П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
09 червня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/29745/24
Перша інстанція: суддя Бойко О.Я.,
повний текст судового рішення
складено 20.02.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення індексації грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, -
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ) та просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 15.10.2020 включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації - різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію - різницю) за період з 01.03.2018 до 15.10.2020 включно у сумі 113088,49 грн., розраховану із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці у розмірі 3591,95 грн., з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податків з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб , що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року включно, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159;
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2020 року по день ухвалення рішення у справі щодо не виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) у фіксованому розмірі 3591,95 грн. у місяць за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року включно;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 255707,82 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ВЧ щодо невиплати ОСОБА_1 у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації - різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17 липня 2003 року №1078.
Зобов'язано ВЧ нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію - різницю) за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року включно у сумі 113088 (сто тринадцять тисяч вісімдесят вісім),49 грн., розраховану із застосуванням щомісячної фіксованої індексації-різниці у розмірі 3591,95 грн. відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року включно, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159.
У задоволенні решти вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме з прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, а тому, з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу з 31.05.2002 року до 15.10.2020 року у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому (грошовому) забезпеченні у відповідача.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.10.2020 №198 позивача з 15 жовтня 2020 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.06.2023 року у справі №420/26612/21 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (“базового місяця») - січень 2008 року; зобов'язано ВЧ нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 28.02.2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення ("базового місяця») січень 2008 року і виплатити з урахуванням раніше виплаченої суми індексації.
Крім того, у період проходження військової служби з 01 березня 2018 року по 15 жовтня 2020 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця, всупереч приписам пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003 №1078.
На звернення позивача від 06.02.2024 року щодо виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року відповідач такої виплати не здійснив.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення та відмовляючи у частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу індексація грошового забезпечення за спірний період не нарахована та не виплачена, при цьому з огляду на матеріали справи, відповідач не відмовляв у виплаті компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, то звернення до суду з вимогами щодо нарахування компенсації в цій частині є передчасними.
Стосовно частини позовних вимог з приводу визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2020 року по день ухвалення рішення у справі щодо не виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) у фіксованому розмірі 3591,95 грн. у місяць за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року включно та стягнення суми 255707,82 грн., суд зазначив, що вони фактично є передчасними, оскільки спірна індексація грошового забезпечення відповідачем ще не виплачена, а тому суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Також суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 01.03.2018 року по 15.10.2020 року в загальній сумі 113088,49 грн, а не стягнути вказану суму з відповідача, оскільки спірна сума індексації-різниці позивачу ще не нараховувалася.
Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Положення статті 2 Закону №2050-ІІІ визначають, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; та інші.
Відповідно до статей 3, 4, 7 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Згідно пунктів 2-5, 8 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Отже, положення Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, в даному випадку позивачу індексація грошового забезпечення за спірний період не нарахована та не виплачена, при цьому з огляду на матеріали справи, відповідач не відмовляв у виплаті компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строків виплати індексації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що право позивача не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення до суду з вимогами щодо нарахування компенсації є передчасними, а тому підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Те ж саме стосується і частини позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.10.2020 року по день ухвалення рішення у справі щодо не виплати індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) у фіксованому розмірі 3591,95 грн. у місяць за період з 01.03.2018 року до 15.10.2020 року включно та стягнення суми 255707,82 грн., оскільки спірна індексація грошового забезпечення відповідачем ще не виплачена, остаточний розрахунок відповідача з позивачем не здійснено. За таких обставин, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому.
Колегія суддів наголошує, що адміністративне судочинство спрямоване на захист вже порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, а для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень рішення, вчиненню ним дій чи допущенням бездіяльності порушуються права позивача. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Неможливо зобов'язати відповідача на майбутнє вчиняти певні дії чи утриматись від вчинення певних дій, оскільки відсутні факти порушення прав позивача в майбутньому.
Щодо доводів апелянта стосовно необхідності, на його думку, стягнення з військової частини суми індексації грошового забезпечення, а не зобов'язання нарахувати і виплатити такі кошти, колегія суддів зазначає, що в адміністративному судочинстві основним способом захисту є зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, зокрема нарахувати та виплатити кошти. Лише у випадках, коли сума підлягає стягненню без додаткових розрахунків, можливе її безпосереднє стягнення. Суд не може стягнути суму, якщо вона не є достеменно визначеною, і попередньо не було зобов'язано відповідача її нарахувати.
Разом з тим, спосіб, на який посилається апелянт (стягнення суми), згідно вимог чинного процесуального законодавства, є допустимим лише у випадках, коли позов ґрунтується на виконаному зобов'язанні (тобто сума вже мала бути нарахована раніше), коли сума грошового зобов'язання є визначеною, підтвердженою документально (наприклад, наказом чи довідкою про заборгованість), або ж вона вже встановлена рішенням суду і залишилось її лише стягнути.
Таким чином, вимога апелянта про стягнення конкретної суми індексації грошового забезпечення може не відповідати правилам адміністративного судочинства, якщо сума не була попередньо нарахована. У такому випадку, належним способом захисту є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, зокрема, нарахувати та виплатити кошти.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2025 року без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк