09 червня 2025 року м.Київ № 320/44836/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» з позовом до Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при митному оформленні товару, який ввозився на митну територію України, визначено його митну вартість за основним методом за ціною договору (контракту), заявлено цей показник у відповідній митній декларації ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023, до якої були надані всі необхідні документи для підтвердження ціни. На думку позивача, митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товару, визначеною за ціною договору (контракту), та незаконно прийняв рішення про коригування митної вартості товарів із застосуванням другорядного (резервного) методу визначення митної вартості товарів.
Позивач зазначив, що до митного контролю були подані всі документи на підтвердження заявленої митної вартості товару, подані документи не містили розбіжностей, а тому дії митного органу є неправомірними та такими, що не відповідають положенням Митного кодексу України (далі - МК України).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмовому провадженні) та витребувано докази від відповідача.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки на виконання положень ст. ст. 52-55, 57, 58, 335 МК України під час проведення ним контролю правильності визначення митної вартості за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023 та за результатами розгляду ним поданих до митного оформлення разом із митною декларацією документів встановлено, що зазначені документи не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, та містили розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості.
Позивачем було надано відповідь на відзив, у якій позивач просить суд позов задовольнити.
Відповідачем були надані заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Також відповідачем було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, яке обґрунтоване тим, що позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду 04.12.2023, тобто поза межами встановленого законом шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду.
Розглянувши подане відповідачем клопотання, суд прийшов до наступних висновків.
Предметом спору в даній справі є визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2, яке було прийнято 31.05.2023.
З матеріалів справи слідує, що позивач звернувся з даним адміністративним позов до суду 23.11.2023, однак зареєстровано позов було 04.12.2023, що підтверджується відповідними відмітками відділу документального забезпечення і контролю (канцелярії) суду.
За приписами ч. 1 та абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, судом встановлено, що позивач звернувся з даним позовом у межах встановленого законом шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду, а тому суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши подані документи й матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи й вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані учасниками справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ТОВ «Віта-Текс» (код ЄДРПОУ 34483646) зареєстроване як юридична особа 15.08.2006, номер запису 1 072 102 0000 007898 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Як вбачається з матеріалів справи, між Shaoxing City Jinqiao Textile Co., Ltd., компанією, зареєстрованою в Китайській Народній Республіці, (далі продавець), та ТОВ «Віта-Текс» 01.12.2015 був укладений договір купівлі-продажу №VT0112-15 (далі договір), відповідно до якого продавець продає позивачу тканини виробництва Китайської Народної Республіки.
Відповідно до п. п. 1.2, 2.1, 3.1 та 4.1 договору продавець і позивач погодили, що найменування, вартість і кількість товару може змінюватися згідно з додатками до договору, які є невід'ємною частиною договору, якщо інше не передбачено цим договором.
Товар відвантажується морським транспортом на умовах CFR Україна (відповідно до Incoterms 2010), якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору. Морський порт на митній території України, до якого продавець зобов'язується поставити товар позивачу, узгоджується сторонами окремо.
Сторони домовилися, що в ціну товару включаються також його вартість, упаковка, маркування й доставка.
Оплата за товар буде здійснюватися позивачем шляхом сплати виставленого продавцем інвойсу на товар протягом 60 (шістдесяти) календарних днів із дня отримання товару позивачем або його уповноваженим представником на митній території України, якщо інше не передбачено відповідним додатком до договору.
Продавець та позивач 23.11.2018 уклали додаткову угоду № 2 до договору, якою, зокрема продовжили строк дії договору до 31.12.2021 та виклали п. 5.2 договору в новій редакції, відповідно до якої сторони домовилися, що разом із товаром продавець зобов'язується передати вантажоотримувачу товару наступні документи: товаросупровідні документи на товар; комерційний рахунок (інвойс) продавця; пакувальний лист; сертифікат про походження товару.
Продавець та позивач 03.12.2021 уклали додаткову угоду № 4 до договору, якою, зокрема продовжили строк дії договору до 31.12.2024, а також внесли зміни до адреси місцезнаходження позивача.
Продавець та позивач 12.04.2023 уклали додаток №VT454 до договору (далі додаток), відповідно до п. 1 якого продавець передав у власність позивача, а позивач прийняв та зобов'язався оплатити на умовах додатку наступний товар виробництва Китайської Народної Республіки (далі товар): трикотажне пофарбоване полотно, 100% поліестер, сток, товарна позиція 60063200 відповідно до діючої на момент укладення додатку Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, в кількості 8 264 кг, за ціною 3,05 долари США за 1 (один) кг.
Загальна вартість товару згідно з п. п. 1-3 додатку та інвойсом №JGH-130423 від 13.04.2023 склала 25 205,20 доларів США, а його поставка відбувалася змішаним транспортом на умовах CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010). Вантажовідправником товару був Jiangsu Goostars Hometextiles Co., Ltd.
Позивач 31.05.2023 подав до Київської митниці митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3, у графі 31 якої позивачем був зазначений товар.
Відповідно до граф 20, 22 та 42 митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023 загальна митна вартість товару, визначена позивачем за основним методом визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту), склала 25 205,20 доларів США, а його поставка відбувалася на умовах CPT м. Київ, Україна, Україна.
Позивачем до Київської митниці разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023 подано, зокрема такі документи: пакувальний лист продавця на товар б/н від 13.04.2023 (0271); рахунок-фактура (інвойс) №JGH-130423 від 13.04.2023 (0380); коносамент №NBAN035643 від 13.04.2023 (0705); міжнародну товарно-транспортну накладну (CMR) №042264 від 26.05.2023 (0730); прейскурант (прайс-лист) продавця б/н від 13.04.2023 (3014); додаток (4103); додаткову угоду №2 від 23.11.2018 до договору (4103); додаткову угоду №4 від 03.12.2021 до договору (4103); договір (4104); технічні умови продавця б/н від 13.04.2023 (9000).
Після подання вказаної митної декларації 31.05.2023 декларант отримав від відповідача електронне повідомлення про надання додаткових документів та інформації про правильність зазначення митної вартості товарів, а саме: якщо рахунок сплачено, банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару; рахунків про здійснення платежів третім особам на користь продавця, за наявності, інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; виписки з бухгалтерської документації (видаткових накладних, калькуляції тощо); копії митної декларації країни відправлення з врахуванням ст. 254 МК України; каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника (продавця); висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини.
31.05.2023 позивач на вказаний запит надав відповідачу свого листа №3105/23-01 від 31.05.2023 з наступними поясненнями та інформацією: щодо інших платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, та виписки з бухгалтерської документації (видаткових накладних, калькуляції тощо) позивач звернув увагу відповідача на те, що відповідно до п. 2 додатку оплата за товар згідно з інвойсом №JGH-130423 від 13.04.2023 здійснюється відповідно до п. 4.1 договору, який, у свою чергу, передбачає, що оплата за товар буде здійснюватися шляхом оплати позивачем виставленого інвойса за товар продавцем протягом 60 (шістдесяти) календарних днів із дня отримання товару позивачем або його уповноваженим представником на митній території України, якщо інше не передбачене відповідним додатком до договору.
Таким чином, так як умови додатку не визначають інші умови для оплати товару згідно з інвойсом №JGH-130423 від 13.04.2023, то останній в силу п. 4.1 договору підлягає оплаті протягом 60 календарних днів із дня отримання товару позивачем на митній території України.
Позивач своїм листом №3105/23-01 від 31.05.2023 повідомив відповідачу, що інвойс №JGH-130423 від 13.04.2023 станом на день підписання листа був неоплаченим, а відтак позивач не міг надати банківські платіжні документи щодо товару в силу відсутності останніх.
Позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні станом на день підписання листа №3105/23-01 від 31.05.2023 будь-які інші платіжні та/або бухгалтерські документи, пов'язані з поставкою товару, адже сам товар не брався на бухгалтерській облік позивача, так як він знаходився в зоні митного контролю відповідача та був невипущений у вільний обіг.
Позивач також повідомив відповідачу про відсутність у нього калькуляції, витребуваної в запиті, адже такий документ не надавався йому продавцем.
Щодо копії митної декларації країни відправлення з врахуванням статті 254 МК України, висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні станом на день підписання листа №3105/23-01 від 31.05.2023 копія митної декларації країни відправлення, яка є власністю продавця та який у силу додаткової угоди №2 від 23.11.2018 до договору не зобов'язаний надавати такий документ позивачу, та будь-які висновки про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованою експертною організацією.
Окрему увагу відповідача позивач звернув на те, що приписи ч. 3 ст. 53 МК України покладають на позивача обов'язок щодо надання вищезазначених документів лише за умови їх наявності в позивача.
Позивач також повідомив відповідачу, що ним до митного оформлення товару в довідкових цілях було надано відповідачу фотокопію експертного висновку №113/7 від 17.01.2023, виданого Державним підприємством «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», який стосується іншого (аналогічного) товару, придбаного позивачем за договором у продавця.
Щодо каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) позивач звернув увагу відповідача, що в нього були відсутні станом на день підписання листа №3105/23-01 від 31.05.2023 будь-які каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) продавця щодо товару, крім того прайс-листа продавця на товар б/н від 13.04.2023, який було надано позивачем разом із митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023.
Разом із тим, позивач звернув увагу відповідача, що він може надати відповідачу лише той прайс-лист виробника товару, який є в його наявності.
Більше того, чинне законодавство не містить обов'язкової форми прайс-листа та кожен виробник та/або продавець товару формує свій прайс-лист відповідно до власної комерційної політики, зазначаючи в ньому ту інформацію, яку він вважає доцільною.
У той же час, позивач зауважив, що відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України надання прайс-листа позивачем у відповідь на запит ставиться законодавцем у пряму залежність від його наявності в позивача, тобто обов'язок щодо надання прайс-листа виникає в позивача лише за умови його наявності в позивача.
Позивач також зазначив відповідачу, що прайс-лист носить виключно інформаційний характер та не є документом, який підтверджує митну вартість товарів, адже він не міститься в переліку документів, визначеному в ч. 2 ст. 53 МК України.
Щодо документів, що підтверджують витрати щодо проходження експортних митних процедур, позивач звернув увагу відповідача, що відповідно до п. 3 додатку товар відвантажувався змішаним транспортом на умовах СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2010) та навів витяг зі ст. А.6 Розділу СРТ.
Як наслідок, позивач звернув увагу відповідача на те, що вартість витрат, пов'язаних із транспортуванням товару до місця ввезення на митну територію України, вартість витрат щодо проходження експортних митних процедур, а також усі мита, податки та інші збори, що підлягають сплаті при експорті товару, на умовах поставки СРТ м. Київ, Україна (Incoterms 2010) були включені до ціни товару та були понесені продавцем, а не позивачем, оскільки саме на продавця покладений обов'язок щодо сплати необхідних зборів при здійсненні експортних митних процедур, а відтак позивач не повинен був додатково надавати відповідачу документи, які підтверджують такі витрати, адже вони були включені до ціни товару та не підлягають додатковому виокремленню та включенню до митної вартості товару.
Що ж стосується твердження відповідача, що позивач надав останньому коносамент №NBAN035643 від 13.04.2023 без відміток митного органу та вартості транспортування, то позивач звернув увагу відповідача, що він надав відповідачу копію коносамента в тому вигляді, в якому вона була отримана від перевізника продавця, та яка містить відмітки перевізника. Позивач також повідомив відповідачу, що іншої копії коносамента в нього немає.
Щодо сертифіката про походження товару позивач додатково звернув увагу відповідача, що відповідно до ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.
Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв'язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.
Позивач зазначив відповідачу, що продавець, як виробник товару, з метою підтвердження країни походження товару зробив відповідну заяву на інвойсі №JGH-130423 від 13.04.2023, що повністю узгоджується з приписами чинного законодавства України та підтверджує країну походження товару.
Що стосується твердження відповідача про те, що позивач документально не підтвердив сортність товару, то позивач звернув увагу на те, що товар, який постачався, не було класифіковано продавцем на його сортність, а приналежність товару до певного сорту не впливає та не може вплинути на розмір митної вартості товару.
Відповідач 31.05.2023 прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2.
Так, за результатами опрацювання документів, поданих разом із електронною митною декларацією №23UA100380607625U3 від 31.05.2023, відповідачем встановлено, що надані відповідно до вимог ст. 53 МК України документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, та не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з п. 3 додатку, інвойсом №JGH-130423 від 13.04.2023 та графою 20 митної декларації ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023 поставка товарів здійснюється за умовами CPT м. Київ, Україна. Відповідно до Incoterms 2010 міжнародний торговий термін (умова) «CРТ» (Carriage Paid To (named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (...назва місця призначення)» означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, на продавця покладається обов'язок по митному очищенню товару для експорту, але п. 3.1 договору встановлено, що вартість товару включає лише вартість товару, пакування, маркування, доставку.
В інвойсі №JGH-130423 від 13.04.2023 зазначено, що імпортований товар є стоковим, тобто залежалим на складі, нереалізованим у період попиту або таким, що не відповідає певним якісним вимогам, що, в свою чергу, впливає на ціну товару. Відповідно до поданих до митного оформлення документів відсутні дані щодо встановлення його сортності, що, в свою чергу, впливає на ціну товару.
Пунктом 5.2 контракту передбачено, що разом із товаром продавець зобов'язаний надати позивачу наступні документи: товаросупровідні документи; комерційний рахунок (інвойс) продавця; пакувальний лист; копію експортної митної декларації продавця; сертифікат походження товару. Копія експортної митної декларації продавця та сертифікат походження до митного оформлення не надано.
Коносамент №NBAN035643 від 13.04.2023 подано без відмітки митного органу.
Пунктом 4.1 контракту передбачено оплату за товар здійснюється протягом 60 днів від дня отримання товару, а п. 4.3 контракту передбачає можливість здійснення попередньої оплати (авансу), проте в інвойсі №JGH-130423 від 13.04.2023 умови, порядок та термін оплати за товар не визначені, а банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, відсутні.
Експертний висновок ДЗІ №113/7 від 12.01.2023 дійсний до 15.04.2023 та не стосується даної партії товару (у висновку відсутні посилання на комерційні документи, що стосуються даної партії товару).
Ціни у поданому прайс-листі продавця б/н від 13.04.2023 визначені на умовах поставки CPT м. Київ, таким чином прайс-лист є адресним, тобто є пропозицією тільки на дану поставку для певного покупця. Разом із тим, у відповідності до положень ст. 7 Генеральної угоди з тарифів та торгівлі оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару. Під «дійсною вартістю» розуміється ціна, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Наданий прайс-лист не відображає продажу товару при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, отже він прийнятий до уваги, але не може бути підставою для підтвердження заявленої декларантом митної вартості.
У митного органу наявна інформація щодо вищої митної вартості подібного товару, що призвело до виникнення сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, оскільки в митниці є підстави вважати, що заявлена декларантом митна вартість не ґрунтується на «дійсній вартості» імпортованих товарів, ураховуючи положення ст. VII ГАТТ. Відповідно до положень ст. VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на «дійсній вартості» імпортованого товару. Під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством країни імпорту, такий чи подібний товар продається або пропонується для продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Відповідно до п. 2 Приміток та Додаткових положень до ст. VII ГАТТ сумісним зі ст. VII було б припущення, що «дійсна вартість» може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими «дійсної вартості», а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.
Положеннями ст. 53 МК України передбачено, що у разі, якщо надані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає оплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язаний протягом 10 календарних днів надати додаткові документи. Статтею 17 Угоди про застосування ст. VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, яка є невід'ємною частиною Угоди про заснування Світової організації торгівлі, митні адміністрації мають право в уточненні будь-якої заяви, документа чи декларації, поданої для цілей митної оцінки. У зв'язку з цим, декларанту відповідно до ст. 53 МК України запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості.
За результатом опрацювання запиту митниці декларант не надав запитувані документи, викладені в електронному повідомленні. Декларантом надано лист №3105/23-01 від 31.05.2023 щодо неподання інших додаткових документів. Частиною 2 ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтвердженні документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Частиною 6 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. ч. 2-4 ст. 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларантом не виконано вимогу п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України стосовно надання митному органу достовірних відомостей, що повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Декларантом повідомлено митний орган про неможливість подання додаткових документів, тобто декларантом не вжито заходів, встановлених ч. 2 ст. 52, ч. 3 ст. 53, ст. 58 МК України, для підтвердження заявленої митної вартості та методу її визначення. У зв'язку із зазначеним, посадовою особою митниці проведено з декларантом процедуру консультації відповідно до ч. 4 ст. 57 МК України.
За результатами проведених консультацій встановлено, що другорядні методи визначення митної вартості 2а та 2б за ціною договору щодо ідентичних та аналогічних товарів відповідно до ст. 59 та ст. 60 МК України неможливо застосувати через відсутність у митниці інформації про митне оформлення ідентичних чи аналогічних товарів. При цьому, декларантом під час проведення з ним консультацій, такої інформації також не надано, що виключає можливість застосування вказаних методів. Методи визначення митної вартості 2в та 2г на основі віднімання та додавання вартостей не можуть бути застосовані у зв'язку з відсутністю в митниці відомостей про всі складові вартості виробництва товару та його доставки на митну територію України, що є необхідною умовою для використання таких методів. За умовами ст. ст. 62, 63 МК України така інформація надається декларантом або уповноваженою ним особою. До митного оформлення такої інформації надано не було. У митниці така інформація також відсутня. Під час проведення з декларантом консультацій, такої інформації не надано, а тому методи на основі віднімання чи додавання вартостей у даному випадку не можуть бути застосовані. Відповідно до Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб митних органів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної митної служби України №476 від 01.07.2021, проведено порівняння рівня заявленої митної вартості товарів із рівнями митної вартості схожих за описом та країною походження товарів, митне оформлення яких уже здійснено. Джерело інформації, яким користувався митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості: товар №1 митна декларація №23UA100440491864U5 від 07.04.2023 (вартість товару згідно з джерелом інформації - 3,96 долари США за 1 кг).
Ураховуючи неможливість застосування попередніх методів, керуючись положеннями ч. 8 ст. 57 та ч. 1 ст. 55 МК України, відповідач зазначив, що можливо застосувати резервний метод відповідно до ст. 64 МК України з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями ГАТТ, яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) митними органами рівні митної вартості. Таким чином, між митними органами та декларантом проведені консультації з метою обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості на підставі інформації, яка наявна в митному органі. Рішення винесено без урахування термінів, передбачених ст.53 МК України, на лист позивача №3105/23-01 від 31.05.2023.
Після цього митним органом відповідно до п. 1 ч. 11 та ч. 12 ст. 264 МК України було відмовлено в митному оформленні (випуску) товару за митною декларацією ІМ40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023 у зв'язку з прийняттям рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023.
При прийнятті відмови посадовою особою митного органу державним інспектором Київської митниці Шульповою Ларисою Василівною була заповнена картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100380/2023/000483 від 31.05.2023, примірник якої невідкладно було вручено (надіслано) декларанту.
З метою випуску товару у вільний обіг у порядку, передбаченому ч. 7 ст. 55 та ч. 2 ст. 263 МК України, позивач з урахуванням коригувань подав нову митну декларацію ІМ40ДЕ №23UA100380607699U1 від 31.05.2023 та митний орган прийняв рішення про випуск товару під фінансову гарантію в розмірі 81 401,37 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.
МК України №4495-VІ від 13.03.2012 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування, а також регулює правовідносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Згідно з ч. 3 ст. 318 МК України митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).
У силу приписів ч. 1 ст. 257 цього Кодексу декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, на які накладено електронний підпис декларанта або уповноваженої ним особи.
Частинами 7 та 8 ст. 257 МК України передбачено, що перелік відомостей, що підлягають внесенню до митних декларацій, обмежується лише тими відомостями, які є необхідними для цілей справляння митних платежів, формування митної статистики, а також для забезпечення додержання вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться відомості, передбачені ч. 8 вказаної статті, у тому числі відомості про найменування товару, код товару згідно з УКТ ЗЕД, фактурну вартість товарів, митну вартість товарів та метод її визначення.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України в силу приписів ст. 49 МК України є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Система визначення митної вартості товарів ґрунтується на загальних принципах митної оцінки, прийнятих у міжнародній практиці. Міжнародно-правовим стандартом, на який зорієнтоване українське митне законодавство, є угоди по застосуванню ст. VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року (ГААТ).
Згідно з ч. 2 ст. VII ГААТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості.
Частинами 4 та 5 ст. 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень ч. 10 цієї статті. Ціною, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, вважається загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, за переліком, що визначений ч. 10 ст. 58 МК України, серед яких, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на страхування цих товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Згідно зі ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів. При цьому, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за основним методом (за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) та за другорядними методами: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
При цьому, кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 57 МК України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості, визначено ст. 53 МК України.
Згідно з ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Так, в силу ч. 2 цієї статті, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. 6 ст. 53 МК України).
Цією ж статтею передбачено, що вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті, забороняється.
Дана норма кореспондується з приписами ст. 318 МК України, якими визначено, що митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Це також відповідає положенням п. 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур» №3018-VI від 15.02.2011, якими запроваджено наступні стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.
Так, згідно з ч. 1 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень ч. 10 цієї статті; покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості (п. 1 ч. 5 ст. 54 МК України).
Цією ж статтею визначено, що у випадках, встановлених цим Кодексом, митний орган наділений правом письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені ст. 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Такими додатковими документами, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України є: договір (угода, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписка з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копія митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
При цьому, право митного органу на витребування у декларанта або уповноваженої ним особи додаткових документів за наведеним вище переліком виникає виключно у разі, якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті (тобто основні документи), містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Декларант або уповноваженої ним особи зобов'язані протягом 10 календарних днів надати за наявності такі додаткові документи.
Частиною 6 ст. 54 МК України передбачено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Аналіз положень ч. 3 ст. 53, ч. 2, 4-6 ст. 54, ст. 58 МК України надає підстави для висновку про те, що митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов'язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.
Митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов'язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість, та витребувати від декларанта додаткові документи лише якщо надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, тобто не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
За стандартним правилом, визначеним п. 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення і гармонізацію митних процедур, у випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.
Як зазначалося вище, ч. 3 ст. 53 МК України визначено, що додаткові документи (за наявності) подаються декларантом протягом 10 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги органу доходів і зборів.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 МК України.
Суд зазначає, що законодавцем встановлений вичерпний перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, який міститься, як зазначалося вище, в ч. 2 ст. 53 МК України.
Судом після дослідження оскаржуваного рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023 та відзиву Київської митниці на позовну заяву встановлено, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів було винесене відповідачем, так як позивач не підтвердив включення вартості митного очищенню товару для експорту, витрат на навантаження, вивантаження, зберігання та обробку товару, а також витрат на його страхування до митної вартості товару.
Суд не погоджується з таким висновком відповідача з огляду на наступне.
Суд зазначає, що відповідно до п. 3 додатку продавець зобов'язався поставити товар позивачу змішаним транспортом на умовах поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010).
У відповідності до п. 3.1 договору ціна товару включає його вартість, пакування, маркування та доставку.
Так, умови поставки CPT згідно з Incoterms 2010 передбачають те, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.
Продавець зобов'язаний за власний рахунок укласти на звичайних умовах договір перевезення товару до узгодженого пункту в названому місці призначення звичайним маршрутом і в звичайно прийнятий спосіб. Якщо такого пункту не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати пункт у межах названого місця призначення, який найбільш задовольняє його цілям.
Продавець зобов'язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, а за наявності декількох перевізників першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду.
Продавець також зобов'язаний нести всі витрати, пов'язані з товаром, до моменту здійснення його поставки, а також сплатити ціну фрахту та всі інші витрати, включаючи витрати щодо завантаження товару та будь-які платежі за розвантаження його в місці призначення, покладені на продавця відповідно до договору перевезення.
В обов'язки продавця також включена сплата витрат щодо експортних митних процедур, а також усіх мит, податків та інших зборів, що підлягають сплаті при експорті товару та які потребуються для його транзитного перевезення через будь-яку країну у випадках, коли вони відповідно до договору перевезення покладаються на продавця.
При цьому умови поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010) не передбачають зобов'язань продавця та покупця щодо страхування товару, який постачається.
Отже, за умовами поставки CPT м. Київ, Україна (Incoterms 2010) саме на продавця, а не на позивача покладались обов'язки щодо сплати й забезпечення транспортування товару до м. Києва, Україна, митного очищення товару позивача та витрат, пов'язаних із навантаженням, вивантаженням, зберіганням та обробкою товару при його транспортуванні до м. Києва, Україна.
При цьому за приписами п. п. 5-7 ч. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, та витрати на страхування цих товарів.
Суд зазначає, що законодавець у ч. 10 ст. 58 МК України чітко визначає умову, за якої до митної вартості товарів необхідно додавати витрати, понесені на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до місця ввезення на митну територію України, та витрати на страхування цих товарів. Такою умовою є невключення таких витрат до ціни товарів.
Суд також звертає увагу, що страхування спірного товару не здійснювалося, що підтверджується графою 22 декларації митної вартості до митної декларації IM40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023. При цьому відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів протилежного.
Щодо твердження відповідача про відсутність у коносаменті №NBAN035643 від 13.04.2023 відмітки посадових осіб митного органу в пункті пропуску на митному кордоні України, суд зазначає, що за приписами п. 1 ч. 1 ст. 335 МК України під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України декларант, уповноважена ним особа або перевізник залежно від виду транспорту, яким здійснюється перевезення товарів, надають митному органу в паперовій або електронній формі такі документи та відомості: при перевезенні автомобільним транспортом:
а) документи на транспортний засіб, зокрема ті, що містять відомості про його державну реєстрацію (національну належність);
б) транспортні (перевізні) документи (міжнародні товаротранспортні накладні);
в) визначений актами Всесвітнього поштового союзу документ, що супроводжує міжнародні поштові відправлення (за їх наявності);
г) комерційні документи (за наявності) на товари, що перевозяться, які містять відомості, зокрема, про найменування та адресу перевізника, найменування країни відправлення та країни призначення товарів, найменування та адреси відправника (або продавця) та отримувача товарів;
ґ) відомості про кількість вантажних місць та вид упаковки;
д) найменування товарів;
е) вага брутто товарів (у кілограмах) або об'єм товарів (у метрах кубічних), крім великогабаритних вантажів.
Відтак, необґрунтованим зі сторони відповідача є наполягання про надання позивачем коносамента №COSU8030728630 від 25.03.2023 з відміткою прикордонної митниці, так як коносамент видається виключно на ту частину маршруту, на якій товар транспортується саме морським транспортом, а сам спірний товар позивача переміщувався через митний кордон України не морським, а автомобільним транспортом.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні копії інвойса №JGH-130423 від 13.04.2023 та міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) №042264 від 26.05.2023, які містять відмітки Волинської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України.
Відтак, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно скоригував заявлену позивачем митну вартість товару, так як позивач не підтвердив включення вартості митного очищенню товару для експорту, витрат на навантаження, вивантаження, зберігання та обробку товару, а також витрат на його страхування до митної вартості товару, адже такі витрати (крім страхування) вже були включені до ціни товару та були понесені продавцем, а не позивачем, а страхування товару не здійснювалося ні продавцем, ні позивачем.
Судом досліджено надані позивачем відповідачу договір, додаткову угоду №2 від 23.11.2018 до договору, додаткову угоду №4 від 03.12.2021 до договору, додаток, у п. 2 якого є посилання на інвойс №JGH-130423, та сам інвойс №JGH-130423 від 13.04.2023, зі змісту яких вбачається, що товар постачався продавцем позивачу на умовах CPT м. Київ, Україна, а сама вартість товару в розмірі 25 205,20 доларів США відповідає заявленій позивачем митній вартості товару в графах 20, 22 та 42 митної декларації IM40ДЕ №23UA100380607625U3 від 31.05.2023.
Суд вважає безпідставним твердження відповідача про те, що з наданих позивачем до митного оформлення документів неможливо встановити строк для оплати спірного товару, адже відповідно до п. 2 додатку та п. 4.1 договору товар підлягає до сплати протягом 60 календарних днів із дня отримання товару позивачем на митній території України. При цьому позивач у своєму листі №3105/23-01 від 31.05.2023 повідомив відповідачу, що інвойс №JGH-130423 від 13.04.2023 був неоплаченим, що й пояснює чому позивач не надав банківські платіжні документи про оплату товару під час його митного оформлення.
Не знайшли свого об'єктивного відображення й твердження відповідача про те, що позивачем не доведено приналежності товару до стокового.
Суд зазначає, що сторони в додатку чітко визначилися, що товар є стоковим. Аналогічні дані містить інвойс №JGH-130423 від 13.04.2023, виставлений продавцем, у якому вказано про стоковість спірного товару, що неправильно було встановлено митним органом.
Суд також звертає увагу, що в компетенцію митного органу не входить перевірка правильності визначення постачальником / продавцем по зовнішньоекономічному договору ціни товару чи віднесення постачальником такого товару до певних категорій, зокрема до «стокового» товару.
Митний орган здійснює контроль за правильністю визначення митної вартості й має право вимагати додаткові документи на підтвердження митної вартості лише у випадку, якщо подані декларантом документи, що підтверджують заявлену митну вартість, перелік яких визначений ч. 2 ст. 53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У даному випадку митний орган повинен здійснювати контроль за правильністю віднесення декларантом товару до певних товарних позицій на підставі Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» №428 від 21.05.2012.
При цьому, суд зауважує, що в розділі XI (групи 50-63) «Текстильні матеріали та текстильні вироби» УКТ ЗЕД відсутня така кваліфікуюча ознака товару як «сток», «стоковий товар», що могло б вплинути на ставки мита на такий товар у залежності від правильності його класифікації. Не містять також жодних роз'яснень щодо понять «сток», «стоковий товар» і Пояснення до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, затверджені наказом Державної митної служби України №256 від 14.07.2020, а також МК України.
Разом із тим, приналежність товару до стокового підтверджується додатком, інвойсом №JGH-130423 від 13.04.2023, копії яких наявні в матеріалах справи.
Відповідачем також не надано суду доказів та не зазначено правові підстави для обов'язкового узгодження продавцем та позивачем сортності товару, що постачався, як і впливу останньої на митну вартість такого товару.
З приводу доводів відповідача, наведених в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів, що позивач не надав сертифіката про походження товару, суд звертає увагу на наступне.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.
Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.
Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв'язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару.
Судом встановлено, що продавець зробив відповідну заяву про країну походження спірного товару на інвойсі №JGH-130423 від 13.04.2023, що повністю узгоджується з приписами чинного законодавства України та підтверджує країну походження товару, а саме Китайську Народну Республіку.
Суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач не надав витребовувані відповідачем калькуляцію вартості спірного товару, виписку з бухгалтерської документації, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, копію митної декларації країни відправлення й висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов'язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу ч. 3 ст. 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта.
Суд зазначає, що в листі позивача №3105/23-01 від 31.05.2023 позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього калькуляції вартості спірного товару, платіжних та/або бухгалтерських документів, адже товар знаходився в зоні митного контролю відповідача, не був випущеним у вільний обіг та не був оплаченим.
У цьому ж листі позивач повідомив відповідачу про відсутність у нього каталогів, специфікацій, прейскурантів (прайс-листів) виробника товару, копії митної декларації країни відправлення й висновків про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлених спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформації біржових організацій про вартість товару або сировини. При цьому відповідно до додаткової угоди №2 від 23.11.2018 до договору продавець не зобов'язаний надати позивачу копію експортної декларації, що залишилося поза увагою відповідача.
Відтак, ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.
Суд критично ставиться до інших виявлених відповідачем недоліків у документах, наданих позивачем та які не належать до документів, які підтверджують митну вартість товару, адже виявлені недоліки не можуть спростовувати заявлений позивачем рівень митної вартості товару, який підтверджується наданими належними та достовірними доказами, а саме: договором, додатковою угодою №2 від 23.11.2018 до договору, додатковою угодою №4 від 03.12.2021 до договору, додатком, інвойсом №JGH-130423 від 13.04.2023, та не викликають у суду сумнів у достовірності визначеної позивачем митної вартості товару
Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо протиправності рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023.
Суд також дослідив правомірність застосування відповідачем шостого (резервного) методу визначення митної вартості товарів при прийнятті оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів та зазначає наступне.
Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 2 ст. 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.
У разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (п. 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012 (далі Правила)).
Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номерів та дат митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі № 826/6346/16, від 31.01.2018 у справі № 813/7272/13-а, від 02.03.2018 у справі № 804/2997/17.
Судом встановлено, що Київська митниця в графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023 лише зазначила номер та дату митної декларації, використаної нею як джерело інформації при здійсненні коригування митної вартості спірного товару, при цьому відповідач усупереч вищезазначеним вимогам Правил не навів жодних пояснень щодо зроблених ним коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов, що свідчить про протиправний характер оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.
Відтак, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023 протиправно застосував шостий (резервний) метод визначення митної вартості товарів, що є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача.
У відповідності до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд вважає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів суду правомірність прийнятого оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023.
За наведених обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ураховуючи, що позивачем при подані даного адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. (платіжна інструкція №ВТБУ002646 від 22.11.2023), суд вважає за необхідне стягнути дану суму на користь позивача.
Щодо клопотання позивача про розподіл судових витрат та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 7 вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (ч. 9 ст. 139 КАС України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 у справі №826/856/18 зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України», п. 80 рішення у справі «Двойних проти України», п. 88 рішення у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents vs. Latvia зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії»).
У п. 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставин Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх розміру в 8 000,00 грн позивачем подано до суду копії: договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, додаткової угоди № 1 від 01.07.2020 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ №000539 від 10.06.2019, виданого на ім'я Божка Андрія Володимировича, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1376157 від 22.11.2023, акту про надання адвокатських послуг №182 від 15.05.2025 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, рахунка №139/1/11062019 від 15.05.2025 та платіжної інструкції №ВТБУ3056 від 15.05.2025.
Судом встановлено, що 11.06.2019 між позивачем та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладено договір про надання правової допомоги №1/11062019, за умовами якого адвокат зобов'язався надавати позивачу правові консультації; організовувати ведення претензійно-позовної роботи за матеріалами підготовленими позивачем; надавати позивачу правову допомогу щодо захисту та інтересі останнього у судах будь-яких інстанції по всіх категоріях справ; представляти інтереси позивача та здійснювати його захист в правоохоронних та контролюючих органах з усіх питань.
Пунктом 4.1 зазначеного договору визначено, що вартість послуг адвоката (гонорару) становить 6 000,00 грн за 1 (один) повний календарний місяць надання адвокатських послуг.
У подальшому, між позивачем та адвокатом Божком Андрієм Володимировичем укладена додаткова угода №1 від 01.07.2020 до договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019, якою внесено зміни до п. 4.1 договору №1/11062019 від 11.06.2019, щодо вартості послуг (гонорару) адвоката.
Судом встановлено, що згідно з вищезазначеним актом про надання адвокатських послуг №182 від 15.05.2025 правову допомогу в цій справі позивачем та його представником оцінено в наступних розмірах: ознайомлення з рішенням Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023, юридичний аналіз підстав його прийняття та формування правової позиції щодо його оскарження в судовому порядку - 1 500,00 грн; формування переліку доказів, необхідних для підготовки позовної заяви позивача про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023, та їх збір - 1 000 грн.; підготовка позовної заяви позивача до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023 - 3 500,00 грн.; ознайомлення з відзивом Київської митниці на позовну заяву б/н від 15.02.2024 в адміністративній справі № 320/44836/23 та підготовка відповіді позивача б/н від 19.02.2024 на відзив в адміністративній справі № 320/44836/23 - 1 500,00 грн; підготовка письмових заяв (клопотань) позивача під час розгляду Київським окружним адміністративним судом адміністративної справи № 320/44836/23 - 500,00 грн. Вартість вищезазначених адвокатських послуг (гонорар адвоката) з урахуванням положень п.п. 4.1.1 п. 4.1 договору про надання правової допомоги №1/11062019 від 11.06.2019 складає 8 000,00 грн. Позивач сплачує гонорар адвокату у відповідності до п. 4.2 вказаного договору.
Відповідачем подано клопотання про зменшення судових витрат, у якому відповідач зазначає про неспівмірність понесених позивачем витрат на правову (правничу) допомогу з обсягом наданих послуг та витраченим часом адвоката.
За приписами ч. 7 ст. 134 КАС України саме на відповідача покладено обов'язок доведення неспівмірності понесених витрат на оплату правничої допомоги.
Суд зазначає, що у своїх запереченням відповідач навів виключно власні оціночні судження, не надавши суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження власної правової позиції.
При цьому відповідач у своїх запереченнях на клопотання представника позивача про розподіл судових витрат не навів власного розрахунку або розміру витрат на правничу допомогу, який він вважає співмірним у цій справі. Відповідач не зазначив яким, на його думку, є співмірним розмір витрат на правову допомогу та не надав відповідного обґрунтування (ринкова вартість такого виду послуг тощо).
Дослідивши надані позивачем документи та враховуючи наведені норми права, суд дійшов висновку, що розмір заявлених позивачем до стягнення витрат на оплату послуг адвоката в даному випадку є співмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).
Відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684,00 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, разом 10 684,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України, оскільки спірне рішення про коригування митної вартості товарів призвело до спірних правовідносин.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці про коригування митної вартості товарів №UA100380/2023/000212/2 від 31.05.2023.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Віта-Текс» (код ЄДРПОУ 34483646) судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Київської митниці як відокремленого підрозділу Державної митної служби України (код ЄДРПОУ ВП 43997555).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.