ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2025Справа № 910/3266/25
Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Мосінзова Геннадія Олександровича ( АДРЕСА_1 )
доСелянського (фермерського) господарства "Вись" (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63)
простягнення 31 533 грн 82 коп.
Представники сторін: не викликались
18.03.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Мосінзова Геннадія Олександровича з вимогами до Селянського (фермерського) господарства "Вись" про стягнення 31 533 грн 82 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 № 1/П1/Д4 не виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати наданих послуг з перевезення, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 26 351 грн 62 коп. Крім того, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано 4 112 грн 25 коп. інфляційних втрат та 1 069 грн 95 коп. 3 % річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 відкрито провадження у справі № 910/3266/25, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
08.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли відзив та клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2025 задоволено клопотання відповідача про витребування доказів та витребувано у Фізичної особи-підприємця Мосінзова Геннадія Олександровича належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних за актом здачі-приймання робіт (надання послуг) від 25.10.2023 № 18.
23.04.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.02.2023 між Мосінзовим Геннадієм Олександровичем (перевізник за договором, позивач у справі) та Селянським (фермерським) господарством "Вись" (замовник за договором, відповідач у справі) укладено договір про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом № 1/П1/Д4, відповідно до умов якого перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (надалі іменується "вантажоодержувач"), а замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажів, на умовах, встановлених даним договором. Місце відправлення, пункт призначення та вантажоотримувач вказуються в товаротраспортних накладних.
Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунки між перевізником і замовником здійснюються на підставі наданого перевізника замовнику рахунку шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок перевізника.
Згідно з пунктом 4.2 договору розрахунок здійснюється замовником перевізнику по факту за надані послуги, на підставі актів приймання-передачі надання послуг на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх підписання.
Вартість послуг перевезення вантажу вказується перевізником в рахунках на оплату за тарифами, погодженими уповноваженими особами перевізника та Замовника до початку здійснення перевезень вантажу, з розрахунку фактично виконаного пробігу та ваги перевезеного вантажу. Одиниця виміру в рахунках на оплату - тонна перевезеного вантажу. Ціна перевезення тонни вантажу заокруглюється в межах двох знаків після коми для коректного заповнення та реєстрації податкових накладних (пункт 4.3 договору)
У відповідності до пунктів 7.1, 7.2 договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пунктом 7.1 цього договору та закінчується 31 грудня 2023 року, а за невиконаними зобов'язаннями, до повного їх виконання. У випадку, якщо будуть відсутні заперечення з боку обох сторін, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.
Відповідно до статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 1 статті 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 № 1/П1/Д4 було надано відповідачу послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, що підтверджується Актом здачі - приймання робіт (надання послуг) № 18 від 25.10.2023 на суму 26 351 грн 62 коп. та товарно - транспортною накладною № 229 від 10.10.2023, які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманих послуг, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 26 351 грн 62 коп. Крім того, за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховано 4 112 грн 25 коп. інфляційних втрат та 1 069 грн 95 коп. 3 % річних.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що зобов'язання відповідача зі сплати наданих послуг виникають лише після отримання відповідачем рахунків на оплату, оскільки в них відповідно до умов пункту 4.3 договору розраховується остаточна вартість послуг, які не були отримані відповідачем.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача за підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Судом розглянуті та відхилені заперечення відповідача щодо неотримання рахунків на оплату, оскільки за своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплати.
Хоча в договорі й зазначено, що оплата здійснюється "на підставі рахунку", однак за змістом пункту 4.2 договору така умова договору не змінює строк виконання грошового зобов'язання, який обраховується "протягом 10 банківських днів з дня підписання актів приймання-передачі надання послуг на виконання транспортних перевезень", а не отримання рахунку.
Крім того, договір про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 № 1/П1/Д4 та Акт здачі - приймання робіт (надання послуг) № 18 від 25.10.2023 містять банківські реквізити сторін.
З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов'язку з оплати вартості послуг за договором про надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом від 01.02.2023 № 1/П1/Д4, та факту наявності заборгованості за отримані послуги у розмірі 26 351 грн 62 коп., вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 4 112 грн 25 коп. інфляційних втрат та 1 069 грн 95 коп. 3 % річних, нарахованих за загальний період прострочення період з 09.11.2023 по 17.03.2025.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, судом встановлено, що розмір відсотків річних та інфляційних втрат, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірними, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 112 грн 25 коп. інфляційних втрат та 1 069 грн 95 коп. 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з Селянського (фермерського) господарства "Вись" витрат на професійну правничу допомогу згідно договору про надання правової допомоги № 02/25 від 13.01.2025 в загальному розмірі 14 000 грн 00 коп.
Згідно із частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (частина 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України).
В позовній заяві позивачем зазначено, що орієнтовний розмір понесених судових витрат при розгляді даного спору складає 6 000 грн 00 коп.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У відповідності до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Судом враховано, що за змістом частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження здійснених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн 00 коп. позивачем надано копію підписаного з адвокатом Поліщуком Максимом Дмитровичем договору про надання правової допомоги від 13.01.2025 № 02/25, копії актів приймання наданих послуг № 1 від 17.03.2025 та № 3 від 22.04.2025 до договору про надання правової допомоги від 13.01.2025 № 02/25, копії квитанцій про оплату послуг адвоката.
В обґрунтування заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу позивач зазначає, що враховуючи наведений опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у зв'язку із розглядом справи судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката склали 14 000 грн 00 коп. та, відповідно до положень пункту 2 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, мають бути покладені на Селянське (фермерське) господарство "Вись".
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
У відзиві на позовну заяву відповідачем викладено клопотання про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу, в обґрунтування якого зазначає, що вимоги про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12 000 грн 00 коп. є явно завищеними, зазначена сума складає більше ніж третину від суми позовних вимог, що свідчить про не співмірність цієї суми із заявленими вимогами, справа не є складною, практика розгляду відповідних спорів є сталою, обсяг доказів є незначним, а тому підготовка позовної заяви не може займати 12 годин для адвоката з належним рівнем підготовки.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального та матеріального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, додаткова постанова Верховного Суду від 08.04.2021 у справі №922/2321/20).
Дослідивши надані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, з урахуванням заперечень відповідача щодо заявленої суми витрат, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову. Враховуючи наведене, суд вважає, що обґрунтованими та підтвердженими доказами є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн 00 коп.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Kеруючись ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст.ст. 237- 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Вись" (01014, місто Київ, вулиця Звіринецька, будинок 63, ідентифікаційний код 32063098) на користь Фізичної особи-підприємця Мосінзова Геннадія Олександровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 26 351 (двадцять шість тисяч триста п'ятдесят одна) грн 62 коп., інфляційні втрати в розмірі 4 112 (чотири тисячі сто дванадцять) грн 25 коп., 3 % річних в розмірі 1 069 (одна тисяча шістдесят дев'ять) грн 95 коп., судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 44 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя Н.Плотницька