ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2025Справа № 910/3275/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОТРАНЗИТ"
до Приватного підприємства "АЛЬТПАПІР"
про стягнення 99464,37 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін не викликались.
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Приватного підприємства "АЛЬТПАПІР" (далі - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОТРАНЗИТ" (далі - позивач) боргу та санкцій за договором перевезення №177 від 02.02.2022 та заявки №177/02022022, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань повністю та вчасно оплатити послуги з перевезення вантажу.
Ухвалою суду від 04.04.2025 відкрито провадження у справі №910/3275/25, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем не зареєстровано свого електронного кабінету в ЄСІТС, у зв'язку із чим ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена на юридичну адресу відповідача (м. Київ, вул.. Гончара, 7-А), однак конверт з ухвалою суду повернувся не врученим із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до п.4 ч. 6 ст. 242 ГПК України Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Верховний Суд у постанові №755/17944/18 (61-185св23) від 10.05.2023 вказав, що довідка поштового відділення із позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Відтак, Відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а Відповідач, натомість, проявив процесуальну бездіяльність.
Відповідач відзиву на позовну заяву не подавав.
Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що в разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
02.02.2022 між позивачем як перевізником та відповідачем як замовником було укладено договір №177 перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого даний договір регулює порядок відносин, що виникають мiж сторонами при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому i міжнародному сполученнях та у розрахунках за цi перевезення мiж Перевізником/Експедитором, з одного боку, та Замовником, з іншого боку.
Відповідно до п. 2.3 Договору конкретні умови по кожному перевезенню обумовлюються в договорi-заявцi, що подається в електронному вигляді та є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно з п. 4.10 Договору обов'язки експедитора - перевізника відповідного договору - перевізник своєчасно надсилає Замовнику рахунок на сплату виконаного перевезення та оригiнал CMR з помiткою про отримання вантажу протягом 14 днiв з моменту надання послуги на поштову адресу Замовника.
За умовами п. 5.1 Договору пiсля узгодження з Перевiзником/Експедитором умов перевезень Замовник надає заявку на перевезення. Замовник несе вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть зазначеної в заявці iнформацiї.
Згідно з п. 6.1 Договору цiна за перевезення встановлюється Сторонами у договорi-заявцi, який є невiд'ємною частиною даного договору; загальна вapтicть договору становить суму вapтocтi послуг з перевезень, наданих згiдно договорiв-заявок та сплачених згiдно виставлених paxyнків-фактур.
Згідно Заявки № 177/02022022 від 02.02.2022 Замовник надає вантаж та необхідні документи для перевезення, здійснює організацію навантаження та розвантаження вантажу, а Виконавець приймає на себе зобов'язання по організації перевезення вантажу, та наданні супровідних послуг, якщо такі погоджені Сторонами, надає для цього відповідний рухомий склад, придатний для заявленого вантажу.
Маршрут перевезення згідно Заявки: Харків (Україна) - Фронлайтен (Австрія). Вартість послуги перевезення 64000 грн. Оплата: безготівкова, протягом 15 банківських днів після надходження оригіналів документів.
Частинами 1 та 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Відповідно до частини 1 статті 906 ЦК України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.
Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 ЦК України).
На підтвердження виконання свого обов'язку з перевезення вантажу позивачем було долучено до позову: міжнародна товарно-транспортна накладна CMR, податкова накладна від 14.02.2022 №188, рахунок-фактура №СФ-0000121 від 14.02.2022, акт здачі-приймання робіт №ОУ-0000119 підписаний в односторонньому порядку позивачем.
Оскільки вивантаження вантажу відбулось 14.02.2022, відповідач мав сплатити вартість перевезення до 07.03.2022 включно (15 банківських днів після розвантаження).
Як зазначає позивач, відповідач оплату послуг за Заявкою №177/02022022 не здійснив.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідачем не надано жодного доказу на спростування викладених позивачем у своєму позові вимог. У зв'язку із чим, беручи до уваги в сукупності долучені позивачем докази, суд вважає їх такими, що підтверджують факт надання позивачем відповідачу послугу вартістю 64000 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 64000 грн заборгованості є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином у встановленому законом порядку відповідачем, а відтак позов підлягає задоволенню в цій частині.
Окрім того, позивачем на суму боргу було нараховано відповідачу 29751,71 грн інфляційних втрат та 5712,66 грн 3% річних (за період з 01.03.2022 по 19.02.2025).
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіряючи розрахунок фінансових санкцій, суд зауважує, що позивачем пораховано календарні дні, тоді як за умовами Договору оплата здійснюється протягом 15 банківських днів після розвантаження.
Як вбачається з наявної у справи копії міжнародної товарно-транспортної накладної CMR в пункті 24 міститься підпис, дата та печатка отримувача, що підтверджує факт відвантаження товару - 14.02.2022, а отже строк для оплати починається на наступний день та тривав протягом 15 банківських днів, тобто до 07.03.2022 року, а отже першим днем прострочення платежу є 08.03.2022.
За перерахунками суду, з відповідача підлягає стягненню 5675,84 грн 3% річних, у задоволенні 36,82 грн 3% ріних суд відмовляє.
Заявлені до стягнення інфляційні втрати у сумі 29751,71 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на обох сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Позивачем також було заявлено про стягнення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 9464 грн, однак доказів понесених витрат на вказану суму позивачем не було надано, як і не було зазначено, що такі докази будуть подані в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України - протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, а отже підстав для покладення на відповідача вказаної суми витрат немає.
Керуючись ст.ст. 86, 129, ст.ст. 165, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "АЛЬТПАПІР" (м. Київ, вул. Гончара, буд. 7А; ідентифікаційний код 41310859) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОТРАНЗИТ" (Закарпатська область, Мукачівський район, с. Кленовець, вул. Локоти, буд. 1; ідентифікаційний код 37637435) 64000 (шістдесят чотири тисячі) грн заборгованості, 5675 (п'ять тисяч шістсот сімдесят п'ять) грн 84 коп. 3% річних, 29751 (двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятдесят одну) грн 71 коп. інфляційних втрат, та 3026 (три тисячі двадцять шість) грн 88 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені розділом IV ГПК України.
Суддя Сташків Р.Б.