Справа № 489/2267/25
Номер провадження 3/489/941/25
Постанова
Іменем України
09 червня 2025 року місто Миколаїв
Суддя Інгульського районного суду міста Миколаєва Костюченко Геннадій Станіславович, розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції в Миколаївській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого по АДРЕСА_1
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП,
встановив:
Протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР №275450 від 19.03.2025 ОСОБА_1 інкримінується, що 15.03.2025 о 12.34 год. в м. Миколаєві по просп..Миру 1/1, він, керуючи транспортним засобом "Opel Zafira", д.н.з. НОМЕР_1 , став учасником ДТП, після чого ОСОБА_1 , в порушення вимог п.2.10"а" ПДР України, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, до якої був причетним.
ОСОБА_1 в судовому засіданні підтвердив факт дорожньо-транспортної пригоди, проте вказав, що не відчув зіткнення, не помітив те, що сталась пригода та не мав умислу залишати місце дорожньо-транспортної пригоди.
Вислухавши пояснення особи, дослідивши письмові матеріали справи (протокол про адміністративне правопорушення; схему місця ДТП від 15.03.2025; письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; довідку УПП в Миколаївській області від 19.03.2025), суддя дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).
Системний аналіз положень ст. 122-4 КУпАП України, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами, дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням.
При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов'язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.
Диспозицією ст. 122-4 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.
Згідно з п. 2.10.«а», порушення вимог якого інкримінується особі, у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.
Згідно зі ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визначається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання.
Суб'єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП, полягає у формі умислу на його вчинення, а саме: особа розуміє, що була учасником дорожньо-транспортної пригоди, однак залишила місце вказаної пригоди.
Разом з тим, при розгляді справи в суді з пояснень ОСОБА_1 , які також підтверджені його письмовими поясненнями, наданими під час складення протоколу, встановлено, що останній не помітив факту вчинення ним дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим залишив місце ДТП. Вказані твердження підтверджуються також зазначеними на схемі місця ДТП пошкодженнями, які не є значними, що також може бути підтвердженням доводів особи про те, що вона не помітила факту вчинення дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, ні протокол, ні додані матеріали не містять жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані твердження ОСОБА_1 .
Таким чином, оскільки при розгляді справи в суді жодними належними та допустимими доказами не доведено, що ОСОБА_1 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, будучи достовірно обізнаним про вчинення ним вказаного діяння, та саме з метою приховання факту такої пригоди або обставин її скоєння, тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведення винуватості особи тлумачаться на її користь.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеності невинуватості цієї особи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Отже, дослідивши усі обставини справи в їх сукупності та оцінюючи зібрані у справі докази, суддя вважає, що матеріалами справи не доведено наявність в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, події та складу інкримінованих адміністративних правопорушень поза розумним сумнівом, а викладені в протоколах обставини вчинених діянь не підтверджені належними та допустимими доказами.
Зазначене є підставою для закриття провадження у справі через недоведеність складу адміністративного правопорушення в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку з недоведеністю належними доказами складу таких адміністративних правопорушень, оскільки протокол про адміністративне правопорушення не дає змогу встановити винуватість особи в інкримінованому їй діянні, та до нього не додано доказів вчинення інкримінованого правопорушення, у зв'язку з чим висновок особи, яка склала протокол, є необґрунтованим належним чином та суперечить чинним нормативним актам, внаслідок чого такий висновок носить суб'єктивний характер та не відповідає вимозі щодо його допустимості та достатності.
Керуючись статтями 247,252,265,280,283,291,294 КУпАП, суддя
постановив:
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ст. 122-4 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого диспозицією ст. 122-4 КУпАП.
Постанова протягом десяти днів з дня її винесення може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Інгульський районний суд міста Миколаєва.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя Г.С.Костюченко