28 травня 2025 року Справа № 915/413/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В.,
розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" (90200, Україна, Берегівський р-н, Закарпатська обл., місто Берегове, вулиця Томаша Міхая, будинок, 10, код ЄДРПОУ 42295910)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/15, код ЄДРПОУ 40410996)
про: стягнення заборгованості,
представники сторін не з'явились,
30.03.2021 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 21.03.2021 №0321/1, якою просить суд стягнути з відповідача заборгованість за дистриб'юторським договором №0615/2 від 15.06.2020 у розмірі 232993,24 грн - основного боргу, 2518,60 грн - пені, 624,87 грн - 3% річних.
Клопотанням, яке міститься у позовній заяві В позовній заяві міститься клопотання про витребування у відповідача наступних документів:
-товарно-транспортної накладної №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн, видаткової накладної №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн;
-товарно-транспортної накладної №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн, видаткової накладної №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за дистриб'юторським договором №0615/2 від 15.06.2020 щодо
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2021 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/413/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 05.04.2021 позовну заяву залишено без руху з підстав недотримання позивачем п.3.4 ч. 3 ст. 162, п.2 ч. 1 ст. 164 ГПК України.
Ухвалою суду від 28.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано малозначною та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.
Зазначеною ухвалою судом задоволено клопотання позивача від 23.04.2021 про витребування доказів, витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" наступні документи:
- товарно-транспортну накладну №299 від 08.02.2021 та видаткову накладну №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн;
- товарно-транспортну накладну №350 від 16.02.2021 та видаткову накладну №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн;
- товарно-транспортну накладну №386 від 22.02.2021 та видаткову накладну №386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн.
Для подання зазначених доказів до суду відповідачеві встановлено десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали.
Ухвалою від 01.06.2021 судом постановлено: розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче засідання у справі призначити на 24 червня 2021 року о 10:20 год.
24.06.2021 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів відкладення підготовчого засідання у справі на 30 серпня 2021 року о 10:00 год.
Ухвалу суду від 28.04.2021, якою відкрито провадження у справі та витребувано у відповідача докази, відповідачеві надіслано за адресою місцезнаходження згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/15 та повернуто поштовим відділенням без вручення з довідкою "неправильно зазначена (відсутня) адреса".
Ухвали суду від 01.06.2021 та від 24.06.2021 поштовим відділенням також повернуто суду без вручення з довідкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Ухвалою від 30.08.2021 суд постановив:
1. Застосувати заходи процесуального примусу, а саме: тимчасове вилучення державним виконавцем доказів у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/15, код ЄДРПОУ 40410996) для дослідження їх судом.
2.Тимчасово вилучити у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/15, код ЄДРПОУ 40410996) докази, а саме:
- товарно-транспортну накладну №299 від 08.02.2021 та видаткову накладну №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн;
- товарно-транспортну накладну №350 від 16.02.2021 та видаткову накладну №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн;
- товарно-транспортну накладну №386 від 22.02.2021 та видаткову накладну №386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн.
3.Вилучення доказів доручити Інгульському відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61).
4.Копію ухвали направити учасникам справи, примірник ухвали, засвідчений гербовою печаткою суду направити Інгульському відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 61).
5.Зупинити провадження у справі № 915/413/21 до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження їх судом.
Постановою Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 09.09.2021 відкрито виконавче провадження ВП НОМЕР_1 з виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.08.2021 у справі №915/413/21.
Ухвалою суду від 14.01.2024 судом було зобов'язано сторін у даній справі в 10-денний термін з дня отримання даної ухвали повідомити Господарський суд Миколаївської області про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі та надати відповідні докази.
Ухвалою від 24.10.2024 суд постановив: повторно зобов'язати сторін у даній справі в 10-денний термін з дня отримання даної ухвали повідомити Господарський суд Миколаївської області про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі та надати відповідні докази; зобов'язати Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати суду інформацію щодо результатів виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
Листом від 31.10.2024 вих. №151713 (вх.№13462/24 від 04.11.2024) Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив, що згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі - АСВП) в Інгульському відділі державної виконавчої служби Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - відділ) на виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання ухвали № 915/413/12 від 30.08.2024 Господарського суду Миколаївської області про тимчасове вилучення у ТОВ "ЕМБЄР ПЛЮС" товарно-транспортної накладної №299 від 08.02.2021 та видаткової накладної №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн; товарно-транспортної накладної №350 від 16.02.2021 та видаткової накладної №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн; товарно-транспортної накладної №386 від 22.02.2021 та видаткової накладної №386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн.
30.10.2024 державним виконавцем здійснено вихід за адресою боржника ТОВ "ЕМБЄР ПЛЮС", а саме: м. Миколаїв вул. Космонавтів 81/15, боржник за даною адресою відсутній, про що складено акт державного виконавця.
Відділом державної виконавчої служби також повідомлено, що керуючись ст. 63, 75 Закону України "Про виконавче провадження" 31.10.2024 державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн, подальше виконання буде організоване відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження".
Ухвалою від 18.03.2025 суд постановив: повторно зобов'язати сторін у даній справі в 10-денний термін з дня отримання даної ухвали повідомити Господарський суд Миколаївської області про усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі та надати відповідні докази; зобов'язати Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати суду інформацію щодо результатів виконавчого провадження ВП НОМЕР_1.
Листом від 26.03.2025 за вих. №38456 Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив суду, що постановою від 26.03.2025 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" закінчено виконавче провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.08.2024 у справі № 915/413/12 про тимчасове вилучення у ТОВ "ЕМБЄР ПЛЮС" товарно-транспортної накладної №299 від 08.02.2021 та видаткової накладної №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн; товарно-транспортної накладної №350 від 16.02.2021 та видаткової накладної №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн; товарно-транспортної накладної №386 від 22.02.2021 та видаткової накладної №386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн. До зазначеного листа відділом державної виконавчої служби додано: копію акту державного виконавця від 13.03.2025, копію повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України та копію постанови про закінчення виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 07.04.2025 поновлено провадження у справі №915/413/21, судове засідання у справі призначено на 23 квітня 2025 року об 11:40 год.
Ухвали суду направлено сторонам з адресами відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 152-158).
23.04.2025 судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення розгляду справи по суті на 09 травня 2025 року об 11:30 год.
09.05.2025 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 28 травня 2025 року об 11:30 год.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засідання не скористались, їх явка у судове засідання не визнавалась судом обов'язковою.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".
Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі ст. 233 ГПК України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
15.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" (як продавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" (як дистриб'ютором) укладено дистриб'юторський договір № 0615/2 (далі - Договір), за умовами якого продавець на постійній основі зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передавати у власність Дистриб'ютора товар, а Дистриб'ютор зобов'язується приймати та оплачувати товар в порядку та на умовах, визначених даним договором (п.2.1.Договору).
Найменування, асортимент та ціна товару, що поставляється, визначається на підставі узгодженого сторонами Додатку № 2 "Специфікація / Прайс-лист", який є невід'ємною частиною цього договору. Загальна кількість товару, яка буде продаватися протягом терміну дії цього договору, асортимент товару та сума договору визначаються на підставі накладних на товар та/або товарно-транспортних накладних, які після підписання їх сторонами будуть складати невід'ємну частину договору. Дистриб'ютору надається право протягом терміну дії цього договору продавати товар своїм клієнтам на території: м. Миколаїв та Миколаївська обл. (п.п. 2.2.-2.4. Договору).
У розділі 3 п. 3.1. Договору сторони погодили, зокрема, що поставка товару за договором здійснюється на умовах:
- DDP (склад дистриб'ютора за адресою: м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 106; м. Первомайськ Миколаївської області, вул. Гулого-Гупенка, буд. 1 );
- EXW (склад продавця за адресою: Сумська область, м. Ромни, вул. Гоголя, 15);
Терміни зазначені відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, в частині, що не суперечить умовам цього договору.
Відповідно до п. 3.9. Договору, моментом виконання продавцем зобов'язання та датою поставки товару вважається дата, зазначена у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній, підписаній уповноваженими представниками сторін. Підписання накладної та/або товарно-транспортної накладної свідчить про приймання товару в кількості, асортименті та за цінами, вказаними в ній.
Згідно з пунктами 4.4. та 4.5. Договору, товар вважається прийнятим по кількості та асортименту, якщо в процесі приймання товару дистриб'ютор не зафіксує невідповідність кількості та/або асортименту товару, який доставлений, кількості та асортименту товару, які вказані в накладній, та не буде складено двостороннього акту приймання за якістю та кількістю від вантажоперевізників (експедитора) (додаток № 5 до договору). Товар вважається прийнятим за якістю, якщо в процесі приймання товару, дистриб'ютор не зафіксує недоліки товару, невідповідність вимогам стандартів і не буде складено двостороннього акту приймання за якістю і кількістю від вантажоперевізників (експедитора) (додаток № 5 до договору).
Пунктом 4.6. Договору сторони узгодили, що з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар, на виконання умов, зазначених у пунктах 4.3.-4.6. цього Договору, дистриб'ютор не має права пред'являти претензії щодо якості та кількості поставленого продавцем товару. Підписані накладні та/або товарно-транспортні накладні свідчать про постачання товару, який відповідає умовам цього Договору.
Відповідно до розділу 5 п. 5.1. Договору, ціна на товар вказується в накладних на товар, які підписуються сторонами. Ціна в накладній визначається на підставі узгодженого сторонами Додатка № 2 "Технічна специфікація / Прайс-лист".
Пунктом 6.1. Договору встановлено, що дистриб'ютор зобов'язується заплатити повну вартість переданого йому продавцем товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки партії товару.
Пунктом 8.2.2. Договору Дистриб'ютор зобов'язався підписати та поставити печатку/штамп на накладної та/або товарно-транспортної накладної на підставі Довіреності (Додаток №4), і протягом 1 (одного) календарного дня з моменту отримання Товару, передати, оформлену згідно з вимогами цього підпункту і чинного законодавства України, таку накладну та / або товарно-трансиортну накладну на Товар Продавцю одним із способів:
- в руки представнику Продавця, який здійснив безпосередню доставку (передачу) Товару (водій, експедитор, перевізник і т.д.);
- кур'єрською доставкою або поштовим листом з описом вкладення та повідомленням про отримання на поштову адресу Продавця, вказаний в розділі 15 цього Договору
Згідно з п. 14.1. цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. У разі якщо за 30 календарних днів до дати закінчення терміну дії цього договору жодна зі сторін в письмовій формі не заявить про його розірвання, договір автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих же умовах. У частині взаєморозрахунків цей договір діє до повного виконання розрахунків.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору він поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 241307,04 грн. Товар був прийнятий відповідачем без будь-яких зауважень. Дистриб'ютер здійснив оплату товару частково. Станом на 22.03.2021 заборгованість за Договором становить 232993,24 грн. Разом з тим, відповідач підписані документи позивачу не повернув, а саме: товарно-транспортну накладну №299 від 08.02.2021 та видаткову накладну №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн; товарно-транспортну накладну №350 від 16.02.2021 та видаткову накладну №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн; товарно-транспортну накладну №386 від 22.02.2021 та видаткову накладну №386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн. Водночас, як на докази поставки відповідачу товару позивач посилається на товарно-транспортні накладні за лютий 2021 р., податкові накладні за період з грудня 2020 р. по лютий 2021 р. та квитанції про їх реєстрацію.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за Договором, пені та 3% річних.
При вирішені даного спору судом враховано наступне.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Договір, що укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За правилами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з преамбулою Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV (у редакції на час виникнення спірних відносин) (далі - Закон №996-XIV) цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З наведеного вище вбачається, що норми Закону № 996-XIV регулюють відносини організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Вказані норми передбачають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати певні реквізити. Разом із тим указані норми не визначають, що обставини передачі товару між юридичними особами можуть підтверджуватись тільки первинними документами, передбаченими Законом № 996-XIV. Отже, такі обставини можуть підтверджуватись також іншими доказами.
Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Так, відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).
У разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Частинами 1 та 2 ст. 3 Закону 996-XIV визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частини перша, друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні»; в редакції, чинній у період здійснення спірної поставки товару).
За приписами ч. 3, 8 ст. 19 ГК України, обов'язком суб'єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.
Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (п. 201.10 ст. 201 цього Кодексу).
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.
Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Встановлюючи правило щодо обов'язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов'язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.
Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 зі справи № 910/23097/17.
Верховний Суд зазначив, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 червня 2022 року у справі № 922/2115/19).
Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.
На підтвердження виконання умов договору та постачання відповідачеві товару на загальну суду 241307,04 грн позивач посилається на товарно-транспортні накладні та видаткові накладні: № 2362 від 28.12.2020 на суму 16881,36 грн; № 67 від 19.01.2021 на суму 18940,56 грн; № 159 від 25.01.2021 на суму 49184,76 грн; № 161 від 25.01.2021 на суму 23916,72 грн; № 223 від 31.01.2021 на суму 36104,28 грн; № 299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн; № 350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн; № 386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн; податкові накладні та квитанції про їх реєстрацію.
Як зазначено позивачем у позовній заяві, відповідачу було передано: товарно-транспортну та видаткову накладну №299 від 08.02.2021 на суму 18021,12 грн, товарно-транспортну та видаткову накладну №350 від 16.02.2021 на суму 31218,24 грн. Проте, відповідач підписані документи не повернув.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК).
З урахуванням наведеного, господарський суд наступним чином оцінює вимоги позивача в тій їх частині, на підтвердження якої надано первинні бухгалтерські документи з дефектами їх складення або оформлення.
Судом встановлено, що на підтвердження поставки товару на загальну суму 142882,92 грн позивачем подано накладні № 2362 від 28.12.2020 на суму 16881,36 грн; № 67 від 19.01.2021 на суму 18940,56 грн; № 161 від 25.01.2021 на суму 23916,72 грн; № 223 від 31.01.2021 на суму 36104,28 грн; № 386 від 22.02.2021 на суму 47040,00 грн;, які підписано сторонами.
Таким чином, зазначеними документами підтверджується факт поставки позивачем відповідачеві товару на загальну суму 142882,92 грн.
Водночас, щодо поставки товару 25.01.2021, господарським судом встановлено, що видаткова накладна №159 від 25.01.2021 не містить підпису одержувача товару. Однак на користь здійснення відповідної господарської операції свідчать: товарно-транспортна накладна, вірогідно, з печаткою товариства відповідача та податкова накладна, відомості в якій відповідають як твердженням відповідача щодо змісту господарської операції - поставки так і відомостям, які зазначено в товарно-транспортній накладній №159 від 25.01.2021, та які не спростовано відповідачем (а.с. 20, 27, 36).
Таким чином, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, застосовуючи визначені процесуальним законом стандарти доказування, зокрема, «вірогідності доказів», суд дійшов висновку про наявність підстав вважати доведеним факт поставки відповідачеві 25.01.2021 товару за Договором на суму 49184,76 грн.
Щодо поставки товару 08.02.2021 господарським судом встановлено, що видаткова накладна в матеріалах справи відсутня, товарно-транспортна накладна від 08.02.2021, яку підписано відповідальною особою вантажоодержувача та скріплено печаткою товариства-відповідача містить відомості щодо поставки товару в такому асортименті: зефір "Біло-рожевий" 100 ящ, зефір "Для дітей" 40 ящ, зефір "З ароматом ЛАТТЕ" 20 ящ, зефір "Глазурований" 10 ящ, зефір "Роменський" 10 ящ, зефір "Глазурований з ароматом ЛАТТЕ" 30 пак, соломка любительська солодка 100 ящ на загальну суму 28455,60 грн. Згідно податкової накладної №35 від 08.02.2021 позивачем було поставлено відповідачеві товар в асортименті: зефір "Біло-рожевий" 100 ящ, зефір "Для дітей" 40 ящ, зефір "З ароматом ЛАТТЕ" 20 ящ, зефір "Глазурований" 10 ящ, зефір "Роменський" 10 ящ, зефір "Глазурований з ароматом ЛАТТЕ" 30 пак, соломка любительська солодка 100 ящ та загальна сума коштів, що підлягають сплаті, з урахуванням податку на додану вартість становить 18021,12 грн, які позивачем включено до суми заборгованості згідно розрахунку. (а.с. 42).
Таким чином, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, застосовуючи визначені процесуальним законом стандарти доказування, зокрема, «вірогідності доказів», суд дійшов висновку про наявність підстав вважати доведеним факт поставки відповідачеві 08.02.2021 товару за Договором на суму 18021,12 грн.
Щодо поставки товару 16.02.2021 господарським судом встановлено, що видаткова накладна в матеріалах справи відсутня, товарно-транспортна накладна №16 від 16.02.2021 не містить ані підпису ані інших ознак отримання її відповідачем. Таким чином, сама тільки податкова накладна №114 від 16.02.2021, враховуючи наведені вище міркування та відсутність будь-яких інших первинних документів, на підставі дослідження яких суд міг би встановити зміст господарської операції, не може з достатньою вірогідністю підтверджувати факт поставки товару. (а.с. 28, 44).
Таким чином, суд дійшов висновку про порушення відповідачем грошових зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару на виконання умов Договору на загальну суму 210088,80 грн.
Наявність заборгованості та її розмір відповідачем не спростовано.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 210088,80 грн суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 31218,24 грн відмовити.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних, суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних.
Відповідачем розрахунок позивача щодо нарахованих 3% річних не заперечено та не спростовано.
Судом за допомогою ком'ютерної програми IpLex здійснено розрахунок 3% річних від сум заборгованості по господарських операціях, по яких вимоги позивача судом визнано обґрунтованими, в межах періоду, визначеного позивачем у відповідності з нормами законодавства та умовами Договору.
За розрахунком суду 3% річних від сум заборгованості становить 555,39 грн.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 555,39 грн, в задоволенні позовних вимог в сумі 69,48 грн слід відмовити.
Щодо вимог позивача про стягнення 2518,60 грн пені, суд дійшов наступних висновків.
Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Пунктом 12.2. Договору сторони погодили, що за порушення терміну оплати, передбаченого п.6.1., пп. 3.6.1 цього Договору, Дистриб'ютор виплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості поставленого, але не виплаченого в установлений строк Товару та/або від вартості поставленого, але не повернутої у встановлений строк тари, за кожен день порушення терміну оплати. Пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язання до повного виконання Дистриб'ютором своїх зобов'язань.
Таким чином, на підставі наведених правових норм та умов Договору позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Судом за допомогою ком'ютерної програми IpLex здійснено розрахунок пені від сум заборгованості по господарських операціях, по яких вимоги позивача судом визнано обґрунтованими, в межах періоду, визначеного позивачем у відповідності з нормами законодавства та умовами Договору.
За розрахунком суду пеня від сум заборгованості по господарських операціях, по яких вимоги позивача судом визнано обґрунтованими, становить 2309,04 грн.
Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в сумі 2309,04 грн, в задоволенні позовних вимог в сумі 209,56 грн слід відмовити.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/15, код ЄДРПОУ 40410996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" (90200, Україна, Берегівський р-н, Закарпатська обл., місто Берегове, вулиця Томаша Міхая, будинок, 10, код ЄДРПОУ 42295910) заборгованість за Дистриб'юторським договором №0615/2 від 15.06.2020 в сумі 210088,80 грн, пеню в сумі 2309,04 грн, 3% річних в сумі 555,39 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 3194,30 грн.
3. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 31218,24 грн, 3% річних в сумі 69,48 грн та пені в сумі 209,56 грн - відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
6.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Роменський завод продтоварів" (90200, Україна, Берегівський р-н, Закарпатська обл., місто Берегове, вулиця Томаша Міхая, будинок, 10, код ЄДРПОУ 42295910)
відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМБЄР ПЛЮС" (54028, м. Миколаїв, вул. Космонавтів, буд. 81/15, код ЄДРПОУ 40410996).
Повний текст судового рішення складено та підписано судом 09.06.2025.
Суддя В.О.Ржепецький