Справа № 240/6975/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гурін Д.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
09 червня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
10.03.2025 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та є потерпілим 3 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Житомирською облдержадміністрацією.
Відповідно до довідки Барашівської сільської ради від 22.02.2024 №140 позивач постійно проживає та зареєстрований у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 03.12.1987 та з 24.11.1989 до теперішнього часу.
Відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особи які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи користуються пільгами передбаченими цими Законом.
Призначення та виплата пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
21.02.2024 позивач після досягнення 54-річного віку, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області із заявою щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
До заяви було додано усі необхідні, на думку позивача, документи для призначення пенсії.
Проте, ГУ ПФУ в Житомирській області 29.02.2024 винесено рішення №064050005060 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", через відсутність необхідного страхового стажу.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).
Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи по 31 грудня 2017 року мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №796-ХІІ).
За змістом пункту 3 частини 1 статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені статті 55 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до абзацу першого частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.
Відповідно до абзацу п'ятого пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
Отже відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ із врахуванням ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку необхідний страховий стаж повинен становити не менше 24 років (30-6) для потерпілих 3 категорії.
Позивач є особою, яка потерпіла від аварії на ЧАЕС (3) категорії та постійно проживає в с.Кам'янка, Звягельського району, Житомирської області, що підтверджується копією посвідчення та довідкою з місця проживання.
Згідно Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМ України №106 від 23.07.1991 с.Кам'янка, Звягельського району, Житомирської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії, тобто з 26.04.1986 по 31.07.1986.
Відповідно до положень ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами п.п.5 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи).
Стосовно зарахування періодів роботи та навчання до страхового стажу, суд зазначає наступне.
Так, до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 1994 року по 1998 рік згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 за 1987 рік, оскільки на титульній сторінці відсутня дата заповнення трудової книжки. Зокрема, працівником кадрової служби під час прийняття позивача на роботу не було належним чином заповнено титульну сторінку трудової книжки, а саме зазначено лише рік заповнення трудової книжки "1987".
Крім того, через не зазначення бухгалтером підприємства в архівній довідці від 04.08.2021 №377 по батькові позивача йому не враховано до страхового стажу період роботи у Колгоспі "Нива" з 1987 року по 1994 рік.
Також, надані архівні копії наказів від 11.01.2000 №1 к-24 та від 20.03.2007 №24 про прийняття та звільнення позивача з роботи не було взято до уваги відповідачами, як і записи у трудовій книжці щодо встановлених людино-днів та фактично відпрацьованих.
Згідно зі статтею 24 Закону 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Пунктом 2 статті 24 Закону 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудового книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містять неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637 підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Згідно вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Обов'язок щодо заповнення трудової книжки та внесення достовірних даних покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки вперше, а не на працівника, а тому наявність таких недоліків в трудовій книжці позивача не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу останньої періодів роботи згідно з записами в трудовій книжці, виконаними у відповідності до вимог Інструкції №58.
Пунктом 2.6 Інструкції №58 встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для не врахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Періоди трудової діяльності підтверджені відомостями, що зазначені у трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_2 за 1987 рік, зокрема в колгоспі "Нива":
1987 рік (тракторист) відпрацьовано - 74 л/д;
1988 - 1989 служба в армії;
1990 рік відпрацьовано - 169 л/д, встановлено - 160;
1991 рік відпрацьовано - 260 л/д, встановлено - 250;
1992 рік відпрацьовано - 263 л/д, встановлено - 250;
1993 рік відпрацьовано - 257 л/д, встановлено - 250;
1994 рік відпрацьовано - 273 л/д, встановлено - 250;
1995 рік відпрацьовано - 251 л/д, встановлено - 250;
1996 рік відпрацьовано - 267 л/д, встановлено - 250;
1997 рік відпрацьовано - 278 л/д, встановлено - 250;
1998 рік відпрацьовано - 251 л/д, встановлено - 250;
1999 рік, відпрацьовано - 236л/д, встановлено - 220;
2000 рік, відпрацьовано - 212 л/д, встановлено - 250;
2001 рік, відпрацьовано - 257 л/д, встановлено - 250;
2002 рік, відпрацьовано - 254 л/д, встановлено - 250;
2003 рік, відпрацьовано - 221 л/д, встановлено - 250;
2004 рік, відпрацьовано - 196 л/д, встановлено - 250;
2005 рік, відпрацьовано - 191 л/д, встановлено - 250;
2006 рік, відпрацьовано - 166 л/д, встановлено - 250;
2007 рік, відпрацьовано - 9 л/д (а.с.19-26).
Стаж набутий до 1 січня 2004 року повинен враховуватися до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.
Поняття «страховий стаж» введено в дію з 1 січня 2004 року Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Основною новацією цього терміну вважає те, що наявність стажу прямо пов'язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційному сплаченим внескам.
Страховий стаж позивача, набутий до 01.01.2004, підтверджується трудовою книжкою колгоспника № НОМЕР_2 за 1987 рік.
Період роботи позивача з 01.01.1999 по 31.12.2003 має бути врахований до страхового стажу позивача, оскільки він підтверджений записами трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 та архівною копією наказів виданою 30.01.2024 №49.
Крім того, на підтвердження трудової діяльності позивача у матеріалах справи міститься архівна довідка №377 від 04.08.2021.
Відповідачем було підтверджено страховий стаж позивача 18 років 11 місяців 07 днів за індивідуальними відомостями про застраховану особу в системи персоніфікованого обліку (а.с.93).
Отже, враховуючі відомості трудової книжки позивача, страховий стаж позивача становить 31 рік 06 місяців 07 днів, що на думку позивача, дає йому право на призначення пенсії за віком згідно з ст.26 Закону №1058-ІV з врахуванням ст.55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, суд зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №593/283/17).
Зважаючи на відсутність суперечностей у поданих позивачем документах, а також відсутності обґрунтованих сумнівів у тому, що мова в наданих документах йде про іншу особу, суд вважає, що надані позивачем: трудова книжка колгоспника № НОМЕР_2 за 1987 рік (а.с.19-26), архівна довідка від 04.08.2021 №377 про період роботи позивача у колгоспі "Нива" у період: 1987 рік, з 01.04.1990 по 31.12.1994, з 01.01.1995 по 31.12.1998, з 01.01.1999 по 31.12.2003, архівна копією наказів від 30.01.2024 №49 (а.с.28), підтверджують стаж роботи позивача, а тому його безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи позивача.
Таким чином, твердження апелянта про відсутність підстав для зарахування періоду роботи позивача до страхового стажу є безпідставними.
Отже, позивач має право на зниження пенсійного віку на 6 років.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, приймаючи рішення від 29.02.2024 №064050005060 про відмову у призначенні пенсії позивача зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, діяло протиправно, з огляду на що суд вважає за необхідне визнати протиправним вказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та скасувати його.
Даючи оцінку доводам апелянта в частині відсутності підстав для зобов'язання призначити позивачу пенсію за віком з дня отримання права на пенсію, як способу відновлення прав позивача, то колегія суддів зазначає, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії (частина 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.
У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені нормами Законів №1058-IV, Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Як вже встановлено судом, в позивача наявні всі умови (страховий стаж понад 24 роки, період проживання (праці) на території зони гарантованого добровільного відселення - 3 роки, вік 54 роки), які є достатніми для призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Отже, виходячи із вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов'язати пенсійний орган призначити та виплачувати ОСОБА_1 відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку з 12.12.2023, оскільки позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком не пізніше трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.