ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.06.2025Справа № 910/3724/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЗОІЛ»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ЕЙР ГАЗ»
про стягнення 349 306, 05 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЗОІЛ» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ЕЙР ГАЗ» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 349 306,05 грн, з яких: 328 644, 99 грн основний борг, 1 983,07 грн 3% річних, 18 677,99 грн штрафні санкції.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 16, 204, 525, 526, 530, 532, 692, 712 Цивільного кодексу України та ст. 20, 173, 193, 197, 222, 265-268 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки нафтопродуктів №33 від 11.11.2024, в частині своєчасної оплати отриманого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
01.04.2025 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/3724/25. Справу визнано малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
10.04.2025 від представника відповідача надійшов відзив, у якому він вказує, що відповідачем було частково погашено суму заборгованості на суму 128 645, 00 грн, а тому при ухваленні рішення просить врахувати дану оплату.
06.05.2025 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, з урахуванням якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму грошових коштів у розмірі 233 470, 30 грн, з яких: 199 999, 99 грн основного боргу, 4 929, 67 грн інфляційних втрат, 2 678, 32 грн 3 % річних та 25 862, 32 грн штрафних санкцій.
Що стосується заяви позивача про зменшення позовних вимог, суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Дослідивши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог у частині, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймає до розгляду вказану заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.11.2024 між позивачем (надалі - постачальник) та відповідачем (надалі - покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 33 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, на умовах даного договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти (в подальшому - товар) в порядку та на умовах даного договору.
Згідно з п. 2.1. договору, асортимент, ціна, кількість та загальна вартість товару визначається в рахунках-фактурах постачальника (в подальшому - рахунки), або видаткових накладних (в подальшому - накладні) при поставці кожної партії.
Асортимент, ціна, кількість та загальна вартість товару при поставці кожної партії, вважаються узгодженою сторонами в рахунку (в момент здійснення покупцем попередньої оплати за товар), або в накладній (в момент передачі товару покупцю по факту поставки за місцем призначення) (п. 2.2. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом перерахування 100 % зазначеної у рахунку загальної суми вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника за кожну партію поставленого товару протягом 1 (одного) банківського дня з дня поставки. За зверненням покупця, письмовому або усному, йому може бути надано відстрочення по оплаті товару до 5 календарних днів з моменту поставки товару.
Згідно з п. 4.1. договору, поставка товару здійснюється партіями протягом строку дії даного договору. Строк поставки партії товару - один календарний день з дня отримання постачальником заявки від покупця.
Датою поставки товару вважається дата приймання товару представником покупця, що проставлена в накладній (товарно-транспортній накладній) (п. 4.2. договору).
Відповідно до п. 5.1. та п. 5.2. договору, поставка товару покупцю може здійснюватися постачальником окремими узгодженими частинами/партіями або однією поставкою. Сторони письмово (у вигляді заявки на відвантаження покупця) узгоджують між собою обсяги поставки кожної частини/партії або однієї поставки товару та місце поставки (пункт призначення). Для цього покупець протягом 1 (одного) робочого дня до дати запланованої поставки надсилає постачальнику на електронну пошту заявку на відвантаження пального на власному фірмовому бланку за підписом уповноваженої посадової особи покупця за формою згідно додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 7.2. договору, в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору щодо строку оплати товару чи його частини або вартості доставки товару, покупець, з простроченої суми, сплачує постачальнику за кожен день прострочення виконання пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення.
Відповідно до п. 7.5. договору, штрафні санкції (пеня) за цим договором нараховується протягом усього періоду порушення.
Даний договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором (п. 10.1. договору).
Так, на виконання умов договору, за період з 12.11.2024 по 25.02.2025, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 581 208, 99 грн, що підтверджується:
- видатковими накладними: № 185 від 12.11.2024 на суму 361 632, 00 грн (а.с. 61), № 192 від 29.11.2024 на суму 405 000, 00 грн (а.с. 62), № 3 від 10.01.2025 на суму 239 520, 00 грн (а.с. 56), № 7 від 17.01.2025 на суму 146 412, 00 грн (а.с. 57), № 26 від 18.02.2025 на суму 237 028, 99 грн (а.с. 58), № 31 від 25.02.2025 на суму 191 616, 00 грн (а.с. 59);
- акцизними накладними: № 228 від 12.11.2024 (а.с. 37-38), № 237 від 29.11.2024 (а.с. 39-40), № 3 від 10.01.2025 (а.с. 29-30), № 13 від 17.01.2025 (а.с. 31-32), № 48 від 18.02.2025 (а.с. 33-34), № 54 від 25.02.2025 (а.с. 35-36);
- товарно-транспортними накладними: № Р185 від 12.11.2024 (а.с. 54), № Р192 від 29.11.2024 (а.с. 55), № Р3 від 10.01.2025 (а.с. 50), № Р7 від 17.01.2025 (а.с. 51), № Р26 від 18.02.2025 (а.с. 52), № Р31 від 25.02.2025 (а.с. 53).
Вказані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані і скріплені печатками з обох сторін без зауважень та заперечень.
Також позивачем виставлені рахунки на оплату № 182 від 11.11.2024 на суму 361 632, 00 грн (а.с. 27), № 189 від 28.11.2024 на суму 405 000, 00 грн (а.с. 28), № 2 від 08.01.2025 на суму 239 520, 00 грн (а.с. 24), № 7 від 17.01.2025 на суму 146 412, 00 грн (а.с. 25), № 27 від 18.02.2025 на суму 146 412, 00 грн (а.с. 26).
21.03.2025 між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за договором поставки нафтопродуктів № 33 від 11.11.2024, відповідно до якого, станом на 21.03.2025 борг відповідача перед позивачем складав 328 644, 99 грн.
У подальшому відповідачем здійснювались часткові оплати за поставлений товар, а саме в загальному розмірі 1 381 209, 00 грн, що підтверджується виписками АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» від 05.05.2025 (а.с. 112) та АТ «ОТП БАНК» від 05.05.2025 (а.с. 113-114).
Несплаченим залишився товар за видатковими накладними № 26 від 18.02.2025 та № 31 від 25.02.2025 на загальну суму 199 999, 99 грн (1 581 208, 99 грн (сума поставленого товару) - 1 381 209, 00 грн (сплачено відповідачем).
Спір у даній справі виник з підстав неналежного виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару, з огляду на що, позивач просить суд стягнути з відповідача 199 999, 99 грн основного боргу, 4 929, 67 грн інфляційних втрат, 2 678, 32 грн 3 % річних та 25 862, 32 грн штрафних санкцій.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
На підставі укладеного між сторонами договору в позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти такий товар у обсязі, погодженому сторонами та оплатити його вартість.
Як слідує із матеріалів справи позивач у період з 12.11.2024 по 25.02.2025 поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 581 208, 99 грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 56-62), акцизними накладними (а.с. 29-40) та товарно-транспортними накладними (а.с. 50-55), що містяться в матеріалах справи.
Суд зазначає, що видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані і скріплені печатками з боку відповідача без зауважень та заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 3.1. договору, покупець зобов'язаний оплатити товар шляхом перерахування 100 % зазначеної у рахунку загальної суми вартості товару на розрахунковий рахунок постачальника за кожну партію поставленого товару протягом 1 (одного) банківського дня з дня поставки. За зверненням покупця, письмовому або усному, йому може бути надано відстрочення по оплаті товару до 5 календарних днів з моменту поставки товару.
Враховуючи зазначене вище, суд приходить до висновку, що строк оплати отриманого в період з 12.11.2024 по 25.02.2025 товару за видатковими накладними настав.
21.03.2025 між сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за договором поставки нафтопродуктів № 33 від 11.11.2024, відповідно до якого, станом на 21.03.2025 борг відповідача перед позивачем складав 328 644, 99 грн.
Відповідачем, у свою чергу, частково здійснено оплату за поставлений товар, а саме в загальному розмірі 1 381 209, 00 грн, що підтверджується виписками АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» від 05.05.2025 (а.с. 112) та АТ «ОТП БАНК» від 05.05.2025 (а.с. 113-114).
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.
Суд розцінює підписання відповідачем акта звірки взаємних розрахунків від 21.03.2025 та подальші часткові оплати, як визнання ним основного боргу.
Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача суми основної заборгованості за договором поставки в розмірі 199 999, 99 грн (1 581 208, 99 грн (сума поставленого товару) - 1 381 209, 00 грн (сплачено відповідачем). Доказів її погашення, відповідачем не надано та вказана заборгованість не спростована, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 4 929, 67 грн інфляційних втрат за березень 2025 року, 2 678, 32 грн 3 % річних за загальний період з 14.11.2024 по 05.05.2025.
Так, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок 3 % річних наданий позивачем у розмірі 2 678, 32 грн за загальний період з 14.11.2024 по 05.05.2025, суд встановив, що він є арифметично невірним, оскільки позивачем не враховано, що відповідно до п. 3.1. договору, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар протягом 1 банківського дня, а не календарного дня, як визначено позивачем. Тому, судом, з урахуванням положень п. 3.1. договору, здійснено власний розрахунок 3 % річних, при цьому, обмежуючись періодами та сумами, визначеними позивачем, наступним чином:
Видаткова накладнаСума боргу (грн)Оплата (грн)Період нарахування3 % річних
№ 185 від 12.11.2024361 632, 00 14.11.2024 - 14.11.202429, 64
181 632, 00180 000, 00 (15.11.2024) 15.11.2024 - 21.11.2024104, 22
181 632, 00 (22.11.2024)
№ 192 від 29.11.2024405 000, 00 03.12.2024 - 03.12.202433, 20
305 000, 00100 000, 00 (04.12.2024)04.12.2024 - 26.12.2024575, 00
305 000, 00 (27.12.2024)
№ 3 від 10.01.2025239 520, 00 14.01.2025 - 16.01.202559, 06
47 520, 00192 000, 00 (17.01.2025)17.01.2025 - 23.01.202527, 34
47 520, 00 (24.01.2025)
№ 7 від 17.01.2025146 412, 00 21.01.2025 - 30.01.2025120, 34
100 000, 0046 412, 00 (31.01.2025)31.01.2025 - 13.02.2025115, 07
100 000, 00 (14.02.2025)
№ 26 від 18.02.2025237 028, 99 20.02.2025 - 20.02.202519, 48
137 028, 99100 000, 00 (21.02.2025)21.02.2025 - 27.03.2025394, 19
28 645, 00 (28.03.2025)
108 383, 99100 000, 00 (04.04.2025)28.03.2025 - 03.04.202562, 36
8 383, 99 04.04.2025 - 05.05.202522, 05
№ 31 від 25.02.2025191 616, 00 27.02.2025 - 05.05.20251 070, 95
Всього:2 632, 90
Отже, за розрахунком суду, розмір 3% річних за загальний період з 14.11.2024 по 05.05.2025 складає 2 632, 90 грн, а тому позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем у розмірі 4 929, 67 грн за березень 2025 року, суд встановив, що він є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 4 929, 67 грн за березень 2025 року є правомірними та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 25 862, 32 грн штрафних санкцій за загальний період з 14.11.2024 по 05.05.2025.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
За ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України).
За змістом наведених норм можна зробити висновок про те, що особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов'язання не буде виконаним. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов'язання, обмежується правила ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, якщо інше не встановлено договором. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов'язання. Тобто вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.
Пеню належить рахувати з наступного дня після дати, в яку зобов'язання мало бути виконано (з урахуванням святкових, вихідних та неробочих днів), і по переддень фактичного виконання грошового зобов'язання, або по відповідний день через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, але в межах періоду, визначеного позивачем.
Згідно з п. 7.2. договору, в разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору щодо строку оплати товару чи його частини або вартості доставки товару, покупець, з простроченої суми, сплачує постачальнику за кожен день прострочення виконання пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період прострочення.
Відповідно до п. 7.5. договору, штрафні санкції (пеня) за цим договором нараховується протягом усього періоду порушення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, які за своєю правовою природою є пенею, за загальний період з 14.11.2024 по 05.05.2025 в розмірі 25 862, 32 грн, суд зазначає, що він виконаний невірно, оскільки позивачем не враховано, що відповідно до п. 3.1. договору, відповідач зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар протягом 1 банківського дня, а не календарного дня, як визначено позивачем. Тому, судом, з урахуванням положень п. 3.1. договору, здійснено власний розрахунок пені, при цьому, обмежуючись періодами та сумами, визначеними позивачем, наступним чином:
Видаткова накладнаСума боргу (грн)Оплата (грн)Період нарахуванняПеня
№ 185 від 12.11.2024361 632, 00 14.11.2024 - 14.11.2024256, 90
181 632, 00180 000, 00 (15.11.2024) 15.11.2024 - 21.11.2024903, 20
181 632, 00 (22.11.2024)
№ 192 від 29.11.2024405 000, 00 03.12.2024 - 03.12.2024287, 70
305 000, 00100 000, 00 (04.12.2024)04.12.2024 - 26.12.20245 100, 00
305 000, 00 (27.12.2024)
№ 3 від 10.01.2025239 520, 00 14.01.2025 - 16.01.2025531, 54
47 520, 00192 000, 00 (17.01.2025)17.01.2025 - 23.01.2025246, 06
47 520, 00 (24.01.2025)
№ 7 від 17.01.2025146 412, 00 21.01.2025 - 30.01.20251 139, 21
100 000, 0046 412, 00 (31.01.2025)31.01.2025 - 13.02.20251 112, 33
100 000, 00 (14.02.2025)
№ 26 від 18.02.2025237 028, 99 20.02.2025 - 20.02.2025188, 32
137 028, 99100 000, 00 (21.02.2025)21.02.2025 - 27.03.20253 968, 21
28 645, 00 (28.03.2025)
108 383, 99100 000, 00 (04.04.2025)28.03.2025 - 03.04.2025644, 37
8 383, 99 04.04.2025 - 05.05.2025227, 86
№ 31 від 25.02.2025191 616, 00 27.02.2025 - 05.05.202510 982, 48
Всього:25 588, 18
Отже, за розрахунком суду, розмір пені за період з 14.11.2024 по 05.05.2025 складає 25 588, 18 грн, а тому позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі визначеному судом.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 199 999, 99 грн основного боргу, 4 929, 67 грн інфляційних втрат, 2 632, 90 грн 3 % річних та 25 588, 18 грн пені.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Окремо суд зазначає, що порядок та правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».
Частиною 1 статті 4 Закону встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст.4 зазначеного Закону визначений розмір ставок судового збору, що справляється за подання позовних заяв до господарського суду, за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем була заявлена вимога про стягнення заборгованості в загальному розмірі 349 306, 05 грн, яка має майновий характер.
Отже, за подання даної позовної заяви підлягав сплаті судовий збір у розмірі 5 239, 59 грн (1,5 відсотка ціни позову).
У подальшому позивачем зменшено позовні вимоги до 233 470, 30 грн.
Як убачається з матеріалів справи позивачем було сплачено за подання позовної заяви судовий збір за платіжною інструкцією № 65 від 25.03.2025 у розмірі 5 239, 59 грн.
Частиною 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
2) повернення заяви або скарги;
3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, в зв'язку зі зменшенням позовних вимог, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 1 737, 54 грн (5 239, 59 грн - 3 502, 05 грн).
На підставі п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, позивач має право на повернення судового збору в загальному розмірі 1 737, 54 грн, а тому після отримання відповідного клопотання судом буде розглянута вимога про повернення позивачу частини судового збору у вказаному розмірі.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ЕЙР ГАЗ» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 7-А, офіс 8-10, ідентифікаційний код 36858311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЗОІЛ» (03124, місто Київ, бульвар Гавела Вацлава, будинок 8-В, ідентифікаційний код 44944331) 199 999 (сто дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 99 коп. основного боргу, 4 929 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн 67 коп. інфляційних втрат, 2 632 (дві тисячі шістсот тридцять дві) грн 90 коп. 3 % річних, 25 588 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) грн 18 коп. пені та 3 497 (три тисячі чотириста дев'яносто сім) грн 26 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань