06.06.2025 Справа №607/7660/25 Провадження №2-а/607/354/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Мостецької А. А.
за участю секретаря с/з Ярош Н. В.
представника позивача Гавдяк І. Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідачаІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
В обґрунтування позовних вимог позивачем викладено обставини, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, виходячи з наступного. 05 квітня 2025 року він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де дізнався, що він начебто перебуває в розшуку за ст. 210-1 КУпАП. Діловодом відділення військового обліку та бронювання ІНФОРМАЦІЯ_2 , старшим солдатом ОСОБА_2 було складено Протокол № 60/887 про адміністративне правопорушення. В даному протоколі ним було надано пояснення, що він фактично не міг отримати вказану повістку, оскільки її було надіслано на адресу АДРЕСА_1 . За вказаною адресою він не зареєстрований та ніколи не проживав. В травні 2024 року оновив свої дані в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 (віконце № 1 на першому поверсі за адресою АДРЕСА_2 ), а також зазначив фактичну адресу проживання - АДРЕСА_3 . До 2012 року проживав за адресою АДРЕСА_1 , відповідно повістку № 2783164 отримати не міг. Крім того, вказав, що він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 та є особою з інвалідністю III групи, загального захворювання (підтвердженням чого є пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 ).
Також йому було повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 17 год 25 хв 05 квітня 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 кабінет № 204. Відтак, 05 квітня 2025 року, на підставі Постанови № 61/187 по справі про адміністративне правопорушення за частиною з статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення він був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн.
Також вказав, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факт порушення ним правил військового обліку. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, відповідачем об?єктивна сторона правопорушення, що інкримінується позивачу, не розкрита. Зокрема, не визначено суть протиправної його поведінки та її шкідливих наслідків, не доведений причинний зв?язок між зокрема відмовою від отримання повістки та невиконанням обов?язку з?являтися за викликом територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, не - зазначено час, місце, умови, способи вчинення правопорушення та не встановлено обставин та щодо фактичного неприбуття позивача на виклик до ТЦК, причин неявки тощо.
Відтак просить суд скасувати постанову № 61/187 від 03.04.2025 року, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказав, що відповідач заперечує проти позову та вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
05 квітня 2025 року позивач близько 10 год 30 хв прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 як такий, що перебуває в базі розшуку Тернопільського РУ поліції ГУ НП в Тернопільській області ІТС «Інформаційний портал Національної поліції України» за скоєння правопорушення за ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення». Під час звіряння військово-облікових даних встановлено, що 01 березня 2025 року позивачу, відповідно до пункту 30 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» направлена повістка засобами поштового зв?язку для прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_3 на 14:00 13.03.25 р. для уточнення даних. Відповідно до даних поштового оператора (трекінг Укрпошти) поштове відправлення повернулось в ТЦК та СП з відміткою про відсутність особи за адресою місця проживання особи (дата відмітки 11.03.2025 року). Позивач на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з?явився. Будь-яких підтверджуючих документів, які б засвідчували поважність неприбуття у визначений строк (3 дні від дати прибуття, визначеній у повістці) не надав. В результаті чого 05 квітня 2025 року складено протокол про адміністративне правопорушення, де під особистий підпис позивачу роз?яснено його права і обов?язки, роз?яснено, що він як особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право подавати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, після чого Позивач надав пояснення де вказав що не отримував повістки.
Крім того, зазначив, що позивач оновив дані щодо місця проживання лише 04.04.2025 року.
Відтак заявлені позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позивач в судове засідання не з'явився із невідомої суду на те причини, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник позивача у судовому засіданні позовну заяву підтримала та просила її задовольнити, з підстав та обґрунтувань зазначених у ній.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, не повідомивши суду про причини своєї неявки, будучи повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Клопотань про відкладення розгляду даної справи та розгляду справи без його участі не подав.
При розгляді справи судом учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд дійшов наступного висновку, виходячи з фактичних обставин справи, мотивів та застосованих норм права.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
Суд, встановив, що на ОСОБА_1 було складено протокол № 60/887 від 05 квітня 2025 року про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та постанову №61/187 від 05 квітня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що під час звіряння військово-облікових даних встановлено, гр. ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 08.01.2008 року та 01.03.2025 року гр. ОСОБА_1 відповідно до пункту 30 постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» надіслана повістка № 278164 для прибуття в ІНФОРМАЦІЯ_3 13.03.25 р. об 14:00 для уточнення даних. ОСОБА_1 на визначену та повідомлену належним чином дату, час та місце прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 не з'явився. Абзацом 7 пункту 3 частини 1 статі 22 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов?язані у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов?язаний з?явитися у зазначені у ній місце та строк. Частиною 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зокрема передбачено, що громадяни за невиконання своїх обов?язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом. Відповідно до пункту 3 «Правил військового обліку призовників, військовозобов?язаних та резервістів» (додаток 2 до «Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов?язаних та резервістів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1487 від 30 грудня 2022 року, призовники, військовозобов?язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсугтя або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення. Однак, всупереч вказаним вимогам, ОСОБА_1 не з?явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, зазначений у повістці. Таким чином, громадянин ОСОБА_1 , 13.03.25 р. здійснив правопорушення, яке вчинене в особливий період (особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII що набрав чинності з дня його опублікування в газеті «Голос України» від 18.04.2014 року № 49, та порушив вимоги абз. 7 п. 3. ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.
У копії повістки № 2783164 від 01.03.2025, що долучена відповідачем до відзиву, вказано, що ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) мав з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 13.03.2025 о 14:00 годині для уточнення даних.
Як вбачається із копії витягу, що був долучений позивачем до копії позовної заяви, із додатку Резерв+, зазначено що ОСОБА_1 уточнив дані 04.04.2025 та у нього наявна відстрочка до 08.05.2025, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 , виданого Пенсійним фондом України ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 гр., загальне захворювання.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Згідно із ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа), встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показання ми технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
У статті 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статей 73-76 КАС України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.
Статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. ст. 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію розуміється Закон України «Про оборону України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII, Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», Порядку ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року № 1487.
Диспозиція ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинено в особливий період, і вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Розділом II Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
При цьому суд зазначає, що статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
24.02.2022 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про затвердження указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ, яким затверджено указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», відповідно до якого в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На даний час продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Таким чином, на даний час в Україні діє особливий період, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 № 3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону № 3543-XII наведено визначення, що мобілізація це - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону N№ 3543-XII, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
В частині сьомій статті 1 Закону № 2232-XII закріплено, що виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За змістом частини дев'ятої статті 1 № 2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники-особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники-особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані-особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про оборону» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Згідно з вимог статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до вимог частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого: уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Отже, військовий обов'язок включає, зокрема, дотримання правил військового обліку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Згідно з вимогами частини третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
В силу вимог пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232 взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають, з-поміж інших категорій, громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Абзацом 2 пункту 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, серед іншого, прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
За викликом районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувальних органів) резервісти та військовозобов'язані зобов'язані з'являтися у строк та місце, зазначені в повістці, для взяття на військовий облік, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки), проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби (пункт 21 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560).
Отже, з об'єктивної сторони правопорушення, передбачене статтею 210-1 КУпАП полягає у порушенні Правил військового обліку, зокрема, щодо встановленого обов'язку прибувати до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він на визначену та повідомлену належним чином дату і час та місце до ІНФОРМАЦІЯ_1 не з'явився.
Суд не погоджується висновками про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 не був належним чином сповіщений про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних. Так, повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 була надіслана останньому засобами поштового зв'язку шляхом направлення поштового відправлення за адресою: АДРЕСА_4 , однак не була вручена у зв'язку із відсутністю адресата за вказаною адресою. Разом з тим, як вбачається із долученої до матеріалів справи копії довідки Відділу реєстрації проживання особи Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради № 12753318 від 18.10.2021 р. зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 .
При цьому слід зазначити, що суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3ст. 210-1 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу та настає лише за умови, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій і мала прямий умисел, спрямований на ухилення від явки. Вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Усвідомлення означає не лише розуміння фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються предмета, об'єктивної сторони складу конкретного правопорушення, а й розуміння його суспільної небезпеки.
Тобто, ОСОБА_1 мав знати, що його викликають у ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак свідомо не з'явився, при цьому обов'язок довести вказану обставину, в силу статті 77 КАС України покладається на відповідача.
Як вбачається із адміністративного позову, ОСОБА_1 зазначив, що про необхідність з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення даних повідомлений не був, оскільки повістку про виклик було надіслано на адресу, за якою він не зареєстрований та не проживає. Відтак він не мав можливості ознайомитись з повісткою та прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 у зазначений в ній строк.
Дані пояснення повністю узгоджуються зі поясненнями ОСОБА_1 , наданими 05 квітня року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 під час складання протоколу №60/887 від 05 квітня 2025 року.
Відтак, на переконання суду, відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 було відомо про необхідність з'явитися на виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у зазначеній у повістці у ній місце та строк. Отже, умисел ОСОБА_1 на вчинення адміністративного правопорушення не доведений «поза розумним сумнівом».
Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Водночас як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був несвоєчасно повідомлений щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення. Так, протокол про адміністративне правопорушення був складений стосовно ОСОБА_1 05 квітня 2025 року. При цьому розгляд справи відбувся в той же день, тобто 05 квітня 2025 року, що є самостійною підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною, такою, що винесена з порушенням установленої процедури, адже внаслідок цього позивача було позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, користуватись юридичною допомогою. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 522/20755/16-а, від 30.09.2019 у справі № 591/2794/17, від 6.02.2020 № 05/7145/16-а та від 21.05.2020 у справі № 286/4145/15-а.
Також згідно з приміткою до статті 210 КУпАП, положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Аналіз вказаної норми, виходячи із приписів статті 77 КАС України, дозволяє зробити висновок, що сторона відповідача у кожному випадку має довести неможливість отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
ОСОБА_1 зареєстрував електронний кабінет військовозобов'язаного, як це передбачено статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», уточнив військово-облікові дані вчасно, а також у нього наявна відстрочка від призову під час мобілізації на підставі п. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», про що свідчить долучений до матеріалів справи витяг із застосунку «Резерв+», а відтак, на переконання суду ІНФОРМАЦІЯ_3 мав можливість перевірити дані ОСОБА_1 та пересвідчитись, у тому числі, за даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Крім того, сторона відповідача не надала пояснень та доказів, які саме відомості мав уточнити позивач, які неможливо отримати з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Також слід зазначити, що в оскаржуваній постанові неправильно зазначено про те, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги абз. 7 п. 3 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», що не відповідає дійсності, адже таке положення у Законі відсутнє, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.
В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до статті 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
За змістом постанови від 08.07.2020 у справі 463/1352/16-а Верховний Суд також звертає увагу на те, що в силу принципу презумції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
За нормою ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.
Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури. Принцип «поза розумним сумнівом», сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини», п. 282).
У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд зауважив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15 листопада 2018 року у справі № 524/5536/17, від 30 травня2018 року у справі № 337/3389/16, від 17 липня 2019 року у справі № 295/3099/17.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б спростовували твердження позивача.
Сама лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, а лише рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення.
Оскільки належних та допустимих доказів правомірності дій суб'єктом владних повноважень не надано, суд дійшов до висновку щодо протиправності винесеної постанови.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Підсумовуючи викладене в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем «поза розумним сумнівом» не доведено вчинення позивачем адміністративного правопорушення, недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості, а тому оскаржувану постанову слід скасувати, а провадження по справі закрити.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
За даних обставин, слід стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь позивача сплачений судовий збір.
На підставі наведеного, керуючись статтями 2,5,9,72,73,77,78,134,139,241-246,250,255,268-272,286,295,297 КАС України, суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.
Постанову по справі про адміністративне правопорушення № 61/187 від 05 квітня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 гривень - скасувати.
Адміністративну справу стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - провадженням закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ;
відповідач ІНФОРМАЦІЯ_4 , унікальний ідентифікаційний номер юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
Рішення суду складено та підписано 06 червня 2025 року.
Головуючий суддяА. А. Мостецька