09 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/7535/25 пров. № А/857/19085/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2025р. про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській обл. про визнання бездіяльності протиправною, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Гулик А.Г., час та місце постановлення ухвали суду І інстанції: 05.05.2025р., м.Львів; дата складання повної ухвали суду І інстанції: не зазначена),-
Оскаржуваною ухвалою від 05.05.2025р. позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Львівській обл. про визнання бездіяльності протиправною, спонукання до вчинення певних дій, повернуто позивачу (а.с.20-22).
Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржила позивач ОСОБА_1 , яка в апеляційній скарзі просить судову ухвалу скасувати, повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, звільнити її від сплати судового збору, поновити строк для звернення до суду, враховуючи поважні причини, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового повернення позовної заяви (а.с.25-27).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судовим рішенням зобов'язано пенсійний орган призначити ОСОБА_1 пенсію з дати первинного звернення (2011 рік), однак така призначена лише з 06.07.2020р. Суд не врахував, що вказане порушення носить триваючий характер, а відповідач ухиляється від виконання рішення суду, що стверджується численними звернення позивача до останнього із відповідними зверненнями.
Також вважає, що суд проігнорував приписи п.3 ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» та ч.3 ст.133 КАС України, оскільки спір стосується пенсійного забезпечення.
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311, ч.2 ст.312 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як слідує з матеріалів справи, 15.04.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції - 16.04.2025р.) позивач ОСОБА_1 звернулася за допомогою системи «Електронний суд» суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФ України у Львівській обл. щодо неповного розгляду її звернення від 2011 року про призначення пенсії за вислугу років; зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату пенсії за вислугу років з 2011 року відповідно до повного стажу 35 років (включно з направленням, навчанням та роботою за фахом); стягнути на її користь недоотриману пенсію за період з 2011 по 2025 рік, з урахуванням усіх перерахунків; поновити строк звернення до суду, оскільки порушення з боку відповідача тривають і жодної повноцінної відповіді та пенсії призначено не було, а з надуманої дати призначення їй пенсії 2020 року не здійснюється жоден перерахунок; визнати, що пропуск строку звернення спричинено не з вини позивача, а винятково з вини відповідача та неналежної реакції судової системи, що призвело до багаторічного затягування і недоотримання пенсійних виплат (а.с.1-2).
Ухвалою суду від 21.04.2025р. позовну заяву ОСОБА_1 в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору відмовлено; залишено позовну заяву без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви 10 днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання суду:
заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку;
платіжного документа про сплату судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (а.с.4-5).
28.04.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» позивач скерувала до суду заяву про усунення недоліків, в якій заявила клопотання про поновлення строку звернення до суду, клопотання звільнення від сплати судового збору (а.с.7-8).
Постановляючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не виконала вимоги ухвали суду від .04.2025р., не сплатила судовий збір і не навела підстав, визначених Законом України «Про судовий збір» для її звільнення від сплати судового збору.
Додатково суд наголосив на тому, що позивач пропустила строк звернення до суду, поважних причин такого пропуску не навела
Колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними та обґрунтованими, виходячи з наступного.
Із змісту спірної ухвали від 05.05.2025р. слідує, що підставами для повернення позовної заяви ОСОБА_1 слугували обставини невиконання вимог ухвали суду від 21.04.2025р. про залишення позовної заяви без руху, в тому числі відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду із позовом, підстав для звільнення від сплати судового збору.
Питання залишення позовної заяви без руху та повернення позову врегульовані діючим процесуальним законом - КАС України.
Зокрема, відповідно до ч.1 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави, визначеної абзацом другим частини першої цієї статті, суд у такій ухвалі зазначає про обов'язок такої особи зареєструвати електронний кабінет відповідно до статті 18 цього Кодексу.
Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу (ч.3 ст.18 КАС України).
Отже, повернення позовної заяви з тих підстав, що особа не виконала вимоги ухвали про усунення недоліків, можливо лише у тому випадку, коли особа отримала відповідну ухвалу суду, але ухилилась від виконання вимог, вказаних в ухвалі.
Із матеріалів справи слідує, що первинна позовна заява ОСОБА_1 була залишена судом без руху із врахуванням наступних обставин:
заявлене клопотання про поновлення строку звернення до суду є необґрунтованим, а відтак не підлягає до задоволення;
позивач не сплатила судовий збір; правові підстави для звільнення позивача від сплати судового збору за подачу позову є відсутніми.
На виконання вимог ухвали суду від 21.04.2025р. позивач скерувала заяву про усунення недоліків, в якій наполягала на поновленні строку звернення до суду, просила звільнити її від сплати судового збору через соціальний характер спору.
Аналізуючи викладені обставини, приймаючи до уваги представлені позивачем документи на виконання вимог ухвали суду від 21.04.2025р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Зокрема, суд першої інстанції правильно поклав в основу повернення заявленого позову обставини несплати позивачем суми судового збору, відсутність правових підстав для звільнення останньої від сплати такого.
Так, із змісту первинного позову убачається, що позивач не сплатила судовий збір, в тексті позовної заяви заявила клопотання про звільнення від сплати судового збору з тих підстав, що розглядуваний спір носить соціальний (пенсійний) характер.
В заяві від 28.04.2025р. позивач ОСОБА_1 покликалася на приписи ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» та просила звільнити її від сплати судового збору через належність справи до спорів соціального характеру, а також через важкий матеріальний стан.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Аналогічні положення містить стаття 133 КАС України.
Однією з умов для звільнення від сплати судового збору є майновий стан сторони, зокрема якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.
Отже, зазначені норми визначають можливість полегшення судом тягаря судових витрат для осіб з низьким рівнем достатку, а її положення спрямовані на те, щоб судові витрати не були перешкодою для доступу до суду малозабезпечених осіб, і слугують гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду незалежно від майнового стану.
Незважаючи на пропозицію суду надати обґрунтоване клопотання про звільнення від сплати судового збору, позивач до клопотання про звільнення від сплати судового збору не додала належних доказів стосовно її майнового стану, а саме: відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за попередній календарний рік.
Позивач у переліку додатків до заяви про усунення недоліків зазначає довідку про доходи (відповідь пенсійного органу), проте таку до згаданої заяви не долучила.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції був позбавлений можливості встановити факт перевищення розміру судового збору 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Надаючи правову оцінку висновкам суду в частині пропуску позивачем строку звернення із розглядуваним позовом, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1 і 2 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
У статті 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.
У разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку (ч.1).
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2).
Системний аналіз положень ст.123 КАС України дає підстави для висновку, що звернення до адміністративного суду з позовом після закінчення строків, установлених законом, не має безумовним наслідком повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду.
Так, статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому дати змогу подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку, аніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.
Вказані вимоги процесуального закону судом першої інстанції дотримані, оскільки останній надав можливість позивачу подати клопотання про поновлення пропущеного строку, а також навести поважні причини такого пропуску.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Загальне правило щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з'ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зокрема, ст.ст.44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою Правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду також необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020р. у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами ПФ України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу ПФ України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі № 340/1019/19).
Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Таке обмеження на законодавчому рівні права звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів відповідними строками узгоджується із принципом «Leges vigilantibus non dormientibus subveniunt», згідно з яким закони допомагають тим, хто пильнує.
З урахуванням наведеного, реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Як свідчать матеріали справи, звертаючись 15.04.2025р. із розглядуваним позовом, ОСОБА_1 фактично просила здійснити перерахунок її пенсії, починаючи з 2011 року.
Згідно матеріалів справи позивачу призначено з 06.07.2020р. пенсію за вислугу років; з 05.07.2024р. ОСОБА_1 переведена на пенсію за віком; з 01.03.2025р. проведено перерахунок пенсії позивача відповідно до ч.2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.19 і на звороті, а.с.34-35, 52-53).
Отже, відповідач нараховував позивачу пенсію, а сторона позивача отримувала такі виплати. Отримуючи відповідний розмір пенсії, позивач не могла не знати про порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Водночас, тривала невиплата відповідачем пенсійних коштів на користь позивача не може розцінюватися як триваюче правопорушення, оскільки таким є лише безперервне невиконання норм особою, яка вчинила певні дії чи допустила бездіяльність і не вчиняє подальших дій для його усунення до моменту виявлення такого правопорушення.
До того ж колегія суддів звертає увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди ПФ України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини /ЄСПЛ/ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Оскільки позивачем належними та допустимими доказами не доведено поважності пропущеного нею строку звернення до суду (який є досить тривалим), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об'єктивних причин пропуску вказаного строку.
Частиною другою ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.
Так, у справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010р. в пункті 32 ЄСПЛ нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Ілхан проти Туреччини» зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey № 22277/93).
Стосовно решти покликань апелянта колегія суддів виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені в апеляційній скарзі, були перевірені та проаналізовані апеляційним судом та їм було надано належну правову оцінку.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) ЄСПЛ вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи та обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин, норм матеріального та процесуального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Оцінюючи в сукупності вищезазначене, в суду першої інстанції були достатні та належні підстави для повернення позову в адміністративній справі № 380/7535/25 на підставі ч.2 ст.123 та п.п.1, 9 ч.4 ст.169 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цьому апеляційному провадженні немає.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.ст.243, 311, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 05.05.2025р. про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 380/7535/25 - залишити без задоволення, а згадану ухвалу суду - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 09.06.2025р.