"28" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5555/24
Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,
при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,
розглянувши справу
за позовом Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (73003, Херсонська обл., м. Херсон, просп. Незалежності, буд. 37; код ЄДРПОУ 44279728)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Полтавцевої Тетяни Валентинівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
про розірвання договору та стягнення 25 402,95 грн;
представники сторін:
від позивача - Миронюк В.О. (в режимі відеоконференції),
від відповідача - Марухненко І.П. (в режимі відеоконференції),
Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Полтавцевої Тетяни Валентинівни, в якому просить суд:
1) розірвати договір оренди комунального майна міської територіальної громади на нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 194, 6 кв.м, та приміщень загального користування, розташованих за адресою: м. Херсон, вул. Патона Євгена, буд. 4-а № 2135 від 18.12.2019 року (зареєстрований в реєстрі за №4900), укладений між управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, та Фізичною особою-підприємцем Полтавцевою Тетяною Валентинівною;
2) стягнути з Фізичної особи-підприємця Полтавцевої Тетяни Валентинівни на користь Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради заборгованість за договором оренди комунального майна міської територіальної громади № 2135 від 18.12.2019 року у розмірі 25 402,95 грн.
В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за Договором оренди комунального майна міської територіальної громади № 2135 від 18.12.2019 в частині повного та своєчасного внесення до місцевого бюджету орендної плати за період з січня по лютий 2022 року та з січня по грудень 2023 року. Також покликається на невикористання відповідачем об'єкта оренди та відсутність доступу до нього. Вказує, що на адресу відповідача було направлено вимогу щодо розірвання договору оренди та сплати заборгованості, яка не була вручена через відсутність адресата за адресою направлення вимоги, що, на думку позивача, свідчить про порушення відповідачем п. 5.10. договору. Так, позивач наголошує на суттєвому порушенні відповідачем істотних умов договору, що позбавило позивача того, на що він розраховував при укладенні договору.
Ухвалою від 25.12.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали шляхом надання доказів, які підтверджують направлення відповідачу копії позовної заяви і доданих до неї документів листом з описом вкладення.
30.12.2024 до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою від 03.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/5555/24, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.02.2025, запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
09.01.2025 до суду надійшла заява представника відповідача про надання доступу до електронної справи.
17.01.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 76-80), згідно якого відповідач заперечує проти позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні. Свою позицію відповідач мотивує наявністю переплати за договором станом на травень 2022 року на суму 4 179,51 грн. При цьому вказує, що з 24.02.2022 ФОП Полтавцева Т.В. припинила свою роботу в орендованому приміщенні, оскільки на околицях м. Херсон почалися бойові дії, а з 01.03.2022 місто опинилося в тимчасовій окупації. Покликається на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», згідно з якою відповідач, з урахуванням місцезнаходження орендованого майна у м. Херсон, був звільнений від орендної плати, зокрема за період, протягом якого позивачем нараховано спірну заборгованість. Відповідач також вважає себе звільненим від орендної плати і на підставі ч. 6 ст. 762 ЦК України, оскільки орендоване майно фактично не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає, зокрема: тривання воєнного стану, активні бойові дії у м. Херсон, знаходження орендованого приміщення в особливо небезпечній та обстрілюваній частині міста, близькість до лінії фронту, затоплення району перебування об'єкта оренди в результаті підриву Каховської ГЕС, відсутність електроенергії приблизно з січня 2023 року та неможливість її відновлення через бойові дії, евакуація населення району у зв'язку з вказаними обставинами.
30.01.2025 представник відповідача подав до суду заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 31.01.2025.
30.01.2025 від представника відповідача також надійшла заява про залучення доказів та визнання поважними причин пропуску строку на подачу доказів. Так, представник відповідача просила долучити до матеріалів справи податкові декларації за 2022-2023 роки та фото стану приміщень об'єкту оренди. Зазначила, що фото приміщень об'єкта оренди не могли бути надані вчасно через обставини, які не залежали від відповідача. Декларації за 2022 та 2023 рік, як зазначає представник відповідача, підтверджують викладені у відзиві доводи стосовно того, що ФОП Полтавцева Тетяна Валентинівна не здійснювала підприємницьку діяльність в цей період та не отримувала доходів. Водночас, на фотоматеріалах показано стан об'єкта оренди на момент його передачі в оренду, під час та після його ремонту відповідачкою, а також стан орендованих приміщень після затоплення їх водою внаслідок підриву Каховської ГЕС в червні 2023 року. Вказані докази судом залучено до матеріалів справи.
03.02.2025 представник позивача подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке суд задовольнив протокольною ухвалою від 03.02.2025, призначивши наступне судове засідання на 03.03.2025.
24.02.2025 від представника позивача надійшла заява про надання доступу до електронної справи та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 24.02.2025.
03.03.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 130-136), де зазначено про незгоду з позицією відповідача щодо звільнення останнього від обов'язку сплачувати орендну плату на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану». Вважає, що орендарі комунального майна, розташованого на території населених пунктів Херсонської міської територіальної громади, та зокрема м. Херсона, не можуть бути звільнені від орендної плати за період з 01.01.2023 до 31.12.2023 на підставі вказаної постанови, з огляду на таке:
- відновлення доступу до реєстрів у місті Херсоні з 18.11.2022 - згідно з Наказом Мін'юсту № 5152/5 від 17.11.2022, м. Херсон було виключено з переліку адміністративно-територіальних одиниць, в яких припиняється доступ до єдиних та державних реєстрів;
- обмежений строк дії права на звільнення від орендної плати - зважаючи на виключення з 18.11.2022 м. Херсона з переліку адміністративно-територіальних одиниць, в яких припиняється доступ до єдиних та державних реєстрів, то відповідно до п.п. 1 п. 1 Постанови КМУ № 634, звільнення від орендної плати діяло лише до 31.12.2022;
- втрата чинності наказу Мін'юсту від 01.04.2022 № 1307/5 про обмеження доступу до реєстрів - Наказом Мін'юсту № 5840/5 від 27.12.2022 скасовано Наказ № 1307/5, що регулював припинення доступу до реєстрів. Це означає, що з 13.01.2023 перелік територій, на яких припинено доступ до єдиних та державних реєстрів, конкретизовано іншими нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою КМУ від 06.03.2022 № 209 «Деякі питання державної реєстрації та функціонування єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану» та наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309;
- з огляду на чинні з 14.01.2023 до 31.12.2023 нормативно-правові акти, в цей період припинявся доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в межах адміністративно-територіальних одиниць, що належать до територій активних бойових дій (крім територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації (постанова КМУ від 06.03.2022 № 209);
- в свою чергу з 14.01.2023 до 01.05.2023 території населених пунктів Херсонської міської територіальної громади, та зокрема м. Херсона, не відносились до територій, на яких припинено доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, оскільки ці території не відносилися ані до територій активних бойових дій, ані до тимчасово окупованих територій (наказ Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309);
- з 01.05.2023 Херсонська міська територіальна громада відноситься до територій активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси.
Протокольною ухвалою від 03.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2025.
26.03.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 14.04.2025.
Судове засідання, призначене на 14.04.2025, було перервано у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.
Ухвалою від 14.04.2025 суд повідомив сторін про те, що судове засідання призначено на 28.05.2025.
У судовому засіданні, яке відбулось 28.05.2025, представник позивача просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову.
28.05.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
18.12.2019 між Управлінням комунальної власності Херсонської міської ради, правонаступником якого є Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем Полтавцевою Тетяною Валентинівною, як орендарем, укладено Договір оренди комунального майна міської територіальної громади № 2135 (далі - Договір; а.с. 42-44), згідно з п. 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 194,6 кв.м, та приміщення загального користування, розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Патона Євгена, буд. 4-а, вартість яких визначена відповідно до незалежної оцінки, виконаної ПФ «Експрес-оцінка», станом на 31.10.2019, які необхідні йому для здійснення підприємницької та іншої діяльності, для розміщення майстерні з ремонту та шиття одягу, згідно з протоколом постійно діючої комісії з питань оренди об'єктів комунальної власності від 28.11.2019 № 152, затвердженого наказом начальника управління 02.12.2019 № 293/1.
Майно належить орендодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 29.11.2010 Херсонською міською радою, на підставі рішення виконавчого комітету 17.11.2010 № 637, зареєстрованого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації 24.12.2010, номер запису: 2738 в книзі 8, реєстраційний номер: 32194418.
Згідно з пп. 2.1. п. 2 Договору вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами цього Договору та акта приймання-передачі вказаного майна з орендодавцем.
За змістом пп. 3.1., 3.2. п. 3 Договору орендна плата становить 16 402,67 грн без ПДВ в рік та 1 366,89 грн в місяць (базовий - листопад 2019 року). Місячна орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 25 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.
Відповідно до пп. 3.6. п. 3 Договору наднормативна сума орендної плати, що надійшла до бюджету (орендодавцю), підлягає в установленому порядку поверненню орендарю або заліку в рахунок наступних платежів.
У разі припинення (розірвання) Договору орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом прийняття-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість по орендній платі, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції (пп. 3.7. п. 3 Договору).
Пунктом 5 Договору визначено, що орендар зобов'язаний, серед іншого: використовувати орендоване майно за цільовим призначенням та відповідно до умов цього Договору; своєчасно й у повному обсязі вносити до бюджету (орендодавцю) орендну плату; у разі припинення Договору повернути орендодавцю орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на час передачі його в оренду; надавати доступ до об'єкта оренди представникам орендодавця; у разі зміни назви, телефону, юридичної адреси та платіжних реквізитів повідомляти про це орендодавця у тижневих строк.
У свою чергу, орендодавець згідно п. 8 Договору має право, зокрема: контролювати наявність, стан, напрями та ефективність використання комунального майна, переданого в оренду; виступати з ініціативою щодо внесення змін до цього Договору або його розірвання в разі погіршення стану орендованого майна, внаслідок неналежного використання або невиконання умов Договору; відмовитись від Договору у разі, якщо заборгованість Орендаря з орендної плати становить загалом не менше ніж три місяці.
За невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України (пп. 10.1. п. 10 Договору).
Договір діє з 18.12.2019 до 18.12.2054 (пп. 11.1. п. 11 Договору).
Згідно з пп. 11.2. п. 11 Договору зміна або розірвання цього Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом одного місяця.
Відповідно до пп. 11.4. п. 11 Договору його може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця договір оренди може бути достроково розірваний з таких підстав:
- орендар використовує об'єкт оренди не за призначенням;
- передачі орендованого майна в суборенду;
- орендар не приступив до проведення капітального ремонту в строки, встановлені Договором;
- орендар порушив умови, передбачені пп. 5 п. 5 цього Договору;
- невнесення орендної плати у повному обсязі протягом трьох місяців поспіль.
Підпунктом 11.5. п. 11. Договору визначено, що орендодавець має право відмовитися від Договору в разі порушення істотних умов Договору орендарем. У разі відмови орендодавця від Договору оренди, він є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від Договору.
18.12.2019 Договір посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н.М. та зареєстровано а реєстрі за № 4900.
Додатком до Договору є «Розрахунок плати за базовий місяць оренди комунального майна» (а.с. 45).
18.12.2019 позивач передав об'єкт оренди відповідачу за актом прийняття-передачі (а.с. 45, зворот).
18.12.2019 приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Живцовою Н.М. зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди відповідача на нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 194,6 кв.м, та приміщення загального користування, розташовані за адресою: м. Херсон, вул. Патона Євгена, буд. 4-а, що підтверджується витягом з реєстру № 193753959 від 18.12.2019 (а.с. 46).
18.06.2021 Херсонською міською радою прийнято рішення № 346 «Про внесення змін до рішень міської ради від 26.02.2021р. № 73, від 16.03.2021р. № 144 та визнання такими, що втратили чинність, рішень міської ради», яким вирішено припинити юридичну особу, виконавчий орган Херсонської міської ради - Управління комунальної власності Херсонської міської ради, реорганізувавши його шляхом приєднання до Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (код ЄДРПОУ 44279728), який, є правонаступником його прав та обов'язків, викладено Положення про департамент в новій редакції.
Таким чином, фактично орендодавцем за Договором є позивач - Департамент розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради.
06.02.2024 уповноваженими особами позивача проведено обстеження об'єкта оренди, про що складено Акт обстеження № 11/24 від 06.02.2024 (а.с. 39), згідно якого встановлено наступне:
- орендар тривалий час не виходить на зв'язок, не повідомив про своє місцезнаходження;
- вхідні двері в будівлю зачинені, охорона відсутня;
- слідів використання орендарем приміщення не виявлено; зовнішнє оздоблення будівлі не пошкоджено; пошкоджено скло у вісьмох віконних отворах;
- збереження комунального майна користувачем не забезпечено.
18.09.2024 позивач направив відповідачу вимогу від 18.09.2024 № 01-21-1318-вих. щодо розірвання Договору та сплати заборгованості (а.с. 40-41; 48). Так, позивач, керуючись п. 8.2. Договору вимагав його розірвання та просив відповідача повідомити про зручний час для укладання додаткової угоди про розірвання Договору та підписання акта повернення комунального майна з оренди.
Предметом позову є вимоги про розірвання Договору та стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 25 402,95 грн.
Розрахунок спірної заборгованості наявний у матеріалах справи (а.с. 38).
Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Враховуючи те, що об'єкт оренди відповідно до наявних у справі матеріалів є комунальною власністю територіальної громади м. Херсон, на правовідносини, що склалися між сторонами за Договором, розповсюджуються положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Отже, на підставі Договору між сторонами склалися орендні правовідносини.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Згідно ч.1, ч.3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
За приписами ч.1 ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
За умовами частин першої, п'ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.
Отже, відповідач, зобов'язавшись згідно пп. 3.2. п. 3 Договору щомісячно не пізніше 25 числа поточного місяця, з урахуванням щомісячного індексу інфляції і податку на додану вартість, відповідно до чинного законодавства своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, повинен був виконувати свої зобов'язання.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У позовній заяві позивач зазначив, що відповідач, всупереч визначених Договором обов'язків, порушив істотні умови Договору, а саме з січня по лютий 2022 року та з січня по грудень 2023 року не сплачував орендну плату.
Разом з тим, як свідчить наданий самим позивачем розрахунок заборгованості, станом на 01.01.2022 у відповідача була наявна переплата по Договору на суму 1 913,58 грн.
31.03.2022 відповідач сплатив на користь позивача 3 755,00 грн, а 13.04.2022 - 2 035,66 грн, що відображено у цьому ж розрахунку та узгоджується зі змістом надісланої відповідачу вимоги щодо розірвання Договору (а.с. 38, 40-41).
В період з 24.02.2022 по 31.12.2022, як зазначає позивач, відповідач був звільнений від сплати орендної плати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634.
Отже, станом на 01.01.2023 у відповідача була наявна переплата за Договором на суму 4 179,51 грн.
Вказану переплату, як вбачається зі змісту надісланої відповідачу вимоги, позивач зарахував у якості сплати за оренду за січень та частково за лютий 2023 року.
Таким чином, позивач стверджує, що у відповідача рахується заборгованість за Договором на загальну суму 25 402,95 грн.
Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.
Відповідно до пп. 1 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022 у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин до 07.05.2024, установлено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:
- фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;
- які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь) (далі - визначені території).
Відповідно до пп.5 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 звільнення або перерахунок орендної плати відповідно до цього пункту здійснюється без окремого рішення орендодавця.
Виходячи з вищезазначених положень Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 в редакції до 07.05.2024, тобто в редакції чинній протягом всього періоду заявленої до стягнення заборгованості, приймаючи до уваги місцезнаходження орендованого нерухомого майна в м. Херсон, з огляду на те, що законодавець не пов'язує звільнення від орендної плати з окремим рішенням орендодавця, суд зазначає, що відповідач у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 був звільнений від орендної плати за орендоване нерухоме майно, оскільки в цей період тривав воєнний стан в Україні.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи позивача щодо того, що відповідач був звільнений від сплати орендної плати лише з 24.02.2022 до 31.12.2022, оскільки положення Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 не містять обмеження щодо кінцевої дати звільнення від сплати орендної дати - 31.12.2022, наявність правової конструкції "але у будь-якому разі до 31.12.2022" свідчить, що така дата вказана як кінцева лише у разі припинення воєнного стану раніше 31.12.2022.
Суд також звертає увагу, що на момент прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови №634 від 27.05.2022 діяв наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану», згідно з яким (в редакції станом на дату винесення Постанови Кабінету Міністрів України від №634 від 27.05.2022) до переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, включено Херсонську область.
Наказом Міністерства юстиції України від 17.11.2022 №5152/5 внесено зміни до Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 01.04.2022 № 1307/5, та до вказаного Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану включено Херсонський район (крім смт Білозерка, сіл Дар'ївка, Музиківка, Станіслав, міста Херсон, села Чорнобаївка).
Наказ Міністерства юстиції України від 01.04.2022 №1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану» втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції №5840/5 від 27.12.2022, який набрав чинності 13.01.2023.
Нового нормативно-правового акту, який визначає перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану, не прийнято.
Крім того, до Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 неодноразово вносились зміни, зокрема згідно з Постановами Кабінету Міністрів України №1026 від 13.09.2022, №1236 від 18.10.2022, №280 від 24.03.2023 та №35 від 16.01.2024, і в жодній із зазначених редакцій не було змінено положення пп.1 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022.
Вказаний підпункт Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 було змінено лише на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 07.05.2024 №512, тобто лише після 08.05.2024 було виключено положення щодо звільнення від орендної плати орендарів комунального майна, яке розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану із визначеним переліком таких адміністративно-територіальних одиниць.
Приймаючи до уваги, що законодавець після втрати чинності наказу Міністерства юстиції України від 01.04.2022р. №1307/5 «Про затвердження Переліку адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану», тобто після 13.01.2023, неодноразово вносив зміни до Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022, а саме на підставі Постанов Кабінету Міністрів України №280 від 24.03.2023 та №35 від 16.01.2024, та залишав редакцію підпункту 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022: на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування, але у будь-якому разі до 31.12.2022, за договорами оренди державного і комунального майна, чинними станом на 24.02.2022 або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24.02.2022 або раніше, звільняються від орендної плати орендарі державного і комунального майна:
- фізичні особи та фізичні особи - підприємці, які були призвані або прийняті на військову службу після оголошення воєнного стану;
- які використовують майно, розташоване в адміністративно-територіальних одиницях, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції, в умовах воєнного стану (Донецька область; Запорізька область в межах Бердянського, Василівського, Мелітопольського, Пологівського районів; Луганська область; Миколаївська область в межах Баштанського, Вознесенського районів (крім селищ міського типу Доманівка, Братське, м. Южноукраїнська), Миколаївського району (крім м. Миколаєва); Харківська область в межах Богодухівського району (крім мм. Валків, Богодухова, смт Краснокутськ), Ізюмського району, Куп'янського і Харківського районів (крім м. Мерефи, смт Нова Водолага, м. Харкова), Чугуївського району (крім м. Змієва); Херсонська область; Автономна Республіка Крим; м. Севастополь).
Враховуючи викладене, суд виснує, що такий перелік адміністративно-територіальних одиниць, в межах яких припиняється доступ користувачів до єдиних та державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, в умовах воєнного стану визначений в самому підпункті 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022р.
З огляду на викладене, суд вважає, що відповідач мав право на звільнення від сплати орендної плати за спірний період без будь-яких окремих рішень орендодавця, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 25 402,95 грн.
Щодо розірвання Договору.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Згідно з пп. 11.2. п. 11 Договору зміна або розірвання цього Договору можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни та доповнення, що вносяться, розглядаються сторонами протягом одного місяця.
Відповідно до пп. 11.4. п. 11 Договору його може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу орендодавця договір оренди може бути достроково розірваний з підстав:
- орендар використовує об'єкт оренди не за призначенням;
- передачі орендованого майн в суборенду;
- орендар не приступив до проведення капітального ремонту в строки, встановлені Договором;
- орендар порушив умови, передбачені пп. 5 п. 5 цього Договору;
- невнесення орендної плати у повному обсязі протягом трьох місяців поспіль.
Підпунктом 11.5. п. 11. Договору визначено, що орендодавець має право відмовитися від Договору в разі порушення істотних умов Договору орендарем. У разі відмови орендодавця від Договору оренди, він є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від Договору.
Відповідно до частини третьої статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (частини перша-четверта статті 188 Господарського кодексу України).
Статтею 783 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.
При цьому повинні враховуватися приписи частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, що вона розраховувала при укладанні договору.
Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.
Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина сторони, що припустилася порушення договору, (як суб'єктивний чинник) не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Положеннями статті 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Визначена статтею 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов'язком наймодавця.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 09.07.2002 (справа №1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Отже, норми чинного законодавства України не позбавляють сторону договору права на безпосереднє звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди без дотримання порядку досудового врегулювання спору, а відтак право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною першою статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.
Розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання стороною договору відповідно до пункту 2 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).
Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.
За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
В силу частини другої статті 24 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
Вказана норма Закону України "Про оренду державного та комунального майна" застосовується з урахуванням наведених вище загальних положень Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.
Отже, оскільки законодавець визначає однією із істотних умов договору оренди комунального майна орендну плату, то основний інтерес особи, яка передає майно в оренду, полягає в отриманні орендної плати за таким договором. Порушення цього інтересу має наслідком завдання шкоди, через що сторона (орендодавець) значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні відповідного договору оренди об'єкта комунальної форми власності.
З огляду на викладене, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди державного (комунального) майна, як невнесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання зазначеного договору оренди в судовому порядку. У разі звернення до суду з вимогою про розірвання договору оренди у зв'язку з несплатою орендарем орендної плати протягом трьох місяців позивачу необхідно довести факт такої несплати та її триваючий характер (протягом трьох місяців).
Саме така правова позиція Верховного Суду викладена в постановах від 21.01.2020 у справі №914/252/19 та від 13.11.2019 у справі №908/1399/17.
Однак, як встановлено судом, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України №634 від 27.05.2022 відповідач був звільнений від обов'язку вносити орендну плату як в період з 24.02.2022 по 31.12.2022, так і в період з 01.01.2023 по 31.12.2023, з огляду на що доводи позивача щодо істотного порушення відповідачем умов Договору в частині повного та своєчасного внесення орендної плати не знайшли свого підтвердження.
Позивач зазначає про наявність також і інших підстав для розірвання Договору, а саме:
- невикористання відповідачем об'єкта оренди та відсутність доступу до нього;
- направлення на адресу відповідача вимоги щодо розірвання Договору, яка не була вручена через відсутність адресата за адресою направлення вимоги.
З цього приводу суд зазначає, що у розумінні положень частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку. Це випливає з принципу збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов'язаних з укладенням та виконанням договору.
Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 199/3846/19).
Отже, у кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) наведене правило застосовне не тільки для захисту інтересів власника майна, а й його правомірного володільця, яким у спірних правовідносинах є відповідач - орендар.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які потрібно оцінити, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
Якщо хоча б одного критерію із перелічених не було додержано, то ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, у визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Дослідивши обставин справи та наявні у ній докази, урахувавши наведені положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, оцінивши зазначені критерії в контексті обставин цієї справи, суд виснує про недоведеність позивачем обставин істотності порушення умов Договору як підстави для його розірвання у судовому порядку у розумінні частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України.
Так, невикористання відповідачем об'єкта оренди, відсутність доступу до нього, а також неотримання відповідачем кореспонденції позивача за місцезнаходженням об'єкта оренди, за відсутності при цьому заборгованості з орендної плати, не свідчить про істотне порушення відповідачем умов Договору, у зв'язку з чим суд вважає, що наведених позивачем підстав у даному конкретному випадку недостатньо для настання таких правових наслідків як розірвання Договору.
За таких обставин, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1, ч. 3 та ч. 4 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 та ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями частин першої та третьої цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Також, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.94 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. 129 ГПК України у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Департаменту розвитку об'єктів комунальної власності територіальної громади Херсонської міської ради (73003, Херсонська обл., м. Херсон, просп. Незалежності, буд. 37; код ЄДРПОУ 44279728) до Фізичної особи-підприємця Полтавцевої Тетяни Валентинівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про розірвання договору та стягнення 25 402,95 грн - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 28 травня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 06 червня 2025 р.
Суддя Р.В. Волков