Справа № 459/118/25
Провадження № 2/459/23/2025
(заочне)
27 травня 2025 року Шептицький міський суд Львівської області в складі: головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Горощук А. О., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю та поділ майна подружжя
Позивачка звернулася до суду з даним позовом до відповідача ОСОБА_2 , у якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя: квартиру АДРЕСА_1 та в порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 .
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 05.06.2014 сторони зареєстрували шлюб, який рішенням Червоноградського (Шептицького) міського суду Львівської області від 23.09.2024 було розірвано. Від даного шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після одруження позивачка спільно з відповідачем проживали на орендованій квартирі по АДРЕСА_2 . В подальшому, 02.09.2015, перебуваючи у шлюбі, з метою покращення житлових умов сторони набули квартиру АДРЕСА_1 . Власником спірної квартири зареєстровано ОСОБА_2 . На даний час, у спірній квартирі зареєстрований чоловік ОСОБА_2 та їх спільна донька ОСОБА_3 . Згодом за спільні кошти сторін було здійснено ремонт у спірній квартирі, в якій подружжя проживало до січня 2022 року. В подальшому, відповідач створив нову сім'ю та переїхав, а позивачка разом із донькою продовжує проживати у спірній квартирі. Також позивачка зазначила, що у добровільному порядку не досягнута домовленість щодо поділу спільного майна подружжя, відтак вона вважає, що їй належить 1/2 вказаної квартири у зв'язку з чим вона змушена звернутися до суду з даним позовом. Таким чином, в силу вимог ст. 61, 70 СК України позивачка просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 27.01.2025 було відкрито провадження у даній справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою від 25.03.2025 підготовче провадження було закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 пояснила, що перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з червня 2014 року до вересня 2024 року. У шлюбі народилася їхня донька ОСОБА_3 , якій на момент розгляду справи виповнилося 10 років. Позивачка стверджує, що під час шлюбу подружжям було придбано двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Донька проживає разом із позивачкою у спірній квартирі. Квартира була набута подружжям шляхом обміну однокімнатної квартири, яка належала відповідачу ще до шлюбу, з доплатою спільними коштами подружжя. Було укладено договір міни. Зокрема, однокімнатна квартира (приблизна площа 32 кв. м) відповідача була використана як частина оплати, а додатково сторони сплатили ще 5000 доларів США із спільних подружніх коштів. Для придбання квартири позивачка використала власні заощадження, а також позичені кошти від свого двоюрідного брата та рідної сестри її матері. За словами позивачки, відповідач наразі проживає в іншому місті з іншою жінкою, не підтримує зв'язок ні з нею, ні з їхньою донькою, і його контактні дані їй невідомі. Позивачка також повідомила, що відповідач не виконує обов'язок зі сплати аліментів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. Відтак, просила суд визнати двокімнатну квартиру спільною сумісною власністю подружжя та здійснити її поділ.
У судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_4 , який суду повідомив, що являється рідним братом позивачки. Він підтвердив, що позивачка перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 приблизно з 2011 до 2024 року. Свідок зазначив, що подружжя проживало разом у двокімнатній квартирі в м. Шептицькому, розташованій поблизу школи №5 (точної адреси свідок не пригадав). За його словами, цю квартиру подружжя придбало в період шлюбу. Свідок повідомив, що влітку 2015 року позивачка звернулася до нього з проханням позичити кошти для купівлі цієї квартири. Він надав сестрі 2000 доларів США і ця передача коштів відбувалася в присутності їхньої матері, яка на момент судового розгляду померла. Свідок також зазначив, що позивачка, ймовірно, позичала кошти в інших знайомих, але деталей щодо цього він не знає. Окрім цього, свідок підтвердив, що однокімнатна квартира, яка використовувалася для обміну на двокімнатну, належала відповідачу ОСОБА_2 .
Свідок ОСОБА_5 , яка являється подругою позивачки, суду повідомила, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який було розірвано у 2024 році. Подружжя проживало разом у двокімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_4 (точний номер квартири свідок не пригадала). Ця квартира, за словами свідка, була придбана подружжям у період шлюбу. Свідок зазначила, що в 2015 році позивачка звернулася до неї з проханням позичити кошти для придбання зазначеної квартири, тому надала позивачці 2000 доларів США. Свідку також відомо, що позивачка позичала кошти у свого брата, однак джерела інших коштів, використаних для придбання квартири, їй невідомі. Загальна сума, за яку було придбано квартиру, свідку також невідома. Також, свідок додала, що до придбання двокімнатної квартири подружжя проживало в орендованій квартирі. На момент судового розгляду позивачка продовжує проживати за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки скеровувалися судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, що підтверджується відповіддю №1026418 від 13.01.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру (а. с. 25). Заяв чи клопотань не подавав, відомості щодо поважності причин неявки у матеріалах справи відсутні. Також відповідачем не було подано відзиву на позов.
Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про розгляд даної справи.
Як передбачено ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних у справі матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 4 статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки повне рішення виготовлено 06 червня 2025 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 27 травня 2025 року, датою ухвалення даного рішення є 06 червня 2025 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, заслухавши пояснення позивачки, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.
Судом було встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 05.06.2014, який був розірваний рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23.09.2024 (а. с. 23а - 23б).
За час шлюбу у сторін народилась донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 07.10.2014 відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Червоноградського міського управління юстиції у Львівській області (а. с. 18).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 31.01.2023 (а. с. 20).
Як вбачається із розрахунку по заборгованості по аліментах, виконаного державним виконавцем Червоноградського відділу ДВС у Червоноградському районі Львівської області ЗМРУ МЮ у Львівській області за боржником ОСОБА_2 за період з 02.02.2022 по лютий 2024 числиться заборгованість у розмірі 79 754,65 грн (а. с. 12 -13).
02.09.2015 між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір міни, який посвідчений приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Степчук І. С., зареєстрований в реєстрі за №1855 ( надалі - Договір міни) (а. с. 16-17).
Відповідно до умов даного Договору міни ОСОБА_6 здійснив обмін належної йому на праві приватної власності квартири за АДРЕСА_1 , загальна площа якої тановить 44,2 кв. м., в тому числі житлова площа квартири становить 27,9 кв .м. на належну ОСОБА_2 на праві приватної власності квартиру за АДРЕСА_5 , загальна площа якої становить 29,4 кв. м. в тому числі житлова площа квартири становить 17,2 кв. м. (п. 1 Договору міни)
Пунктом 2 Договору міни передбачено, що вищевказана квартира ОСОБА_2 належить на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 серпня 2012 року, Степчук І. С. приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу, зареєстровим №2134, зареєстрованого в Комунальному підприємстві Львівської обласної ради «Червоноградське міжміське бюро технічної від 24 вересня 2012 року, номер запису: 953, в книзі:36, перереєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 43134424, від 02 вересня 2015 року, Степчук І.С., приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 715054446118).
Згідно з п. 5 Договору міни вартість квартири, що належить ОСОБА_6 згідно звіту про незалежну оцінку вартості майна за №СК150817-004, складеного 17 серпня 2015 року ТзОВ «Український центр експертної оцінки майна», (оцінювач ОСОБА_8 ) становить 227296 грн. Вартість квартири, що належить ОСОБА_2 згідно звіту про незалежну оцінку вартості майна за №СК150817-003, складеного 17 серія 2015 року ТзОВ «Український центр експертної оцінки майна» (оцінювач ОСОБА_8 ) становить 166604 грн.
У пункті 6 Договору міни зазначено, що міна квартир проводиться без доплати.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності встановлено, що квартира по АДРЕСА_3 належить ОСОБА_2 на підставі договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського районного територіального округу Львівської області 02.09.2015 (а. с. 15).
Із висновку про вартість квартири від 22.01.2025 вбачається, що вартість квартири по АДРЕСА_3 становить 1 163 082,00 гривень (а. с.32).
Сторони не досягли згоди щодо поділу майна подружжя, тому позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав.
При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин між подружжям, у тому числі колишнім, підлягають застосуванню норми Сімейного кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 20.08.2020 по 20.11.2023.
Згідно з частиною першою статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Отже, придбане в шлюбі за відплатним договором майно може бути визнане особистою приватною власністю одного з подружжя лише в тому випадку, якщо придбання цього майна відбулося виключно за особисті кошти одного з подружжя.
Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.
Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
За правилами ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові ВС від 12.06.2019 у справі №595/324/17 зазначено, що при вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України. Аналогічна позиція наведена у постановах ВС від 05.09.2018 у справі №709/494/16-ц та від 20.05.2019 у справі №360/303/17-ц.
Згідно з пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11 вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
КЦС ВС у постанові від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) зазначив, що придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові ВС України від 24.05.2017 у справі №6-843цс17 та у постановах ВС від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц викладена наступна правова позиція: «Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У п. 24 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" закріплено положення про те, що не належить до спільної сумісної власності, зокрема, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Виходячи з наведеного, для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю, суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Так, судом встановлено, що з 05.06.2014 по 23.09.2024 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 23.09.2024 було розірвано.
За час шлюбу сторони на підставі Договору міни набули спірну 2-ох кімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка зареєстрована на ОСОБА_2 .
Позивачка просить визнати дану квартиру спільною сумісною власністю подружжя та в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 ідеальної частки даної квартири.
Судом встановлено та не заперечується позивачкою, що до укладення шлюбу із позивачкою у власності ОСОБА_2 перебувала однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 , яка належала останньому на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 06 серпня 2012 року приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І. С. та зареєстрованим в реєстрі за №2134.
Дану однокімнатну квартиру вартістю 166 604 гривень ОСОБА_2 обміняв на 2-ох кімнатну квартиру вартістю 227 296 грн, що підтверджується Договором міни квартири від 02.09.2015, посвідченим приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Степчук І. С. та зареєстрованим в реєстрі за №1855.
Отже, при набутті спірної квартири була використана квартира, яка належала на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 , придбана ним до укладення шлюбу, оціночна вартість якої складала 166 604 грн.
Згідно умов Договору міни міна квартир проводилась без доплат.
Проте, із пояснень позивачки та показів свідків було встановлено, що дану квартиру сторони придбали із доплатою, проте яку саме суму було доплачено позивачка не пригадує.
Свідки надали суду пояснення, що вони позичали позивачці по 2000,00 доларів США, проте чи були такі кошти використані на придбання спірного житла їм невідомо. Тому суд вважає, що в процесі розгляду справи не було доведено «поза розумним сумнівом» того, що саме позичені кошти були спрямовані на придбання спірної квартири.
Тому суд виходить із різниці вартості квартир, що зазначені в Договорі міни, зокрема 60 692 гривень (227 296 гривень - 166 604 гривень).
Отже, спірна двокімнатна квартира була набута за Договором міни вартістю 227 296 грн, з яких 166 604 грн - особисті кошти відповідача (вартість однокімнатної квартири, що належала відповідачу до шлюбу), а решта коштів в сумі 60692,00 гривень, використаних на придбання спірної квартири, суд вважає спільними коштами подружжя.
Таким чином, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 слід визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Разом з цим, визначаючи розмір частки кожного з подружжя суд виходить з наступного.
Як вже зазначалося вище, відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
У постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України справі № 6-1447цс17 від 8 листопада 2017 року зазначено, що визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.
Відтак, при визначенні часток у спільній власності подружжя, суд враховує те, що спірна квартира була набута в період перебування їх у шлюбі частково за спільні кошти сторін в сумі 60 692 гривень та частково за особисті кошти відповідача (166 604 гривень).
Отже, виходячи із наведеного, відповідачу на праві спільної сумісної власності слід відвести 86/100 об'єкта нерухомості, а позивачці - 14/100, виходячи з наступного розрахунку: 166 604 грн - 72% від вартості квартири, 60 692 грн - 28% від вартості квартири. 28% підлягає поділу між подружжям у рівних частках, тобто по 14% кожному.
Таким чином, частка у спірній квартирі ОСОБА_2 складає 86/100 (72/100 + 14/100), а ОСОБА_9 14/100 частки.
Відтак, враховуючи встановлені обставини справи та наведене правове регулювання відносин, що виникли між сторонами, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, оскільки спірна квартира хоча й була набута колишнім подружжям саме під час шлюбу, проте фактичний внесок кожної зі сторін для придбання спірної квартири був різним.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує те, що ч. 1 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 303,70 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 30 346 гривень (задоволені позовні вимоги) / 581 541 гривень (розмір заявлених позовних вимог) х 5820 гривень (сума сплаченого судового збору).
Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 264, 265, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю - задовольнити частково.
Визнати квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 14/100 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 86/100 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 303 (триста три) гривні 80 копійок.
В решті позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 06.06.2025
Відомості про учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_7 );
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ).
Суддя: М. В. Мельникович