Справа № 604/1382/24
Провадження № 2/604/45/25
10 червня 2025 року с-ще Підволочиськ
Підволочиський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Сіянка В.М.,
за участю секретаря Феньо О.В.,
представника позивачки - адвоката Багрія О.Л.
представника відповідача - адвоката Янчишина В.Й.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в с-щі Підволочиськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
17 жовтня 2024 року до Підволочиського районного суду Тернопільської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позов обґрунтовано тим, що під час перебування в шлюбі відповідач придбав автомобіль марки BMW моделі X1, який знаходиться у володінні та користуванні відповідача. Компенсувати 1/2 частину вартості відповідач відмовляється, у зв'язку з чим позивачка звернулась до суду та просить суд у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за відповідачем право власності на спірний автомобіль та стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину вартості вказаного автомобіля в сумі 207500,00 гривень, що на час звернення з позовною заявою еквівалентно 5000,00 дол. США, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою судді Підволочиського районного суду Тернопільської області від 22 жовтня 2024 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено дату підготовчого засідання.
19 листопада 2024 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. Згідно даного відзиву, відповідач, з власної ініціативи звернувся до експерта з метою визначення вартості автомобіля, згідно вказаного висновку ринкова вартість спірного автомобіля становить 335540 грн., тому відповідач погоджується зі способом поділу майна, однак частково погоджується із заявленою позивачкою сумою, тому просить суд стягнути з нього на користь позивачки грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля в сумі 167770,00 гривень та стягнути з позивачки на користь відповідача понесені витрати на проведення авто-товарознавчої експертизи.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 12 грудня 2024 року було задоволено клопотання представника позивача та призначено у даній цивільній справі судову транспортно-товарознавчу експертизу щодо визначення ринкової вартості спірного автомобіля. Провадження у справі на час проведення експертизи було зупинено.
19 березня 2025 року до суду надійшов висновок експерта від 06 березня 2025 року №СЕ-19/120-25/323-АВ за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, проведеної у цивільній справі №604/1382/24.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 20 березня 2025 року було відновлено провадження у даній цивільній справі та призначено дату підготовчого засідання.
14 квітня 2025 року до суду від представника позивачки надійшла про збільшення розміру позовних вимог заява, в якій представник позивачки просив суд порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за відповідачем право власності на спірний автомобіль та стягнути з відповідача на користь позивачки 1/2 частину вартості вказаного автомобіля в сумі 217077,44 гривень, що на час проведення дослідження еквівалентно 5198,22 дол. США, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
29 квітня 2025 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якого відповідач вказує, що ринкова вартість спірного автомобіля становить 335540 грн., тому відповідач погоджується зі способом поділу майна, однак частково погоджується із заявленою позивачкою сумою, тому просить суд стягнути з нього на користь позивачки грошову компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості автомобіля в сумі 167770,00 гривень та стягнути з позивачки на користь відповідача понесені витрати на проведення авто-товарознавчої експертизи.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 29 травня 2025 року було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивачки просив суд задовольнити позовні вимоги, з урахуванням збільшеної суми позовних вимог.
В судовому засіданні представник відповідача просив суд задовольнити позовні вимоги, в розмірі визнаному відповідачем.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ст.ст.12, 81, 82 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.
Судом встановлено, що 22 травня 2021 року сторони у даній справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу було змінено на ОСОБА_4 , що підтверджується копії відповідного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 6).
08 грудня 2023 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №6141/2023/4191434, згідно якого ОСОБА_2 набув у власність транспортний засіб марки «BMW» моделі «X1» 2014 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 100000 гривень, про що свідчить копія відповідного договору купівлі-продажу (а.с. 8).
ОСОБА_2 з 08 грудня 2023 року є власником транспортного засобу марки «BMW» моделі «X1» 2014 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , про що свідчить копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (а.с. 7).
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 22 травня 2021 року було розірвано рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 вересня 2024 року у справі №462/4446/24. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 відновлено її дошлюбне прізвище ОСОБА_6 . Вказане рішення суду набрало законної сили 21 жовтня 2024 року (а.с.215-216).
Автомобіль марки «BMW» моделі «X1» 2014 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_2 є спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_7 як подружжя. Даний факт сторонами визнається та ніким з них не оспорюється.
28 жовтня 2024 року за заявою ОСОБА_2 судовим експертом Мазуром М.С. було проведено транспортно-товарознавчу експертизу за результатами якої складеоо висновок експерта №127/24. Згідно вказаного висновку ринкова вартість транспортного засобу марки «BMW X1 16d 2/0 sDrive MT (E84) р.н. НОМЕР_3 » при зовнішньому візуальному огляді (без проведення необхідних технологічних-інструментальних; діагностичного дефектуванні деталей/механізмів/вузлів/агрегатів і вимірів), є рівною 335540 гривень 00 копійок (а.с. 50-60).
Згідно висновку експерта №СЕ-19/120-25/232-АВ від 06 березня 2025 року, проведеного експертом Тернопільського НДЕКЦ МВС України Кудровим А.В. на підставі ухвали Підволочиського районного суду Тернопільської області від12 грудня 2024 року, висновку ринкова вартість автомобіля «BMW X1 16d 2/0 sDrive MT (E84)» реєстраційний номер НОМЕР_5 , станом на 05 лютого 2025 року становить 434154 гривень 89 копійок (а.с. 113-156).
Судом не досліджувався диск з відеозаписом доданий до висновку експерта, оскільки сам висновок експерта містить докладний опис дослідження стану спірного автомобіля, містить фотозображення об'єкта дослідження, що не викликає у суду сумнівів щодо йогодостовірності.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з частиною 1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
Відповідно до частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Частиною 2 статті 60 СК України встановлено презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а саме вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, що передбачено частиною 1 статті 61 СК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Верховний Суд у своїй постанові від 02 червня 2021 року у справі № 394/876/17 акцентував на тому, що немає значення, чи працювала дружина чи ні, чи отримувала вона достатній дохід від своєї діяльності, майно, за умов, визначених СК України, є спільною сумісною власністю та підлягає поділу.
Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави, на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім'я виданий правовстановлюючий документ на майно (постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2020 року у цивільній справі N 318/1863/17).
За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов'язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18) та в постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі N 161/14048/19 (провадження N 61-13103св20) та від 12.02.2020 у справі N 725/1776/18 (провадження N 61-7911св19).
Як роз'яснено в пунктах 23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третястатті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьоїстатті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до статей 69, 70 СК України та статті 372 ЦК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Частина друга статті 372 ЦК України та частина 1 статті 70 СК України встановлює презумпцію рівності часток співвласників у праві спільної сумісної власності.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. При цьому статтею 71 СК України визначено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Згідно з частиною 2 статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Варто зазначити, що шлюбний договір між подружжям не укладався, будь які домовленості щодо спірного майна не існують.
Статтею 183 ЦК України встановлено, що подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
За таких обставин, транспортний засіб є річчю, яку не можливо поділити без втрати її цільового призначення.
Відповідно до частин 1-2 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Отже, якщо поділ майна подружжя в натурі неможливий без шкоди його господарському призначенню, майно присуджується одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя вартість належної йому частки грошима.
Враховуючи, що спірним майном володіє і користується відповідач, відповідно до положень чинного законодавства позивач має право на компенсацію їй відповідачем половини ринкової вартості спільного сумісного майна, отже позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Щодо вартості спірного транспортного засобу, суд зазначає наступне.
В матеріалах справи знаходяться два висновки експертів за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи №127/24 від 28 жовтня 2024 року за замовленням відповідача, а також висновок експерта №СЕ-19/120-25/232-АВ від 06 березня 2025 року Тернопільського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеного судовим експертом за ухвалою суду від 12 грудня 2024 року.
Оцінюючи наведені висновки з точки зору їх належності та допустимості в процесі доказування у цій справі, суд враховує таке.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст.102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення (ч.1 ст.106 ЦПК України).
Згідно зі ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» передбачено, що у випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.
Враховуючи п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах», суд обирає серед наданих варіантів той, який більш реальний та об'єктивний, не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Оцінюючи наявні у справі проведений висновок на підставі ухвали суду та на підставі звернення відповідача до експерта, враховуючи, що висновок експерта №127/24 від 218 жовтня 2024 року складено без проведення необхідних технологічних-інструментальних; діагностичного дефектуванні деталей/механізмів/вузлів/агрегатів і вимірів, про що зазначено в самому висновку, тобто, дійсний технічний стан транспортного засобу не описано та не враховано, суд надає перевагу саме висновку експерта №СЕ-19/120-25/232-АВ від 06 березня 2025 року Тернопільського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеного судовим експертом Кудровим А.В., який зроблений на підставі ухвали суду від 12 грудня 2024 року, оскільки суд вважає такий висновок таким, що більш точно таоб'єктивно визначає ринкову вартість автомобіля марки «BMW X1», 2014 р.в., та є повним, чітким, послідовним, не містить розбіжностей, проведений за точною ідентифікацією автомобіля сторін, з врахуванням результатами експертного обстеження, та даний висновок повністю узгоджується з іншими матеріалами справи. При призначенні та проведенні експертизи були додержані вимоги законодавства, експертиза проведена на підставі ухвали суду, сторонам надано право заявляти свої клопотання та висловлювати свої заперечення під час проведення експертизи, судовим експертом надано повні та ґрунтовні відповіді на визначені питання, які узгоджуються з фактичними обставинами справи.
Відтак, вартість спірного автомобіля відповідно до висновку експерта, становить 434154 гривень 89 копійок, а відповідно 1/2 вартості автомобіля - 217077 гривень 44 копійки.
Щодо посилання позивача про визначення вартості автомобіля в еквіваленті іноземної валюти - долара США, суд зазначає наступне.
За загальними правилами ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Разом із тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом відповідної валюти, на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.
Як роз'яснено в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.
Отже оскільки вартість транспортного засобу у договорі купівлі продажу та висновках експертів визначено у гривні, сторонами не погоджено визначення вартості спірного транспортного засобу у іноземній валюті, суд приходить до висновку що вартість грошової компенсації в розмірі 1/2 частини вартості спірного автомобіля має бути визначена саме у грошовій одиниці України - гривні, без визначення еквіваленту вартості в іноземній валюті.
Таким чином, враховуючи, що частки майна дружини та чоловіка є рівними, враховуючи наявність згоди між сторонами щодо способу поділу спільного сумісного майна подружжя, а саме спірного автомобіля суд, вважає за необхідне здійснити поділ майна у спосіб, який узгоджено сторонами, у сумі заявленій позивачем з урахуванням збільшення розміру позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що згідно положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Положеннями п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Таким чином з відповідача на користь позивачки підлягає стягнення суми сплаченого нею судового збору, а у задоволенні заяви відповідача про стягнення з позивачки понесених витрати на проведення авто-товарознавчої експертизи слід відмовити, оскільки позов задоволено повністю у розмірі заявленому позивачкою, з врахуванням збільшення розміру позовних вимог.
Позивачкою при подачі до суду було сплачено 2075 грн. 00 коп. судового збору, що підтверджується відповідним фіскальним чеком від 10 жовтня 2024 року (а.с. 9), а також сплачено 95 грн. 78 коп. судового збору при поданні заяви про збільшення розміру позовних вимог, що підтверджується копією квитанції про сплату №UQ2D-DA3M-379E від 14 квітня 2025 року (а.с. 219 зворот). Отже позивачкою загалом сплачено суму судового збору в розмірі 2170 грн. 78 коп. Однак враховуючи ціну позову - 217077 грн. 44 коп., належною сумою судового збору є 2170 грн. 77 коп., яка і підлягає стягненню з відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13 81, 89, 141, 223, 263, 265, 354-355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 право власності на транспортний засіб марки BMW моделі X1, 2014 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 компенсацію в розмірі 1/2 частини вартості транспортного засобу марки BMW моделі X1, 2014 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу (VIN) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , що становить 217077 (двісті сімнадцять тисяч сімдесят сім) гривень 44 копійки.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_6 на користь ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 суму сплаченого судового збору в розмірі 2170 (дві тисячі сто сімдесят сім) гривень 77 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення проголошено 10 червня 2025 року.
Суддя В. М. Сіянко