79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
02.06.2025 Справа № 914/468/25
за позовом: Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс», м. Київ,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Пилипця Павла Ярославовича , м. Пустомити Львівської області,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ТОВ «Фабрика морозива хладопром», м.Харків,
про стягнення 115'258,13 грн. страхового відшкодування.
Суддя Б. Яворський,
при секретарі О. Муравець.
Представники сторін:
від позивача: І. Рій,
від відповідача: В. Куксов,
від третьої особи: А. Мосейчук.
Відводів складу суду сторонами не заявлялося.
Відповідно до ст.222 ГПК України судове засідання проводилося в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку.court.gov.ua.
Суть спору. На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» до Фізичної особи-підприємця Пилипця Павла Ярославовича про стягнення 115'258,13 грн. страхового відшкодування.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 24.02.2025 року справу № 914/468/25 передано на розгляд судді Б. Яворському.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження; суд встановив строк для реалізації учасниками своїх процесуальних прав. Ухвалою від 03.03.2025 суд залучив ТОВ «Фабрика морозива хладопром» до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Причини відкладення судового засідання викладено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засідань.
Позивач у судове засідання 02.06.2025 з'явився, просив задоволити позовні вимоги.
Представник відповідача проти позову заперечив та підтримав доводи, викладені у відзиві.
Представник третьої особи у судове засідання з'явився, підтримав позовні вимоги.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ним як страховиком транспортного засобу Toyota RAV4, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснено виплату страхувальнику страхового відшкодування, внаслідок чого до позивача на підставі ст.108 Закону України «Про страхування» та ст.993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги в межах здійснених фактичних затрат до відповідача, винного у пошкодженні застрахованого позивачем автомобіля, згідно договору добровільного страхування наземного транспорту № 006-2047741/03НТ з додатковою угодою №1 від 07.08.2023 до нього, тому з нього підлягає стягнення 115'258,13 грн. виплаченого страхового відшкодування.
Аргументи відповідача.
Відповідач у відзиві зазначив, що є неналежним відповідачем, оскільки власником парасолі з металевою опорою №108298 та ж/б плитами до неї є ТОВ «ФМ Хладопром»; парасоля була самовільно змонтована та залишена працівниками товариства з грубим порушенням умов договору оренди (у неналежному стані та непридатною для використання за призначенням); у господарській діяльності парасоля підприємцем не використовувалася; акт прийому-передачі №291-2024 від 12.04.2024 зі сторони відповідача не підписувався; підпис, який міститься у акті, вчинений неуповноваженою особою, а тому не створює жодних юридичних наслідків.
Аргументи третьої особи:
Позовні вимоги підтримує з підстав того, що 12.04.2024 на виконання умов договору оренди устаткування №5575 від 24.10.2022 ТОВ «ФМ Хладопром» (орендодавець) за адресою: вул. Грушевського, 2А у м.Пустомити Львівської області згідно акта №291-2024 прийому-передачі переданого у тимчасове користування (оренду) здав, а ФОП Пилипець П.Я. (орендар) прийняв у тимчасове користування наступне обладнання: холодильник JUKA M400S (№0319S041868), у т.ч. кошики - 5шт, скло - 2шт, компресор - 1шт, решітка - 1 шт, колеса - 4 шт; зонт 3.5*3.5 з логотипом «Хрещатик» (№108298), в т.ч. плита ж/б - 4 шт. У вказаному акті зазначено, що на підставі даних огляду представниками сторін прийнято висновок про придатність обладнання до експлуатації. У подальшому повідомлень про непридатність устаткування для його використання від орендаря не надходило. Після настання страхової події 23.07.2024 ФОП Пилипець П.Я. за актом №292-2024 прийому-передачі обладнання, переданого з тимчасового користування (оренди), повернув ТОВ «ФМ Хладопром» отримане за актом прийому-передачі №291-2024 від 12.04.2024 устаткування (холодильник з комплектацією та зонт). Акт від 23.07.2024 підписаний та скріплений печаткою ФОП Пилипець П.Я. Вказане підтверджує перебування останнього у володінні та користуванні орендаря та нівелює твердження відповідача про підписання акту неуповноваженою особою. Зазначив, що відповідач у порушення п.6.2.4 договору не утримував устаткування у технічно справному стані.
У судовому засіданні 02.06.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
21 липня 2023 року Страхова компанія «ББС Іншуранс» (перейменоване на АТ «Страхова компанія «ББС Іншуранс») та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №006-2047741/03НТ з додатковою угодою №1 від 07.08.2023 до нього, згідно якого страховик взяв на себе зобов'язання компенсувати ДТП, ПДТО, незаконне заволодіння, стихійні лиха, пожежа, напад тварин, падіння предметів/дерев щодо автомобіля марки Toyota RAV4 д.н.з. НОМЕР_1 .
У відповідності до умов договору страхування позивач взяв на себе зобов?язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь страхувальника страхове відшкодування. Строк дії договору до 20.07.2024 (п.6.1 договору).
Як зазначає позивач, 17.05.2024 настав страховий випадок у місті Пустомити по вул. Грушевського, 2А. Згідно даних відділу поліції №3 (м.Пустомити) Львівського районного управління поліції №2 ГУНП у Львівській області, пошкодження автомобіля марки Toyota Rav 4, д.н.з. НОМЕР_1 (капота та вітрового скла) сталося внаслідок падіння парасолі з металевою основою №108298, яка знаходилась поблизу магазину за адресою вул. Грушевського, 2А у м.Пустомити Львівської області, яка є власністю ТОВ «ФМ Хладопром».
Власник застрахованого автомобіля 20.05.2024 звернувся до АТ «СК «ББС Іншуранс» із заявою про подію та на виплату страхового відшкодування за договором.
З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Toyota Rav 4, д.н.з. НОМЕР_1 , проведено його огляд, про що складено звіт №180152 від 22.05.2025.
На підставі акту виконаних робіт №161394 від 25.06.2024 та рахунку-фактури №ДМ00066901 від 20.05.2024 страховиком складено страховий акт №118687/1 від 27.05.2024 та розрахунок страхового відшкодування, відповідно до якого вартість ремонту транспортного засобу Toyota Rav4, д.р.н. НОМЕР_1 склала 115?258,13 грн.
На виконання вимог Договору добровільного страхування наземного транспорту позивач виплатив особі, що здійснювала ремонт застрахованого автомобіля Toyota Rav 4, д.р.н. НОМЕР_1 , страхову виплату в розмірі 115?258,13 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 272600 від 30.05.2024.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.06.2024 з метою підтвердження перебування парасолі №108298 у власності ТОВ «ФМ Хладопром», яка знаходилася вул. Грушевського, 2А у м.Пустомити Львівської області, позивачем надіслано лист за вих. №3117 до третьої особи у справі.
Листом за вих.№ 04/06/2024 від 04.06.2024 товариство повідомило, що фактичним користувачем майна ТОВ «ФМ Хладопром» є ФОП Пилипець П.Я. згідно договору оренди устаткування №5575 від 24.10.2022 та акту приймання-передачі №291-2024 від 12.04.2024, за яким ФОП Пилипцю П.Я. було передано обладнання, зокрема, зонт 3.5*3.5 з логотипом «Хрещатик» (№108298).
Судом встановлено, що відповідно до умов договору оренди устаткування №5575 від 24.10.2022, ТОВ «ФМ Хладопром» (орендодавець) передає, а ФОП Пилипець П.Я. (орендар) приймає у тимчасове платне користування устаткування, що вказується у відповідному акті прийому-передачі, що є невід?ємною частиною даного договору. У разі відмови уповноваженої особи орендаря від підписання складеного акту приймання-передачі, при передачі або поверненні устаткування, такий акт вважається узгодженим та має повну юридичну силу, за підписом орендодавця (п.3.7 договору).
За умовами п.6.1.2 договору орендар має право розміщувати устаткування в узгоджених з орендодавцем місцях реалізації продукції під торговими марками, визначеними п.2.1 договору, відповідно до норм та стандартів, встановлених діючим законодавством та технічної документації на устаткування. Орендар повинен дбайливо ставитися до орендованого устаткування, дотримуватися належного режиму експлуатації та зберігання орендованого устаткування, керуючись інструкцією з експлуатації. (п.6.2.2 договору).
Передане орендарю за цим договором устаткування повинно бути розміщено у місцях, зазначених у актах прийому-передачі, що підписані сторонами та є невід?ємними частинами цього договору. Зміна місця розташування устаткування повинна проводитися, тільки за попередньою письмовою згодою орендодавця (п.3.8 договору)
Строк дії договору погоджений сторонами у розділі 4 договору оренди.
У матеріалах справи міститься акт від 12.04.2024 приймання-передачі від ТОВ «ФМ Хладопром» у тимчасове користування ФОП Пилипець П.Я. обладнання: холодильник JUKA M400S (№0319S041868), у т.ч. кошики - 5шт, скло - 2шт, компресор - 1шт, решітка - 1 шт, колеса - 4 шт; зонт 3.5*3.5 з логотипом «Хрещатик» (№108298), в т.ч. плита ж/б - 4 шт. У вказаному акті зазначено, що на підставі даних огляду представниками сторін прийнято висновок про придатність обладнання до експлуатації. Акт підписано без зауважень.
23.07.2024 ФОП Пилипець П.Я. за актом прийому-передачі №292-2024 обладнання, переданого з тимчасового користування (оренди), повернув ТОВ «ФМ Хладопром» отримане устаткування за актом прийому-передачі №291-2024 від 12.04.2024. У примітці акта зазначено: «Повертаємо зонт 3,5*3,5 з логотипом «Хрещатик» (№108298), який був встановлений ТОВ «ФМ Хладопром» згідно акту №291-2024 самовільно (акт прийому нами не підписано); зонт повертається в поломаному стані».
Третя особа зазначила, що станом на дату настання страхового випадку (17.05.2024) парасоля з металевою основою №108298, яка розташовувалася по вул. Грушевського, 2А у м.Пустомити Львівської області, перебувала у володінні та користуванні ФОП Пилипцем П.Я. як і інше передане за актом обладнання (холодильник), яке використовувалось у його господарській діяльності.
Відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив.
ОЦІНКА СУДУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно зі статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.14 ГПК України).
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Як уже відзначалося, між позивачем та ОСОБА_1 (страхувальником) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 006-2047741/03НТ з додатковою угодою №1 від 07.08.2023 до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
У відповідності зі ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із положеннями статті 993 ЦК України та статті 108 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
17.05.2024 настав страховий випадок. Позивачем на виконання зобов'язань за договором добровільного страхування 30.05.2024 відшкодовано власнику транспортного засобу 115'2058,13 грн. страхового відшкодування, відтак позивач має право на компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування на підставі статті 993 ЦК та статті 27 ЗУ «Про страхування» від осіб, відповідальних за завдані збитки.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є заснованими на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов'язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/449/17.
Як уже відзначалося, згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of thee vidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyondreasonabledoubt).
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України - змінено статтю 79 ГПК України і замість достатності доказів введено поняття вірогідності доказів.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування» поза розумним сумнівом («beyondreasonabledoubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей»… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v.Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
Судом встановлено, що на момент настання страхового випадку (17.05.2024) парасоля з металевою опорою №108298 та ж/б плитами до неї знаходилась у користуванні відповідача, про що свідчить той факт, що за актом прийому-передачі №291-2024 від 12.04.2024 разом із парасолею було передане і інше обладнання, яке використовувалось відповідачем у господарській діяльності. Суд критично оцінює твердження відповідача про те, що акт підписаний неуповноваженою особою і не створює жодних правових наслідків, адже з оренди обладнання уже поверталося за власноручно підписаним відповідачем актом №292-2024 прийому-здачі обладнання з оренди від 23.07.2024. Крім того, матеріали справ не містять доказів того, що після самовільного монтування, як стверджує відповідач, він звертався до третьої особи з підстав повернення обладнання чи непридатності устаткування для використання.
Про те, що була згода відповідача на розміщення парасолі свідчить і те, що, як видно з фото, які містяться у матеріалах справи, та не заперечувалося учасниками процесу, парасоля знаходилася всього за декілька метрів від входу в магазин, і, незважаючи на її немалий розмір, відповідачем не вживалося заходів для її демонтажу. Також суд відзначає, що у попередні роки (16.05.2022 та 26.04.2023) парасоля також передавалася третьою особою в оренду відповідачу, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами прийому-передачі обладнання.
Враховуючи зазначене, керуючись положення ст.79 ГПК України про те, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування, суд відповідно до свого внутрішнього переконання робить висновок, що дана парасоля на момент заподіяння шкоди перебувала у володінні відповідача.
Отже, відповідач, як тимчасовий володілець устаткування допустив настання страхового випадку, адже не упевнився у надійності кріплення конструкції та не дотримався правил безпеки вмонтованого устаткування.
Стаття 252 ГПК України передбачає, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження свідки не викликаються. У випадку, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх достовірності, суд не бере до уваги показання свідка. Подані відповідачем письмові показання свідка ОСОБА_2 про те, що підписаний помилково неуповноваженою особою акт прийому-передачі №291-2024 від 12.04.2024 не може свідчити про передачу в оренду парасолі, суперечать іншим доказам та викликають сумнів у їх достовірності, а тому суд не бере їх до уваги.
Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначається, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Як підтверджено матеріалами справи падіння парасолі стало обставиною, що спричинило настання страхового ризику із спричиненням шкоди забезпеченого позивачем автомобілю.
Отже, суд відхиляє доводи відповідача, викладені у відзиві, як такі, що побудовані на концепції негативного доказу, яка суперечить принципу змагальності, не містить доказів на спростування відповідних тверджень позивача.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню, судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 42, 73-80, 123, 129, 233, 236-239, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пилипця Павла Ярославовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС Іншуранс» (04050, м.Киїів, вул.Білоруська, 3; ідентифікаційний код 20344871) 115'258,13 грн. матеріальної шкоди та 3028,00 грн судового збору.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 09.06.2025.
Суддя Яворський Б.І.