Провадження № 22-ц/803/6842/25 Справа № 215/8069/24 Суддя у 1-й інстанції - Лиходєдов А. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
про повернення апеляційної скарги
09 червня 2025 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Бондар Я.М.
суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.,
вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року у справі №215/8069/24 за позовом ОСОБА_1 до начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
09 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслав на адресу Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу на зазначену вище ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, яка отримана судом апеляційної інстанції 16 травня 2025 року.
При вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження встановлено наступне.
20 лютого 2025 року від ОСОБА_1 на адресу Дніпровського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга на ухвалу Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року у справі №215/8069/24 разом із заявою про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Агєєва О.В., Бондар Я.М., Корчистої О.І., Тимченко О.О., Зубакової В.П., Каратаєвої Л.О., Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., Остапенко В.О., які, на думку ОСОБА_1 , не вживають систему заходів для повного, всебічного розгляду справи і це доводить їх зацікавленість, а також порушили правила і норми поведінки судді з метою використання своїх можливостей для задоволення власних потреб, що призведе до результату розгляду справи в якому побічно заінтересовані судді та норму ч. 2 ст. 353 ЦПК України тлумачать на свій розсуд, що суперечить її змісту.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду у складі судді доповідача Корчистої О.І., суддів Агєєва О.В., Зубакової В.П. заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Корчистої Олесі Іванівни, Агєєва Олександра Володимировича, Зубакової Вікторії Петрівни визнано необґрунтованою та заява про відвід передана до апарату Дніпровського апеляційного суду для визначення судді для розгляду цієї заяви, в порядку ч.1 ст.33, ч.3 ст.40 ЦПК України.
Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду Бондар Я.М. від 26 лютого 2025 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Дніпровського апеляційного суду Корчистої Олесі Іванівни, Агєєва Олександра Володимировича, Зубакової Вікторії Петрівни.
Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду Корчистої О.І. від 31 березня 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, апеляційна скарга на ухвалу ухвалу Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року залишена без руху для сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.
В ухвалі без руху зокрема зазначено, що додана до апеляційної скарги довідка Тернівського УПСЗН №797 від 10 лютого 2025 року містить інформацію про доходи ОСОБА_1 за 2023-2024 роки, однак, вищезазначена інформація не може бути доказом на підтвердження скрутного матеріального становища апелянта.
Крім того, в ухвалі без руху зазначено, що ОСОБА_1 як на підставу звільнення від сплати судового збору посилається на те, що він є членом малозабезпеченої сім'ї, при цьому, жодного доказу зазначеному суду апеляційної інстанції не надано.
Також в ухвалі без руху зазначено, що посилання ОСОБА_1 на те, що його позов стосується соціальних прав, що є підставою для звільнення від сплати судового збору не ґрунтується на вимогах закону, оскільки, відповідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справа про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, проте з такими позовними вимогами ОСОБА_1 до суду не звертався.
На виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 31 березня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив суду апеляційної інстанції заяву про відкриття провадження по справі після усунення недоліків, яка надійшла до апеляційного суду 15 квітня 2025 року.
Зокрема, в заяві ОСОБА_1 зазначив, що суд самостійно може в електронному режимі скористатися доступом до єдиного реєстру фізичних осіб про місячний дохід ОСОБА_1 . Вказував, що у зв'язку з тяжким матеріальним станом з місячним доходом нижче від рівня прожиткового мінімуму йому складно звернутися до суду, оскільки потрібно 30 гривень на поштові послуги. Зазначив, що він хворіє, хворіє його мати, яку він доглядає, відсутні кошти на поштові послуги. Вказував, що суддя повинен з'ясувати чи можливо годуватися, одягатися та інше за ці кошти та належним чином відреагувати, але суд тлумачить, що місячний дохід скаржника перевищує 3028 грн. і надає реквізити для сплати судового збору. Суд повинен вираховувати процент від річного доходу. Суддя не бере до уваги те, що судовий збір перевищує 5% розміру річного доходу скаржника за попередній календарний рік, а це 1350 грн. Наголошував на тому, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду та ускладнювати цей доступ. Скаржник вважає, що у заяві про звільнення від сплати судового збору, вказані об'єктивно непереборні обставини неможливості сплати заявником судового збору з посиланням на докази, які знаходяться у справі Довідка ДНС про доходи за 2024 рік. Саме в цьому полягає неправильність, неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі, бо суддя не переслідує законної мети. Неправильне застосування норми права є очевидним і викликає розумні сумніви щодо її застосування чи тлумачення. Наголошував на тому, що ухвала без руху від 31.03.2025 року не відповідає положенням цивільного процесуального закону та порядку, вказував, що суд відмовився проводити аналіз норм закону, зокрема ст. 8 Закону України «Про судовий збір». Просив звільнити від сплати судового збору, оскільки судовий збір перевищує 5% відсотків розміру річного доходу заявника за попередній календарний рік, а це 1350 грн, доходом нижче від рівня прожиткового мінімуму і предметом позову є захист соціальних та трудових прав.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику.
Як зазначено вище 09 травня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку повторно надіслав на адресу Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу на зазначену вище ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, яка отримана судом апеляційної інстанції 16 травня 2025 року.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 подана заява про звільнення від сплати судового збору та поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тими же обставинами, що і перша подана апеляційна скарга, зокрема, що він є членом малозабезпеченої сім'ї з доходом 2 250 грн., який менше рівня прожиткового мінімуму - 3028 грн. і предметом позову є захист соціальних прав.
Також до апеляційної скарги додано Довідку (ОР 640993 ЦБ/ПБ 50046/1001), видану Тернівським УПСЗН м.Кривого Рогу 26 березня 2025 року за вихідним №1396, в якій зазначена інформація про те, що ОСОБА_1 отримує компенсацію за надання соціальних послуг на непрофесійній основі по догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зазначеній довідці надана інформація про компенсаційні виплати ОСОБА_1 за період з січня 2023 року по 24 грудня 2024 року.
Згідно вказаної довідки Стояновський у 2024 році щомісячно отримував компенсаційні виплати у розмірі 2 250 грн, відповідно його річний дохід складав у 2024 році 27 000 грн.
За подачу апеляційної скарги на ухвалу суду підлягає сплаті судовий збір у розмірі 605,60 грн., що складає 2,2 % від річного доходу ОСОБА_1 за попередній календарний рік, тобто розмір судового збору є меншим ніж 5% річного доходу скаржника, оскільки 5% від 27 000 грн. складає 1 350 грн.
Під час повернення, вперше поданої апеляційної скарги в ухвалі про її повернення судом апеляційної інстанції скаржнику було роз'яснено про те, що повернення апеляційної скарги не є порушенням права на справедливий судовий захист та не може вважатися обмеженням права доступу до суду, оскільки не перешкоджає особі повторно звернутися із апеляційною скаргою до апеляційного суду, у тому порядку, який встановлений законом, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, підставою для повернення, вперше поданої апеляційної скарги стала несплата ОСОБА_1 судового збору.
При цьому, повторно подавши апеляційну скаргу на те ж саме судове рішення скаржник не усунув обставини, які були підставою для повернення апеляційної скарги, судовий збір не сплатив, знову подав клопотання про звільнення від сплати судового збору, пославшись на ті обставини, що вже були предметом розгляду судом апеляційної інстанції під час постановлення ухвали без руху від 31 березня 2025 року.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Аналіз зазначених норм вказує на те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати участь у судовому процесі. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Проте, слід враховувати, що будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є мірою свободи, мірою можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Тобто, цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.
Згідно положень частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
За частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.
Відповідно до частини третьої статті 44 ЦПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.
У Постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №761/27076/19 (провадження №61-14448св20) зазначено, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ чи встановлення явної неповаги до суду чи учасників справи.
Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права. Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб'єктивних цивільних прав, а не виконання обов'язків. Обов'язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб'єктивного цивільного права (Постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №311/2121/19 (провадження №61-11958св20)).
Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає в тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб'єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб'єктивних прав. Суб'єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб'єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб'єктивного процесуального права. Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.
Аналогічний висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №345/2935/21 (провадження №61-2472св22).
Зловживання процесуальними правами - це протиправне, недобросовісне та неналежне використання учасником справи (його представником) належних йому процесуальних прав, що виражається у винних процесуальних діях (бездіяльності), які зовні відповідають вимогам цивільних процесуальних норм, але здійснюються з корисним або особистим мотивом, що спричиняє шкоду інтересам правосуддя у цивільних справах та (або) інтересам учасників справи, чи недобросовісна поведінка в інших формах.
Наведений у частині другій статті 44 ЦПК України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.
Вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (частина третя статті 44 ЦПК України).
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №757/61850/18-ц (провадження №61-22707св19) та від 15 липня 2021 року у справі №420/698/21 (провадження №К/9901/18953/21).
Європейський суду з прав людини застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання (ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки» від 14 травня 2004 року, заява №67208/01, «Дюрінже та Грандж проти Франції» від 4 лютого 2003 року, заяви №61164/00 і №18589/02).
Відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, щоб сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює «право на суд», право на доступ до якого, тобто право на звернення до суду у цивільних справах, є лише одним аспектом; однак, це аспект, який фактично дає можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в пункті 1статті 6 Конвенції.
При цьому Конвенція покликана гарантувати не права, які є теоретичними або ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними. Це особливо стосується гарантій, закріплених у статті 6 Конвенції, з огляду на важливе місце, яке в демократичному суспільстві займає право на справедливий суд з усіма гарантіями відповідно до цієї статті. Правила, що регулюють офіційні кроки та строки, які мають бути дотримані при подачі апеляційної скарги або заяв на судовий перегляд, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності.
ЄСПЛ також вказує, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права. Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.
Відповідно до критеріїв, визначених ЄСПЛ, зміст цього права полягає лише в доступності особі на національному рівні засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод (рішення ЄСПЛ у справах: «Зінченко проти України», заява №63763/11, «Мельник проти України, заява №72286/01, «Ухань проти України», заява №30628/02. Проте належна реалізація права за статтею 13 Конвенції не гарантує задоволення заяви, клопотання або скарги по суті, які задовольняються лише в разі підтвердження підстав для цього в межах установленої законом процедури.
Підсумовуючи вище наведене, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_1 скориставшись, наданим йому правом на оскарження ухвали суду першої інстанції від 29 січня 2025 року, вимоги суду апеляційної інстанції, зазначені в ухвалі без руху від 31 березня 2025 року не виконав, в поданих ним заявах скаржник виказує свою повну незгоду з процесуальними рішеннями суду апеляційної інстанції, що свідчить про явну неповагу заявника до судів першої та апеляційної інстанційта є зловживанням процесуальними правами та підставою у розумінні положень частини 3 ст.44 ЦПК України для повернення апеляційної скарги.
Отже, з урахуванням встановлених та наведених вище обставин справи, колегія суддів визнає дії ОСОБА_1 , зловживанням процесуальними правами, та користуючись наданим суду правом вважає за необхідне повернути позивачу його апеляційну скаргу на ухвалу Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року у справі №215/8069/24.
Керуючись ст.ст.44, 357 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29 січня 2025 року у справі №215/8069/24 за позовом ОСОБА_1 до начальника Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Тернівської районної у м. Кривий Ріг ради Каретіної Оксани Володимирівни про визнання незаконною бездіяльність та зобов'язання вчинити діїповернути скаржнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала апеляційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Я.М. Бондар
Судді: В.П. Зубакова
В.О. Остапенко