09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/18809/24 пров. № А/857/1571/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року (головуючий суддя Сподарик Н.І., м. Львів) у справі № 380/18809/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №134750008687 від 23.08.2024 про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Закону України “Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 04.05.1985 по 05.04.2004 включно на підставі трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 29.12.1988 та довідки №288/24, виданої архівом виконавчого комітету Бродівської міської ради 14.08.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №134750008687 від 23.08.2024, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 04.05.1985 по 05.04.2004. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки викладеної судом у мотивувальній частині рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що страховий стаж позивача становить 16 років 1 місяць 13 днів. До страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 04.05.1985 до 05.04.2004 згідно довідки від 14.08.2024 №288/24, оскільки особисті дані не відповідають паспорту (стаж частково зарахований відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування).
Просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.08.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Відповідно до Порядку 22-1 підрозділом, відповідальним за розгляд заяви позивача від 15.08.2024 та винесення відповідного рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області.
За результатами розгляду поданих документів управлінням було прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії від 23.08.2024 № 134750008687.
У вказаному рішенні зазначено таке:
“Страховий стаж особи становить 16 років 1 місяць 13 днів.
До страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 04.05.1985 по 05.04.2004 згідно довідки від 14.08.2024 №288/24, оскільки особисті дані не відповідають паспорту (стаж частково зараховано відповідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5).
Вирішено: відмовити у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»».
Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернулася з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що формальні неточності у документах про стаж роботи не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV).
Статтею 26 Закону № 1058-ІV, яка визначає умови призначення пенсії за віком, передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення відповідного віку та за наявності відповідного страхового стажу.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).
Згідно п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, необхідних для призначення пенсії, які додаються до заяви про призначення пенсії.
Основним документом, що підтверджує трудовий (страховий) стаж в період до запровадження системи персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, тобто до 01 липня 2000 року, є трудова книжка.
Необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також документів виданих архівними установами виникає та можливе лише у випадку відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, при цьому для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788).
Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у спірний період роботи працювала у колгоспі “Правда».
05.03.1992 колгосп “Правда» Бродівського району Львівської області був перейменований у агрофірму “Правда» згідно протоколу загальних зборів №1 від 05.03.1992.
26.11.1998 шляхом реорганізації було створено сільськогосподарський кооператив агрофірма “Правда» згідно протоколу загальних зборів №1 від 26.11.1998.
28.03.2001 шляхом реорганізації було створено сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю “Правда» згідно протоколу загальних зборів №2 від 28.03.2001.
Згідно з записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 :
№1 від 04.05.1985 - прийнята на роботу в колгосп “Правда» телятницею згідно Книги обліку розрахунків по оплаті праці та трудового стажу ст. №763;
№2 - відпуск по догляду за дитиною до одного року з 07.03.1987 по 10.01.1988 згідно рішення правління від 06.01.1987;
№3 від 11.01.1988 - прийнята на роботу в колгосп “Правда» телятницею згідно Книги обліку розрахунків по оплаті праці та трудового стажу ст. №763;
№4 від 05.04.2004 року - звільнена з роботи за згодою сторін п.1 ст 36 КЗпП України згідно наказу №23 від 05.04.2004.
Підставами для незарахування періодів роботи стало те, що оскільки особисті дані не відповідають паспорту (стаж частково зарахований відповідно до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування).
Колегія суддів зазначає, що згідно рішення Бродівського районного суду Львівської області від 19.09.2023 у справі №439/1617/23 визнано факт належності трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 29.12.1988 року на ім?я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо даних періодів роботи відповідачем не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області були відсутні підстави для незарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 04.05.1985 до 05.04.2004 включно згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 29.12.1988.
Крім того, позивач зверталась у архівний відділ Золочівської РДА Львівської області, де їй було надано копії первинних документів, на підставі яких було внесено записи у трудову книжку.
Архівом виконавчого комітету Бродівської міської ради Львівської області позивачу видано довідку №288/24 від 14.08.2024, що підтверджує стаж роботи на підставі Книги обліку розрахунків по оплаті праці та трудового стажу за період з 1985 по 2006 роки.
Колегія суддів звертає увагу, що Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно п.2.4 Інструкції усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, обов'язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації, а не на власника трудової книжки.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення, неналежний порядок ведення та заповнення будь-якої документації з вини підприємства. Існуючий недолік не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист, зокрема призначення пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17) та від 06.03.2018, 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18), №754/14898/15-а.
Разом з тим, як передбачено підпунктом 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.
Отже, органи пенсійного забезпечення мають право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
В той же час, відповідачами не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації, зазначеної в трудовій книжці позивача.
Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач має право на зарахування до страхового стажу періодів роботи з 04.05.1985 по 05.04.2004 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої 29.12.1988.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року у справі № 380/18809/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар