вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
02.06.2025м. ДніпроСправа № 904/968/25
За позовом Українського державного університету науки і технологій, м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппелс", м. Київ
про визнання недійсним договору оренди, усунення перешкод в користуванні майном
Суддя Євстигнеєва Н.М.
Секретар судового засідання Янкіна Г.Д.
Представники:
Від позивача: Ковальова О.О., самопредставництво
Від відповідача: не з'явився
Український державний університет науки і технологій звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить:
- визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 002927 від 06.01.2020, укладений між Національною металургійною академією України (правонаступник - Український державний університет науки та технологій) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Сервіс" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Аппелс");
- усунути перешкоди в користуванні державним нерухомим майном, а саме нежитловим вбудованим приміщенням на першому поверсі 4-х поверхового будинку площею 104,1 кв.м., фактична площа якого складає 109,1 кв.м., яке складається з приміщень з привласненими інвентаризаційними номерами: 1-2, 1-3, 1-3А, 1-3Б, які складають один офіс в Хімічному корпусі (А-4), розміщеного за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна (пр. Науки), буд. 21, шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппелс" з нежитлового вбудованого приміщення на першому поверсі 4-х поверхового будинку площею 104,1 кв.м., фактична площа якого складає 109,1 кв.м., яке складається з приміщень з привласненими інвентаризаційними номерами: 1-2, 1-3, 1-3А, 1-3Б, які складають один офіс в Хімічному корпусі (А-4), розміщеного за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна (пр. Науки), буд. 21.
Позов обґрунтовано тим, що за договором оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 002927 від 06.01.2020 Відповідачу були передані в оренду нежитлові приміщення Українського державного університету науки та технологій, які належать до державної власності, загальною площею 109,1 кв.м., під розміщення офісу. Регіональним відділенням фонду державного майна України була здійснена перевірка використання будівлі хімічного корпусу, за результатами якої встановлено, що відповідач не сплачує орендну плату до державного бюджету за використання нерухомого майна. Позивач зазначає, що майно було передано в оренду з порушенням порядку передачі в оренду державного майна, тобто процедури, визначеної Законом України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання договору недійсним.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2025 справу №904/968/25 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.
Ухвалою суду від 06.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 31.03.2025. З 31.03.2025 судом оголошено перерву до 17.04.2025.
Ухвалою суду від 17.04.2025 закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду на 12.05.2025.
У судовому засіданні 12.05.2025 судом оголошено перерву до 02.06.2025.
Відповідач правом на подання відзиву на позов з викладенням письмових пояснень у межах визначеного законом і судом строків не скористався, клопотань про необхідність витребування доказів чи прийняття від нього додаткових доказів не заявляв.
Ухвали суду від 06.03.2025, від 31.03.2025, від 17.04.2025, від 12.05.2025 направлені в електронному вигляді учасникам справи та доставлені до Електронного кабінету 10.03.2025 о 20:31год; 31.03.2025 о 18:35; 17.04.2025 о 20:14, 12.05.2025 о 21:04.
Відповідно до частини 11 статті 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи (п.2 ч.6 ст.242 ГПК України).
Отже, відповідач належним чином повідомлений про дату, час, місце розгляду справи.
29.05.2025 позивач надав до суду додаткові письмові пояснення щодо застосування норм права до спірних правовідносин, до яких долучено: копія листа від МОН України "Про відмову в погодженні передачі державного майна в оренду" № 1/6593-24 від 17.04.2024 щодо предмета оренди за спірним Договором, копія Акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу НМетАУ до УДУНТ, копія Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна НМетАУ.
02.06.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копію листа від МОН України "Про відмову в погодженні передачі державного майна в оренду" № 1/6593-24 від 17.04.2024.
Частина восьма статті 80 ГПК України містить імперативну заборону суду приймати до розгляду докази, якщо вони подані не у встановлений судом строк. Особа має письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (постанова Верховного Суду у справі № 910/7381/21 від 11.10.2023).
Отже, оскільки строк для подання позивачем доказів по справі наразі сплив, а можливість поновлення такого строку на стадії розгляду справи по суті ГПК України не передбачена, господарський суд залишає без розгляду клопотання позивача про долучення доказів, перелічених в додатку.
Під час розгляду справи позивач підтримав позовні вимоги.
Судом досліджені наявні в матеріалах справи докази.
У судовому засіданні 02.06.2025 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, господарський суд, -
06.01.2020 між Національною металургійною академією України (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Аппелс" (орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 002927 від 06.01.2020.
Відповідно до умов договору (п.1.1.) орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - нежитлове вбудоване приміщення на першому поверсі 4-х поверхового будинку реєстровий № 02070766.2РМВ4Ф020, площею 104,1 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна, 21, що перебуває на балансі Національної металургійної академії України (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість/актом оцінки на 06.01.2020 і становить за незалежною оцінкою/залишковою вартістю 1 444 359,00 грн.
Майно передається в оренду для розміщення офісу (п.1.2. договору).
Передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2. договору)
Згідно п.3.1. договору оренди, орендна плата, визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 за результатами конкурсу на право оренди майна, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - січень 2020 року - 21665,38грн.
Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря протягом дії договору, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Методикою розрахунку і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п.3.6. договору).
В пункті 3.10. договору сторони передбачили, що у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.
Відповідно до п. 10.1. Договору оренди, цей Договір укладено строком на 5 років, що діє з 06.01.2020 до 31.12.2025 включно.
У подальшому, у зв'язку із реорганізацією Національної металургійної академії України, відповідно до наказу Міністерства освіти та науку України № 464 від 26.04.2021 "Про утворення Українського державного університету науки та технологій" шляхом приєднання до Українського державного університету науки і технологій, сторони вирішили замінити одну із Сторін Договору, а саме Орендодавця на Правонаступника Орендодавця, що було оформлено Додатковою угодою від 28.02.2022 до Договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 002927 від 06.01.2020 (а.с.12-13).
Відповідно до вищезгаданої Додаткової угоди Орендодавець передає, а Правонаступник Орендодавця приймає усі права та обов'язки, що належать Орендодавцю за умовами Договору (п.2 Додаткової угоди).
З дати підписання Додаткової угоди Сторонами, Правонаступник Орендодавця набуває права та обов'язки Орендодавця, визначені умовами Договору, а Орендодавець втрачає визначені йому умовами Договору права та обов'язки. Орендодавець зобов'язується передати, а Правонаступник Орендодавця зобов'язується прийняти Договір з усіма додатковими угодами до нього та всю наявну документацію щодо виконання умов Договору (пп.3-4 Додаткової угоди).
Згідно з пунктом 5 Додаткової угоди сторони внесли зміни до розділу ХІІ договору в частині реквізитів Правонаступника Орендодавця.
Отже, наразі стороною Договору оренди № 002927 є Український державний університет науки і технологій.
20 квітня 2022 року Міністерство освіти і науки України видало наказ № 351 "Про закріплення державного майна за Українським державним університетом науки і технології".
Згідно п.1. цього наказу за Українським державним університетом науки і технології закріплено на праві господарського відання майно згідно з переліком (Додаток до наказу), до якого віднесено Хімічний корпус (А-4) з тамбуром (а-14) зі сходами та приямками (п.313 Переліку, а.с.14-15).
Об'єкт оренди перебуває на балансі Українського державного університету науки і технології (Довідка від 30.01.2025, а.с.16).
У червні 2023 року начальником відділу контролю договорів оренди управління контролю Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях проведено перевірка стану використання нерухомого майна, що належить до державної власності та перебуває на балансі Українського державного університету науки і технології, про що складена Інформаційна довідка (а.с.18-20).
Перевіркою встановлено, що за період дії вказаного договору оренди кошти за оренду нерухомого державного майна перераховувались Орендарем лише балансоутримувачу, до державного бюджету кошти не сплачувались. В ході перевірки здійснено донарахування 50 % суми орендної плати до державного бюджету за використання нерухомого майна за період з 06.01.2020 по 31.05.2023. Сума недоотриманої орендної плати державним бюджетом складає 530680,95 грн. Також зазначено, що договір оренди укладено з порушенням вимог статті 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483.
Позивач просить визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності та виселити ТОВ "Аппелс" з нежитлового вбудованого приміщення.
Предметом доказування є наявність/відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди нерухомого майна та виселення у зв'язку із цим відповідача з нежитлового приміщення.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтею 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі №915/478/18 (пункти 4.19, 4.20) виснувала, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема у цивільних (господарських) відносинах, розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов'язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.
Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на укладення договору оренди з порушенням вимог чинного законодавства, а саме: недотримання процедури укладення договору (договір укладено без проведення аукціону); грошові кошти за оренду державного майна не були розподілені між балансоутримувачем та Фондом Державного майна України.
Правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна", положеннями Цивільного та Господарського кодексів України щодо найму (оренди).
На час укладення спірного договору діяли положення Закону України від 10.04.1992 №2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон від 10.04.1992 №2269-XII).
Закон України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", на який в обґрунтування заявлених вимог посилається позивач, прийнято 03.10.2019 (далі - Закон від 03.10.2019 №157-ІХ). У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон №2269-XII від 10.04.1992 втрачає чинність з дня введення в дію Закону від 03.10.2019 №157-ІХ.
Закон від 03.10.2019 №157-ІХ опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020.
Отже, з урахуванням частини першої статті 5 Цивільного кодексу України, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
Втім, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню в цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки суд при вирішенні справи враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог (висновок зроблений Великою Палатою у постанові від 8 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц).
Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (таку правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Тобто суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Таким чином, до спірних відносин підлягають застосуванню приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII (в редакції, яка була чинною станом на дату укладення спірного договору).
Відповідно до ст. 3 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII, об'єктами оренди за цим Законом є, в тому числі, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини).
Згідно з ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Вказані приписи кореспондуються з ч. 1 ст. 759 ЦК України.
Частинами 1 та 3 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Зазначена норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, наведено у статті 203 ЦК України, відповідно до частини першої якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 1 статті 203 ЦК України).
Позивач вказує, що укладення договору оренди відбулося з порушенням установленого Порядку передачі майна в оренду, зокрема без проведення аукціону, порушенням Порядку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 року № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна".
Спірний договір укладено 06.01.2020, тому, вирішуючи спір, суд застосовує законодавство, яке було чинним на дату його укладення.
Організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності врегульовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XІІ (далі Закон 2269-ХІІ).
Об'єктами оренди є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (ст.4 Закону України № 2269-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону України № 2269-ХІІ, ст. 287 ГК України (в редакції від 01.01.2020), Орендодавцями щодо державного та комунального майна є, серед інших:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам;
підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону (ч.1 ст. 9 Закону України № 2269-ХІІ).
Відповідно до ч.1,2,3,4,6 ст. 9 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992, фізичні та юридичні особи, які бажають укласти договір оренди, направляють заяву, проект договору оренди, а також інші документи згідно з переліком, що визначається Фондом державного майна України (далі - матеріали), відповідному орендодавцеві, зазначеному у статті 5 цього Закону.
У разі надходження до орендодавця заяви про оренду цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу, нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), орендодавець за умови відсутності заборони на передачу майна в оренду у п'ятиденний строк після дати реєстрації заяви надсилає копії матеріалів органу, уповноваженому управляти відповідним майном.
Орган, уповноважений управляти державним майном, розглядає подані йому матеріали і протягом п'ятнадцяти днів після їх надходження надсилає орендодавцеві висновки про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди. Якщо орендодавець не одержав у встановлений термін висновків органу, уповноваженого управляти державним майном, дозволу, відмови чи пропозицій від органу, уповноваженого управляти відповідним майном, укласти договір оренди нерухомого майна з бюджетною установою, організацією, висновків органу Антимонопольного комітету України, укладення договору оренди вважається з цими органами погодженим.
Орендодавець протягом п'яти днів після погодження умов договору оренди з органом, уповноваженим управляти відповідним майном (у випадках, передбачених цим Законом, - органом Антимонопольного комітету України), а в разі якщо заява про оренду майна не потребує узгодження (щодо оренди окремого індивідуально визначеного майна, крім нерухомого), протягом 15 днів після дати її реєстрації розміщує в офіційних друкованих засобах масової інформації та на веб-сайтах орендодавців оголошення про намір передати майно в оренду або відмовляє в укладенні договору оренди і повідомляє про це заявника.
Протягом 10 робочих днів після розміщення оголошення орендодавець приймає заяви про оренду відповідного майна. Протягом трьох робочих днів після закінчення строку приймання заяв орендодавець своїм наказом ухвалює рішення за результатами вивчення попиту на об'єкт оренди. У разі якщо подано лише одну заяву, конкурс на право оренди не проводиться і договір оренди укладається із заявником. У разі надходження двох і більше заяв орендодавець оголошує конкурс на право оренди.
Порядок проведення конкурсу визначається: Кабінетом Міністрів України - для об'єктів, що перебувають у державній власності; органами, визначеними Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим; органами місцевого самоврядування - для об'єктів, що перебувають у комунальній власності.
Тож, з вищенаведеного вбачається, що при передачі державного нерухомого майна в оренду необхідне погодження з органом, уповноваженим управляти державним майном, який має надати свій висновок або про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди;.
В спірних правовідносинах таким органом є Міністерство освіти і науки України, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності» (в редакції від 17.11.2019), суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Відповідно до пп. 59 п. 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630, МОН відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти.
Державна металургійна академія України, яка є орендодавцем за спірним договором, створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 13 серпня 1993 року № 646 "Про вдосконалення мережі вищих навчальних закладів», а відповідно до Указу Президента України від 08.09.99 № 1145/99 "Про надання статусу національної Державній металургійній академії України" Державній металургійній академії України надано статус "національної").
Тож, саме Міністерство освіти і науки України, мало надати свій висновок або про умови договору оренди або про відмову в укладенні договору оренди, як орган, уповноважений управляти державним майном, однак в нашому випадку такий висновок відсутній, так як НМетАУ і не зверталось з таким погодженням до МОН України, чим порушили зазначену процедуру. Крім того, НМетАУ не вчинялось жодних публічних дій з приводу укладення даного Договору (відсутні жодні оголошення про намір передати майно в оренду, не вчинялось дій задля вивчення попиту на предмет оренди, а за відсутності публікації про наміри очевидним є і відсутність заяв потенційних орендарів і що йде за цим - проведення конкурсу, так як процедура передачі даного майна в оренду не була відкритою та прозорою).
Частиною 1 статті 80 Закону України "Про освіту" передбачено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.
У частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.
Підпунктом 2 пункту 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися закладами освіти, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 передбачено, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.
З викладеного слідує, що чинний на момент укладення оспорюваного договору оренди Закон України "Про освіту" містив положення, якими імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов'язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.
Закон України "Про освіту" не містить переліку послуг, які можуть надаватися в орендованих приміщеннях закладів освіти, проте враховуючи загальну спрямованість положень цього Закону, такі послуги повинні мати пов'язаність з навчально-виховним процесом, обслуговуванням такого процесу чи його учасників.
Згідно п.1.1. Статуту Український державний університет науки і технологій (далі Університет) є багатогалузевим закладом вищої освіти, основною метою діяльності якого є освітня діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії) та проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень.
Основними видами діяльності Університету є: вища освіта; фахова передвища освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта; освіта у сфері спорту та відпочинку; освіта у сфері культури; інші види освіти, н.в.і.у.; технічні випробування та дослідження; технічних дослідження й експериментальні розробки у сфері інших природних наук; i i дослідження й експериментальні розробки у сфері суспільних гуманітарних наук; інші напрями діяльності, які не заборонені законом (п.1.13 Статуту).
З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-фізичних осіб підприємців та громадських формувань вбачається, що серед зареєстрованих видів економічної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппелс" є оптова торгівля комп'ютерами, періферійним устаткуванням і програмним забезпеченням (46.51).
Згідно договору оренди від 06.01.2020, який укладено між Національною металургійною академією України (правонаступником якої є Український державний університет науки і технології) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Аппелс", Майно передається в оренду для розміщення офісу (п.1.2. договору).
Таким чином, об'єкт оренди переданий у користування ТОВ "Аппелс" виключно під розміщення товариства.
З огляду на положення статуту відповідача, а також видів його економічної діяльності, освітня діяльність за різними ступенями вищої освіти Українського державного університету науки і технологій та діяльність відповідача мають різні завдання, цілі, мету, та результати.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент укладення оспорюваного договору відповідач здійснював освітню діяльність, а саме, наявності у штатному розкладі педагогічних працівників або викладачів або наявності цивільно-правових договорів з особами, які відповідно до законодавства України про освітню діяльність, можуть надавати освітні послуги; докази внесення змін до оспорюваного договору оренди, зокрема, в частині перепрофілювання об'єкту оренди, у матеріалах справи також відсутні.
Ураховуючи недотримання сторонами процедури укладеного договору (договір укладено за відсутності згоди органу, уповноваженого управляти майном), те, що відповідач не спростував факту передачі в оренду майна закладу освіти виключно під розміщення ТОВ "Аппелс", для здійснення діяльності не пов'язаної з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, а саме по собі невикористання закладом освіти вказаного приміщення для навчально-виховного процесу не надає права передачі його в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчальним процесом, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в частині визнання недійсним договору оренди як укладеного всупереч чинному на той час законодавству.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану (двостороння реституція). Такий наслідок недійсності правочину зумовлює дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства загалом, які у цьому випадку полягають у недопущенні можливості порушення імперативних приписів актів цивільного законодавства, та інтересів учасників недійсного правочину - у збереженні кожним із них того, що було ним передано на виконання такого правочину. Проте такої рівноваги не буде досягнуто, коли повернути одержане за недійсним правочином не вбачається можливим. У цьому разі для забезпечення збереження справедливої рівноваги у дію вступає друга частина другого абзацу частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, яка і забезпечує збереження інтересів однієї із сторін - тієї, якій неможливо повернути передане нею майно за таким правочином, шляхом відшкодування вартості його за цінами, які існують на момент відшкодування.
Однак така реституція, передбачена ч. 1 ст. 216 ЦК України має бути двостороннею та стосуватися сторін договору. Застосування двосторонньої реституції є загальним правилом, у разі, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Частиною 3 ст. 207 ГК України передбачено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Отже, чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє.
Фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобов'язання за цим договором - припинятися на майбутнє (п.81 постанови Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 916/3141/22).
При цьому невиконані зобов'язання сторін за недійсним договором оренди, що виникли та існували до дати прийняття рішення судом про визнання його недійсним, повинні бути виконані сторонами. Договір оренди визнається недійсним з моменту його вчинення, тоді як орендні зобов'язання по ньому - на майбутнє, що зумовлено правовою природою орендних відносин.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/24847/14 та у постанові Верховного Суду від 07.02.2019 у справі № 924/778/17.
У зв'язку з визнанням договору оренди від 06.01.2020 недійсним, підлягає задоволенню вимога позивача про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення.
Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України ).
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Норми ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України визначають способи захисту цивільних прав та інтересів. До таких способів віднесено, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, присудження до виконання обов'язку в натурі. Отже, якщо орендар не звільнив орендоване приміщення після припинення дії договору, позовна вимога орендодавця про його виселення як примусове виконання обов'язку в натурі відповідає приписам ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України.
За таких обставин, вимога позивача про звільнення нежитлового приміщення шляхом виселення в контексті зазначених норм відповідає способу судового захисту, передбаченого ст.16 Цивільного кодексу України, що полягає у спонуканні відповідача до виконання зобов'язання з повернення орендованого майна (аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 19.06.2018 у справі №914/296/17).
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на позивача та відповідача у рівних частинах, по 2 422,40грн з кожного, з огляду на те, що спірний договір укладено внаслідок неправомірних дій обох сторін.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов Українського державного університету науки і технологій до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппелс" про визнання недійсним договору оренди, усунення перешкод в користуванні майном задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 002927 від 06.01.2020, укладений між Національною металургійною академією України (правонаступник - Український державний університет науки та технологій) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма "Сервіс" (нова назва Товариство з обмеженою відповідальністю "Аппелс").
Усунути перешкоди в користуванні державним нерухомим майном, а саме нежитловим вбудованим приміщенням на першому поверсі 4-х поверхового будинку площею 104,1 кв.м., фактична площа якого складає 109,1 кв.м., яке складається з приміщень з привласненими інвентаризаційними номерами: 1-2, 1-3, 1-3А, 1-3Б, які складають один офіс в Хімічному корпусі (А-4), розміщеного за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна (пр. Науки), буд. 21, шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппелс" (ідентифікаційний код 25021641; місцезнаходження: вул. Солом'янська, буд.33, м. Київ, 01000) з нежитлового вбудованого приміщення на першому поверсі 4-х поверхового будинку площею 104,1 кв.м., фактична площа якого складає 109,1 кв.м., яке складається з приміщень з привласненими інвентаризаційними номерами: 1-2, 1-3, 1-3А, 1-3Б, які складають один офіс в Хімічному корпусі (А-4), розміщеного за адресою: м. Дніпро, пр. Гагаріна (пр. Науки), буд. 21, видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аппелс" (ідентифікаційний код 25021641; місцезнаходження: вул. Солом'янська, буд.33, м. Київ, 01000) на користь Українського державного університету науки і технологій (ідентифікаційний код 44165850; місцезнаходження: вул. Лазаряна, буд.2, м. Дніпро, 49010) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 2422,40грн, видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09.06.2025
Суддя Н.М. Євстигнеєва