Рішення від 04.06.2025 по справі 910/15904/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2025Справа № 910/15904/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., за участю секретаря судового засідання Тихоши Л.Г., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за первісним позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, будинок 25-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 31025659)

до про та за зустрічним позовом до проОб'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАГОМАНОВА, будинок 6/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 40751509) стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп. Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАГОМАНОВА, будинок 6/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 40751509) Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, будинок 25-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 31025659) визнання недійсним додатку №1 до договору

Представники:

від Позивача: Журавльов О.М. (представник на підставі ордеру);

від Відповідача: не з'явились;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (надалі також - «Позивач») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов'язань за Договором №851-18 від 01.09.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2024 року позовну заяву Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" про стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп. залишено без руху.

06.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2025 року відкрито провадження у справі № 910/15904/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

28.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» надійшла зустрічна позовна заява до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про визнання недійсним додатку №1 до договору.

28.01.2025 року через систему «Електронний суд» від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 року зустрічну позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про визнання недійсним додатку №1 до договору повернуто Заявникові.

03.02.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» надійшла зустрічна позовна заява до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про визнання недійсним додатку №1 до договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним додатку №1 «Дані обліку електроенергії по ОСББ «Драгоманова,6/1» до договору про передачу електричної енергії від 01.09.2018 №851-18, укладеного між ОСББ «Драгоманова 6/1» та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло - Сервіс»

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 року прийнято зустрічну позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про визнання недійсним додатку №1 до договору до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про визнання недійсним додатку №1 до договору об'єднано в одне провадження з первісним позовом Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" про стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп. по справі №910/15904/24, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено підготовче судове засідання на 26.03.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.04.2025 року.

10.04.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи по суті на 28.05.2025 року.

19.05.2025 року через систему "Електронний суд" від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2025 року задоволено заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

28.05.2025 року через систему "Електронний суд" від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи та відкладено розгляд справи на 04.06.2025 року.

30.05.2025 року через систему "Електронний суд" від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" надійшла заява про проведення судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2025 року заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.

04.06.2025 року через систему "Електронний суд" від Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1" надійшла заява про проведення засідання за відсутності учасника справи.

В судовому засіданні 04 червня 2025 року представник Позивача за первісним позовом підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити первісні позовні вимоги, відмовити у задоволенні зустрічного позову. Представник Відповідача за первісним позовом не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Відповідача. Представник Відповідача подав заяву про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Відповідача, яка Судом розглянута та задоволена.

Приймаючи до уваги, що Відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Відповідача процесу не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі ухвалено після закінчення судового розгляду за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 04 червня 2025 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ

01.09.2018 року між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (Підприємство) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (Споживач) було укладено Договір №851-18, відповідно до умов якого Підприємство забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії Споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а Споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені пунктом 4.1 цього Договору. (а.с.11-13)

Згідно з п.1.2 Договору передача електричної енергії забезпечується відповідно до однолінійної схеми, наведеної в додатку "Однолінійна схема". Підприємство забезпечує передачу електричної енергії в точку продажу, визначену згідно з відповідним договором Споживача з постачальником електричної енергії КЛ -0,4 кВ ТПП 7658.

Споживач зобов?язується здійснювати відшкодовування за використану електричну енергію, відповідно до показників. які зафіксовані на момент укладання договору, визначених у Додатку №1 до цього Договору, до укладання Споживачем прямих договорів з ПАТ «Київенерго». (п.п.4.1.1 Договору)

Відповідно до п.7.1 Договору облік активної та реактивної енергії у Споживача, струмоприймачі якого приєднані до електричних мереж Підприємства, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ.

Згідно з п.7.4 Договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії у терміни, передбачені додатком "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії", Споживачем та Підприємством оформлюються такі документи: - акт про обсяг переданої Споживачу електричної енергії; - акт результатів замірів електричної потужності. За наявності вводів на різних ступенях напруги та різних системах обліку значення показів надаються окремо за кожною точкою обліку.

У п.7.7 Договору передбачено, що оплата Споживачем за обслуговування Підприємством електроустановок Споживача здійснюється згідно із узгодженим Сторонами кошторисом, що є невід?ємною частиною цього Договору. Оплата здійснюється Споживачами самостійно на р/р Підприємства до 10 числа поточного місяця, згідно до додатку №2 «Розрахунок відшкодування витрат використання електроенергії».

Цей Договір укладається з 01.09.2018 р. та діє до укладення Споживачем прямих договорів з ПАТ «Київенерго». (п.10.6 Договору)

Додатком №1 «Дані приладів обліку електричної енергії по ОСББ «Драгоманова 6/1» до Договору №851-18 від 01.09.2018 року Сторони узгодили показники лічильників за кожним з об'єктів із зазначенням номерів лічильників. (а.с.14)

Додатком №2 до Договору №851-18 від 01.09.2018 року Сторони узгодили розрахунок відшкодування витрат використання електроенергії. (а.с.15)

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання по оплаті за послуги з постачання електричної енергії, внаслідок чого утворилась заборгованість за період з 01.09.2018 року по 31.03.2023 року в розмірі 92 626 грн. 34 коп. Таким чином, заборгованість Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» перед Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» становить 92 626 грн. 34 коп. Крім того, враховуючи неналежне виконання Відповідачем умов договору, Позивач просить суд стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» 3% річних у розмірі 9 759 грн. 92 коп., інфляційні у розмірі 22 677 грн. 23 коп.

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, Позивач зазначає, що Додаток №1 «Дані обліку електроенергії по ОСББ «Драгоманова,6/1» до договору про передачу електричної енергії від 01.09.2018 №851-18 є недійсним, оскільки постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 25.12.2008 №1449 з п.3.6 Правил користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ), затверджених Національної комісії регулювання електроенергетики України постановою від 31.07.1996 №28, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 02.08.1996 за №417/1442, виключено абзац 4, яким передбачалось улаштування загально будинкового розрахункового обліку, у зв'язку з чим відпали правові підстави для застосування загальнобудинкових лічильників як розрахункових. Крім того, враховуючи положення пункту 1.1.2 ПРРЕЕ, в багатоквартирному будинку №6/1 по вул. Драгоманова у м. Києві споживачі поділяються на дві групи і мають різні точки продажу електроенергії, переходу права власності на неї та різні тарифні групи і оскільки дві різні групи не можуть обліковуватися одним лічильником, то ОСББ «ДРАГОМАНОВА 6/1» не повинне розраховуватися за лічильником, який забезпечує дві різні групи споживання. Загальнобудинкові точки обліку електроенергії, які містять Додаток №1 та Додаток №2 до Договору про передачу електричної енергії від 01.09.2018 №851-18, укладеного між ОСББ «Драгоманова 6/1» та Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло - Сервіс», фактично обліковують електроенергію, яку споживають три різні категорії споживачів: ОСББ «ДРАГОМАНОВА,6/1», нежитлові приміщення юридичних осіб та побутові споживачі, отже, є три способи нарахування та сплати (пільги, субсидії побутових споживачів, у зв'язку з чим облік електроенергії, яку споживає ОСББ «ДРАГОМАНОВА,6/1» за загальнобудинковими лічильниками, наведеними у Додатках №2 та №3 до Договору про передачу електричної енергії від 01.09.2018 №851-18, укладеного між ОСББ «Драгоманова 6/1» та КП «Житло - Сервіс», є незаконним та суперечить пункту 1.1.2 ПРРЕЕ.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що первісні позовні вимоги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» не підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення Договору №851-18 від 01.09.2018 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Що стосується зустрічного позову Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» про визнання недійсним додатку №1 до договору, Суд зазначає.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Цивільним кодексом України передбачено можливість визнання недійсним як правочину в цілому, так і його окремої частини за умови, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 Цивільного кодексу України).

Отже, при вирішенні спору про визнання недійсним частини договору Позивач має довести, а суд встановити не тільки наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення і настання відповідних наслідків, а й «автономність» такої частини договору та можливість його повноцінного функціонування без неї.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 01.09.2018 року між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (Підприємство) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (Споживач) було укладено Договір №851-18, відповідно до умов якого Підприємство забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії Споживачу в обсягах згідно з договором про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електричної енергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги, а Споживач дотримується установленого режиму споживання електричної енергії та своєчасно сплачує за отримані послуги, визначені пунктом 4.1 цього Договору. (а.с.11-13)

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

Відповідно до статті 1 вказаного Закону об'єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно із статтею 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Отже, Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" визначає об'єднання як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Під час укладення Договору №851-18 від 01.09.2018 року Сторони керувались Правилами користування електричною енергією, які регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії), про що було зазначено у Преамбулі Договору.

Відповідно до пунктів 1.3, 1.6 ПКЕЕ постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюється на підставі договору про постачання електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом, або договору про купівлю-продаж електричної енергії, що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом. Договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 3) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами (крім населення), об'єкти яких розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. Умови договору про купівлю-продаж електричної енергії між споживачем (субспоживачем) та постачальником електричної енергії за нерегульованим тарифом визначаються за згодою сторін. Цей договір укладається відповідно до законодавства України.

Згідно з пунктом 3.7 ПКЕЕ місця та умови встановлення розрахункових засобів обліку визначаються згідно з Правилами улаштування електроустановок та проектними рішеннями.

Пункту 1.2 Правил улаштування електроустановок передбачено, що точкою продажу електричної енергії є межа балансової належності, на якій відбувається перехід права власності на електричну енергію. У багатоквартирному будинку споживачі поділяються на дві групи і мають різні точки продажу електричної енергії, переходу права власності на неї та різні тарифні групи.

Згідно з пунктом 3.6 ПКЕЕ підключення електроустановки споживача, яка не забезпечена розрахунковими засобами (засобом) обліку електричної енергії, забороняється, за винятком випадків, передбачених розділом 6 цих Правил. Споживання електричної енергії за відповідним тарифом має бути забезпечене окремим обліком. Окремі площадки вимірювання мають бути забезпечені засобами обліку, які дають можливість організувати розрахунковий облік за відповідним тарифом на всій площадці вимірювання.

Отже, розрахунки використаної електричної енергії повинні проводитись з урахуванням даних кожного окремого лічильника.

Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 25.12.2008 №1449 "Про внесення змін до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910 та затвердження змін до Правил користування електричною енергією" з пункту 3.6 ПКЕЕ виключено абзац 4, який передбачав встановлення розрахункового обліку електроенергії на межі балансової належності внутрішньобудинкових мереж та мереж електропередавальної організації у багатоквартирних будинках.

В той же час, Суд зазначає, що на момент укладення Сторонами Договору №851-18 від 01.09.2018 року постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 28 від 31.07.1996 року «Про затвердження Правил користування електричною енергією» втратила чинність на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 року «Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії», які регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами.

Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби. Ці Правила є обов'язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку. (п.1.1.1 Правил)

Підпунктами 4.3, 4.12 п.4 Правил РРЕЕ передбачено, що дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг. Розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну. Рахунок за спожиту електричну енергію оплачується: протягом 5 робочих днів від дня отримання рахунка непобутовим споживачем; протягом 10 робочих днів від дня отримання рахунка побутовим споживачем; в інший термін, передбачений договором, але не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

До запуску електронної платформи Датахаб адміністратора комерційного обліку функції адміністратора комерційного обліку на роздрібному ринку електричної енергії, у тому числі адміністрування процедури зміни постачальника електричної енергії у межах території ліцензованої діяльності, виконує відповідний оператор системи розподілу (п. 10 Постанови Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії).

Згідно з пунктом 9.14.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії адміністратор комерційного обліку (АКО) має передавати адміністратору розрахунків (АР) та учасникам ринку сертифіковані дані комерційного обліку в обсязі, необхідному та достатньому для проведення ними розрахунків та виставлення рахунків своїм контрагентам.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини 2 статті 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» адміністратор комерційного обліку на ринку електричної енергії відповідно до правил ринку, кодексу комерційного обліку та інших нормативно-правових актів: надає дані комерційного обліку електричної енергії адміністратору розрахунків та іншим учасникам ринку; створює та управляє базами даних комерційного обліку електричної енергії, а також централізованими реєстрами постачальників послуг комерційного обліку, точок комерційного обліку та автоматизованих систем, що забезпечують комерційний облік електричної енергії.

З 1 січня 2019 року відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є оператором системи розподілу в м. Києві та здійснює ліцензійну діяльність щодо розподілу (передачі) електричної енергії на підставі постанови НКРЕКП від 13.11.2018 року №1411.

Проте, Суд зазначає, що безпосередньо Договір №851-18 від 01.09.2018 року, який регламентує правовідносини між позивачем та відповідачем, не визначає комерційних засобів обліку, показання яких використовуються при виставленні рахунків. Такі комерційні лічильники у відповідності до п.1.2.4 ПРРЕЕ мають визначатися у додатку №1 до договору між споживачем (відповідачем) та оператором системи розподілу, який укладається відповідно до нового договору, наведеному у додатку №3 до ПРРЕЕ.

Отже, питання щодо переліку лічильників, на підставі яких повинні здійснюватися взаєморозрахунки за спожиту електричну енергію повинні бути врегульовані саме між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» та оператором системи розподілу на підставі договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять, а Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження укладення відповідного договору між Об'єднанням та оператором системи розподілу (ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі») відповідно до п.1.2.4 ПРРЕЕ.

В той же час, Судом враховано, що в постановах від 18.07.2018 у справі №920/422/17 та від 11.09.2018 у справі №920/208/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у зв'язку з виключенням постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 25.12.2008 №1449 "Про внесення змін до постанови Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 17.10.2005 №910 та затвердження змін до Правил користування електричною енергією" з пункту 3.6 ПКЕЕ четвертого абзацу, який передбачав встановлення розрахункового обліку електричної енергії на межі електропередавальної організації у багатоквартирних будинках, товариство (в даному випадку відповідач) не має правових підстав для застосування загальнобудинкового лічильника як розрахункового.

Крім цього, у в наведених постановах Верховний Суд зазначив, що оскільки у багатоквартирному будинку споживачі мають різні точки продажу електричної енергії, переходу права власності на неї та різні тарифні групи, а згідно ПКЕЕ дві різні групи не можуть обліковуватися одним лічильником (абзац 2 пункту 3.6 ПКЕЕ), то ОСББ не повинно розраховуватися по лічильнику, який обліковує дві різні групи споживання.

ОСББ є формою управлінням будинком, отже, мешканці будинку, де створено ОСББ, не є субспоживачами у розумінні пункту 1.2 ПКЕЕ, останні є побутовими споживачами, які використовують електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі договору про користування електричною енергією з електропостачальником.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що загальнобудинковий лічильник, який передбачений проектним рішенням на будинок, може застосовуватися лише як технічний прилад обліку для контролю за рівнем електроспоживання та виявлення понаднормативних втрат електричної енергії у внутрішньобудинкових електричних мережах відповідного багатоквартирного житлового будинку.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах.

Частиною 1 статті 63 цього Закону встановлено, що універсальні послуги надаються постачальником таких послуг виключно побутовим та малим непобутовим споживачам.

Побутовий споживач - індивідуальний побутовий споживач (фізична особа, яка використовує електричну енергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) або колективний побутовий споживач (юридична особа, створена шляхом об'єднання фізичних осіб - побутових споживачів, яка розраховується за електричну енергію за показами загального розрахункового засобу обліку в обсязі електричної енергії, спожитої для забезпечення власних побутових потреб таких фізичних осіб, що не включають професійну та/або господарську діяльність) (п. 62 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії").

Згідно із статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Статтями 4 та 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання може бути створено лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках).

Згідно із статтею 12 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" управління багатоквартирним будинком здійснює об'єднання через свої органи управління.

Отже, створення у багатоквартирному будинку ОСББ "Квартальна 3" є підтвердженням надання власниками квартир та виділених нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку повноважень об'єднанню щодо управління, утримання і використання спільного майна цього багатоквартирного будинку.

Оскільки об'єднання співвласників багатоквартирного будинку є формою управлінням будинком, то мешканці будинку, де створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, не є субспоживачами у розумінні пункту 1.1.2 ПРРЕЕ.

Тобто, відповідач є побутовим споживачем і відповідно до умов договору і чинного законодавства України споживає електричну енергію для власних побутових потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласники зобов'язані, зокрема, забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" витрати на управління багатоквартирним будинком включають: 1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку; 2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов'язані з виконанням зобов'язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом.

Особливості застосування тарифів на електроенергію для населення регулюються Порядком застосування тарифів на електроенергію, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 23.04.2012 №49 (надалі - Порядок), який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 2.1 Порядку до категорії населення належать фізичні особи (громадяни), які споживають електричну енергію для власних побутових потреб у житлових будинках, квартирах (у тому числі квартирах, які розташовані на цокольних поверхах багатоквартирних житлових будинків), гуртожитках; для потреб особистого селянського господарства, присадибних і садових ділянок, дач; для освітлення особистих гаражів та боксів.

Населенню, яке розраховується з ліцензіатом за загальним розрахунковим засобом обліку та об'єднане шляхом створення юридичної особи, відпуск електричної енергії проводиться за тарифами для населення (п. 2.1.1 Порядку).

У даному випадку мешканці багатоповерхового будинку оплачують спожиту електричну енергію в квартирах по окремим прямим договорам, ОСББ оплачує спожиту електричну енергію за освітлення під'їзду, ліфту, східці і двору для забезпечення потреб мешканців будинку.

Відповідно до пункту 1.1.2 ПРРЕЕ розрахункові засоби вимірювання - це засоби вимірювання, дані вимірювань яких використовуються засобами комерційного обліку з метою комерційних розрахунків; технічні (контрольні) засоби обліку - засоби обліку, що застосовуються учасником роздрібного ринку для контролю споживання електричної енергії, аналізу втрат електричної енергії у власних електричних мережах тощо.

Згідно з пунктом 2.3.3 ПРРЕЕ електроустановки споживачів мають бути забезпечені необхідними розрахунковими засобами вимірювальної техніки для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, а також (за бажанням споживача) суміщеними з лічильником електричної енергії або окремими засобами вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії. Підключення електроустановки споживача, яка не забезпечена розрахунковими засобами (засобом) вимірювальної техніки, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, забороняється, за винятком випадків, передбачених цими Правилами.

Пунктом 2.3.2 ПРРЕЕ передбачено, що для вимірювання з метою комерційних розрахунків за електричну енергію мають використовуватися розрахункові засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам Кодексу КОЕЕ, Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.

Відповідно до пункту 5.1.10 Кодексу КОЕЕ для комерційних розрахунків мають використовуватися дані з вузла обліку власника електроустановки (об'єкта) за умови відповідності вузла обліку вимогам нормативних документів. Дані з вузлів обліку інших власників можуть бути використані для здійснення технічного (контрольного) обліку та перевірки достовірності даних комерційного обліку.

Згідно з пунктом 5.1.19 Кодексу КОЕЕ у квартирах, будинках, приватних домогосподарствах або інших об'єктах індивідуального побутового споживача, розташованих за однією адресою, встановлюється один засіб комерційного обліку електричної енергії (ЗКО) для побутових потреб незалежно від кількості господарських будівель.

Пунктом 5.1.21 Кодексу КОЕЕ передбачено, що у разі розділення обліку за наявності декількох власників квартири (будинку, домогосподарства) у встановленому законодавством порядку ЗКО встановлюється для кожного з них. Водночас оплата послуг з улаштування або реконструкції ЗКО здійснюється за рахунок осіб, з ініціативи яких проводиться відповідне розділення.

Відповідно до підпунктів 14, 34, 71 пункту 1.2.1 Кодексу КОЕЕ вузол обліку електричної енергії (вузол обліку) - це сукупність обладнання та засобів вимірювальної техніки, змонтованих та з'єднаних між собою за встановленою схемою для забезпечення вимірювання та обліку електричної енергії в заданій точці вимірювання. До складу вузла обліку можуть входити лічильники електричної енергії, трансформатори струму, трансформатори напруги, устаткування автоматичного відключення чи обмеження потужності, засоби захисту (автоматичні вимикачі або запобіжники), вторинні кола струму і напруги та інші допоміжні засоби (тестові блоки, перетворювачі імпульсів, блоки живлення, обладнання дистанційної передачі даних тощо). Характеристики складових вузла обліку мають бути достатніми для вимірювання електричної енергії із заданою періодичністю та похибкою. Об'єкт - це електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб'єкту господарювання або фізичній особі на праві власності або користування. Точка вимірювання - це фізична точка на електричній мережі (точка підключення лічильника електричної енергії прямого включення, а у разі застосування вимірювальних трансформаторів - точка підключення первинної обмотки трансформатора струму), в якій фактично вимірюються обсяги та/або параметри електричної енергії.

Згідно з пунктом 2.1.13 ПРРЕЕ у разі укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії між оператором системи та споживачем (основним споживачем), до технологічних електричних мереж якого приєднані електроустановки інших учасників роздрібного ринку (субспоживачів або операторів системи), додатками до нього визначаються такі умови: 1) відомості про приєднані електроустановки інших учасників та їх власників та паспорти точок розподілу цих учасників роздрібного ринку; 2) обсяги транспортування електричної енергії в електричні мережі інших учасників роздрібного ринку; 3) порядок припинення, обмеження електропостачання субспоживачів у передбачених цими Правилами випадках; 4) порядок розрахунку витрат електричної енергії в технологічних електричних мережах споживача (основного споживача), пов'язаних із транспортуванням електричної енергії в електроустановки інших учасників роздрібного ринку; 5) порядок розрахунку та складання балансу електричної енергії в технологічних електричних мережах споживача (основного споживача).

Отже, розрахунки за спожиту електричну енергію (комерційні розрахунки) повинні здійснюватися на підставі показань лічильника, приєднаного до електрообладнання, що знаходиться на території власника або користувача об'єкта нерухомості. Тобто розрахунки між ОСББ та Товариством за спожиту електричну енергію повинні здійснюватися на підставі показань лічильників, які безпосередньо приєднані до електрообладнання, яке знаходиться у власності ОСББ. До такого електрообладнання відносяться пристрої забезпечення освітлення місць загального користування, роботи ліфтів, тощо. Перелік таких лічильників міститься у додатку № 1 до Договору. Наведене свідчить про можливість виконання умов Договору за умови визнання недійсним його додатку №1, в якому міститься перелік загальнобудинкових засобів обліку, які не приєднані до точки обліку одного об'єкта, а, навпаки, враховують дані щодо споживання електричної енергії з багатьох точок (місця загального користування, вбудовані приміщення, комерційні об'єкти тощо). Тобто у даному випадку загальнобудинкові засоби обліку не можуть бути розрахунковими та використовуватися для розрахунків між сторонами Договору.

З огляду на викладене, використання Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» загальнобудинкових засобів обліку електричної енергії, які містить додаток №1 до Договору, з метою обліку спожитої ОСББ електроенергії, а також здійснення розрахунків з ОСББ на підставі загальнобудинкового лічильника при наявності в будинку різних точок продажу електричної енергії та тарифних груп, які згідно ПКЕЕ не можуть обліковуватися одним лічильником, суперечить пункту 2.3.2 ПРЕЕ, пункту 5.1.10 Кодексу КОЕЕ, і такий додаток має бути визнано недійсним з наведених вище підстав.

Разом з тим, вказані у спірному додатку №1 до Договору лічильники Сторони мають можливість використовувати як технічні (контрольні) засоби обліку з метою контролю споживання електричної енергії, аналізу втрат електричної енергії у власних електричних мережах тощо, як це передбачено Правилами.

Крім того у багатоквартирному будинку №6/1 по вул. Драгоманова у м. Києві споживачі поділяються на дві групи, і мають різні точки продажу електричної енергії, переходу права власності на неї та різні тарифні групи. Оскільки дві різні групи не можуть обліковуватися одним лічильником, то ОСББ не повинно розраховуватися по лічильнику, який обліковує дві різні групи споживання. ОСББ є формою управлінням будинком, отже мешканці будинку, де створено ОСББ, не є субспоживачами у розумінні пункту 1.1.2 ПРЕЕ, останні є побутовими споживачами, які використовують електричну енергію для задоволення власних побутових потреб на підставі окремих договорів про користування електричною енергією з електропостачальником.

За таких обставин, облік електроенергії, яку споживає ОСББ за загальнобудинковими лічильниками, які зазначено у додатку №1 до Договору, при наявності в Договорі додатку №1 із зазначенням у ньому лічильників, які безпосередньо використовуються ОСББ з метою виконання статутної діяльності, суперечить пункту 1.1.2 ПРЕЕ.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, ОСББ є юридичною особою, яка не споживає електричну енергію для власних потреб, а електрична енергія використовується для забезпечення колективних комунально-побутових потреб населення [у даному випадку для освітлення місць загального користування та роботу ліфтів (електрична енергія на технічні цілі)].

У контексті приписів Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" від 01.06.2011 № 869 електрична енергія, яка витрачається на технічні (загальні) потреби освітлення місць загального використання, ліфти, насосні станції підкачки води та інше входить до комунальної послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Саме за комунальну електроенергію сплачує об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Оплата будь-якої іншої електричної енергії, яка витрачається не на технічні цілі зазначеними законодавчими актами не передбачена.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За таких підстав, Суд зазначає, що Додаток №1 «Дані обліку електроенергії по ОСББ «Драгоманова,6/1» до Договору №851-18 від 01.09.2018 року суперечить пунктам 1.1.2, 2.1.12, 2.3.2 ПРРЕЕ та пунктам 5.1.10, 5.1.19, 5.1.21 Кодексу КОЕЕ, що є підставою недійсності цієї частини правочину, а тому зустрічні позовні вимоги Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідача.

Що стосується первісних позовних вимог Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» про стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп., Суд зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання послуг за Договором №851-18 від 01.09.2018 року з постачання електричної енергії за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 6/1 за період вересень 2018 року - вересень 2019 року Позивачем надано рахунки - розшифровки, сформовані ТОВ «Київські енергетичні послуги», як оператором системи розподілу в електронному кабінеті Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс». (а.с.16-21)

Так, згідно з рахунком - розшифровкою №3315100/1/1 від 18.01.2019 року у будинку №6/1 по вул. Драгоманова у м. Києві за січень 2019 року було спожито електроенергію у загальному розмірі 16058 кВт на суму 37 882 грн. 10 коп.

Згідно з рахунком -розшифровкою №3315100/1/1 від 18.01.2019 року у будинку №6/1 по вул. Драгоманова у м. Києві за січень 2019 року було спожито електроенергію у загальному розмірі 89009 кВт на суму 149 535 грн. 12 коп.

Згідно з рахунком -розшифровкою №3315100/1/2 від 18.01.2019 року у будинку №6/1 по вул. Драгоманова у м. Києві за січень 2019 року було спожито електроенергію у загальному розмірі 9488 кВт на суму 919 грн. 03 коп.

На підставі вказаних рахунків Позивачем за вересень 2018 року - вересень 2019 року були здійснені нарахування за спожиту електроенергію, що підтверджується довідкою - розрахунком заборгованості споживача. (а.с.22) В той же час, Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надання ТОВ «Київські енергетичні послуги», як оператором системи розподілу, рахунків - розшифровок за період вересень 2018 року - грудень 2018 року, лютий 2019 року - вересень 2019 року.

Однак, Суд зазначає, що відповідно до п. 7.4 Договору на підставі показів засобів обліку електричної енергії у терміни, передбачені додатком «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», споживачем та підприємством оформлюються такі документи:

- акт про обсяг переданої споживачу електричної енергії;

- акт результатів замірів електричної потужності.

Проте, в матеріалах відсутні, а Позивачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження оформлення Сторонами актів про обсяг переданої споживачу електричної енергії, актів результатів замірів електричної потужності, а також доказів складання Позивачем вказаних актів й направлення їх для підписання Відповідачеві.

При цьому, Суд зазначає, що надані Позивачем в підтвердження постачання обсягів електричної енергії лише за січень 2019 року рахунки-розшифровки не містять ні попередні показники електричної енергії, ні поточні показники, ні моделі та номери лічильників, що не дає можливості ідентифікувати лічильники за якими здійснював споживання саме відповідач та визначити об'єм спожитої електроенергії саме електроустановками Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1», а не загального будинкового споживання електроенергії всього будинку, що здійснюється усіма споживачами в будинку через загальнобудинкові лічильники.

Згідно із п. 2.3.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії для вимірювання з метою комерційних розрахунків за електричну енергію мають використовуватися розрахункові засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам Кодексу комерційного обліку, Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.

Відповідно до п. 5.1.10 Кодексу комерційного обліку електричної енергії (в редакції що діяла у спірний період), для комерційних розрахунків мають використовуватися дані з вузла обліку власника електроустановки (об'єкта) за умови відповідності вузла обліку вимогам нормативних документів. Дані з вузлів обліку інших власників можуть бути використані для здійснення технічного (контрольного) обліку та перевірки достовірності даних комерційного обліку.

Відповідно до п.п.14 п. 1.2.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії вузол обліку електричної енергії (вузол обліку) - сукупність обладнання та засобів вимірювальної техніки, змонтованих та з'єднаних між собою за встановленою схемою для забезпечення вимірювання та обліку електричної енергії в заданій точці вимірювання. До складу вузла обліку можуть входити лічильники електричної енергії, трансформатори струму, трансформатори напруги, устаткування автоматичного відключення чи обмеження потужності, засоби захисту (автоматичні вимикачі або запобіжники), вторинні кола струму і напруги та інші допоміжні засоби (тестові блоки, перетворювачі імпульсів, блоки живлення, обладнання дистанційної передачі даних тощо). Характеристики складових вузла обліку мають бути достатніми для вимірювання електричної енергії із заданою періодичністю та похибкою.

Згідно із п.п.34 п. 1.2.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, об'єкт - електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб'єкту господарювання або фізичній особі на праві власності або користування.

Відповідно до п.п.71 п.1.2.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, точка вимірювання - фізична точка на електричній мережі (точка підключення лічильника електричної енергії прямого включення, а у разі застосування вимірювальних трансформаторів - точка підключення первинної обмотки трансформатора струму), в якій фактично вимірюються обсяги та/або параметри електричної енергії.

Із наведених вище норм вбачається, що розрахунки за спожиту електричну енергію (комерційні розрахунки) повинні здійснюватися на підставі показань лічильника, приєднаного до електрообладнання, що знаходиться на території власника або користувача об'єкта нерухомості (квартири, будинку тощо). Це означає, що розрахунки між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» за спожиту електроенергію повинні здійснюватися на підставі показань лічильників, які безпосередньо приєднані до електрообладнання, яке знаходиться в управлінні ОСББ «Драгоманова 6/1».

За таких підстав, Суд приходить до висновку, що в порушення умов Договору №851-18 від 01.09.2018 року Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів обсягів отриманої відповідачем електричної енергії.

В той же час, Суд зазначає, що на виконання умов Договору №851-18 від 01.09.2018 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» здійснювало часткову оплату за отриману електричну енергію у загальному розмірі 658 444 грн. 69 коп., що підтверджується довідкою - розрахунком заборгованості, наданою Позивачем, та виписками по рахунку Позивача. (а.с.23, 53-64) А тому встановити дійсний обсяг спожитої Відповідачем й суму заборгованості Відповідача перед Позивачем не вбачається з можливе з урахуванням того, що розрахунки між Сторонами за спожиту електроенергію повинні здійснюватися на підставі показань лічильників, які безпосередньо приєднані до електрообладнання, яке знаходиться в управлінні ОСББ «Драгоманова 6/1», а також з урахуванням здійснення часткової оплати грошових коштів на користь Позивача.

Відповідно до приписів частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 25.02.2021 у справі №913/38/20, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16, від 26.02.2021 у справі №908/2847/19, від 15.11.2019 у справі №909/887/18).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.

Суд зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

В контексті вищенаведеного в сукупності, Суд, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що у зв'язку з недоведеністю Позивачем за первісним позовом обсягів спожитої Відповідачем електричної енергії з урахуванням здійснення її часткової оплати останнім, первісні позовні вимоги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» в частині стягнення заборгованості у розмірі 92 626 грн. 34 коп. є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочення з 01.03.2019 року по 31.10.2024 року у розмірі 9 759 грн. 92 коп. та інфляційні у розмірі 22 677 грн. 23 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проте, вказана частина позовних вимог також не підлягає задоволенню, як похідні вимоги від основного зобов'язання, в задоволенні якого Судом відмовлено.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що первісні позовні вимоги Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» про стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп. є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. У задоволенні первісного позову Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» про стягнення заборгованості у розмірі 125 063 грн. 49 коп. - відмовити у повному обсязі.

2. Зустрічний позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» - задовольнити у повному обсязі.

3. Визнати недійсним Додаток №1 «Дані обліку електроенергії по ОСББ «Драгоманова,6/1» до Договору №851-18 від 01.09.2018 року, укладеному між Комунальним підприємством з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, будинок 25-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 31025659) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАГОМАНОВА, будинок 6/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 40751509).

4. Стягнути з Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-Сервіс» (02081, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, будинок 25-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 31025659) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Драгоманова 6/1» (02068, місто Київ, ВУЛИЦЯ ДРАГОМАНОВА, будинок 6/1, Ідентифікаційний код юридичної особи 40751509) судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 09 червня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин

Попередній документ

127960355

Наступний документ

127960357

Інформація про рішення:

№ рішення:	127960356
№ справи:	910/15904/24
Дата рішення:	04.06.2025
Дата публікації:	10.06.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд міста Києва
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; надання послуг

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (04.06.2025)
Дата надходження:	24.12.2024
Предмет позову:	стягнення заборгованості у рохмірі 125 063,49 грн.

Розклад засідань:

Минулі засідання (5)

26.03.2025 11:40	Господарський суд міста Києва
23.04.2025 11:40	Господарський суд міста Києва
28.05.2025 11:20	Господарський суд міста Києва
04.06.2025 12:40	Господарський суд міста Києва
25.06.2025 12:40	Господарський суд міста Києва

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ЧИНЧИН О В

відповідач (боржник):

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс"

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1"

позивач (заявник):

Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду "Житло-Сервіс"

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Драгоманова 6/1"

представник:

Нестеренко Олександр Сергійович

представник позивача:

Горлатий Олександр Васильович

Ключник Анастасія Вадимівна