09 червня 2025 року м. Ужгород№ 260/2753/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
15 квітня 2025 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яким просить суд: "1. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) № 3819 від 18.03.2025 року у звільненні призваного по мобілізації старшого сержанта ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 12, підп. г, п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи; 2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити призваного по мобілізації старшого сержанта ОСОБА_1 відповідно до п. 3 ч. 12, підп. г, п.2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.".
18 квітня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження, якою розгляд справи постановлено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) викликом учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 та частини 12 пункту 3 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Однак, відповідачем було відмовлено у задоволенні рапорта позивача щодо звільнення згідно поданих документів, у зв'язку з тим, що висновок ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року, у якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий поза межами повноважень ЛКК, та виданий у довільній формі. Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки вважає, що ним дотримано вимоги, встановлені чинним законодавством щодо порядку, оформлення, подачі рапорту про звільнення та надання документів, які підтверджують підстави звільнення.
Ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в даній адміністративній справі було надіслано відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет 18 квітня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с. 39).
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву не надав.
Статтею 159 частиною 4 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до статті 162 частини 6 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно зі статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до статті 4 частини 1 пункту 10 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справ, що позивач проходить військову службу у військової частини НОМЕР_1 .
11 березня 2025 року позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 та частини 12 пункту 3 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.а.с. 27-29).
До вказаного рапорту позивач надав: копію паспорта ОСОБА_1 ; копію РНОКПП ОСОБА_1 ; копію паспорта ОСОБА_2 ; копію РНОКПП ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про шлюб; копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 892912; копію виписки з протоколу засідання ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року; копію висновку ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію довідки № 154 від 25 лютого 2025 року.
За результатами розгляду вказаного рапорту, командуванням військової частини складено висновок, яким повідомлено про те, що юридичної підстави для звільнення з військової служби немає, оскільки надана позивачем довідка ЛКК не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого він підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року, у якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий поза межами повноважень ЛКК, та виданий у довільній формі (а.с.а.с. 33-34).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Статтею 19 частиною 2 Конституції України передбачений обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 2 частини 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі по тексту - Закон України № 2232-ХІІ), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється, в тому числі, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (стаття 2 частина 2 Закону України № 2232-ХІІ).
Порядок та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби регламентуються положеннями статті 26 Закону України № 2232-ХІІ.
Розглядаючи дану справу, суд зазначає, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено й триває по сьогодні.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України № 2232-XII.
За змістом статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно із статтею 26 частиною 12 пунктом 3 абзацом 11 Закону України № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.
Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи:
копія свідоцтва про шлюб;
один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;
висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи) (підпункт 23 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції).
Як вже встановлено судом, 11 березня 2025 року позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 та частини 12 пункту 3 підпункту «г» Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.а.с. 27-29).
До вказаного рапорту позивач надав: копію паспорта ОСОБА_1 ; копію РНОКПП ОСОБА_1 ; копію паспорта ОСОБА_2 ; копію РНОКПП ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про шлюб; копію довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД № 892912; копію виписки з протоколу засідання ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року; копію висновку ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію довідки № 154 від 25 лютого 2025 року.
За результатами розгляду вказаного рапорту, командуванням військової частини складено правовий висновок, яким повідомлено про те, що юридичної підстави для звільнення з військової служби немає, оскільки надана позивачем довідка ЛКК не може бути визнана документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого він підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року, у якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду не може вважатися медичним висновком, оскільки виданий поза межами повноважень ЛКК, та виданий у довільній формі (а.с.а.с. 33-34).
Надаючи оцінку допустимості висновку ЛКК на підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за своєю дружиною в цілях можливості його звільнення із військової служби за сімейними обставинами, суд зазначає таке.
Визначення терміну «медичний висновок» наведене у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів (без відмітки про відміну запису) в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, значиться, що медичний висновок - це висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Узагальнюючи наведене, є підстави стверджувати, що медичний висновок - це документ, який містить об'єктивні дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування чи видачі медичного висновку зазначені лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, відповідно до пунктів 19, 24 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою. Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
Таким чином, лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія за результатами проведеного лікування чи обстеження можуть формувати медичний висновок, а МСЕК за результатами проведеного огляду - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду) та протокол засідання комісії.
Стосовно повноважень ЛКК та МСЕК на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, то Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317), регламентована процедура проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 11 підпункту 1 цього Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають: ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування; причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого; медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному формулюванні прав та обов'язків МСЕК відсутнє поняття «постійного догляду», а є лише право визначати необхідність догляду, стороннього нагляду, аж ніяк не постійного догляду. Слід зауважити, що поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге, коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 № 189 (далі - Порядок № 189), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пункт 4 розділу ІV Порядку № 189 визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового у зв'язку захворювання з умовами праці; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Згідно із пунктами 2, 3 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого № _____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Повноваження ЛКК визначені ще в одному нормативно-правовому акті, зокрема в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 № 667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якому мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (п.1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулась із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Суд зауважує, що дійсно є недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання «яким документом необхідно підтверджувати необхідність здійснення постійного догляду» та «який орган має видавати цей документ».
Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317, слід зазначити, що остання визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі осіб з інвалідністю, а також осіб, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК, які мають право приймати: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о); 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Крім того, положеннями статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» абзацу 4 Закону України № 2232-XII визначено два альтернативні документи для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою: або висновок МСЕК, або ЛКК.
Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, які, в силу статті 242 частини 2 пункту 5КАС України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних у даній справі правовідносин.
Листом Міністерства охорони здоров'я України від 26.09.2023 на звернення громадської організації «Правова Черкащина» стосовно порушення прав військовослужбовців Збройних Сил України в частині звільнення з лав ЗСУ у зв'язку з необхідністю здійснення догляду за хворими близькими родичами надано таке роз'яснення.
Потребу хворого у постійному сторонньому догляді визначають медико-соціальні і лікарсько-консультативні комісії. Медико-соціальні експертні комісії вказують про потребу в сторонньому догляді особам з інвалідністю 1А, Б групи у Довідці до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (форма 157-1/0, затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 30.07.2012 № 577). Усім іншим потребу у постійному сторонньому догляді визначають лікуючі лікарі та лікарсько-консультативні комісії, що підтверджують відповідними висновками, серед яких і висновок про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (форма 080-4/о). Такі ж роз'яснення містяться і в листі МОЗ України, опублікованому на сайті Кабінету Міністрів України 09 лютого 2024 року.
З огляду на викладене, суд виснує, що в розумінні вимог статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України № 2232-XII поданий позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок медичний ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року та висновок ЛКК № 140 (форма № 080-4/о) є належними і достатніми доказами на підтвердження того, що особа (дружина позивача) потребує постійного догляду.
Суд не бере до уваги посилання відповідача, викладені у висновку про те, що наданий позивачем висновок ЛКК № 6/3 від 29 січня 2025 року виданий у довільній формі, а тому не може бути визнаний документом на підставі якого позивач підлягає звільненню, оскільки як вбачається із вказаного висновку його форма затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року № 407, а тому у суду відсутні підстави вважати його складеним у довільній формі.
Враховуючи зазначені обставини в сукупності, суд дійшов висновку, що позивач, звертаючись до відповідача із рапортом про звільнення його з військової служби, діяв у межах, визначених чинним законодавством. При цьому, на переконання суду, надав відповідачу достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду постійний догляд за своєю дружиною, яка є особою з інвалідністю II групи.
Як наслідок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги з приводу визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України № 2232-ХІІ є підставними та підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 26 частини 7 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положення № 1153/2008).
Відповідно до пункту 12 абзацу 2 Положення № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із пунктом 225 підпунктом 2 Положення № 1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
У рапортах зазначаються: - підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
Відповідно до пункту 14.10 Інструкції № 170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Відповідно до пункту 241 Положення № 1153/2008 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
За змістом пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
З системного аналізу наведених правових норм видно, що за наслідками розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Як встановив суд, відповідач розглянув вказаний рапорт позивача та надав йому обґрунтовану відмову листом від 18 квітня 2024 року № 3819 у звільненні з військової служби (а.с.а.с. 32-34).
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.
Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об'єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.
У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.
Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).
Суд встановив достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г» Закону України № 2232-ХІІ. Тому, на думку суду, зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби не виходить за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору.
Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи та надані суду повноваження при вирішенні справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, тому позовні вимоги слід задовольнити шляхом визнання протиправними дій щодо відмови відповідач у задоволені рапорту позивача про звільнення з військової служби та зобов'язати прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г», статті 26 частини 12 пункту 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю.
Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г», статті 26 частини 12 пункту 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.09.1992 № 2232-ХІІ.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі статті 26 частини 4 пункту 2 підпункту «г», статті 26 частини 12 пункту 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.09.1992 №2232-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяС.Є. Гаврилко