Справа № 240/18629/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Романченко Є.Ю.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
09 червня 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не здійсненні виплати додаткової винагороди, як військовослужбовцю, встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" з період з 01.01.2023 по 07.03.2023, з 28.05.2023 по 02.06.2023 в сумі 100000,00 гривень за кожен місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити додаткову винагороду, як військовослужбовцю, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" за період з 01.01.2023 по 07.03.2023, з 28.05.2023 по 02.06.2023, в сумі 100000,00 гривень за кожен місяць пропорційно часу участі в бойових діях та заходах, з урахуванням раніше проведених виплат.
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В обґрунтування позову вказує, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 з 29.04.2022 по 04.07.2023 року приймав безпосередню участь у бойових діях, здійснював заходи з національної безпеки та оборони території України, надавав відсіч у стримуванні збройної агресії військам російської федерації, у зв'язку з чим набув право на виплату додаткової винагороди на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 100000,00 грн. Однак, додаткову винагороду позивачеві за спірний період виплачено не в повному обсязі.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач під час проходження військової служби з 29.04.2022 року по 04.07.2023 року перебував на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , яка проводила з ним фінансові розрахунки.
Згідно наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2022 №60, та від 04.07.2024 №194 ОСОБА_1 прибув та приступив до виконання своїх службових обов'язків до військової частини з 30.04.2022 та з 04.07.2024 виключений зі списків особового складу частини "за станом здоров'я".
19.09.2024 позивач звертався з заявою до відповідача про нарахування і виплату йому додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн за період з 01.01.2023 до 07.03.2023 та з 28.05.2023 до 02.06.2023.
Листом від 24.09.2024 року №1663/5329 Військова частина НОМЕР_1 , відмовила йому у задоволенні заявлених вимог.
Позивач, вважаючи що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому в повному обсязі додаткової винагороди, звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з необґрунтованості позовних вимог, а відтак відсутності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон України №2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Пунктами 2 - 4 статті 9 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Отже до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 Постанови №168, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
07 липня 2022 року постановою Кабінету Міністрів України №793 до Постанови №168 внесено пункт 21, який підлягає застосуванню з 24 лютого 2022 року, згідно якого установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
До 01 лютого 2023 року порядок і умови виплати вищенаведеної додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України було визначено Міністром оборони України в Окремому дорученні №912/з/29 від 23 червня 2022 року, яке є обов'язковим для виконання посадовими особами військових частин Збройних Сил України та застосовується з 01 червня 2022 року.
Абзацами 3, 4 пункту 3 Окремого доручення передбачено, що документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об'єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Пунктом 5 Окремого доручення закріплено виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн здійснювати на підставі наказів, зокрема, командирів (начальників) військових частин особовому складу військової частини.
У цих наказах про виплату додаткової винагороди виходячи з розміру 100000 грн за місяць обов'язково зазначати підстави для його видання з посиланням на бойовий наказ (бойове розпорядження) тощо (зразок наведено в додатку №3 до цього доручення).
Отже, з огляду на зазначені положення, підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, є відповідні накази командирів (начальників), а документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі: бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Відповідно до пункту 6 Окремого доручення накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Згідно підпункту 9.7 пункту 9 Окремого доручення до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн або 30000 грн не включаються військовослужбовці, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
З аналізу вказаних нормативно-правових актів, що підлягали застосуванню на час виникнення спірних правовідносин, слідує, що на період дії воєнного стану додаткова винагорода військовослужбовцю збільшується до 100000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу його безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, який перебуває безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
Підставою для виплати такої збільшеної додаткової винагороди є відповідні накази командирів (начальників), а документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів є: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій; рапорт командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або у виконанні бойових (спеціальних завдань) завдань та довідки командира військової частини за формою, що затверджена відповідним додатком до рішення Міністра оборони України (у формі окремого доручення) від 23.06.2022 №912/з/29.
Як встановлено судом відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України №1785 від 22.06.2023, позивач дійсно в періоди з 07.08.2022 до 23.08.2022, 26.08.2022 до27.08.2022, з 30.09.2022 до 03.10.2022, з 12.10.2022 до 20.11.2022, 24.11.2022 до 30.11.2024, з 13.12.2022 по 07.03.2023, 28.05.2023 по 02.06.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересі держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області, н.п. Мартове.
Вказана довідка видана на підставі бойового донесення та наказів командира військової частини НОМЕР_1 .
Разом із цим, судом встановлено, що станом на січень, лютий, березень 2023 року підрозділи та військові частини, що входять до складу військової частини НОМЕР_1 , виконували бойові завдання у районі, до складу якого входили такі території Чугуївського району Харківської області: Вовчанська міська територіальна громада, Старосалтівська селищна територіальна громада, Печенізька селищна територіальна громада.
У свою чергу, н.п. Мартове, де позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, входить до складу Печенізької селищної громади Чугуївського району Харківської області.
Водночас, райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01 січня 2023 року по 31 січня 2023 року було визначено наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 02 лютого 2023 року №26. Райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01 лютий 2023 по 25 лютого 2023 було визначено наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 березня 2023 року №52. Райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01 березня 2023 року по 31 березня 2023 року було визначено наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01 квітня 2023 року №89. Райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01 травня 2023 року по 30 травня 2023 року було визначено наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.06.2023 № 147. Райони ведення воєнних (бойових) дій за період з 01 червня 2023 року по 31 червня 2023 року було визначено наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 01.07.2023 № 183.
Із зазначених наказів, копії яких долучені до матеріалів справи слідує, що вказані вище територіальні громади (Вовчанська міська територіальна громада, Старосалтівська селищна територіальна громада, Печенізька селищна територіальна громада та безпосередньо н.п. Мартове) не віднесені до районів ведення воєнних (бойових) дій.
З огляду на викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, виконання ним завдання, за які передбачена виплата підвищеної додаткової винагороди в районах, які відносяться до районів введення воєнних (бойових) дій.
Підтвердженням цього є те що командиром підрозділу до управління військової частини НОМЕР_1 не подавалися рапорти або інші документи, які б свідчили про безпосередню участь позивача та його підрозділу у виконанні завдань в районах ведення воєнних (бойових) дій.
Відтак, встановлені у даній справі обставини не дають підстав для висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди збільшеної до 100000 грн за періоди з 07.08.2022 до 23.08.2022, 26.08.2022 до27.08.2022, з 30.09.2022 до 03.10.2022, з 12.10.2022 до 20.11.2022, 24.11.2022 до 30.11.2024, з 13.12.2022 по 07.03.2023, 28.05.2023 по 02.06.2023, оскільки таке право не підтверджено належними та допустимими документальними доказами, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" та окремого доручення №912/з/29 від 23.06.2022 (зі змінами) про врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.
За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.