ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"09" червня 2025 р. справа № 300/4614/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап'юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
10.06.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо незвільнення з військової служби та зобов'язання розглянути документи та прийняти рішення про звільнити з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
17.06.2024 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач позовні вимоги щодо предмету даного адміністративного позову обґрунтовує тим, що відповідач протиправно не розглянув та не надав відповідь на його рапорт від 12.03.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Вважає таку бездіяльність протиправною, тому просить зобов'язати відповідача розглянути його рапорт про звільнення з військової служби.
На адресу відповідача, що зазначена позивачем в позовній заяві направлено рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштове відправлення - ухвалу про відкриття провадження у справі від 17.06.2024 та копію позовної заяви з додатками, з відміткою на поштовому відправленні «судова повістка», яке повернулася на адресу суду, з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою». Відповідно до частини 11 статті 126 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином, у зв'язку із чим, та з врахуванням несення змін до вказаних норм права, суд ухвалив продовжити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заяві по суті справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 призваний на військову служби під час мобілізації, військову службу проходить у Військовій частині НОМЕР_1 .
07.11.2023 Дергачівський районний суд Харківської області у справі за № 619/4001/23 ухвалив вирок, який набрав законної сили 08.12.2023, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 405 Кримінального кодексу України та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі. На підставі положень статті 75 Кримінального кодексу України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки. На підставі статті 76 Кримінального кодексу України покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 такі обов'язки: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Позивач 12.03.2024 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
На момент звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, за наслідками розгляду рапорту позивача від 12.03.2024 відповідач належної відповіді йому не надав, будь-якого рішення не прийняв.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Статтею 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України (частина 1).
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина 3).
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5).
Звільнення з військової служби визначає стаття 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Підпунктом "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.
Таким чином, підставами для звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, є набрання законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі.
Враховуючи, що вирок Дергачівського районного суду Харківської області від 07.11.2023 у справі за № 619/4001/23 набрав законної сили 08.12.2023, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 405 Кримінального кодексу України та призначено йому узгоджене сторонами угоди покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, то позивач має право на звільнення з військової служби на підставі Підпунктом "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" Указом Президента України за № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (далі - Положення).
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 234 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.
Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення.
Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги років військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Заперечення військовослужбовців щодо розрахунку вислуги років військової служби розглядаються командирами (начальниками) військових частин перед оформленням документів для звільнення з військової служби. Спірні питання щодо заліку вислуги років окремих періодів служби для призначення пенсії розглядаються спеціальною комісією Міністерства оборони України.
Порядок проведення розрахунку вислуги років визначається Міністерством оборони України.
Розрахунок вислуги років військовослужбовців, які звільняються з військової служби через службову невідповідність, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання, у зв'язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, яким військовослужбовця притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення та накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, де вони перебувають на військовому обліку, який надсилає розрахунок вислуги років для затвердження в порядку, визначеному Міністерством оборони України.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи та аналіз вказаних норм права, суд встановив, що позивач має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права в даних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 даного Кодексу встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення, а також може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина.
Оскільки, на момент розгляду даної адміністративної справи відповідач не надав суду доказів розгляду рапорту позивача від 12.03.2024 та прийняття будь-якого рішення за наслідками його розгляду, тому суд вважає таку бездіяльність протиправною.
Враховуючи вищевикладене, застосовуючи механізм захисту порушеного права та його ефективного відновлення у спірних правовідносинах, з метою захисту порушеного права позивача та з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд керуючись повноваженнями, наданими частиною 2 статті 9, частинами 2, 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вважає необхідним зобов'язання відповідача розглянути рапорт позивача від 12.03.2024 про його звільнення з військової служби та прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
За таких обставин, суд вважає заявлений позивачем даний адміністративний позов обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.
Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 даного Кодексу до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно частини 2 статті 134 даного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з пунктом 1 частини 3 зазначеної статті Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату витрати, пов'язаних з розглядом справи (на професійну правничу допомогу адвоката) в розмірі 4 000 гривень на виконання договору про надання правничої допомоги від 10.02.2023, розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу.
Як наслідок, враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню сплачені витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу адвоката) в розмірі 4 000 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби від 12.03.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) про звільнення з військової служби від 12.03.2024 та прийняти рішення про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "в" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу адвоката) в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційної адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Остап'юк С.В.