Номер справи 366/1628/22
Номер провадження 1-кп/366/170/22
09 грудня 2022 року смт. Іванків
Іванківський районний суд Київської області колегіально
в складі: головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря: ОСОБА_4 ,
прокурора: ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого: ОСОБА_7 ,
розглянувши в залі суду смт. Іванків у судовому засіданні клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України, -
І провадженні Іванківського районного суду Київської області перебуває зазначене кримінальне провадження, яке розглядається колегією суддів.
11.11.2022 колегією суддів у задоволенні клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України - відмовлено. Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді тримання під вартою скасовано, звільнено з під варти в залі суду. Клопотання захисника ОСОБА_6 про застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту - задоволено. Застосувано до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту на строк 30 (тридцять) діб, тобто до 10 грудня 2022 року, включно, з носінням електронного засобу контролю, заборонивши йому залишати зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Покладено на обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов'язки: утриматися від спілкування із свідками переліченими у реєстрі до обвинувального акту; зявлятися за викликами до суду.
Прокурор ОСОБА_5 подав до суду клопотання про продовження запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_7 .
В обґрунтування клопотання зазначено, що у невстановлений період часу, але не раніше ніж з 24.02.2022, а саме з моменту тимчасової окупації с. Сидоровичі Вишгородського району Київської області, в умовах запровадженого на всій території України воєнного стану, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, у громадянина України ОСОБА_9 виник умисел на вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану.
У згаданий вище період, ОСОБА_10 , проживаючи в с. Сидоровичі Вишгородського району Київської області, достеменно розуміючи, що діє на користь збройних сил російської федерації, які здійснили окупацію цього населеного пункту, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин, вступив у контакт з представниками збройних сил рф та прийняв рішення про вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином у країни на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану.
В подальшому, з 24.02.2022, точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено. ОСОБА_7 на виконання свого злочинного умислу, направленого на вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, будучи місцевим жителем с. Сидоровичі Вишгородського району Київської області, знаючи місцевість, володіючи інформацією стосовно місцевих мешканців с. Сидоровичі, адрес проживання та роду професійної діяльності останніх, зокрема мисливців, які могли чинити опір збройним силам рф, надавав останнім зазначену інформацію, виконуючи доручення військових рф.
При цьому, у зазначений період часу. ОСОБА_11 , з метою вчинення державної зради, отримавши гарантії особистої безпеки від представників окупаційних військ російської федерації. будучи озброєним, допомагав останнім орієнтуватися на місцевості.
Поряд із цим, у період тимчасової окупації с. Сидоровичі Вишгородського району Київської області, ОСОБА_11 , на виконання свого злочинного умислу, направленого на вчинення державної зради, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, вчиненого в умовах воєнного стану, будучи озброєним, здійснював цілодобове патрулювання селом, тим самим, контролював переміщення територією села місцевих мешканців, які могли збирати та збирали інформацію щодо місць розташування блок-постів збройних сил рф.
Ухвалою колегії суддів Іванківського районного суду ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю.
В обґрунтування клопотання прокурор посилається на подальше існування ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме на те, що ОСОБА_7 може:
- переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, оскільки він обґрунтовано обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, санкція за яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк 15 років або довічним позбавленням волі;
- незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки він самостійно або через інших осіб, завдяки авторитету, іншим особистим якостям чи можливостям може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні з метою перешкоджання надання останніми повних та достовірних показань щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.
- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки злочинна діяльність ОСОБА_12 в умовах воєнного стану та триваючої збройної агресії рф була спрямована на вчинення державної зради, а тому перебуваючи на волі, може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення в якому він обвинувачується.
Існування зазначених ризиків підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Прокурор стверджує, що зазначені ризики є актуальними, а застосування більш м'яких запобіжних заходів не допоможе запобігти таким ризикам.
Позиції сторін:
Прокурор у судовому засіданні підтримав подане ним клопотання з наведених у ньому підстав та просив його задовольнити.
Сторона захисту просила застосувати більш м'який запобіжний захід, а саме особисте зобов'язання, оскільки зазначені прокурором ризики є надуманими та не актуальні.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника.
Заслухавши учасників судового засідання, вивчивши клопотання та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія судді дійшла таких висновків.
Щодо розгляду клопотання неповним складом колегії суддів, суд зазначає, що згідно з п. 5 листа Голови ККС ВС від 03.03.2020 «Щодо окремих питань здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану», у разі неможливості у визначений КПК України строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою його може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою ст. 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», на території України введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 днів.
18.04.2022 строк дії воєнного стану продовжено до 24.08.2022 Указом Президента України, який затверджено Законом України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
В подальшому Указами Президента України воєнний стан знову продовжений та на час судового розгляду кримінального провадження воєнний стан в Україні не скасовано та не відмінено.
З огляду на введення в Україні воєнного стану, лист ККС ВС та відсутність головуючого під час судового засідання, суд приходить до висновку про можливість розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу двома суддями колегії суддів за відсутності головуючого.
Відповідно до вимог ч.1 та п.9 ч.2 ст.131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходами забезпечення кримінального провадження, в тому числі, є запобіжні заходи.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 6 ст. 181 КПК України строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу.
Відтак, ч. 6 ст. 181 КПК України є відсильною нормою до ст. 199 КПК України, тому, при продовженні строку запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі, суд повинен враховувати положення, які регламентують порядок продовження строку тримання під вартою.
Пунктом 1 ч. 3, ч. 5 ст. 199 КПК України передбачено обов'язок сторони, яка подає клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу навести крім відомостей, визначених ст. 184 КПК України, обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик (ризики) не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Частиною 5 ст. 194 КПК України передбачено, що у разі застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, в тому числі домашнього арешту, на нього покладаються обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
При цього частина 7 згаданої норми закріплює, що такі обов'язки можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст.199 цього Кодексу.
З огляду на положення ч. 4 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов'язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Правила розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу унормовані ст. 194 КПК України. Згадана норма зобов'язує суд при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При судовому розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги п.п. 3,4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Зокрема, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування чи повторного вчинення злочинів.
У справі «Летельє проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попередні ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім цього, у свої справах ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від пред'явленого обвинувачення, а тому, необхідно попередити тиск на свідків.
При розгляді клопотання суд також оцінює підстави для продовження запобіжного заходу з урахуванням конкретних обставин справи.
Згідно з положеннями ст. 5 Конвенції, та правової позиції ЄСПЛ у рішенні від 12.01.2012 у справі «Тодоров проти України», «... тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою...».
Окрім того, кваліфікація дій підозрюваної/обвинуваченої особи не тягне за собою автоматичне визнання її вини у вчиненні кримінального правопорушення, в якому вона підозрюється/обвинувачується, вона до винесення вироку вважається такою, яка не винувата у вчиненні злочину, який їй інкримінується, а тому, суд вважає, що сам лише розмір санкції статті, по якій пред'явлена підозра/обвинувачення, не є достатнім чинником для тримання обвинуваченого під вартою.
Як зазначено в п. 143 Рішення ЄСПЛ «Бойченко проти Молдови» (№ 41088/05 від 11.07.2006) одне тільки посилання судів на відповідну норму закону без зазначення підстав з яких вони вважають обґрунтованими твердження про те, що ніби заявник може перешкоджати провадженню по справі, переховуватись від правосуддя або скоювати нові злочини, не є достатніми для ухвалення рішення про тримання заявника під вартою. Аналогічні висновки зроблено Європейським судом з прав людини в справах «Беччієв проти Молдови» та «Сарбан проти Молдови», «Мамедова проти росії» .
В рішенні ЄСПЛ «Клішин проти України» (№ 30671/04 від 23.02.2012) зазначено, що підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами.
В п.85 Рішення ЄСПЛ «Харченко проти України» (№ 40107/02 від 10.02.2011 р.), зазначено, що тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Як зазначено в п. 111-112 Рішення ЄСПЛ «Белеветський проти росії» (№72967/01 від 01.03.2007), обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням п.4 ст.5 Конвенції.
Відповідно до висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ «Александер Макаров проти Росії» (№ 15217/07 від 12.03.2009) національні органи влади зобов'язані проаналізувати особисті обставини особи докладніше та навести на користь тримання її під вартою конкретні підстави, підкріплені встановленими в судовому засіданні доказами.
В п. 51 Рішенні ЄСРПЛ «Летельє проти Франції» (від 26.06.1991) попереднє ув'язнення не повинно визначати покарання у виді позбавлення волі і не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до його усталеної практики, яка відображає принцип, пов'язаний з належним відправленням правосуддя, у рішенні судів мають адекватно зазначатися підстави, на яких вони ґрунтуються. Ступінь застосування цього обов'язку наводити підстави може змінюватися залежно від характеру рішення та повинен визначатися з огляду на обставини справи.
Як зазначено у окремій думці судді ЄСПЛ Калайджиєвої в рішенні «Шалімов проти України» від 04.03.2010 р.: будь-яка концепція «автоматичної законності» позбавлення свободи несумісна з принципами Конвенції і немає сумніву, що пункт 4 статті 5 Конвенції є процесуальною гарантією та засобом юридичного захисту проти такого тримання під вартою.
Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі важкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою, що знайшло свої відображення в рішенні ЄСПЛ "Строган проти України", (заява № 30198/11, § 97 від 06.10.2016).
Отже, при вирішенні питання про продовження строку дії домашнього арешту ОСОБА_7 та продовження дії покладених на нього процесуальних обов'язків, суд має з'ясувати наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, а також наявність обставин, які свідчать про те, що встановлені попереднім судовим рішенням ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики.
Суд зазначає, що на цій стадії кримінального провадження, коли обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 скерований до суду та здійснюється судовий розгляд, обґрунтована підозра ОСОБА_7 в імовірному вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 11 КК України, не є вочевидь необґрунтованою.
Крім цього, суд бере до уваги, що існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, було предметом неодноразового судового контролю судом під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу та його продовження.
За таких обставин, суд приходить до висновку про доведеність прокурором обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину.
Розглядаючи питання актуальності ризиків, Суд враховує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь вірогідності, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. КПК України покладає на сторону обвинувачення обов'язок обґрунтувати ризики кримінального провадження.
Попередніми судовими рішеннями встановлене існування ризиків можливого переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні.
Оцінюючи вірогідність цього ризику, суд враховує тяжкість і характер злочину передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна. Зазначений злочин у відповідності до положень ст. 12 КК України є особливо тяжким.
При цьому, згідно з положеннями ч. 1 ст. 75 КК України та з огляду на санкцію ч. 2 ст. 111 КК України до обвинуваченого, у разі доведення його винуватості, не може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За наведених обставин, у разі визнання ОСОБА_7 винуватим в інкримінованому злочині, останній повинен буде понести виключно реальне покарання у виді позбавлення волі.
При цьому, з огляду на характер обставин, якими обумовлений ризик переховування від суду, належна процесуальна поведінка ОСОБА_7 не спростовує існування високої вірогідності вчинення ним дій із переховування. Водночас це свідчить про те, що застосований запобіжний захід разом з покладеними на обвинуваченого обов'язками у достатній мірі забезпечують належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та виконання ним процесуальних обов'язків.
Тому, подальше існування ризику переховування обвинуваченого від суду суд вважає доведеним.
Оцінюючи ризик впливу на свідків Суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України).
При цьому, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Ба більше, на переконання суду, із направленням обвинувального акта до суду ризик незаконного впливу на свідків актуалізується, оскільки за наслідками ознайомлення з матеріалами кримінального провадження обвинувачена особа стає обізнаною про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні, а також із змістом наданих ними показань. За наведених обставин Суд погоджується із прокурором, що обвинувачений, будучі обізнаним про перелік свідків, за відсутності обмеження у спілкуванні із ними, може здійснити на свідків вплив з метою спонукання їх до ненадання або зміни вже наданих показань, перекручування або спростування обставин, які їм можуть бути відомі.
Суд вважає такий ризик недоведеним з таких підстав.
Ризик, визначений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України передбачає вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому особа підозрюється/обвинувачується.
При цьому, в Україні діє принцип невинуватості особи доти, поки її вина у вчиненні злочину не буде встановлена вироком суду, який набрав законної сили.
Станом на час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_7 є раніше не судимий.
Стверджувати про те, що ОСОБА_7 є винуватим у тому, у чому він обвинувачується на цій стадії кримінального провадження є передчасним твердженням, оскільки особа є винуватою лише після ухвалення обвинувального вироку, який набрав законної сили.
Наявність в особи статусу підозрюваного, обвинуваченого в інших кримінальних провадженнях за відсутності обвинувального вироку, що набрав законної сили не свідчить про те, що особа є раніше судимою.
Судом встановлено, що ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України з високою вірогідністю продовжують існувати.
Не доведення прокурором одного з трьох зазначених ним у клопотанні ризиків не є підставою для відмови у задоволенні клопотання або застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Належна процесуальні поведінка обвинуваченого, на переконання суду зумовлена насамперед тим, що відносно останнього застосовано та неодноразово продовжено запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків, який є стримуючим фактором від настання існуючих ризиків та стимулювання обвинуваченого виконувати покладені на нього судом обов'язки.
При цьому, такий запобіжний захід не є надмірно обтяжливим для обвинуваченого та є пропорційним до завдань кримінального провадження.
Оскільки розгляд кримінального провадження триває, продовження застосування саме такого запобіжного заходу для ОСОБА_7 буде достатнім та необхідним для належної поведінки обвинуваченого і таким, що зможе запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України, оскільки підстав для застосування більш суворого або більш м'якого запобіжного заходу на даний час не встановлено.
Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу, продовженого відносно обвинуваченого закінчується, а закінчити судовий розгляд до цього часу не є можливим, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд вважає за необхідне продовжити дію раніше обраного обвинуваченому запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронних засобів контролю та продовженням дії раніше покладених процесуальних обов'язків.
За таких обставин, клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 131, 132, 176-178, 181, 184, 186, 193-196, 372, 395 КПК України, суд
Клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_8 про продовження запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту відносно ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 111 КК України - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту на строк 60 (шістьдесят) діб, тобто до 06 лютого 2023 року, включно, з носінням електронного засобу контролю, заборонивши йому залишати зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 такі обов'язки:
- утриматися від спілкування із свідками переліченими у реєстрі до обвинувального акту;
- зявлятися за викликами до суду.
Виконання ухвали доручити ВП №1Вишгородського РУП ГУ НП в Київській області.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Подання апеляції не зупиняє виконання ухвали суду.
Головуючий суддя: ОСОБА_1
Суддів: ОСОБА_3
ОСОБА_2