Провадження № 22-ц/803/45/25 Справа № 239/337/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л А. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
09 червня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №239/337/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Сніжинка» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20 січня 2022 року,
встановив:
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПП «Сніжинка» про стягнення заборгованості по заробітній платі.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 01.10.2018 року по 30.09.2020 року вона працювала прибиральником службових приміщень з повним робочим днем у ПП «Сніжинка». 30.09.2020 року вона звільнилась з посади. Після звільнення, їй не виплачено заробітну плату за лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2020 року у розмірі 7 282,12 гривень.
15.10.2020 року ОСОБА_1 надіслала відповідачу претензію стосовно погашення заборгованості по заробітній платі, на яку відповідач відповіді не надав.
Просила стягнути з ПП «Сніжинка» на її користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 7 282,12 гривень.
Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 20 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що, сума, сплачена в рахунок заборгованості з заробітної плати, як зазначає відповідач, є, насправді, сплаченою в рахунок заборгованості з підстав її праці понад норму робочого часу поза графіком та табелями врахування робочого часу, а саме, 50 відпрацьованих змін у вихідний день.
Крім того, зазначає, що працювала неофіційно, без внесення записів до табелю, під час своєї офіційної відпустки. Вказані грошові кошти були виплачені за ці дні, а не як заборгованість по заробітній платі.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що позивач з 01.10.2018 року по 30.09.2020 року працювала в ПП «Сніжинка» прибиральником службових приміщень, звідки звільнена 30.09.2020 року за ст. 36 п.1 КЗпроП України, за угодою сторін, що підтверджується записами у трудовій книжці та не оспорюється сторонами у справі. Згідно форми ОК=7 Пенсійного фонду України з реєстру застрахованих осіб - виписки з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 від 12.10.2020 року, за час роботи на ПП «Сніжинка» з лютого 2020 року по квітень 2020 року та з серпня 2020 року по вересень 2020 року позивачу нарахована заробітна плата та компенсація в розмірі 9046 гривень 11 коп., що з вирахуванням податку ПДФО 18% та військового збору 1,5% становить 7282 гривень 12 коп.
Відповідно ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно відомостей на виплату заробітної плати, які містять особистий підпис позивача, ПП «Сніжинка» виплатило позивачу заробітну плату за лютий 2020 року: 21.02.2020 року - 1253 гривень (відомість на виплату грошей № 6); 06.03.2020 року - 934 гривень (відомість на виплату грошей № 7), за березень 2020 року: 20.03.2020 року - 626 гривень (відомість на виплату грошей № 8); 07.04.2020 року - 539 гривень (відомість на виплату грошей № 10), за квітень 2020 року: 22.04.2020 року - 626 гривень (відомість на виплату грошей № 11); 08.05.2020 року - 546 гривень (відомість на виплату грошей № 12), за вересень 2020 року: 663 гривень (відомість на виплату грошей № 26) та 2137,75 гривень (відомість на виплату грошей № 28), 20.10.2020 року - 4700 гривень (квитанція № RC_01T2350KUCQTS9101T17N від 20.10.2020 року), всього виплачено: 12024 гривень 75 коп.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням розрахунку позивача, відомостей ПФУ та довідки відповідача розмір нарахованої заробітної плати позивача за спірний період з вирахуванням податків та зборів становить 7 282,12 гривень, відповідачем виплачено позивачу за спірний період грошових коштів на суму 12 024,75 гривень, в зв'язку з чим, заборгованість по заробітній платі відсутня.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно вимог ч. ч. 1 та 2ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а тягар спростування вимог пред'явленого позову та доведення заперечень проти позову - на відповідача; за таких умов спростування вимог позову не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно заперечення відповідачем обґрунтованості вимог позивача, оскільки це не звільняє відповідача від виконання ним його процесуальних обов'язків.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Відповідно ч. 1 ст.9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).
За ч. 1 ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за таке порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов'язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю в розумінні ст. 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець внаслідок випадку або непереборної сили.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/19, яка відступила від висновку Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю у розумінні ст. 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений унаслідок випадку або непереборної сили.
Так, колегією суддів встановлено, що позивач звертається з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платіза лютий - вересень 2020 року.
Як вбачається з індивідуальних відомостей застрахованої особи Пенсійного фонду України ОСОБА_1 про нараховану заробітну плату, за кодом 20393651 зазначене найменування страхувальника ПП «Сніжинка», де і була працевлаштована позивач ОСОБА_1 .
За 2020 рік відповідачем, як роботодавцем ОСОБА_1 , нараховано за лютий (початок спірного періоду) - 2 365 гривень; за березень - 1 182,50 гривень; за квітень - 1 189,58 гривень; за травень - 0 гривень; за червень - 0 гривень; за липень - 0 гривень; за серпень - 1 182,50 гривень; за вересень - 3 126,53 гривень (кінець спірного періоду).
Згідно відомостей на виплату заробітної плати, які містять особистий підпис позивача, ПП «Сніжинка» виплатило позивачу заробітну плату за лютий 2020 року: 21.02.2020 року - 1 253 гривень (відомість на виплату грошей № 6); 06.03.2020 року - 934 гривень (відомість на виплату грошей № 7), за березень 2020 року: 20.03.2020 року - 626 гривень (відомість на виплату грошей № 8); 07.04.2020 року - 539 гривень (відомість на виплату грошей № 10), за квітень 2020 року: 22.04.2020 року - 626 гривень (відомість на виплату грошей № 11); 08.05.2020 року - 546 гривень (відомість на виплату грошей № 12), за вересень 2020 року: 663 гривень (відомість на виплату грошей № 26) та 2 137,75 гривень (відомість на виплату грошей № 28), 20.10.2020 року - 4 700 гривень (квитанція № RC_01T2350KUCQTS9101T17N від 20.10.2020 року), всього виплачено: 12 024,75 гривень.
За час роботи на ПП «Сніжинка» з лютого 2020 року по квітень 2020 року та з серпня 2020 року по вересень 2020 року позивачу нарахована заробітна плата та компенсація в розмірі 9 046,11 гривень, що з вирахуванням податку ПДФО 18% та військового збору 1,5% становить 7 282,12 гривень.
Як вбачається з матеріалів справи, за період з травня 2020 року по липень 2020 року позивачу не нараховувалась заробітна плата, оскільки, вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати у зв'язку з карантином, що підтверджується наказом про надання відпустки та табелем обліку використання робочого часу (а.с.198-200, 208-211).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем виплачено позивачу за спірний період грошових коштів на суму 12 024, 75 гривень, в зв'язку з чим заборгованість по заробітній платі відсутня, а тому вимоги позивача безпідставні та задоволенню не підлягають.
Апеляційний суд вважає безпідставними аргументи позивачки про те, що сума, сплачена в рахунок заборгованості з заробітної плати, є, насправді, сплаченою в рахунок заборгованості з підстав її праці понад норму робочого часу поза графіком, оскільки, дані твердження не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги не приймаються судом апеляційної інстанції з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20 січня 2022 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста