Провадження № 22-ц/803/371/25 Справа № 219/13009/17 Суддя у 1-й інстанції - Погрібна Н. М. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
09 червня 2025 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №219/13009/17 за позовом Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Страхове товариство «Домінанта», про відшкодування майнової шкоди,
за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ),
на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 29 травня 2024 року,
встановив:
У листопаді 2017 року Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) звернулась до суду з позовом, який в подальшому було уточнено, до ОСОБА_1 , третя особа ТДВ «СТ «Домінанта» про відшкодування майнової шкоди.
Позовна заява обґрунтована тим, що майно, яке закріплене за органами Державної прикордонної служби України, її навчальними закладами, установами та організаціями, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Отже, шкода, завдана майну органів Державної прикордонної служби України, є безпосередньою шкодою інтересам держави.
З метою забезпечення службової діяльності, 21.10.2015 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) отримано транспортний засіб Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_3 ), вартістю 1 178 941,42 гривень, який в подальшому введений в штат відділення логістики відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » оперативної бойової прикордонної комендатури « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та закріплений за старшим техніком-водієм молодшим сержантом ОСОБА_2 .
У ході виконання службових завдань, під час руху за маршрутом смт. Майорськ - м. Бахмут, з метою доставки особового складу прикордонного наряду до розташування відділу прикордонної служби «Бахмут», близько о 17 год. 00 хв., 23.02.2017 р., при в'їзді до м. Бахмут транспортний засіб Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , здійснив зіткнення з транспортним засобом Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , за кермом якого перебував громадянин ОСОБА_1 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , завдано механічні пошкодження, а саме: пошкоджено передній бампер, рамка радіатора, передні ліве та праве крила, частково ушкоджено капот, передні двері, розбиті лівий та правий блоки освітлення, чим вказаному автомобілю спричинено майнову шкоду в розмірі 248 318,37 гривень.
З протоколу про адміністративне правопорушення від 23.02.2017 р., серії АП1 № 898849, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час керування автомобілем Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , не уступив дорогу та скоїв зіткнення з автомобілем Ford Transit, номерний знак НОМЕР_5 , чим порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.03.2017 р. у справі № 219/1823/17 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та призначено стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн. Судом встановлено, що 23.02.2017 р., о 16 год. 55 хв., по вул. Незалежності у м. Бахмуті Донецької області, ОСОБА_1 керував автомобілем Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , виїжджаючи з АЗС «IGAS», не надав переваги у русі автомобілю Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , який рухався по головній дорозі праворуч, чим спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у якій обидва автомобілі отримали механічні пошкодження.
З урахуванням викладеного, вважає, що майнова шкода транспортному засобу Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , завдана з вини ОСОБА_1 , тому піддягає відшкодуванню.
Просили суд стягнути з відповідача на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) завдану майнову шкоду в розмірі 248 318,37 гривень та витрати за проведення експертизи в сумі 8 580 гривень.
Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 29 травня 2024 рокупозовні вимоги Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єданих сил, в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 , третя особа - СТ «Домінанта, про відшкодування майнової шкоди, задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) матаріальну шкоду в сумі 149 318, 37 гривень, витрати за проведення експертизи в сумі 5 159, 15 гривень, судовий збір в сумі 2 003, 56 гривень. Стягнуто зі Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил в інтересах держави в особі адміністрації Державної прикордонної служби України та ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу з кожного по 1 202, 60 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_6 (ВЧ НОМЕР_1 ) просить рішення суду в частині не задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, а також на неповне з'ясування судом обставин справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що майнова шкода транспортному засобу Ford Transit номерний знак НОМЕР_2 завдана з вини громадянина ОСОБА_1 .
При цьому, відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.
Отже, майнова шкода транспортному засобу Ford Transit номерний знак НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_3 ) в розмірі 248 318, 37 гривень, завдана державі в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), підлягає відшкодуванню винною особою - ОСОБА_1 .
Зазначає, що потерпілий вправі відмовитися від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов'язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільноправова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором із відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, у розмірах та обсязі згідно з обов'язками страховика як сторони договору обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності.
Отже, враховуючи що відповідача було визнано суб'єктом вчинення адміністративного правопорушення, саме він є особою, яка завдала шкоди і як наслідок є боржником.
Водночас, суд не враховував, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТДВ «СТ «Домінанта» перебуває в стані припинення з 13.06.2019, тобто, фактично страхова компанія не здійснює своєї діяльності та була визнана боржником банкрутом, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру №71818.
Отже, з метою відновлення прав позивача завдана шкода має бути стягнута саме з Відповідача, як особи, яка є винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, та яка своїми діями завдала збитки позивачу (державі).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Деменкова Є.С., вважає апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 369 ЦПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.
Відповідно частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно ст. 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що 21.10.2015 р. ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) отримано та закріплено транспортний засіб Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 (номер кузова НОМЕР_3 ), вартістю 1 178 941,42 гривень, надано доступ персоналу до управління автомобілем, який технічно справний, належить ВЧ НОМЕР_1 , що підтверджується накладною (вимогою) №Є6163 від 21.10.2015 р., актом прийняття-передачі основних засобів, витягом з наказу №754-аг від 20.12.2016 р. «Про закріплення транспортних засобів ІНФОРМАЦІЯ_1 за підрозділами в 2017 році», витягом з наказу №765-аг від 22.12.2016 р. «Про допуск персоналу до управління транспортними засобами і спеціальною технікою та тих, що обладнанні для перевезення особового складу та небезпечних вантажів», протоколом перевірки технічного стану транспортного засобу №00132-16 від 23.11.2016 р., технічним талоном транспортного засобу державної прикордонної служби України серії НОМЕР_6 від 05.11.2015 р. (т.1 а.с.20,21,39-40, 41-43, 44, 45,130).
Згідно висновку службового розслідування по факту дорожньо-транспортної пригоди за участі службового автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , молодшого сержанта ОСОБА_2 , який керував вищевказаний автомобілем 23.02.2017 р. та здійснив зіткнення з транспортним засобом Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , за кермом якого, перебував ОСОБА_1 , притягнуто до дисциплінарної відповідальності (т.1 а.с.22-33), у ОСОБА_2 23.02.2017 р. ознак сп'яніння не виявлено, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (т.1 а.с.38). ОСОБА_2 має посвідчення водія, 23.02.2017 р. на ім'я ОСОБА_2 видано дорожній лист №1186, маршрут руху ВПС -КРП-ВПР час вибуття 07 год. 00 хв. прибуття 19 год. 00 хв., останній входить до списку персоналу прикордонної застави (т.1 а.с.45,47-48, 49-58).
Згідно письмових пояснень ОСОБА_2 від 24.02.2017 р., останній 23.02.2017 р. о 07 год. 00 хв. згідно наряду-розпорядження виписав лист, пройшов інструктаж, отримав ключі від автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , заповнив книги обліку, отримав наказ щодо доставки прикордонного наряду на КПВВ «Майорськ», приблизно о 17 год. 30 хв. сталося ДТП за участю водія автомобіля Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , який не надав переваги в русі його автомобілю (т. 1 а.с.59), що також пітверджується письмовими поясненнями службовцями прикордонного наряду (т.1 а.с.60-73).
23.02.207 р. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про те, що 23.02.2017 р., о 17 год. 30 хв., під час руху по автодорозі сполученням м. Майорськ - м. Бахмут, з метою доставки п/н (в кількості 8 чоловік) до розташування відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 », службовий автомобіль марки Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням старшого техніка відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » молодшого сержанта ОСОБА_2 (старший машини капітан ОСОБА_3 ) при в'їзді в м. Бахмут, здійснив зіткнення з автомобілем марки Тойота Корола, номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_1 .
В результаті ДТП у службового автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , пошкоджено передні ліве та праве крила, частково двері, розбиті ліва та права фара. Водії та пасажири автомобілів пошкоджень не зазнали (т.1 а.с.34), що також підтверджується наказом № 62 від 01.03.2017 р. «Про результати службового розслідування» (т.1 а.с.74-76).
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 23.02.2017 р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , під час керування автомобілем Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , не уступив дорогу та скоїв зіткнення із автомобілем Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , чим порушив вимоги п. 16.11 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП (т.1 а.с.35-37).
Постановою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.03.2017 р. ОСОБА_1 визнанно винним у вчиненні адміністартвиного правопорушення, перебадченого ст. 124 КУпАП, яке мало місце 23.02.2017 р., та призначено стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 гривень. При цьому, ОСОБА_1 свою вину визнав (т.1 а.с.77-79).
ОСОБА_1 має посвідчення водія та у його користування та розпорядженні мається автомобіль Toyota Corolla, номерний знак НОМЕР_4 , що підтверджується довіреністю від 18.02.2017 р. (т.1 а.с.80,81). ОСОБА_1 є інвалідом 3 групи, що підтверджується довідкою МСЕК №161156 від 27.02.2006 р. (т.1 а.с.127).
18.05.2017 р. Краматорський прикордонний загін звертався до СТ «Домінанта» з проханням щодо вжиття заходів визначення вартості матеріального збитку та своєчасної виплати страхового відшкодуваннч на відновлення автомобіля Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 (т.1 а.с.162).
Згідно звіту вартості матеріальної шкоди, спричиненої власнику автомобіля марки Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , на час провдедення дослідження, без урахування пошкоджень, спричинених внаслідок ДТП, складає 670 572,36 гривень. Вартість відновлювального ремонту вищевказаного автомобіля та вартість матеріальної шкоди, з урахуванням експлуатаційного зносу замінюваних детелей автомобіля складає 222 137,08 гривень (т.1 а.с.7-19, 202-214).
22.06.2018 р. між Харківським НДІ судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса МЮУ та ІНФОРМАЦІЯ_2 укладено договори на проведення екпретизи № 85/179-18 та № 84/180-18 (т.2 а.с.59, 60), за які було сплачено 8 580 гривень та 10 010 гривень, що підтверджується платіжними дорученнями №1310 від 23.06.2018 р. та № 1311 від 23.06.2018 р. (т.2 а.с.61,62).
Згідно висновку експертів по матеріалам комплексної судової автотоварознавчої та трасологічної експертизи №10758/10759/17255 від 21.12.2018 р., вартість матеріального збитку, завданого власнику автобуса марки Ford Transit, номерний знак НОМЕР_2 , внаслідок його пошкодження при ДТП від 23.02.2017 р., станом на час проведення експертизи складає 248 318,37 гривень, відновлювального ремонту - 248 318,37 гривень. Даний автобус на момент проведення технічного огляду знаходився у пошкодженому після ДТП стані та непридатний для подальшої експлуатації. На даному автобусі є сліди проведення ремонту-відновлювальних робіт деталей, вартість відновлювального ремонту становить - 376 416,37 грн. (т.2 а.с.68-93).
З інформації Моторного (транспортного) страхового бюро України №9-03/15580 від 12.04.2024 р., яка була надана на запит представника відповідача, вбачається, що за результатами запиту виявлено інформацію про чинний на дату 23.02.2017 р. договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) № АЕ/8444853 щодо забезпечення транспортного засобу «Toyota Corolla» з державним номерним знаком НОМЕР_7 . Зазначений договір страхування укладений 17.03.2016 р. страховиком ТДВ "СТ "Домінанта" на період з 19.03.2016 р. по 18.03.2017р. До ЦБД МТСБУ страховиком за вказаним договором ОСЦПВВНТЗ внесено інформацію про страхову суму за шкоду життю та здоров'ю у розмірі 200 000 гривень, страхову суму за шкоду майну - у розмірі 100 000 гривень, франшизу - у розмірі 1 000 гривень (т.4 а.с.220).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування завданої ОСОБА_1 шкоди, то останній зобов'язаний сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.
З формулювання ст. 11 ЦК України можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 цього Кодексу.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного.
Положення ст. 33, 34, 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП. При цьому положення цих норм закону виходять з того, що сторони правовідносин діють добросовісно, а невиконання обов'язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування.
Аналізуючи зазначені норми законодавства, слід дійти висновку, що законодавство у страхових правовідносинах передбачає здійснення прав та обов'язків з дотриманням принципу добросовісності всіма учасниками цих правовідносин, і недотримання цього принципу може мати наслідком відмову в захисті порушеного права, зокрема права на відшкодування шкоди.
Стаття 1166 ЦК України передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом указаної норми, за загальним правилом, шкода підлягає відшкодуванню, по-перше, в повному обсязі, по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала.
Проте, крім загального правила, є спеціальні, передбачені законом. Одним із таких спеціальних правил є норми про страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) і доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування» в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (ст. 980 ЦК України).
Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу до Європейського Союзу, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов'язалась здійснити заходи щодо підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов'язань щодо страхування такої відповідальності.
Згідно ст. 999 ЦК України до відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно ст. 3 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно ст. 5 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (п. 22.1 ст. 22 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати(страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17).
Водночас, у Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)наголошено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, та захисту майнових інтересів страхувальників. Тобто, цей Закон спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому також забезпечує майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески (ст. 3 цього Закону).
Отже, положення цього Закону спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.
При цьому, слід мати на увазі, що відповідно до положень ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 2,4 ст. 14 ЦК України).
Положення зазначених норм права свідчить про зобов'язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов'язки.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо застосування законодавства про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному ст. 1194 ЦК України - винною особою (див. постанову від 22.02.2022 № 201/16373/16-ц).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц(провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) та ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20)).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених вказаним Законом випадках - МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (у визначених вказаним Законом випадках - МТСБУ) за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (у визначених вказаним Законом випадках - МТСБУ).
Враховуючи розподіл у деліктному зобов'язанні між винуватцем ДТП (страхувальником) і страховиком (у визначених вказаним Законом випадках - МТСБУ) обов'язку з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації наземних транспортних засобів, а також те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем має визначені законом межі та порядок реалізації, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним, і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована (постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі №6-725цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі №6-954цс16).
У постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій висновок у попередній справі, а саме, №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18), висловила правову позицію про те, що в разі якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії), винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі в судовому порядку.
Постанова Велика Палата Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц вказала на те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Постановою Великої Палата Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц висловлено правову позицію про те, що у разі нездійснення страхової діяльності, позбавлення ліцензії та/або виключення страховика зі складу МТСБУ страховик зобов'язаний виконати всі договірні зобов'язання з відшкодування шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності, укладеними до цього. МТСБУ має зобов'язання на відшкодування шкоди замість страховика лише в разі визнання його банкрутом та/або ліквідації як юридичної особи за умови недостатності коштів і майна страховика для здійснення страхових виплат.
Таким чином, наслідком анулювання ліцензії страхової компанії буде неможливість укладення такою компанією нових договорів страхування, а також внесення змін до чинних, а не позбавлення її зобов'язань за існуючими договорами. Зобов'язання такої компанії за укладеними раніше договорами не припиняються, тобто, виплати страхового відшкодування повинні проводитися в повному обсязі, у тому числі, за рахунок страхових резервів.
Згідно п. 20.2, 20.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія. У разі ліквідації страховика за рішенням визначенихзакономорганів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, бере на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
При цьому, у відповідності п. 7 ст. 51 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика або визнання його банкрутом страховик зобов'язаний передати до МТСБУ всі матеріали щодо укладених ним договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, такий страховик зобов'язаний перерахувати до відповідних централізованих страхових резервних фондів кошти в обсягах сум незароблених страхових премій із цього виду страхування.
Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч. 1-2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
З матеріалів справи вбачається, що, відповідно інформації Моторного (транспортного) страхового бюро України № 9-03/15580 від 12.04.2024 р., вбачається, що за результатами запиту виявлено інформацію про чинний на дату 23.02.2017 р. договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ) №АЕ/8444853 щодо забезпечення транспортного засобу «Toyota Corolla» з державним номерним знаком НОМЕР_7 . Зазначений договір страхування укладений 17.03.2016 р. страховиком ТДВ "СТ «Домінанта» на період з 19.03.2016 р. по 18.03.2017р. До ЦБД МТСБУ страховиком за вказаним договором ОСЦПВВНТЗ внесено інформацію про страхову суму за шкоду життю та здоров'ю у розмірі 200 000 гривень, страхову суму за шкоду майну - у розмірі 100 000 гривень, франшизу - у розмірі 1 000 гривень (т.4 а.с.220).
Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТДВ "СТ «Домінанта» знаходиться в стадії припинення за рішенням засновників (учасників) юридичної особи від 13.06.2019року.
Поряд з цим, матеріали справи не містять доказів того, що щодо вказаної страхової компанії ухвалою суду порушено провадження про банкрутство та визнано страхову компанію банкрутом і затверджено ліквідаційний баланс та/або того, що страхова компанія виключена з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців уже після відкриття провадження у справі, що переглядається, а тому, позивач не був позбавлений можливості в установленому законом порядку стягнути з страхової компанії страхове відшкодування, як потерпіла особа.
З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування шкоди, завданої позивачу в результаті ДТП, в розмірі 99 000 гривень за рахунок винної у ДТП особи ОСОБА_1 .
Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці та повторюють доводи відзиву на позовну заяву. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки судове рішення залишено без змін, а апеляційна скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (ВЧ НОМЕР_1 ) залишити без задоволення.
Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 29 травня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді:
Повне судове рішення складено 09 червня 2025 року.
Головуючий О.І. Корчиста