Справа № 756/10565/24
Провадження № 2/756/665/25
оболонський районний суд міста києва
09 червня 2025 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Пукала А.В.,
за участю
секретаря судового засідання Яременко А.А.,
позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
його представника ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, про визнання права власності в порядку спадкування на гаражний бокс,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просили:
-?визнати недійсним право власності ОСОБА_3 , набуте на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 583, виданого 26.03.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С., на гаражний бокс № НОМЕР_1 кооперативу з будівництва та експлуатації індивідуальних гаражів «Дніпро», розташований на вул. Північна, 3 у м. Києві;
-?визнати власниками вказаного гаражного боксу № НОМЕР_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
-?визнати право спільної сумісної власності на зазначений гаражний бокс № НОМЕР_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Позовна заява обґрунтована такими обставинами.
Згідно із інформацією Державного реєстру речових прав, власником гаражного боксу № НОМЕР_1 площею 18 кв.м у ГБК «Дніпро» є ОСОБА_3 , яка отримала право власності відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом № 583 від 26.03.2018, оформленого приватним нотаріусом Скляр О.С.
На думку позивачів, зазначений гаражний бокс є спільним сумісним майном, набутим ОСОБА_5 та ОСОБА_2 за час шлюбу, укладеного 12.09.1968, який було розірвано 30.04.1991. Після розірвання шлюбу поділ майна не проводився, тому, відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, гаражний бокс № НОМЕР_1 продовжував перебувати у спільній власності колишнього подружжя.
Позивачі зазначили, що гаражний бокс № НОМЕР_1 у ГБК «Дніпро» побудований у період із липня 1987 до липня 1990, а введений в експлуатацію у липні 1990, тобто в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Будівництво здійснювалося на спільні кошти подружжя, отримані зокрема від матері ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .
Після розірвання шлюбу 20.07.1991 ОСОБА_5 уклав новий шлюб із ОСОБА_3 , який тривав до його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_5 гаражний бокс № НОМЕР_1 без належних на те підстав у повному обсязі перейшов у власність його другої дружини ОСОБА_3 .
Позивачі звернули увагу, що ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги після ОСОБА_5 , про що свідчить постанова Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 355/815/16ц. Позивач ОСОБА_1 зазначила, що також подавала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. (спадкова справа № 04/2017).
ОСОБА_2 не давала згоди на передачу у спадок ОСОБА_3 частки гаражного боксу, яка є її спільною сумісною власністю, а тому, на думку позивачів, реєстрація права власності ОСОБА_3 суперечить вимогам ст. 68 Сімейного кодексу України і є неправомірною.
Крім того, позивачі зазначили, що про реєстрацію гаражного боксу № НОМЕР_1 за відповідачем ОСОБА_3 їм стало відомо лише 07.08.2024 після отримання інформації із Державного реєстру речових прав.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09 вересня 2024 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15 січня 2025 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду по суті.
14.01.2025 до суду від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності, у якій вона зазначила, що позивачі звернулися з позовом до суду 27.08.2024.
При цьому відповідачу ОСОБА_3 належить на праві власності гаражний бокс № НОМЕР_1 , що розташований на 3 поверсі в Кооперативі з будівництва та експлуатації індивідуальних гаражів « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: м. Київ, Оболонський район, вул. Північна, 3. Вказаний гаражний бокс перебуває у власності відповідача на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляр О.С. 26.03.2018.
Відповідач наголосила, що з моменту набуття права власності зазначеним боксом вона користується відкрито, добросовісно та правомірно (більше 6 років). Отже, на думку відповідача, позивачі могли дізнатися про порушення свого права ще у березні 2018 року, коли право власності виникло у відповідача.
Представник відповідача звернула увагу суду, що відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України загальна позовна давність становить три роки і її перебіг починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або про особу, що це право порушила.
Посилаючись також на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, відповідач зазначила, що особа має можливість та обов'язок знати про стан своїх майнових прав. Тому для обґрунтування пропуску позовної давності недостатньо самого лише твердження позивачів про незнання ними факту порушення права; позивачі мають довести неможливість отримання відомостей про порушення права.
На підставі викладеного, з огляду на пропуск позивачами передбаченого чинним законодавством трирічного строку позовної давності, про застосування якої відповідачем заявлено до винесення судового рішення, відповідач просить застосувати наслідки спливу цього строку та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
20.01.2025 до суду від позивача ОСОБА_1 надійшло заперечення на заяву відповідача про застосування терміну позовної давності, у якій вона зазначила, що відповідно до п. 1 ст. 264 ЦК України перебіг строку позовної давності переривається, якщо особа вчинила дії, що свідчать про визнання нею боргу або іншого зобов'язання. На думку позивача, відповідач своїми заявами та обіцянками добровільного повернення гаражного боксу № НОМЕР_1 ГБК «Дніпро», зробленими у підготовчому судовому засіданні, визнала свої зобов'язання, чим було перервано перебіг позовної давності.
Також позивач наголосила, що витяг з реєстру речових прав щодо гаражного боксу № НОМЕР_1 ГБК «Дніпро» вона одержала 07.08.2024. Акт введення в експлуатацію ГБК «Дніпро» позивач отримала 15.08.2024, про що вказувала у позовній заяві. За твердженням позивача, раніше вона не могла подати позовну заяву у зв'язку з тим, що в неї не було відповідних документів на гаражний бокс.
Позивач вказала, що після звернення 13.01.2025 до суду із заявою про ознайомлення зі спадковою справою свого померлого батька - ОСОБА_5 , вона отримала необхідні копії документів. Щодо позивача ОСОБА_2 , то позивач зазначила, що вона за станом здоров'я не могла самостійно отримати зазначені документи, що підтверджується документами з матеріалів справи.
Отже, на думку позивача, причини, з яких вона раніше не могла звернутись до суду, є поважними в розумінні п. 5 ст. 267 ЦК України, а її порушене право підлягає захисту.
Посилаючись на вищевикладене, позивач просила відмовити у задоволенні заяви відповідача ОСОБА_3 про застосування строку позовної давності.
Позивачі в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві та просили їх задовольнити.
Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог та зазначили, що позивачами був пропущений строк позовної давності. Крім того, та звернули увагу, що ОСОБА_1 не зверталися до нотаріуса з заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
12.09.1968 між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , після одруження ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_8 .
30.04.1991 між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було розірвано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу № НОМЕР_3 , актовий запис № 611.
20.07.1991 між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
Судом встановлено, що власником гаражного боксу № НОМЕР_1 площею 18 кв.м в ГБК «Дніпро» є ОСОБА_3 , яка набула право власності на цей бокс 26.03.2018 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, оформленого приватним нотаріусом Скляр О.С., що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зазначений гараж був побудований у період із липня 1987 року до липня 1990 року, а введений в експлуатацію у липні 1990 року, тобто в період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Наведені обставини підтверджуються актом державної комісії про прийняття в експлуатацію, датованим липнем 1990 року. Також, як вбачається з довідки кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів «Дніпро» від 26 червня 2017 року № 20, власником гаражу № НОМЕР_1 є ОСОБА_5 , сума пайового внеску сплачена 01 січня 1990 року в розмірі 2884 карбованців.
Як повідомили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , гроші на сплату пайового внеску були надані ОСОБА_5 його матір'ю.
Позивачі стверджують, що вказаний гараж був набутий у період шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , а тому він є спільною сумісною власністю подружжя.
Суд встановив, що спірний об'єкт нерухомого майна було зведено до 01 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин необхідно застосувати норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним на час виникнення та припинення правовідносин щодо спільного сумісного майна подружжя між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 22, 23, 28 КпШС України, майно, набуте подружжям під час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і у разі, якщо один із них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівними. У виключних випадках суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Разом із тим, ст. 29 КпШС України передбачала, що якщо між подружжям не досягнуто згоди щодо способу поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.
Положення чинного на той час ЦК УРСР в редакції 1963 року передбачали, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права (ст. 76).
Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає причину пропуску строку позовної давності поважною, порушене право підлягає захисту (ст. 80).
Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (ст. 75).
Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Механізм застосування позовної давності повинен корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю позивача про факт порушення його права.
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав.
У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 зроблено висновок, що згідно зі статтею 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права
Відповідно до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Таким чином, враховуючи, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був розірваний 30.04.1991, саме з цього дня слід обраховувати строк позовної давності для захисту ОСОБА_2 своїх прав. Враховуючи, що позов нею пред'явлено 27.08.2024, суд констатує, що встановлений ст. 29 КпШС України трирічний строк давності до вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, сплив, що є підставою для відмови у задоволенні позову згідно з приписами ст. 80 ЦК УРСР в редакції 1963 року.
Оцінюючи доводи позивача ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Стаття 1269 ЦК України визначає, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
Стаття 1270 ЦК України визначає, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Наслідки пропуску подання заяви про прийняття спадщини передбачені ст. 1272 ЦК України, зокрема, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Як вбачається з матеріалів спадкової справи, позивач ОСОБА_1 не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений ст. 1270 ЦК України шестимісячний строк з дня відкриття спадщини. Зазначену обставину підтверджує наявний у спадковій справі лист приватного нотаріуса Скляр О.С. № 988/02-14 від 23 жовтня 2017 року.
Разом з тим, ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із такою заявою 11 червня 2020 року. При цьому матеріали нотаріальної справи містять заяву ОСОБА_3 , датовану тим самим днем, якою вона надає згоду на прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину дочці померлого - ОСОБА_1 .
Проте спадкова справа не містить доказів звернення ОСОБА_1 до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та доказів відмови у такій видачі.
Відповідно до п. 3.16 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, не вимагається звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини.
Такі заяви спадкоємців мають бути подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.
Згідно з п. 4.12 Порядку видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
Позивач не надала суду доказів звернення до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про спадщину, відмови у такій видачі та інших доводів, які б свідчили про існування перешкод для реалізації свого права на спадщину у встановленому законом порядку.
У випадку відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину з огляду на пропуск строку подання заяви про прийняття спадщини, належним способом захисту права є звернення з позовом про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини у порядку ч. 3 ст. 1272 ЦК України.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За таких обставин, суд констатує, що позивачем обраний неналежний спосіб захисту своїх прав.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19.
За таких обставин, у задоволенні позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, про визнання права власності на гаражний бокс - відмовити.
Відомості про учасників справи:
Позивач 1: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Позивач 2: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_3 .
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Оксана Станіславівна, адреса: АДРЕСА_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Суддя Андрій ПУКАЛО