09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13772/24 пров. № А/857/7832/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року (ухвалене головуючим-суддею Зозулею Д.П. за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування, зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України (далі - ГУ ПФУ) в Хмельницькій області, ГУ ПФУ в Рівненській області, в якому просив визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області про відмову у зарахуванні йому до стажу державної служби роботу на посадах за період з 14.08.1979 по 19.08.2013 та скасувати рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області №172850013433 від 22.10.2024 про відмову йому у переведенні з 15.10.2024 на пенсію державного службовця, згідно Закону України “Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 (далі - Закон №889-VIII), з урахуванням довідок ГУ ДПС у Рівненській області №127/17-00-10-02-06, №128/17-00-10-02-06 від 15.10.2024 та зобов'язати ГУ ПФУ в Рівненській області призначити та перевести його з 15.10.2024 на пенсію за віком відповідно п.11, п.12 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, ст.37 Закону України “Про державну службу» №3723-ХII від 16.12.1993 (далі - №3723-ХII), зарахувавши до стажу державної служби період роботи на посадах в органах державної податкової служби України, Рівненського облфінвідділу, Здолбунівського райфінвідділу за період з 14.08.1979 по 19.08.2013, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% усіх без винятку складових заробітної плати, відображеної у вищевказаних довідках ГУ ДПС у Рівненській області та виплатити заборгованість, яка виникне у зв'язку з цим.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 позовні вимоги були задоволені частково. Визнано протиправним та скасовано оспорюване рішення, визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу державної служби періоду його роботи у Здолбунівському райфінвідділі 14.08.1979, на посадах в органах державної податкової службі з 18.05.1990 по 03.06.2013, з урахуванням довідок ГУ ДПС у Рівненській області від 15.10.2024 за №127/17-00-10-02-06, №128/17-00-10-02-06 та зобов'язано ГУ ПФУ в Хмельницькій області призначити та перевести ОСОБА_1 із 15.10.2024 на пенсію за віком відповідно п.11, п.12 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII та ст.37 Закону №3723-ХII, зарахувавши до стажу державної служби періоду роботи у Здолбунівському райфінвідділі 14.08.1979, на посадах в органах державної податкової службі з 18.05.1990 по 03.06.2013, з урахуванням довідок ГУ ДПС у Рівненській області від 15.10.2024 за №127/17-00-10-02-06, №128/17-00-10-02-06, обчисливши таку пенсію виходячи із 60% складових заробітної плати, відображеної у довідках ГУ ДПС у Рівненській області від 15.10.2024 за №127/17-00-10-02-06, №128/17-00-10-02-06. У задоволенні решти позовних вимог та вимог до ГУ ПФУ в Рівненській області відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу, в якій через невідповідність висновків суду обставинам справи просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов протиправного висновку щодо наявності підстав для зарахування до стажу державної служби періоду роботи у Здолбунівському райфінвідділі 14.08.1979, на посадах в органах державної податкової службі з 18.05.1990 по 03.06.2013. Судом не взято до уваги, що Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (далі - Порядок №283), з 01.05.2016 втратив чинність згідно постанови Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016. Станом на 01.05.2016 у позивача стаж на посадах, віднесених до відповідних посад державної служби становить 10 років 10 місяців 3 дні. Враховуючи зазначене, оскільки ОСОБА_1 присвоювалися спеціальні звання, період роботи з 18.05.1990 по 03.06.2013 не зараховується до стажу державної служби.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що з 2011 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком, обчисленої за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).
15.10.2024 позивач звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про переведення з пенсії за віком, обчисленої за нормами Закону №1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу».
За принципом екстериторіальності, рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області №172850013433 від 22.10.2024 відмовило позивачу у переведенні на пенсію за віком, згідно норм Закону України “Про державну службу». Підставою для відмови зазначено, що стаж державної служби ОСОБА_1 у сукупності складає лише 10 років 10 місяців 03 дні, що є менше як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби.
Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1979, ОСОБА_1 працював на посадах : з 14.08.1979 по 25.10.1979 - старший економістом Здолбунівського райфінвідділу; з 04.11.1979 по 05.11.1981 - служба в радянській армії; з 14.12.1981 по 10.05.1983 - старший ревізором - інспектор; економіст держдоходів Здолбунівського райфінвідділу; з 10.05.1983 по 17.05.1990 - у Рівненському облфінвідділі перебував на посадах старший економіст, старший ревізор - інспектор, головний податковий ревізор - заступник начальника відділу держдоходів, головний податковий ревізор - інспектор, заступник начальника відділу держдоходів і податків; з 18.05.1990 по 19.08.2013 - у Державній податковій інспекції по Рівненській області займав посади: заступника начальника Державної податкової інспекції по Рівненській області, першого заступника начальника інспекції, виконуючого обов'язки голови державної податкової адміністрації, голови державної податкової адміністрації в Рівненській області, першого заступника голови державної податкової адміністрації у Рівненській області, заступника голови - начальника управління оподаткування юридичних осіб державної податкової адміністрації в Рівненській області, заступника голови ДПА у Рівненській області, першого заступника голови ДПА у Рівненській області, виконуючий обов'язків першого заступника голови державної податкової служби у Рівненській області, першого заступника начальника Головного управління Міндоходів у Рівненській області.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у ГУ ПФУ в Хмельницькій області не було фактичних та правових підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в податкових органах та відмови у зв'язку з цим у переведенні його на інший вид пенсії, а у позивача наявні умови, передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ, зокрема, наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців та страхового стажу, для реалізації права на одержання пенсії державного службовця згідно п.10, 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та ст.37 Закону №3723-ХІІ.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом №889-VIII, відповідно до статті 90 якого, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-IV.
Пунктом 10 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно п.12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, розділом XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону №3723-XII передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Згідно ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом 1 частини першої статті 28 цього Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 цього Закону і пунктами 10, 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, зокрема, щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.07.2018 по справі №569/350/17, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 по справі №591/6970/16-а, від 17.05.2021 по справі №607/5615/17.
Відповідно до п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Згідно ч.18 ст.37 Закону №3723-XII, період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та /або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 було затверджено Порядок №283, який діяв до набрання чинності Законом №889-VIII), яким визначено посади і ранги, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Відповідно до абз.2, 3 п.2 Порядку №283, до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апаратів державної податкової та контрольно-ревізійної служби, а також на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.
Спеціальним законом, який визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України “Про державну податкову службу в Україні» №509-XII від 04.12.1990 (далі - Закон №509), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України.
Частиною першою статті 4 Закону №509 визначено, що державна податкова служба, якій за змістом частини другої цієї статті підпорядковані державні податкові інспекції в областях, районах, містах і районах у містах, є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів і внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України.
Посадовою особою органу державної податкової служби, відповідно до ч.1 ст.15 Закону №509, може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством фінансів України. Посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації, після якої таким особам присвоюються спеціальні звання (ч.1, 4 ст.15 Закону №509).
Згідно ст.6 Закону №509, видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету.
Таким чином, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, які обіймали посади в державних органах для виконання завдань і функцій держави (зокрема, у сфері податкової політики), одержували заробітну плату за рахунок державного бюджету, - мають право на зарахування періодів такої роботи до стажу державної служби.
Згідно п.343.1 - 343.2 ст.343 ПК України, посадовим особам контролюючих органів присвоюються такі спеціальні звання: головний державний радник податкової та митної справи; державний радник податкової та митної справи I рангу; державний радник податкової та митної справи II рангу; державний радник податкової та митної справи III рангу; радник податкової та митної справи I рангу; радник податкової та митної справи II рангу; радник податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи I рангу; інспектор податкової та митної справи II рангу; інспектор податкової та митної справи III рангу; інспектор податкової та митної справи IV рангу; молодший інспектор податкової та митної справи. Положення про спеціальні звання та порядок їх присвоєння, співвідношення з рангами державних службовців, розмір надбавок за спеціальне звання затверджуються Кабінетом Міністрів України. У разі присвоєння посадовій особі спеціального звання відповідно до пункту 343.1 цієї статті надбавка за ранг державного службовця не виплачується.
Відповідно до абз.1, 2 п.344.1 ст.344 ПК України, пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України “Про державну службу». Період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєнні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України “Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним законом.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 по справі №465/7218/16а, від 03.07.2018 по справі №586/965/16-а, де суд зазначив, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-XII.
Підставою для відмови позивачу у переході на пенсію за віком на підставі Закону №889 слугувала відсутність у нього необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби. На думку пенсійного органу, періоди роботи посадових осіб в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні та спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ.
Як видно з матеріалів справи, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1979, ОСОБА_1 працював в період з 14.08.1979 по 19.08.2013 на посадах в територіальних органах Держфінінспекції та на посадах в органах державної податкової служби.
Судом встановлено, що 26.01.1993 позивачу присвоєно спеціальне звання державний радник податкової служби III рангу про що виданий наказ №16-л від 26.01.1993 та здійснений відповідний запис в трудовій книжці за №15.
Наказом Державної податкової адміністрації України №130-0 від 20.02.1997 позивачу присвоєно спеціальне звання державний радник податкової служби ІІ рангу та здійснено відповідний запис в трудовій книжці за №21.
20.07.1994 прийняв Присягу державного службовця, про що здійснено відповідний запис в трудовій книжці за № 17.
Таким чином, з урахуванням періоду роботи позивача з 14.08.1979 по 19.08.2013 в органах державної податкової служби, стаж роботи позивача на державній службі становить понад 10 років.
Разом із заявою від 15.10.2024 позивач подав довідки за формами, затвердженими Постановою №1-3: від 15.10.2024 за № 128/17-00-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менше як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби; довідку від 15.10.2024 за №127/17-00-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 01.01.2024 працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років).
Колегія суддів зазначає, що оскільки призначення пенсії державного службовця на умовах пунктів 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ здійснюється за заявою особи, до якої долучаються довідки про заробітну плату, а вказані довідки складені за формою, затвердженою Постановою №1-3, та такі довідки є джерелом інформації про суму заробітку, відсоток від якого становитиме пенсія, що впливає на правильність обчислення пенсії, а тому вказані в них відомості мають бути враховані пенсійним органом. У даних довідках також зазначено, що на всі види оплати праці, включені в довідку, нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Також колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.01.2023 по справі №340/4184/21, відповідно до якої оскільки позивачка на час звернення за призначенням пенсії не займала посаду державної служби, тому з урахуванням положень статті 37 Закону №3723-ХІІ розмір пенсії позивача підлягає обчисленню із заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для належного захисту прав позивача слід зобов'язати відповідача призначити і здійснити нарахування й виплату пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках.
Відтак, колегія судів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправними дій ГУПФУ в Хмельницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до стажу державної служби періоду роботи 14.08.1979 у Здолбунівського райфінвідділу та на різних посадах у органах податкової служби з 18.05.1990 по 03.06.2013 та зобов'язання ГУПФУ в Хмельницькій області зарахувати до стажу державної служби вказаний період роботи.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3, 10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 січня 2025 року по справі 460/13772/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук