Іменем України
03 червня 2025 року м. Кропивницький
справа № 403/104/25
провадження № 22-ц/4809/829/25
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Зайченко В.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Димитрово», в інтересах якого діє адвокат Іванова Марина Олександрівна, на ухвалу Устинівського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2025 року (суддя Атаманова С.Ю.) у справі за заявою Приватного сільськогосподарського підприємства «Димитрово» про забезпечення позову,-
встановив:
У лютому 2025 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Димитрово» звернулося до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просило заборони відповідачам ОСОБА_1 та Фермерському господарству «Агро-Лідія» проводити будь-які сільськогосподарські роботи на земельній ділянці з кадастровим номером: 3525882300:02:000:0186, площею 6,5576 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у тому числі зі збирання врожаю пшениці, до набрання законної сили рішенням у даній справі.
У заяві вказано, що одночасно із заявою про забезпечення позову до Устинівського районного суду Кіровоградської області подана позовна заява ПСП «Димитрово» до ОСОБА_1 , ФГ «Агро-Лідія» про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Необхідність вжиття заходів забезпечення позову у заяві обґрунтована тим, що 14 січня 2010 року між ОСОБА_2 та ПСП «Димитрово» було укладено договір оренди землі за кадастровим номером: 3525882300:02:000:0186 загальною площею 6,5576 га зі строком дії до 31 грудня 2024 року та правом пролонгації. Станом на день подання заяви, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформації про зареєстроване право користування зазначеною земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ФК «Агро-Лідія» з 01 січня 2025 року. Під час дії договору оренди землі від 14.01.2010 року підприємство посіяло озиму пшеницю на вказаній земельній ділянці, оскільки у реєстрі речові права на вказану земельну ділянку зареєстровані за Фермерським господарством «Агро-Лідія», а тому існує ризик знищення посівів або збирання врожаю відповідачем.
Ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі представник скаржника, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позовну заяву про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною та визнання відсутнім права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) було направлено до Устинівського районного суду Кіровоградської області засобами поштового зв'язку 26.02.2025, що підтверджується поштовою документацією, а до суду надійшла 04.03.2025 року. Заява про забезпечення позову була подана через підсистему ЄСІТС 28.02.2025, тобто була подана межах строків визначених чинним цивільним процесуальним законодавством.
Зазначив, що відмова в забезпеченні позову фактично позбавляє позивача можливості реалізувати свої права як орендаря оскільки, оскільки: у разі збирання врожаю одним з відповідачів позивач втратить своє майно (посіви); у разі знищення врожаю кимось з відповідачів позивач зазнає манйнової шкоди, в тому числі і упущеної вигоди. У обох випадках зазначені дії є реальними та можуть призвести до погіршення становища позивача до вирішення питання по суті та призведе до нових звернень до суду.
Також вказав, що суд безпідставно не прийняв як доказ інформаційну довідку із публічного сайту «https://opendatabot.ua/» з інформацією про зареєстроване право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за кадастровим № 3525882300:02:000:0186, загальною площею 6,5576 га (емфітевзис) за Фермерським Господарством "АГРО-ЛІДІЯ", код ЄДРПОУ: 40185940, починаючи з 01.01.2025 року, що була надана суду через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому його виконанні.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Позов, зокрема, забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і мають застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 дійшла висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Разом з тим у пункті 23 постанови від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Як убачається зі змісту заяви про забезпечення позову, предметом спору є визнання укладеною додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди та визнання відсутнім право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітемзис).
Разом з тим вимоги заяви щодо заборони відповідачам проводити будь-які сільськогосподарські роботи на земельній ділянці не дають підстав вважати, що невжиття цих заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення ухваленого у майбутньому, оскільки щодо збереження вражаю.
Також ПСП «Димитрово» не надано належних доказів на підтвердження наявності спору між сторонами, оскільки надані відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зареєстрованого речового права ФГ «Агро-Лідія» на земельну ділянку з кадастровим номером: 3525882300:02:000:0186 та загальною площею 6,5576 га, із публічного сайту «https://opendatabot.ua/» не є належним доказом, який підтверджує дійсність зареєстрованих речових прав на нерухоме майно.
Згідно положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Підсумовуючи, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не обґрунтовані доводи, які б дали суду підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, також не надано належних доказів, які б підтверджували наявність спору щодо вказаної земельної ділянки.
Відтак, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Димитрово», в інтересах якого діє адвокат Іванова Марина Олександрівна, залишити без задоволення.
Ухвалу Устинівського районного суду Кіровоградської області від 03 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 06.06.2025.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич