79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
02.06.2025 Справа № 914/940/25
За позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг», м.Київ
до відповідача: Управління освіти Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області, м.Стрий Львівської області
про стягнення 182789,32 грн пені, 17447,44 грн 3% річних та 10665,26грн інфляційних втрат за неналежне виконання відповідачем умов договору №12-2069/22-БО-Т від 12.12.2022
Суддя Ділай У.І.
Без участі представників сторін
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2025, справу №914/940/25 призначено для розгляду судді У.І.Ділай.
Ухвалою від 31.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи призначено в порядку письмового провадження без участі представників сторін. Зобов'язано відповідача у строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення.
14.04.2025 від відповідача до суду надійшов відзив з клопотанням про поновлення строку для подання відзиву. В обґрунтуванні поновлення строку для подання відзиву зазначено про технічні неполадки у функціонуванні електронного кабінету.
21.04.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
11.04.2025 надійшло клопотання відповідача (вх.№9495/25 від 11.01.2025) про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою від 23.04.2025 клопотання Управління освіти Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області (вх.№9495/25 від 11.04.2025) залишено без задоволення.
29.04.2025 від відповідача до суду надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та інфляційних втрат.
30.04.2025 від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та інфляційних втрат
Відповідно до ст.248 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) - суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Строк вирішення спору завершився 30.05.2025. Відтак, в суду відсутні підстави для подальшого відкладення розгляду справи поза межами строку, встановленого для вирішення спору у спрощеному позовному провадженні.
В процесі розгляду матеріалів справи суд
встановив:
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Управління освіти Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області 12.12.2022 укладено договір № 12-2069/22-БО-Т постачання природного газу (далі - договір).
Підпунктами 3.5.1. - 3.5.4 договору визначено, що споживач зобов'язується надати постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та споживачем. На підставі даних отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний період. У випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу.
Відповідно до п. 2.1 договору позивач передав відповідачу, в період січень-грудень 2023. На підтвердження долучено акти приймання-передачі природного газу: з 01.01.2023 по 31.01.2023 - 52 734,24 куб. м; з 01.02.2023 по 28.02.2023 - 99 513,60 куб. м; з 01.03.2023 по 31.03.2023 - 79 736,07 куб. м; з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 23 954,62 куб. м.
Пунктами 3.5.-3.5.1 договору визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го (п'ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором(ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку Споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
Пунктами 3.5.2-3.5.4 договору визначено, що на підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником Постачальника. Споживач протягом 2-х робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.
У випадку неповернення Споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього Договору.
За твердженням позивача, відповідач ухилився від документального оформлення спожитих обсягів природного газу за періоди березень - квітень 2023 року, відповідні акти приймання-передачі природного газу не підписано. У зв'язку з цим, враховуючи дані Інформаційної платформи щодо обсягів спожитого природного газу є встановленими, а вартість природного газу визначена з урахуванням ціни такого газу, що узгоджена сторонами в договорі.
На адвокатський запит представника позивача, ТОВ «Оператор газотранспортної системи України» надано лист-відповідь від 04.03.2025 щодо об'ємів спожитого відповідачем (ЕІС - код: 56XS00017QWJI00Q) природного газу помісячно за періоди, в тому числі, березень - квітень 2023 (відповідно до даних остаточної алокації).
Позивачем здійснено розрахунок вартості спожитого природного газу за періоди січень - травень 2023:
1) поставка березня 2023 р. Обсяг споживання (тис.куб.м): 79,73607
79,73607 * 13 658,33 грн = 1 089 061,56 грн
79,73607 * 124,16 грн * 1,1 (з урахуванням змісту наказу Міністерства енергетики України «Про вжиття тимчасових запобіжних заходів» від 07.03.2022 №110) = 10 890,03 грн;
(1 089 061,56 грн + 10 890,03 грн) * 1,2 = 1 319 941,91 грн.
За розрахунком позивача, відповідач спожив у березні 2023 природного газу на загальну суму 1 319 941,91 грн.
2) поставка квітня 2023 р. Обсяг споживання (тис.куб.м): 23,95462
23,95462 * 13 658,33 грн = 327 180,10 грн
23,95462 * 124,16 грн * 1,1 (з урахуванням змісту наказу Міністерства енергетики України «Про вжиття тимчасових запобіжних заходів» від 07.03.2022 №110) = 3 271,63 грн;
(327 180,10 грн + 3 271,63 грн) * 1,2 = 396 542,08 грн.
За розрахунком позивача, відповідач спожив у квітні 2023 природного газу на загальну суму 396 542,08 грн.
Крім того, відповідно до долученого розрахунку позивач вказав про наявність заборгованості за січень-лютий 2023 року в сумі 802960,03грн (період прострочення оплати 16.03.2023-21.03.2023).
Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Як зазначено в позові відповідач сплатив вартість отриманого газу, однак не виконав зобов'язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 договору, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 5.1 договору.
Спір виник внаслідок того, що відповідач несвоєчасно сплатив вартість отриманого природнього газу за спірним договором. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача, відповідно до ст. 625 ЦК України, 17447,44 грн 3% річних за період з 16.05.2023 по 07.02.2024 та 10665,26 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2023 по 29.02.2024, а також в порядку п. 7.2 договору 182789,32грн пені за період з 16.03.2023 до 15.12.2023.
Відповідач заперечив проти позову та просив зменшити розмір нарахованої сум за позовними вимогами, зважаючи на таке.
Проведення розрахунків із постачальниками, зокрема за енергоносії, відбувається через органи Державної казначейської служби України, відповідно до затвердженого порядку. Наявність затримок із платежами, як у даному випадку, не свідчить про умисне порушення договору, а є наслідком об'єктивних бюрократичних, технічних і організаційних обставин, спричинених об'єктивними обставинами, зокрема організаційно-адміністративного характеру, процедурою бюджетного фінансування, погодженнями з Держказначейством, можливими технічними затримками з боку постачальника. А також впливом воєнного стану та регулярних відключень електроенергії у 2023 році, перебоями в роботі державних фінансових систем, що у свою чергу унеможливлювало своєчасне проведення оплати.
Як зазначив відповідач в період 2023- 2025 років від позивача не надходило жодних письмових повідомлень, претензій чи листів щодо порушення умов договору, неоплати вартості переданого природного газу в установлений строк, а також вимог щодо стягнення штрафних санкцій або інфляційних втрат. Це свідчить про відсутність реального наміру позивача до врегулювання спору в досудовому порядку.
Також відповідач звернув увагу, що внаслідок дій управління освіти збитків державному або місцевому бюджету не завдано, корупційних правопорушень або зловживань з боку посадових осіб не виявлено, претензії з боку контролюючих органів і наглядових органів - відсутні.
Водночас відповідач зазначив, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошового зобов'язання. При цьому, відповідач зауважив, що неустойка як вид відповідальності не має на меті надмірне збагачення кредитора за рахунок боржника, відтак управління освіти просить зменшити розмір штрафних санкцій.
При прийнятті рішення суд виходив з такого.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).
Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір № 12-2069/22-БО-Т постачання природного газу від 12.12.2022, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.
За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами (ч. 3 ст. 264 ГК України).
У частині 2 ст. 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.6.4 договору (підп.1), постачальник зобов'язався виконувати умови договору, а споживач, згідно з п. 6.2 договору, своєчасно оплачувати вартість поставленого природного газу (підп.4).
У пункті 5.1. договору сторони погодили, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Позивач свої зобов'язання за спірним договором щодо передачі товару в березні-квітні 2023 року виконав повністю, що підтверджено копіями актів приймання-передачі від 31.01.2023, від 28.02.2023, від 31.03.2023 та від 11.05.2023, долученим до матеріалів справи.
Відповідач про дійсність отримання природного газу, вартість поставленого природного газу оплати не своєчасно з порушенням строків, визначених договором. Так, за отриманий природний газ в січні-квітні 2023 року фактичні оплати здійснені: 12.04.2023 в сумі 802960,03грн, 12.04.2023 в сумі 421251,71грн, 12.05.2023 в сумі 474942,41грн, 08.02.2024 в сумі 423747,79грн.
Внаслідок зазначеного порушення строків оплати позивач нарахував пеню, 3% річних, інфляційні втрати та подав позов про їх стягнення.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 10665,26 грн інфляційних втрат за період з 01.06.2023 по 29.02.2024 слід задоволити.
Щодо нарахованої суми 3% річних судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки. За розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 16976,80грн 3% річних за період з 16.05.2023 по 07.02.2024. В задоволенні решти вимог в цій частині слід відмовити.
Стосовно вимоги про стягнення 182789,32грн пені за період з 16.05.2023 до 15.12.2023 суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 7.2 договору, у разі прострочення відповідачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, відповідач зобов'язується сплатити позивачу 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Під час розгляду відповідач заперечив проти нарахованих штрафних санкцій та просив їх зменшити.
Розглянувши матеріали справи та заперечення відповідача, господарський суд звертає увагу на правову позицію, яка зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22. Зокрема.
Згідно з частиною першою статті 233 Господасрького кодексу України (надалі - ГК України) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках об'єднана палата звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
При вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми пені, відповідно до положень 7.2 договору та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», зважаючи на вищенаведене, дослідивши зібрані у справі докази та обставини справи в їх сукупності, врахувавши наведені положення законодавства, встановивши наявність обставин, які мають істотне значення для визначення розміру штрафних санкцій та їх зменшення у цьому випадку, зокрема беручи до уваги ступінь виконання зобов'язань за договором (повне виконання до подання позову), причини прострочення виконання зобов'язання з оплати наданих послуг з постачання природного газу (процедурою бюджетного фінансування), а також те, що позивач не зазнав збитків у зв'язку із таким простроченням, зважаючи на суму заявлених штрафних санкцій та її співрозмірність із наслідками порушення у цьому випадку, Господарський суд Львівської області, керуючись положеннями ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, вважає за можливе зменшити розмір пені до 60000,00 грн. В решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Судовий збір покладається на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись статтями 4, 7, 8, 73, 76-79, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з Управління освіти Стрийської міської ради Стрийського району Львівської області (82400, Львівська область, місто Стрий, вулиця Шевченка, 107, ідентифікаційний код 43968702) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (04116, Київська область, місто Київ, вулиця Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 42399676) 10665,26 грн інфляційних втрат, 16976,80грн 3% річних 6000,00грн пені та 2525,18грн судового збору.
3.У задоволенні решти вимог - відмовити.
4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України та може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.
Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.
Повне рішення складено 09.06.2025.
Суддя Уляна ДІЛАЙ