Справа № 175/4457/19
Провадження № 2/175/1279/19
29 травня 2025 року с. Слобожанське
Дніпровський районний суд Дніпропетровської області
в складі: головуючого судді - Бойко О.М.
із секретарем судового засідання - Кальченко Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу недійсним,-
В провадженні Дніпровського районного суду Дніпропетровської області знаходиться цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу недійсним.
12 листопада 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 .
Цього ж дня було проведено автоматизований розподіл справи та визначено головуючим суддею Озерянську Ж.М.
Ухвалою суду від 01 вересня 2020 року, суддя ОСОБА_5 здійснила самовідвід та після повторного авторозподілу, справу було розподілено до провадження судді Новік Л.М.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25.11.2019 року дану справу прийнято до розгляду судді ОСОБА_6 та відкрито провадження по справі.
02 березня 2023 року ухвалою суду було зупинено провадження по справі.
На підставі розпорядження керівника апарату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27.03.2023 року з причини відсторонення від здійснення правосуддя судді ОСОБА_6 , проведено повторний автоматизований розподіл справ: №175/4457/19 (провадження №2/175/1279/19.
27 березня 2023 року за автоматичним розподілом програми «Д-3» у відповідністю зі ст. 11-1 ЦПК України справу розподілено на суддю Бойко О.М.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2023 року справа була прийнята до провадження до судді Бойко О.М. та відновлено провадження.
В позовних вимогах позивач просить суд:
-Встановити факт проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 16 жовтня 2004 року по 26 листопада 2018 року.
-Визнати садибу, що складається з Літ.А - житловий будинок, загальною площею: 74,9 кв.м, Літ а - прибудова,Літ Б - сарай ,
Літ 3 - навіс, Літ. Ж - сарай, Літ. И - навіс, №1-4-споруди, 1 - замощення та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , автомобіль ВАЗ 210990, 2006 р.в - об?єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
-Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садиби, яка складається з Літ. А - житловий будинок загальна площа: 74,9 кв.м, Літ а - прибудова, Літ Б - сарай, Літ. З - навіс, Літ. Ж - сарай, Літ. И - навіс, №1-4-споруди, 1 - замощення та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
-Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 39000,00 грн., компенсацію частки вартості автомобілю ВАЗ 210990, 2006 р.в.
-Визнати грошові кошти у розмірі 45000,00 грн. особистими коштами ОСОБА_1 .
-Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 особисті грошові кошти у розмірі
45000,00.
Обґрунтовує свої вимоги тим, що ОСОБА_1 з 2004 року по 2018 роки проживав однією сім?єю з ОСОБА_2 , з якою за сумісні сімейні кошти в 2009 році
придбали житловий будинок
АДРЕСА_1 .
Житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстровано на - ОСОБА_2 , з якою вони проживали за вказаною адресою, у незареєстрованому шлюбі з 2009 року по 2018 роки. Дітей від вказаних стосунків не мають.
В період шлюбу з 2009 року по 2018 роки, за сумісні сімейні кошти капітально відремонтували, перебудували житловий будинок та споруди на земельній ділянці.
В період часу з 2009 року по 2018 роки, стверджує, що із Відповідачем спільно проживали однією сім?єю, у них був спільний побут, мали взаємні права та обов?язки, за спільні кошти будували садибу, купували майно до будинку, автомобіль.
Починаючи з 2018 року Відповідач мешкає окремо, хоча, особисте майно Відповідача знаходиться в будинку.
Відповідач в 2018 році звернулась до суду, з позовною заявою про виселення ОСОБА_1 та не бажає в добровільному порядку вирішити майновий спір.
Житловий будинок АДРЕСА_1 , нами було придбано в 2009 році за сумісні сімейні кошти з прилюдних торгів за 80100 грн. та зареєстровано на ОСОБА_2 .
На момент купівлі в 2009 році житлового будинку, на земельній ділянці площею 1977 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , знаходились: Житловий будинок - літ. А, загальною площею 51 кв.м, матеріалі стін: саман, обкладений цеглою відсоток зносу: 55%.
В період часу з 2010 по 2018 роки за сумісні кошти виконали повний капітальний ремонт житлового будинку, виконали добудову до житлового будинку, побудували на земельній ділянці інші споруди.
В житловому будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 живе з 2010 року по теперішній час без реєстрації тому, що Відповідач не дає згоду на його реєстрацію, іншого житла та реєстрації позивач не має.
В 2018 році по дублікату свідоцтва про придбання вказаного житлового будинку з прилюдних торгів Відповідач перереєструвала житловий будинок АДРЕСА_1 .
На проведення робіт по перебудові та добудові садиби за адресою по АДРЕСА_1 витрачали сумісні сімейні кошти, але в купівлю будівельних матеріалів ОСОБА_1 вклав свої особисті кошти: 45000 грн., які він отримав в 2012 року по спадщині за заповітом після смерті своєї матері.
Перебудови та добудови ОСОБА_1 виконував особисто у вільний від роботи час.
Таким чином, з травня 2010 по 2016 роки вони з Відповідачем
виконували роботи з будівництва та переобладнання садиби і жили сім?єю в житловому будинку.
Крім того, вартість придбаної садиби зросла з 80100 грн. до 729000 грн. - ринкова вартість садиби на теперішній час.
Відповідач в 2018 році звернулась до суду з позовом про виселення ОСОБА_1 , а починаючи з 01.10.2019 року розпочала продаж садиби без Його згоди.
22.10.2019 року Відповідач привела до садиби громадянина, який повідомив, що має намір купити садибу та укласти попередній договір з Відповідачем.
24.02.2020 року відповідач ОСОБА_2 уклала Договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , (ресстр. №161 виданий 24.02.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Шатковською Іриною Юріївною) Відповідно вказаного Договору - ОСОБА_2
(продавець) продала житловий будинок ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що факт проживання з Позивачем однією сім?єю з 2011 року по теперішній час та виконання перебудови садиби Відповідач фактично визнала у своїй позовній заяві про його виселення.
Вказані переобладнання, тобто новостворене майно на теперішній час знаходиться у садибі, що належить на праві власності Відповідачу, документи на будівельні матеріали, проектну, технічну документацію
Відповідач ОСОБА_1 не надає.
Відповідачка ігнорує пропозиції про розподіл спільно нажитого та створеного майна, шляхом реєстрації за мною права власності на 1/2 частку садиби. Іншого житла у ОСОБА_1 не має.
За час шлюбу за сумісні сімейні кошти ми придбали: Автомобіль ВАЗ 210990, 2006 р.в., сірого кольору, д.н.з. НОМЕР_1 . Відповідач в 2017 році продала вказаний автомобіль за 78000,00 грн.
Вважає, що відповідно діючого законодавства України, Відповідач зобов?язана повернути йому компенсацію у розмірі частки вартості автомобілю, що становить - 39000 грн.
Відповідач надала до суду відзив, в якому заперечувала позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням того, що вони не обґрунтовані та суперечать дійсним обставинам справи.
У судове засідання позивач не з'явився. Про час та місце був належним чином повідомлений. Надав заяву в якій підтримав позовні вимоги.
Відповідач у судовому засіданні не з'явилась. Про час та місце була належним чином повідомлена. Клопотань не надавала.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши наданні докази, суд встановив, що наявні підстави для відмови в задоволенні позову з огляду на наступне.
Судом фактично встановлено, що ОСОБА_1 з 2004 року по 2018 роки мав стосунки як чоловік та жінка із ОСОБА_2 .
Вони проживали у Житловому будинку АДРЕСА_1 , який зареєстровано на - ОСОБА_2 . Дітей від спільних стосунків не мають.
Вимоги про встановлення факту проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_2 однією сім?єю без реєстрації шлюбу у період з 16 жовтня 2004 року по 26 листопада 2018 року не підлягають задоволенню, оскільки відносини, які між ними склалися суперечать положенням статі 74 Сімейного кодексу України, що регулюють право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім?єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі.
Як неодноразово вказував Верховний Суд в своїх постановах, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка, не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю (Постанова Верховного Суду від 04.12.2019 року, справа №755/10496/15-ц, провадження №61-32311св18).
Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім?ю складають особи, які спільно проживають, пов?язані спільним побутом, мають спільний бюджет, взаємні права та обов?язки і створюється вона на підставі шлюбу.
Сім?я у сторін не склалась, усталеного спільного побуту, спільного бюджету вони не мали, права та обов?язки подружжя не виникли, бо шлюб не був зареєстрований.
Судом встановлено, що відповідач перебував у шлюбі з іншою жінкою ОСОБА_7 , який було зареєстровано 14.08.1992 року відділом ЗАГС Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпропетровська.
Підтверджується це штемпелем ЗАГСУ про реєстрацію шлюбу в паспорті ОСОБА_1 ; копією запису акту про укладення шлюбу №568 від 14.08.1992 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 ; супровідним листом АНД районного відділу ДРАЦС №3882/14.1-35 від 02.10.2019 року про відсутність актового запису про розірвання шлюбу між вказаними особами, які надані на вимогу суду у цивільній справі №175/4619/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про виселення.
Оскільки підстави для встановлення факту проживання однією сім?єю без реєстрації шлюбу відсутні, то відсутні і підстави для визнання спірного майна, на яке заявляє претензії позивач, - житлового будинку та автомобіля, придбаних в 2009 році, спільним сумісним майном подружжя, а, значить і для їх поділу.
Тим більше, що для вирішення питання, чи набуло це майно статусу спільної сумісної власності подружжя, необхідно обов?язково встановити кошти, за які це майно було придбане, тобто джерело набуття спірного майна.
12.11.2009 року ОСОБА_2 придбала з прилюдних торгів житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .
Будинок загальною площею 49,8 кв.м, житловою площею 30,2 кв.м, який складався з: літ. А - житловий будинок, літ. а - прибудова, літ. Б - сарай-літня кухня, літ. В - погріб, літ. к-колодязь, літ. Д, Е, Ж - сараї, літ. 3, И, М - навіси. №1-4 - огорожа, І - замощення.
Право власності належить ОСОБА_2 на підставі дубліката свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, яке було спочатку нотаріально посвідчене приватним нотаріусом, Дніпропетровського міського нотаріального округу Рудкевич Є.В. та зареєстровано в реєстрі зa №8112.
Перша державна реєстрація права власності була проведена КП «ДМБТІ» в 2011 році на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2011 року у справі №2a-7931/10/0470, якою також було встановлено, що житловий будинок з надвірними будівлями належить ОСОБА_2 на праві власності, склад будинку та зобов?язано КП «ДМБТІ» провести державну реєстрацію на придбаний будинок.
Державна реєстрація права власності на житловий будинок проведена 18.07.2018 року за реєстраційним номером 1604317912101 на підставі дубліката свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів №1847 від 18.07.2018 року.
В 2011 році після закінчення основних ремонтних робіт ОСОБА_2 дозволила проживати разом із нею у належному їй на праві власності житловому будинку АДРЕСА_1 .
Позивачу на праві спільної власності належить частина квартири АДРЕСА_2 , приватизованої ним під час шлюбу, де він був з 12 квітня 1997 року і до останнього часу зареєстрований, а також в порядку спадкування після смерті батьків йому належить двокімнатна квартира АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину ВРО №517868, реєстр 4-863 від 15.12.2011 року, виданого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, та свідоцтва про право на спадщину ВРО №517868, реєстр 4-861 від 15.12.2011 року, виданого Третьою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, довідка №176295253 від 05.08.2019 року.
Вказана квартира була отримана ним в порядку спадкування після смерті батьків, як і грошові кошти, які зберігалися на депозитах.
Позивач вказує, що це 45 000,00 грн., але фактично до реальної видачі йому належала значно менша сума, бо частина заощаджень знаходилась в ощадбанку, які в порядку спадкування не видавались.
Однак, доказів про розмір грошових коштів, які позивач фактично отримав в порядку спадкування після смерті батьків, у справі не надано.
Автомобіль ВАЗ 210990, номерний знак НОМЕР_2 було зареєстровано за ОСОБА_2 , дата реєстрації 19 листопада 2009 року що підтверджується довідкою сервісного центру від 09.07.2020 року №31/4-1249-3-23.
Викладені обставини свідчать про те, що вказане в позові майно спірне майно - як житловий будинок так і автомобіль - це особисте майно ОСОБА_2 .
Позивачем не надано жодного доказу вартості вказаного майна, та обґрунтування сум, які він просить стягнути в позовних вимогах.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5 рп/99, встановлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.
За змістом ст. ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можуть ґрунтуватись на припущеннях.
До суду не надано доказів, що за час стосунків між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вони мали спільні рахунки, спільні кредити чи договори. Не отримували грошей у борг та не дарували один одному жодних цінних подарунків.
ОСОБА_1 не надав до суду жодного доказу, що його кошти витрачались на спільні стосунки, будівництво чи придбання майна.
Позивач не надав до суду жодного належного доказу про факт спільного проживання разом із відповідачкою, ведення спільного побуту саме як чоловік та жінка, а враховуючи всі розбіжності між доказами та ствердженнями позивача суд не може їх врахувати як належні та надійні докази.
З матеріалів справи вбачається, що сторони мали стосунки як чоловік та жінка, проте ці стосунки не містили жодної матеріальної допомоги один одному та без існування обов'язків перед один одним.
Згідно з пунктом 6 рішення Конституційного Суду від «03» червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.
У постанові Верховного Суду від «14» лютого 2018 року Справа №129/2115/15-ц, був сформований правовий висновок, згідно якого, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс12).
У постанові Верховного Суду від «24» червня 2020 року у справі №645/1601/16-ц, був викладений аналогічний правовий висновок, відповідно до якого, за змістом положень статті 74 СК України у разі пред'явлення позову про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, позивач повинен довести початок і кінець такого проживання, а також набуття в цей період спірного майна. Обставини проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, існування між ними відносин, притаманних подружжю, ведення спільного господарства, а також набуття ними спільного майна у цей період має бути підтверджено належними і допустимими доказами.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
У постанові Верховного Суду від «15» серпня 2019 року у справі №588/350/15 було також зазначено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України вважати майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди мають встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
З огляду на предмет та підстави позову, саме на позивача покладений обов'язок надати суду належні та допустимі докази того, то він та відповідачка проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 2009 року по липень 2022 року, а також докази того, що спірне майно було придбано за їх спільні гроші.
Між тим, жодних доказів на підставі яких суд мав би можливість встановити, що з 16 жовтня 2004 року по 26 листопада 2018 року Позивач та Відповідачка спільно мешкали, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, несли спільні витрати, купували майно для спільного користування, брали спільну участь у витратах на утримання житла, мали взаємні права і обов'язки, притаманні подружжю, до суду надано не було.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов?язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці. зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, заява №38722/02). Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен
забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування; питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, могла би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Чого при розгляді цієї цивільної справи здійснено не було.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд, дослідивши матеріали справи, надані до неї докази та посилання на докази, прослухавши ствердження сторін по справі, вважає, що позовні вимоги слід залишити без задоволення.
Отже, на підставі вищезазначеного, та керуючись ст.ст. 2, 4, 76, 80, 81, 89, 263, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Шатковська Ірина Юріївна, про встановлення факту проживання однією сім'єю, поділ спільного майна подружжя та визнання договору купівлі-продажу недійсним - залишити без задоволення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення може бути подано протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду з дня складання повного судового рішення.
Суддя Бойко О.М.