Справа № 756/15922/24
Провадження № 2/756/1684/25
оболонський районний суд міста києва
іменем України
09 червня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Пукала А.В.,
за участю
секретаря судового засідання Яременко А.А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя,
Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири, загальною площею 96,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 у порядку поділу спільного майна подружжя.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22.10.2011 між ним і відповідачем був укладений шлюб. У травні 2024 року відповідач звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу, рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.08.2024 у справі № 756/6377/24 шлюб між сторонами розірвано. Сторони мають двох неповнолітніх дітей, які після розлучення проживають з матір'ю. За період шлюбу подружжя придбало квартиру у АДРЕСА_1 , загальною площею 96,3 кв.м, вартістю 2 118 600 грн, зареєстровану на відповідача. Квартира була придбана за кошти, які позивач отримав у борг в інтересах сім'ї, після чого самостійно погасив боргове зобов'язання за рахунок власних доходів та фінансової допомоги своїх батьків. Позивач наголосив, що відповідач під час шлюбу не працювала і не мала власних доходів, що підтверджується копією трудової книжки відповідача, а всі витрати на забезпечення добробуту сім'ї лягали на нього. З моменту припинення проживання разом відповідач перешкоджає доступу позивача до квартири, змінивши замки та не допускаючи його, що порушує його права на спільне майно.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16 січня 2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 01 травня 2025 року, закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
19.03.2025 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій він просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частину наступного майна:
- квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- причепа ВЕРДА 1.01, номер шасі НОМЕР_1 ;
- причепа ВЕРДА 1.01, номер шасі НОМЕР_2 ;
- автомобіля TOYOTA COROLLA, номер кузова НОМЕР_3 .
01.04.2025 ОСОБА_4 (далі - відповідач) звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із зустрічною позовною заявою, в якій просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 (далі - позивач) право власності на квартиру загальною площею 96,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; автомобіль TOYOTA COROLLA, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 ; причіп ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 ; причіп ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію в розмірі 1/2 вартості поділеного майна подружжя - 3 079 550 грн.
За твердженням відповідача, у період перебування сторін у шлюбі, ними було придбане наведене майно, яке є спільною сумісною власністю, придбаною за спільні кошти подружжя під час шлюбу.
Відповідач просила розподілити спільне майно таким чином:
- визнати за відповідачем ОСОБА_3 право власності на згадане майно та, з урахуванням його загальної вартості у розмірі 6 159 100 грн, припинити право власності відповідача на 1/2 частку зазначеного майна з одночасним стягненням з позивача на користь відповідача грошової компенсації вартості частки у сумі 3 079 550 грн.
08.04.2025 до суду від позивача надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він просив відмовити у її задоволенні та зазначив, що відповідач у зустрічному позові фактично вимагає передати на користь позивача все спірне майно та одночасно визначає надмірно високу компенсацію на свою користь - у сумі 3 079 550 грн, що суперечить принципу рівності, визначеному ст. 60, 70 СК України.
Також позивач підкреслює, що відповідачка не надала переконливих доказів того, що подальше спільне користування майном неможливе. Оцінка майна, на думку позивача, завищена. Крім того, позивач зазначив, що квартирою фактично користується лише відповідач, яка перешкоджає його доступу до житла та спілкуванню з дітьми.
Зазначена сума компенсації в зустрічному позові, на переконання позивача, є завищеною й суперечить позиції Верховного Суду щодо обмеження надмірних фінансових зобов'язань при поділі майна подружжя (постанови ВС у справах № 565/495/18 від 15.04.2020 та № 537/5528/16 від 09.06.2021).
Отже, позивач вважає за можливе здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя без грошової компенсації або з мінімальною компенсацією.
21.04.2025 відповідач подала відповідь на відзив, в якому зазначила, що сторони визнають перелік спільного майна подружжя, що підлягає поділу. Разом з тим, на думку відповідача, позивач не надав доказів, що запропонований відповідачем спосіб поділу ставить позивача у значно гірше матеріальне становище.
Крім того, відповідач послалася на неможливість спільного користування квартирою з огляду на неналежне, за її твердженням, поводження позивача з нею та дитиною. Стягнення компенсації при виділі майна є належним способом його поділу, який не заборонений законом.
Також відповідач звернула увагу, що позивач не висловив свого ставлення до вимог про поділ автомобіля та причепів та не надав доказів на підтвердження доводів щодо завищеної вартості квартири.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Суд встановив, що 22.10.2011 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільнику Хмільницького міськрайонного управління юстиції Вінницької області, серія НОМЕР_4 . Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27.08.2024 у справі № 756/6377/24 шлюб розірвано.
Сторони мають двох спільних неповнолітніх дітей - доньок: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які після розлучення проживають разом з матір'ю. Позивач на підставі судового наказу від 22.05.2024, виданого Оболонським районним судом м. Києва, сплачує на користь ОСОБА_4 аліменти.
Під час шлюбу сторони придбали квартиру загальною площею 96,3 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість квартири на момент укладання договору купівлі-продажу від 27.10.2017 становила 2 118 600 грн. Квартира була зареєстрована на ім'я ОСОБА_4 .
Під час шлюбу було також придбано автомобіль TOYOTA COROLLA, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 , право власності на зазначений транспортний засіб зареєстровано за ОСОБА_3 згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 12.02.2022, виданим ТСЦ № 8047.
Крім того, у період шлюбу придбано два причепи: причіп марки ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , та причіп марки ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , право власності зареєстровано за позивачем 11.08.2017 та 08.09.2017, відповідно, згідно зі свідоцтвами про реєстрацію транспортного засобу.
Згідно зі звітами про незалежну оцінку ринкової вартості вищезазначених об'єктів, складеними суб'єктом оціночної діяльності Приватне підприємство «Енергомакс» від 28.03.2025, ринкова вартість спірних об'єктів становить 6 159 100 грн, а саме:
- квартира за адресою: АДРЕСА_1 , - 5 814 000 грн;
- автомобіль TOYOTA COROLLA, - 250 500 грн;
- причепи ВЕРДА 1.01 - 47 300 грн кожний.
Згідно з ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК України).
Згідно з ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Стаття 71 СК України передбачає, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст. 69-71 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням подружжя, а у разі недосягнення згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності майно присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України, постанова Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц).
Виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу (ч. 3 ст. 370 ЦК України).
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦПК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласнику може бути надана лише за його згодою (абз. 1, 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).
Аналізуючи позовні вимоги та доводи сторін, суд виходить з того, що сторонами у шлюбі було придбано спірну квартиру, автомобіль та причепи. Наведені обставини підтверджуються наданими доказами та визнаються сторонами. За таких обставин, не викликає сумніву поширення на вказане майно режиму спільної сумісної власності подружжя у розумінні ч. 1 ст. 60 СК України.
Також, як вбачається з позовних вимог, у сторін відсутні суперечки щодо рівності розміру часток подружжя, доводів щодо можливості відступу від презумпції рівності таких часток згідно з приписами ч. 2, 3 ст. 70 СК України сторони також не навели.
За таких обставин суд не вбачає за необхідне давати оцінку доводам позивача щодо незначного внеску відповідача у придбання майна, придбання його у борг за розпискою тощо, адже зміст позовних вимог не потребує такого аналізу.
Суд відхиляє доводи позивача щодо завищення розміру вартості майна з таких підстав.
Відповідно до приписів ч. 1, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (п. 81) зробила висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Відповідач надав звіти про оцінку спірного майна, які складені у встановленому законом порядку, жодних контраргументів щодо вартості майна позивач не навів, доказів на спростування висновків щодо вартості майна не надав, клопотань про призначення експертиз не заявляв.
За таких обставин, суд вважає встановленими: коло спірного майна, його вартість, а також рівність розміру часток сторін.
Враховуючи неспівмірність вартості майна (5,8 млн грн, 250 тис. грн та 47 тис. грн) його поділ в натурі пропорційно розміру часток сторін (1/2) є неможливим.
При цьому суд враховує доводи відповідача щодо відсутності законодавчої заборони стягнення компенсації вартості майна з одночасним припиненням права власності сторони у випадку, якщо нею заявлені такі вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 зазначила, що ч. 4, 5 ст. 71 СК України не передбачають обов'язкової згоди відповідача на присудження позивачу грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов'язкового внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності та отримання компенсації на свою користь просить позивач.
Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч ч. 1, 7 ст. 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Зрештою, якби відповідач був згідний виплатити позивачеві компенсацію за частку останнього у праві спільної сумісної власності подружжя, а позивач погоджувався її прийняти замість належної йому частки, то для реалізації такої домовленості непотрібне внесення відповідачем коштів на депозитний рахунок суду. Він може виплатити ці кошти іншому співвласнику у позасудовому порядку.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду констатувала помилковість висновку апеляційного суду про те, що стягнення компенсації за частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для іншої сторони надмірний тягар. У спірних правовідносинах особа не втрачає права власності на неподільну річ, а стає її одноосібним власником. Тому можлива відсутність у нього коштів для одномоментної виплати компенсації не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
У разі поділу спільної сумісної власності необхідно настільки, наскільки це можливо, встановити, для кого зі сторін спору майно, яке є предметом поділу, має більше значення, враховуючи різні обставини його набуття та використання сім'єю (п 66.1 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
За таких обставин, враховуючи, що спірний автомобіль фактично перебуває у володінні та користуванні позивача, обґрунтованими є доводи відповідача про його поділ шляхом стягнення з позивача на її користь компенсації його вартості з одночасним припиненням права власності відповідача на нього. Такий спосіб поділу автомобіля за цих обставин фактично збереже status quo та буде справедливим.
Враховуючи, що використання причепів за цільовим призначенням безпосередньо пов'язане з необхідністю користування автомобілем та вони фактично перебувають у володінні та користуванні позивача, також обґрунтованими є доводи відповідача про застосування такого самого способу поділу й щодо цих об'єктів майна.
Аналізуючи доводи сторін щодо поділу спірної квартири, суд виходить з положень ч. 1 ст. 71 СК України, які покладають на суд обов'язок при вирішенні спору враховувати інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Як встановлено у судовому засіданні, у спірній квартирі станом на час розгляду справи проживає відповідач та малолітні діти сторін.
Суд відхиляє доводи відповідача щодо протиправних, на її думку, дій позивача стосовно дитини та надані на їх підтвердження докази (звернення до правоохоронних органів, відеозаписи). Оцінка таким доводам має надаватися у встановленому законом порядку і відповідач не повідомила про існування жодних висновків чи заходів, вжитих компетентними органами заходів, які б свідчили про обґрунтованість її доводів в цій частині.
Інших доказів щодо неможливості спільного користування квартирою відповідач не надала.
Таким чином, враховуючи значну вартість об'єкта спільного майна, інтереси дітей, які проживають у спірній квартирі, відсутність доказів неможливості спільного користування квартирою, суд дійшов висновку про поділ вказаного майна шляхом визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частку спірної квартири.
Таким чином позовні вимоги сторін (як первісні, так і зустрічні) підлягають частковому задоволенню.
Оскільки рішенням суду частково задоволено як первісні, так і зустрічні позовні вимоги, то суд покладає однорідні витрати зі сплати судового збору кожної із сторін на саму себе, що буде пропорційним.
На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та зустрічну позовну заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя:
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 96,3 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири загальною площею 96,3 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_3 право власності на:
а) автомобіль TOYOTA COROLLA, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 ;
b) причіп ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 ;
c) причіп ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 ;
- cтягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості автомобіля TOYOTA COROLLA, 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_3 ; причепа ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 ; причепа ВЕРДА 1.01, 2017 року випуску, номер шасі НОМЕР_2 , у розмірі 172 300 грн.
В решті позовних вимог сторін - відмовити.
Відомості про учасників справи:
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Суддя Андрій ПУКАЛО