Справа № 367/2832/25
Провадження №2/367/3653/2025
06 червня 2025 року місто Ірпінь
Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Білогруд О.О.,
за участі
секретаря судового засідання - Трофимчук С.М.,
позивачки ОСОБА_1 ,
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
установив:
в провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває вказана цивільна справа.
У судовому засіданні 02.06.2025 позивачка підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити, зазначила, що примирення не можливе, вони з відповідачем мають різні погляди на життя. Протягом 10 місяців проживають окремо і вона не має наміру спільно проживати з відповідачем. Протягом вказаного періоду бажання відновити шлюб не виникало, вважає, що шлюб повинен бути розірваний.
У судовому засіданні 02.06.2025 відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, просив надати строк на примирення 6 місяців. Він не розуміє чому позивачка покинула його, адже він кохає її, вони тривалий час проживали разом, мають спільних дітей, очікують народження онука, саме тому вважає, що спільна турбота за дочку та майбутнього онука зблизять їх з дружиною і стосунки відновляться. При цьому, зазначив, що, на його думку, вказані обставини трапилися внаслідок нових інтересів дружини - книг про духовний розвиток, самопізнання, тощо. Водночас не зміг відповісти щодо інтересів дружини, її світобачення, її захоплень. Вважає, що у них все добре було - разом жили у великому будинку, разом працювали по господарству, а тому просить надати строк на примирення 6 місяців.
У судовому засіданні 02.06.2025 на підставі частини четвертої статті 244 ЦПК України оголошено перерву для постановлення ухвали.
Щодо клопотання відповідача про надання строку на примирення судом зауважується таке.
Згідно з частиною другою статті 112 СК України, а також пункту 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
Згідно із роз'ясненнями вказаної Постанови вжиття заходів щодо примирення подружжя є можливістю суду, а не його обов'язком та вжиття судом заходів щодо примирення подружжя застосовується у випадку відсутності згоди одного з них на розірвання шлюбу за ініціативою однієї зі сторін або суду у формі відкладення розгляду справи слуханням та надання сторонам строку на примирення. Cуди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в частині 1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2019 у справі №605/434/18, яка кореспондує з пунктом 10 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України у випадку виявлення обставин або фактів під час розгляду справи, які свідчать про неможливість збереження шлюбу з позицій моралі та з позицій інтересів подружжя або їх дітей, суд повинен уникати формалізму та не надавати строку на примирення.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.01.2020 у справі № 200/952/18, надання строку для примирення подружжя є лише правом суду, а не його обов'язком.
Наявність наміру для примирення лише в одного подружжя без згоди на це іншого подружжя не є правовою підставою для надання строку для примирення. При цьому надання додаткового строку для примирення є виключно правом суду, а не його обов'язком. Примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом.
Право звернення з позовом про розірвання шлюбу є беззаперечним (частина перша статті 110 СК України), а примушування до збереження шлюбу є неприпустимим (стаття 51 Конституції України). За таких обставин, предметом доказування у справах про розірвання шлюбу (за умови, що один із подружжя заперечує проти позову) є виключно: 1) факт укладення шлюбу, 2) факт відсутності згоди на розлучення; 3) неможливість подальшого спільного життя і 4) неможливість збереження шлюбу без одночасного порушення інтересів одного з подружжя чи дітей.
Частина третя статті 56 СК України надає кожному з членів подружжя право розірвати шлюб незалежно від вирішення питання про поділ майна, визначення місця проживання дітей, розподіл спільного майна та інших питань. Зміст зазначеної норми гарантує право розірвати шлюб і позбавляє учасників подружжя самостійно визначати зміст, об'єм цього права та його наявність взагалі.
Більш того, частина четверта статті 56 СК України підкреслює, що примушування учасника подружжя до збереження шлюбу є порушенням права на свободу і особисту недоторканість, що може мати наслідки, встановлені законом.
Положення частин третьої та четвертої статті 56 СК України є імперативною нормою, яка має застосовуватись до усіх без виключення суб'єктів - учасників шлюбних відносин, адже протилежне призведе до дискримінації - порушить право на свободу і особисту недоторканість того з подружжя, хто попередньо не вирішив можливі спірні питання, що виникли за час шлюбу. Зазначене підтверджується і змістом статті 112 Сімейного кодексу України, за якою суд, постановляючи рішення про розірвання шлюбу, лише бере до уваги наявність малолітньої дитини, проте не розглядає право звернення з відповідним позовом в залежності від самого факту наявності дитини, вирішеності чи невирішеності питань про місце проживання, поділ спільного майна, тощо. Таким чином, право учасника подружжя розірвати шлюб, а також можливість звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу (статті 110 СК України) є окремими відправними нормами сімейного законодавства України, що мають вищу форму абстрагування та містять відправні начала, основи правового регулювання учасників шлюбних відносин при розірванні шлюбу, а тому, за своєю правовою природою, є абсолютними імперативними нормами.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки (абсолютна імперативна норма). У разі відсутності вільної згоди продовжувати шлюб настають наслідки у виді реалізації права на його розірвання у порядку, встановленому Законом (частина третя статті 56, частина перша статті 110 СК України), а саме: кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.
Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично припинився, сторони близько 10 місяців проживають окремо, спільних неповнолітніх дітей та спільних інтересів не мають, позивачка не зацікавлена у збережені шлюбних відносин, сторони не підтримують та не ведуть спільне господарство, позивач категорично заперечує проти подальшого перебування в шлюбі з відповідачем. Водночас суд враховує, що сторони тривалий час перебувають у шлюбі, при цьому є зрілими дорослими людьми, які в силу досвіду повинні розуміти та поважати думки та бажання один одного. При цьому, у разі розірвання шлюбу за рішенням суду сторони не позбавлені права повторно здійснити відповідну реєстрацію шлюбу у зв'язку з відновленням їх почуттів та взаємного бажання жити однією родиною.
Тому, суд не вбачає підстав для надання подружжю строку для примирення з огляду на категоричне заперечення щодо примирення зі сторони позивачки. Надання подружжю строку для примирення строком на 6 місяців, всупереч бажанню позивачки, буде суперечити закону та моральним засадам суспільства, оскільки суд не може примушувати одного з подружжя вчиняти дії, направлені на примирення з іншим, тому суд не має підстав для застосування статті 111 СК України та надавати сторонам строк для примирення.
Керуючись статтями 12, 19, 259-260 ЦПК України, суд
ухвалив:
у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про надання строку на примирення відмовити.
Відкласти розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу на 30.06.2025 на 12:00.
У судове засідання викликати сторони.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.О. Білогруд