Провадження №2/447/486/25
Справа №447/322/25
(заочне)
09.06.2025 Миколаївський районний суд Львівської області в складі:
головуючого судді Бачуна О.І.
при секретарі Данилів О.І.
за участі: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві, Львівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності, -
До Миколаївського районного суду Львівської області звернувся позивач з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності, та просив суд припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Загальна площа квартири 39,6кв.м., загальна вартість квартири 142488,10грн. Відповідачка по справі являється дочкою позивача. З 2008року відповідачка проживає в Італійській Республіці, а згідно рішення суду Парми від 31.10.2024року її усиновив громадянин Італійської Республіки. Відповідачка не приймає участі в утриманні та збереженні квартири. Оскільки частка квартира яка належить ОСОБА_3 не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування квартирою є неможливим, позивач просить припинити право власності відповідача на вказану частку квартири, що не завдасть істотної шкоди її інтересам.
Ухвалою суду від 20.02.2025 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи встановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 08.04.2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення аналогічні тим які викладені у позовній заяві, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з'явилася повторно, хоча належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила, тому суд вважає за можливе проводити розгляд справи у її відсутності, з винесенням заочного рішення, проти чого не заперечував представник позивача.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності і кожен доказ окремо, дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 01.02.2008 квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності по 1/2 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Загальна площа квартири 39,6кв.м.
Як встановлено в судовому засіданні, позивач ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_2 , а свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 видане на ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що свідчить розбіжність у прізвищах.
Як вбачається із довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 15.01.2025року, оціночна вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 39,6 кв.м. становить 142488,10грн.
Відповідно до судового рішення Суду м.Парми Перша цивільна секції від 31.10.2024 оголошено про усиновлення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , який народився в м.Парма ІНФОРМАЦІЯ_3 .
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 вніс на депозитний рахунок суду суму вартості 1/2 частки спірної квартири, що підтверджується квитанцією №5 від 22.01.2025 року.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до вимог статті 47 Конституції України держава гарантує кожному право на житло. Ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.321 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст.355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (ч. 1, 2 ст. 356 ЦК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (ч. 3 ст. 358 ЦК України).
Статтею 365 ЦК України передбачено підстави припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Так, згідно з ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).
Аналіз положень статті 365 ЦК України дає підстави для висновку, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 16 січня 2012 року у справі №6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі №6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі №6-1943цс16, та неодноразово підтриманій Верховним Судом.
У постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Приписи пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України («таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї») перш за все спрямовані на регулювання майнових відносин, учасниками яких є співвласники - фізичні особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.
Аналогічні висновки щодо застосування норм статті 365 ЦК України викладено також у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі №343/2271/16-ц (провадження №61-32св19), від 18 липня 2019 року у справі №210/2236/15-ц (провадження №61-33924св18), від 14 квітня 2021 року у справі №344/120/16-ц (провадження №61-22129св19), від 17 травня 2021 року у справі №183/4432/16-ц (провадження №61-385св21), від 22 вересня 2021 року у справі №289/398/16, провадження №61-16865св20) та інших.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 зокрема, ОСОБА_3 належить 1/2 частки спірної квартири, та ОСОБА_4 належить 1/2 частка спірної квартири.
Звертаючись до суду із даним позовом про припинення права відповідача у спільній сумісній власності, а саме у спірній квартирі, позивач посилались на те, що відповідачка не проживає у квартирі, не бере участь у витратах на утримання квартири, частка відповідача не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим.
Разом з тим, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутня інформація що відповідачка ОСОБА_6 має інше житло. Об'єктивних доказів звернення до суду з вимогами про встановлення між співвласниками квартири порядку користування спільною частковою власністю та (або) неможливість встановлення такого порядку до суду не надано і судом таких не встановлено.
При цьому, як зазначено в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 686/17974/17, від 18 липня 2019 року у справі № 210/2236/15-ц при вирішенні справ про припинення права на частку у спільному майні в частині не завдання шкоди інтересам відповідача та членам його сім'ї суди насамперед зобов'язані дослідити наявність у відповідача іншого житла. У разі відсутності такого житла позбавлення особи права на частку у спільному майні, яке є єдиним зареєстрованим за ним житлом, буде розцінюватися як завдання шкоди його інтересам та інтересам членам його сім'ї.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 442/7979/21 (провадження № 61-3161св23).
Суд вважає, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про те, що у відповідачки на праві власності є інша нерухомість або вона має законні права на інше, ніж спірна квартира, а тому позбавлення її права на 1\2 частку в спірній квартирі, яка є значною, завдасть їй значної шкоди.
Правова позиція Європейського суд з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири, так і на наймача.
Припинення права відповідачки на 1/2 частку у спірній квартирі призведе до припинення права користування цим житлом, що фактично завдасть відповідачці істотної шкоди, оскільки остання буде позбавлена єдиного наявного у неї житла, що є недопустимим, в розумінні гарантованого Конституцією України права особи на житло.
Суд вважає, що позивачем не надано належних доказів неможливості встановлення порядку спільного користування майном та доказів того, що припинення права відповідачки на її частку не завдасть істотної шкоди її інтересам, як співвласника майна.
Щодо вимоги позивачів про визнання за ними права власності на частку відповідачки, то тлумачення п.1 ч.2 ст.16 ЦК України та ст.365 ЦК України свідчить про те, що припинення права на частку в одного співвласника одночасно виступає для інших співвласників підставою набуття права на частку; рішення суду про припинення права на частку є підставою, з якою закон пов'язує набуття для іншого (інших) співвласника права на частку; визнання права є способом захисту, що використовується при порушенні. Необхідність у застосуванні цього способу захисту виникає у випадках, коли оспорюється або не визнається право, тобто певне суб'єктивне право; у співвласника, який тільки пред'являє позов про припинення права на частку, відсутнє суб'єктивне право, яке не визнається або оспорюється. Рішення суду буде лише підставою для правонабуття. У випадку відсутності суб'єктивного права власності неможливо стверджувати й про його порушення, тобто невизнання чи оспорювання, що виступало б передумовою для визнання права; недопустимим є поєднання конструкції позову про припинення права на частку (стаття 365 ЦК України) та визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України) одночасно. Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі №169/740/20).
Враховуючи, що частка відповідачки у спірній квартирі АДРЕСА_1 за своїм розміром та вартістю є значною, суду не представлено документів про те, що виділити частку у спільному майні в натурі з технічної точки зору неможливо, не встановлено наявності домовленості між сторонами про спільне володіння і користування спірною квартирою, не представлено інформацію про те, що відповідачка має у власності інше житло, суд приходить до висновку про відсутність підстав для припинення право власності відповідачки на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та визнання права власності на цю частку квартири за позивачем.
Керуючись статтями 76, 89, 258-259,265,268,280-284, 354 ЦПК України суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності та визнання права власності - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення складено 09.06.2025.
Суддя Бачун О. І.