згідно листа №17/01-16 від 09 січня 2025 року, виданого завідувачем Володимирецької державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 , після смерті діда ОСОБА_5 , для реалізації своїх спадкових прав, рекомендовано ОСОБА_2 звернутись до суду з позовом про визнання права власності на житловий будинок, який належав померлому ОСОБА_5 , оскільки відсутні правовстановлюючі документи на житловий будинок АДРЕСА_1
Відповідно до листа №16/01-16 від 09 січня 2025 року, виданого завідувачем Володимирецької державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 , після смерті баби ОСОБА_3 для реалізації своїх спадкових прав, рекомендовано ОСОБА_2 звернутись до суду з позовом про визнання права власності на земельні ділянки, які належали померлій ОСОБА_3 , оскільки оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку виданого на ім'я ОСОБА_8 , серії НОМЕР_3 , втрачено.
Так, у відповідності до змісту ст.328 ЦК України, підставою набуття права власності є правочини, що не заборонені законом, в т.ч. договори.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. (ст.392 ЦК України)
Як вбачається з розписки, між ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 07 листопада 2017 року було укладено договір позики на суму 10 000 доларів США. У разі не повернення боргу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зобов"язувалися передати на користь позикодавця земельні ділянки, згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯБ №332528 та житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (ч.1 ст. 1049 ЦК України).
Частинами 3, 4 ст. 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Згідно з нормами ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, в тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 цього Кодексу).
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черги). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Згідно зі статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають із часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначених у гл. 29 ЦК України.
Згідно досліджених матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини, після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не проживав з ними та не подавав заяву в нотаріальну контору про прийняття спадщини, що підтверджується довідками №395 від 30.05.20924, №579 від 09 жовтня 2024 року, виданими Полицькою сільською радою Вараського району Рівненської області, Інформаційними довідками зі Спадкового реєстру №79665620, №79665519 від 09.01.2025.
Згідно ст.1281 ЦК України, спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Оскільки зі смертю боржника зобов'язання щодо повернення позики входять до складу спадщини, то застосуванню підлягають норми статті 1282 ЦК України про обов'язок спадкоємців задовольнити вимоги кредитора.
Відповідно до вимог ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям в натурі.
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 12 травня 2022 року у справі № 577/650/21 зазначено, що виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, як добрий господар, який є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту. У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця та відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи. Визначення цього балансу законодавцем сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов'язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, за правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Спадкування є способом безоплатного набуття майна, а тому стягнення боргів спадкодавця з його спадкоємців в межах вартості отриманої спадщини є справедливим по відношенню до законних інтересів та правомірних очікувань кредитора. Урахування вартості спадщини дає підстави стверджувати, що спадкоємець може задовольнити вимоги кредитора спадкодавця за рахунок іншого власного майна, що не входить до складу спадщини, якщо успадковане майно становить для спадкоємця більший інтерес, ніж те власне майно, яке спадкоємець може передати кредитору в рахунок погашення заборгованості. Законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов'язки на нового боржника. Право на захист є складовою будь-якого суб'єктивного права. Визнавши за особою певне цивільне право, законодавець тим самим визнає за кредитором право вимагати надання захисту, у тому числі й у судовому порядку.
Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц висновок щодо можливості самостійного обрання кредитором спадкодавця одного із можливих способів захисту цивільних прав та інтересів не узгоджується з положеннями статті 1282 ЦК України, яка чітко встановлює черговість дій кредитора спадкодавця у випадку пред'явлення вимог до спадкоємців: спочатку заявлення про задоволення вимог кредитора спадкоємцем шляхом сплати одноразового платежу, а далі - у разі відмови сплатити борг одноразовим платежем - законодавець передбачив спосіб судового захисту інтересів кредитора шляхом звернення стягнення на майно, яке передане спадкоємцям у натурі.
А як зазначено в пункті 15 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України передбачено, до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, не допускається:а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).
Таким чином, договір позики, який укладений під час дії заборони на відчуження земельних часток (паїв), в частині передачі прав на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними в силу закону (нікчемними).
Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду у справі № 705/3876/18 від 07 жовтня 2020 року, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 , на мемент смерті ОСОБА_5 не проживав з ним. ОСОБА_5 проживав з ОСОБА_3 (дружиною), ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_6 , (онукою), ІНФОРМАЦІЯ_4 ; ОСОБА_7 , ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також, на момент смерті ОСОБА_3 , відповідач не проживав з останньою, а проживала її онука - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Заповіт відсутній, спадкова справа після їх смерті не заведена, не надано доказів, що ОСОБА_2 звертався до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини, а тому він не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та не може задовольнити вимоги кредиторів, в тому числі і вимоги ОСОБА_1 .
Згідно з положенням статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.
Згідно статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Відтак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не є власником зазначеного майна, не прийняв спадщину, нормами діючого законодавства чітко передбачені підстави визнання та набуття права власності, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 з врахуванням заявлених підстав не можуть бути задоволені.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4,6,8,10-13, 17-18, 141, 259, 263-265, 274-275, 279 ЦПК України, ст.ст. 12, 391, 392, 1046, 1047, 1218 ЦК України суд, -
ухвалив :
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У відповідності до п.15.5) розділу Х111 Прикінцеві положення, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через Володимирецький районний суд Рівненської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : Котик Л.О.
Учасники процесу:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , житель АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ,
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання згідно відомостей ВОМІРМП УДМС України в Рівненській області: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .