06 червня 2025 року Справа № 280/2471/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача Шокарєва Альона Вікторівна (Херсонська область, смт. Нижні Сірогози, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості -
03 квітня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду через систему «Електроний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), представник позивача Шокарєва Альона Вікторівна до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати ОСОБА_1 нарахованої йому пенсії за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн (сто сімдесят сім тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 05 копійок та за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 у розмірі 56000,00 грн (п'ятдесят шість тисяч) гривень 00 копійок, а разом в сумі 233738 (двісті тридцять три тисячі сімсот тридцять вісім) гривень 05 копійок;
стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати нарахованої йому пенсії за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн (сто сімдесят сім тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 05 копійок та за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 у розмірі 56000,00 грн (п'ятдесят шість тисяч) гривень 00 копійок, а разом в сумі 233738 (двісті тридцять три тисячі сімсот тридцять вісім) гривень 05 копійок;
судові витрати стягнути з відповідача.
Позовну заяву мотивовано тим, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 відповідачем нарахована на користь позивача сума пенсії за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн, яка внесена до Реєстру судових рішень, виконання яких гарантовано державою. На день подання позову виконавче провадження №69520127 залишається відкритим, що підтверджує факт невиконання відповідачем рішення суду. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №280/1710/24 поновлено нарахування щомісячної доплати та за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 донараховано 56000,00 грн, які внесені до Реєстру судових рішень (реєстраційний №708638). Станом на день подання позову виконавче провадження №75457826 залишається відкритим, що підтверджує факт невиконання відповідачем рішення суду. Таким чином, сума невиплаченої перерахованої пенсії за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 складає 177 738,05 грн, а за період з 01.03.2022 по 30.03.2024 - 56 000 грн. Загальна сума невиплаченої пенсії за вказані вище періоди складає 233 738,05 грн. На звернення позивача про виплату заборгованості листом від 28.03.2025 №4992-1350/Л-02/8-0800/28 відповідач відмовив у виплаті заборгованості у зв'язку з включенням суми заборгованості до Реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою та у зв'язку з відсутністю бюджетних асигнувань, виділених на цю мету. сума Позивач вважає, що невиплаченої перерахованої пенсії за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн та за період з 01.03.2022 по 30.03.2024 у розмірі 56 000 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 08.04.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, вирішено здійснити розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та без проведення судового засідання.
17 квітня 2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на позовну заяву. Відповідач проти вимог, викладених в позовній заяві, заперечує в повному обсязі та зазначає, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі 280/10958/21, яке набрало законної сили 21.06.2022, Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивача з 01.12.2019 виходячи із грошового забезпечення, зазначеного у довідці Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Запорізькій області» від 29.07.2021 № 33/28-1939. За результатом перерахунку пенсії сформувалась доплата різниці пенсії за період з 01.12.2019 до 31.08.2022 в сумі 177738,05 грн., яка внесена до Реєстру судових рішень. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі 280/1710/24, яке набрало законної сили 13.06.2024, Головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивача з 01.03.2022 щодо нарахування щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713. За результатом перерахунку пенсії сформувалась доплата різниці пенсії за період з 01.03.2022 до 30.06.2024 в сумі 56000,00 грн., яка внесена до Реєстру судових рішень. Виплата донарахованої суми за рішенням суду, яка перевищує бюджетні призначення на поточний рік, буде здійснена після відповідного фінансування з Державного бюджету України. Крім того, донараховані на виконання рішення суду № 280/10958/21 сума в розмірі 177738 грн 05 коп. та на виконання рішення суду № 280/1710/24 сума у розмірі 56000 грн 00 коп. внесені до Реєстру судових рішень, виконання яких гарантовано державою. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Позивач скористався своїм правом та 22.04.2025 надав до суду відповідь на відзив. З відзивом на позов позивач не згоден оскільки Бюджетний кодекс не регулює порядок використання коштів бюджету Пенсійного фонду. Тому посилання відповідача на його норми щодо бюджетних зобов'язань, бюджетних асигнувань та інші є неприйнятними. Позивачу не виплачено пенсію за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн та за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 у розмірі 56000,00 грн, а разом в сумі 233 738,05 грн. Наявність у позивача права на отримання відповідних виплат встановлена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 та рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №280/1710/24, які набрали законної сили. Вказане право не заперечується відповідачем. Тому це право не може бути скасоване з підстав відсутності фінансування такого виду виплат з державного бюджету.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яка полягає у нездійсненні перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 01.12.2019 на підставі оновленої Довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізький області" про розмір грошового забезпечення №33/28-1939 від 29.07.2021, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.12.2019 з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій, у відповідності до вимог ст.ст.43, 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 за №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», на підставі оновленої Довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізький області" про розмір грошового забезпечення №33/28-1939 від 29.07.2021 виданої станом на 19.11.2019, здійснити виплату недоплаченої частини пенсії з 01.12.2019.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) 29.07.2022 відкрито виконавче провадження №69520127 на виконання виконавчого листа №280/10958/21, виданого 26.07.2022 Запорізьким окружним адміністративним судом.
На виконання рішення суду в межах виконавчого провадження №69520127 від Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01.12.2019 на підставі довідки від 29.07.2021 №33/28-1939 з урахуванням зазначених у ній складових грошового забезпечення.
Донарахована сума за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн внесена до Реєстру судових рішень, виконання яких гарантовано державою.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13.05.2024 у справі №280/1710/24 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні з 01.03.2022 щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713, до існуючої пенсії, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії у розмірі 2000,00 грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713, починаючи з 01.03.2022 та з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 12.07.2024 відкрито виконавче провадження №75457826 на виконання виконавчого листа №280/1710/24 виданого 02.07.2024 Запорізьким окружним адміністративним судом.
На виконання рішення суду в межах виконавчого провадження №75457826 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновлено нарахування позивачу щомісячної доплати та за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 донараховано 56000,00 грн, які внесені до Реєстру судових рішень (реєстраційний №708638).
Вважаючи, що відповідачем неправомірно не проведено виплату пенсії донарахованої на виконання рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 та від 13.05.2024 у справі №280/1710/24 позивач звернувся з даним позовом до суду.
Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з ч.1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Як зазначено у ч. 3 ст. 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Отже, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись, серед іншого, про наявність права на позов у матеріальному розумінні, а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Як слідує зі змісту позову позивач фактично оскаржує бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не виконання в повному обсязі рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 та від 13.05.2024 у справі №280/1710/24, які набрали законної сили та ставить питання про зміну способу його виконання шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області коштів за період з 01.12.2019 по 31.08.2022 у розмірі 177 738,05 грн (сто сімдесят сім тисяч сімсот тридцять вісім) гривень 05 копійок та за період з 01.03.2022 по 30.06.2024 у розмірі 56000,00 грн (п'ятдесят шість тисяч) гривень 00 копійок, а разом в сумі 233738 (двісті тридцять три тисячі сімсот тридцять вісім) гривень 05 копійок.
Спірні правовідносини між сторонами щодо нарахування та виплати вже нарахованої позивачу на виконання судових рішень пенсії з 01.12.2019 на підставі оновленої Довідки Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Запорізький області" про розмір грошового забезпечення №33/28-1939 від 29.07.2021 та щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн вже вирішені рішеннями Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 та від 13.05.2024 у справі №280/1710/24 та перейшли до стадії виконання судового рішення, а саме виплати нараховано пенсії (доплати до пенсії) на підставі даних судових рішень.
У ст. 14 КАС України зазначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Згідно із ч.1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.
Зокрема, у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 Європейський суд вказав, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
В абз. 1 пп. 3.2 п. 3, п.4 рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина. Виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.
Відповідно до ст. 382-1 КАС України, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 382 передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Згідно із ч. 1 ст. 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Аналіз зазначених норм законодавства вказує, що є наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст. 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
З огляду на зазначене, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Тобто, якщо позивач вважав, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси то він повинен був звернутись до суду в порядку ст.382, 383 КАС України, а не пред'являти новий позов.
Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 в справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 в справі № 440/1810/19, від 25.02.2021 в справі № 640/13599/20, від 30.03.2021 в справі № 580/3376/20, від 27.04.2021 в справі № 460/418/20, від 17.01.2023 в справі № 520/5864/22.
Суд враховує, що винесення судового рішення, яке передбачає оцінку судового рішення прийнятого в іншій справі, буде суперечити статті 129-1 Конституції України.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 820/4261/18 та від 09.07.2019 у справі №826/17587/18, від 28.02.2023 у справі № 260/1898/22, від 16 березня 2023 року у справі № 640/12697/21, від 30 листопада 2023 року у справі № 420/6135/22, від 30 січня 2024 року по справі №320/19014/23 адміністративне провадження № К/990/36544/23, яка підлягає врахуванню судом під час розгляду даної справи.
Також, аналогічний підхід застосував Верховний Суд під час вирішення справ №170/167/17 (постанова від 16.12.2021), № 400/822/20 (постанова від 31.01.2022), № 233/3744/17 (постанова від 20.04.2022), №818/1346/16 (постанова від 30.06.2022), та № 160/2888/23 (постанова від 18.01.2024).
На даний час аналогічна позиція Верховного Суду є незмінною, зокрема, викладена Верховним Судом в постанові від 19.09.2024 по справі №400/3650/24 адміністративне провадження № К/990/28721/24.
Висновки щодо застосування норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду, відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду в рішеннях від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а та від 06.02.2019 у справі №816/2016/17.
Також потрібно враховувати те, що суд не має права зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки порушуються процесуальні норми КАС України.
У зв'язку з вказаним, суд доходить висновку про те, що оскільки позивачем по суті заявлено позовні вимоги щодо захисту своїх прав, які фактично стосуються питання повного виконання (неналежного виконання чи не виконання) рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 та від 13.05.2024 у справі №280/1710/24, то відповідно, ним невірно обрано спосіб захисту свого порушеного права.
Суд зауважує, що право на судовий захист не є абсолютним. Для звернення до суду повинен дотримуватись певний порядок. Якщо особа цього порядку не дотримується, зокрема щодо процедури звернення до суду в порядку того чи іншого провадження, то не можна вести мову про порушення права на судовий захист.
Згідно з ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.
Адже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.
Окрім того, суд зазначає, що контроль за виконанням судового рішення в справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. Тобто, позивач має можливість для забезпечення належного виконання судового рішення скористатися правами, наданими йому Законом України «Про виконавче провадження» та ст. 287 КАС України.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Суд роз'яснює, що позивач не позбавлений права звернутись до суду в порядку ст.382, 383 КАС України із заявою про вжиття відповідних заходів судового контрою за виконанням рішень Запорізького окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №280/10958/21 та від 13.05.2024 у справі №280/1710/24.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), представник позивача Шокарєва Альона Вікторівна (Херсонська область, смт. Нижні Сірогози, РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості - відмовити у повному обсязі.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 06 червня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз