Провадження № 22-ц/803/413/25 Справа № 226/959/24 Суддя у 1-й інстанції - Рибкін О. А. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
09 червня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №226/959/24 за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сакун Віталій Анатолійович, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович,
на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 26 червня 2024 року,
встановив:
У червні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., звернувся до суду з позовом до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява обґрунтована тим, що він в період з 11.04.2018 року по 17.12.2020 року працював в ТОВ «Краснолиманське». Був звільнений з підприємства за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року з відповідача на його користь стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 121 457,19 гривень, після утримання податків та інших обов'язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2020 року по 12.02.2024 року в сумі 121 120,00 гривень.
Виплату цих сум було проведено у примусовому порядку виконавцем 25.03.2024 року.
На час звільнення відповідач не виплатив заборгованість по заробітний платі. Його середньоденний заробіток на дату звільнення складає 1 069,43 гривень.
Вважає, що на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» має право на отримання компенсації втрати частини заробітку в сумі 66 680,00 гривень.
Просив суд стягнути з відповідача на його користь компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 66 680,00 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 100 000,00 гривень.
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 26 червня 2024 року позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Сакун В.А., задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в сумі 63 912, 74 гривень. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Краснолиманське» на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 гривень.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., просить скасувати рішення суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити нове рішення про задоволення цих позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року по справі №226/33/24 з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 була стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 121 457,19 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2020 року по 12.04.2024 року в сумі 121 120,00 гривень. Наполягає на тому, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки всіх належних йому до виплати сум, у порядку ст. 117 КЗпП України, за весь період затримки розрахунку. Обмеження ж судом цих виплат шестимісячним терміном вважає незаконним та таким, що суперечить положенням статті 58 Конституції України.
Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Сакун В.А., в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відсутності правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у визначеному позивачем розмірі, колегія суддів апеляційного суду не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 63 912,74 гривень, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, позивач з 11.04.2018 року по 17.12.2020 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював прохідником підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті та 17.12.2020 року його було звільнено за ст.38 Кодексу законів про працю України за власним бажанням (а.с.13-14).
Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року по справі №226/33/24 з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 була стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 121 457,19 гривень, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2020 року по 12.04.2024 року в сумі 121 120,00 гривень та судовий збір 968,96 гривень (а.с.6-8).
Згідно довідки відповідача від 07.05.2024 року заборгованість з виплати заробітної плати позивача утворилась за період з листопада 2019 року по грудень 2020 року, становила 121 457,19 гривень. Сума заборгованості зазначена після утримань всіх податків та зборів. Заборгованість за листопад 2019 року становить 1 312,44 гривень, за грудень 2019 року - 12 052,44 гривень, за січень 2020 року - 6 930,86 гривень, за лютий 2020 року - 8 464,72 гривень, за березень 2020 року - 7 735,65 гривень, за квітень 2020 року - 16 761,10 гривень, за травень 2020 року - 7 731,72 гривень, за червень 2020 року - 85,48 гривень, за липень 2020 року - 28,61 гривень, за серпень 2020 року - 11 113,55 гривень, за вересень 2020 року - 11 487,43 гривень, за жовтень 2020 року - 6 699,39 гривень, за листопада 2020 року - 18 905,23 гривень, за грудень 2020 року - 12 148,57 гривень, а всього 121 457,19 гривень (а.с.46).
Згідно рішення суду від 12.02.2024 року середньоденна заробітна плата позивача становить 1 176,92 гривень (а.с. 6-8).
Виплату заборгованості за рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року на користь позивача було проведено в примусовому порядку 25.03.2024 року, що не заперечується сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що, відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Заробітна плата та середній заробіток за час затримки фактичного розрахунку, з урахуванням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України, позивачу було стягнуто рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року, яке виконане 25.03.2024 року. Оскільки, за вказаний період середній заробіток на користь позивача був стягнутий, то позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 100 000,00 гривень задоволенню не підлягають.
Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно абзацу 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату на виконану ним роботу, визначену трудовою угодою.
Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції станом на день звільнення позивача, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно статті 117 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-IX від 01 липня 2022 року, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Позивач ОСОБА_1 звільнений 17.12.2020 року.
Приписи статті 117 КЗпП України, у редакції до 01 липня 2022 року, не містили в собі вказівки щодо обмеження періоду стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку шестимісячним строком.
При цьому, Закон України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.
Отже, даний Закон України містить норми прямої дії та поширює свою дію на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема, з 19 липня 2022 року.
Відповідно ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно, зміст суб'єктивного права особи слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права. Водночас, неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
Таким чином, період стягнення середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку визначається за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідної затримки розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки, ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19).
З матеріалів даної справи вбачається, що рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року було стягнуто на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 121 457,19 гривень, без утримання з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.12.2020 року по 12.02.2024 року в розмірі 121 120 гривень.
Рішення суду виконано 25.03.2024 року.
Таким чином, позивачем доведено факт того, що мало місце порушення законодавства про працю та у нього виникло право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2024 року (наступний день після ухвалення рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року) по 25.03.2024 року (день виконання рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року).
Всього затримка виконання рішення суду та сплати усіх належних при звільненні сум склала 42 робочі дні.
Середньоденна заробітна плата позивача становить 1 069,43 гривень, що встановлено рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12.02.2024 року у цивільній справі №226/33/24.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2024 року по 25.03.2024 року складає 49 430,64 гривень.
Позивач поставив питання про стягнення середнього заробітку в розмірі 100 000,00 гривень.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, не допускаючи дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому, оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою у постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №363/3659/20, від 05 жовтня 2022 року у справі №753/6287/21, від 15 березня 2023 року в справі №201/8085/21, від 26 квітня 2023 року у справі №201/8083/21, від 17 травня 2023 року у справі №201/8082/21.
Визначаючи розмір відшкодування, який підлягає стягненню з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-62цс18), зазначені у ній критерії, які слід було б враховувати при визначенні розміру відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України та приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3 000 гривень.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в оскаржуваній частині скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, з відповідача ТОВ «Краснолиманське» на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 72,67 гривень, тобто пропорційно до задоволених вимог (968,96 гривень (судовий збір сплачений за подання позовної заяви) + 1 453,44 гривень (судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги) х 3% (задоволені вимоги у відсотковому співвідношенні до заявлених вимог) = 72,67 гривень).
Керуючись ст. 367, 369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Сакун Віталій Анатолійович, задовольнити частково.
Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 26 червня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.02.2024 року по 25.03.2024 року в сумі 3 000 гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги, в розмірі 72,67 гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста