вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"05" червня 2025 р. Cправа № 902/1253/22(902/323/25)
Господарський суд Вінницької області у складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Полотнянко Б.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в режимі відеоконференції матеріали у справі
за позовом: Фермерського господарства "Алмар" (код ЄДРПОУ 36102135)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмар Агро" (код ЄДРПОУ 44318630)
про стягнення 805 140,00 грн
в межах справи № 902/1253/22
за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (код ЄДРПОУ 34863309)
до: Фермерського господарства "Алмар" (код ЄДРПОУ 36102135)
про банкрутство
за участю :
від Позивача: арбітражний керуючий (розпорядник майна/керівник позивача) Плесюк О.С. (в режимі відеоконференцзв'язку)
В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1253/22 за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" до ФГ "Алмар" про банкрутство.
Ухвалою суду від 01.05.2023 року відкрито провадження у справі № 902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар", введено процедуру розпорядження майном боржника, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Плесюка О.С..
Також, ухвалою суду від 28.10.2024 року припинено повноваження керівника Фермерського господарства "Алмар" ОСОБА_1 та покладено виконання обов'язків керівника ФГ "Алмар" на розпорядника майна - арбітражного керуючого Плесюка Олексія Степановича.
19.03.2025 року до суду від ФГ "Алмар" надійшла позовна заява б/н від 19.03.2025 року (вх. № 345/25) до ТОВ "Алмар Агро" про стягнення 805 140,00 грн боргу.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/1253/22(902/323/25)) від 19.03.2025 року, вказаний позов передано на розгляд судді Тісецькому С.С..
Ухвалою суду від 20.03.2025 року відкрито провадження у справі №902/1253/22(902/323/25) за позовом ФГ "Алмар" до ТОВ "Алмар Агро" про стягнення 805 140,00 грн боргу, в межах справи № 902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар". Ухвалено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання у справі призначено на 05.05.2025 року.
При цьому, ухвалою суду від 25.03.2025 року ухвалено забезпечити участь представників ФГ "Алмар": адвоката Кияниці Р.В. та в.о. керівника, арбітражного керуючого Плесюка О.С. у судовому засіданні, яке призначено на 05.05.2025 року о 14:30 год. та всіх наступних судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 902/1253/22(902/323/25), в приміщенні Господарського суду Вінницької області, з використання підсистеми відеоконференцзв'язку ЄСІТС.
Разом з тим, ухвалою суду від 05.05.2025 року призначено справу №902/1253/22(902/323/25) за позовом ФГ "Алмар" до ТОВ "Алмар Агро" про стягнення 805140,00 грн боргу, в межах справи № 902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар" до розгляду в судовому засіданні на 21.05.2025 року.
В подальшому, ухвалою суду від 21.05.2025 року призначено справу №902/1253/22(902/323/25) за позовом ФГ "Алмар" до ТОВ "Алмар Агро" про стягнення 805140,00 грн боргу, в межах справи № 902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар" до розгляду в судовому засіданні на 05.06.2025 року.
На визначену дату - 05.06.2025 року в судове засідання, яке проведено в режимі відеоконференції з'явився представник Позивача. Відповідач повноважного представника для участі в судовому засіданні не направив.
Також, судом встановлено, що відзиву на позов по цій справі від Відповідача до суду не надходило.
Водночас, судом встановлено, що 04.06.2025 року до суду від ТОВ "Алмар Агро" через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 04.06.2025 року (вх. № 01-34/6032/25) про визнання позову у справі № 902/1253/22(902/323/25), в якій Відповідач повідомив, що на підставі ч. 4. ст. 191 ГПК України ТОВ "Алмар Агро" визнає в межах справи № 902/1253/22 (902/323/25) заявлений позов повністю та усвідомлює всі наслідки визнання позову.
Суд зважає на те, що за змістом ч. 1, ч. 2 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За змістом ч. 4 ст. 252 ГПК України, перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. №475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Слід зазначити, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Водночас, суд звертає увагу на те, що ухвала суду від 21.05.2025 року по справі №902/874/24(503/2193/24) була надіслана до електронних кабінетів ЄСІТС сторін та на відомі суду електронні адреси, зокрема, ТОВ "Алмар Агро" - almaragro2021@gmail.com та представнику ТОВ "Алмар Агро" Курнаєвій Ю.М. - ІНФОРМАЦІЯ_1
Поряд з цим, згідно відомостей з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", вказана вище ухвала суду була доставлена до електронного кабінету ЄСІТС - ТОВ "Алмар Агро" - 26.05.2025 року.
Враховуючи викладене та положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а також беручи до уваги те, що Відповідач належним чином повідомлений про розгляд відповідної справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності представника Відповідача та за наявними матеріалами справи.
Разом з цим, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України, крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.
В судовому засіданні, представник Позивача повідомив, що ним була отримана заява Відповідача про визнання позову у цій справі.
Отже, зважаючи на викладене, суд, оглянувши вказану вище заяву Відповідача б/н від 04.06.2025 року (вх. № 01-34/6032/25) про визнання позову у справі №902/1253/22(902/323/25), дійшов висновку про її прийняття.
В ході розгляду справи, представник Позивача зазначив, що наявність заборгованості підтверджується договором про надання поворотної фінансової допомоги, а факт її отримання - банківськими виписками, а також повідомив суд про відсутність доказів, які свідчили про повернення наданої фінансової допомоги, в зв'язку з чим, позов підлягає задоволенню, як внаслідок визнання його відповідачем, так і наявними документами на підтвердження заявлених вимог.
Суд, заслухавши представника Позивача та дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, встановив наступне.
За змістом позову та наданих доказів, позовні вимоги мотивовано тим, що в ході виконання своїх професійних обов'язків арбітражному керуючому Плесюку О.С. стало відомо про те, що між ФГ "Алмар" (Позичкодавець) та ТОВ "Алмар Агро" (Позичальник) було укладено договір № 0908/21 від 09.08.2021 про надання поворотної фінансової допомоги, на таких умовах :
Позичкодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором (1.1.).
Поворотна фінансова допомога (надалі допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана Позичальнику в користування на визначений строк відповідно до даного Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п. 1.2.).
Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 575000,00 (П'ятсот сімдесят п'ять тисяч) гривень (п. 2.1.).
Поворотна фінансова допомога надається Позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується (п. 2.2.).
Поворотна фінансова допомога надається в цілому або частинами та в будь-які строки в межах дії договору, починаючи з дати підписання даного Договору шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Позичальника або іншим шляхом, що не суперечить законодавству (п. 2.3.).
Поворотна фінансова допомога надається до 31 грудня 2022 року (п. 2.4.).
Поворотна фінансова допомога використовується для потреб Позичальника (п. 2.5.).
Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню в цілому або частинами та в будь-які строки в межах повернення допомоги (п. 3.1.).
Повернення допомоги проводиться шляхом перерахування грошових коштів Позичкодавцю з розрахункового рахунку Позичальника на розрахунковий рахунок Позичкодавця або іншим шляхом, що не суперечить законодавству (п. 3.2.).
За несвоєчасне повернення допомоги Позичальник сплачує Позичкодавцю пеню в розмірі 1% від суми боргу за місяць (п. 4.1.).
Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2022 року (п. 7.1.).
На виконання вказаного договору, ФГ "Алмар" надало ТОВ "Алмар Агро" поворотну фінансову допомогу в сумі 540 000 грн, що підтверджується банківськими виписками (09.08.2021 - 450 000 грн та 10.08.2021 - 90 000 грн).
Станом на день звернення із даною заявою заборгованість не погашена.
Разом з цим, внаслідок несвоєчасного повернення допомоги, Позивачем нараховано 140 400 грн - пені, 92 340 грн - інфляційних втрат, та 32 400 грн - 3% річних.
На підставі викладеного, Позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмар Агро" на користь Фермерського господарства "Алмар" 805 140 грн, в тому числі : 540 000 грн боргу, 140 400 грн пені, 92 340 грн - інфляційних втрат та 32400 грн - 3% річних.
З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.
Частина 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) передбачає, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 2 ст. 7 КУзПБ, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах № 910/13407/17, № 915/370/16 та № 916/3545/15.
Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є стягнення з Відповідача на користь Позивача 805 140 грн, в тому числі : 540 000 грн - боргу, 140 400 грн - пені, 92 340 грн - інфляційних втрат та 32 400 грн - 3% річних.
Поряд з цим, вказана заборгованість виникла внаслідок не повернення Відповідачем Позивачу наданої останнім фінансової допомоги згідно договору № 0908/21 від 09.08.2021 року про надання поворотної фінансової допомоги.
Водночас, Відповідач - ТОВ "Алмар Агро" у поданій до суду заяві б/н від 04.06.2025 року (вх. № 01-34/6032/25) визнав повністю заявлений позов у справі №902/1253/22(902/323/25).
Частиною 4 ст. 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.12.2024 року у справі № 914/3432/23, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду 09.09.2020 у справі № 572/2515/15-ц.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами цієї справи, 09.08.2021 між ФГ "Алмар" (Позичкодавець) та ТОВ "Алмар Агро" (Позичальник) було укладено договір №0908/21 про надання поворотної фінансової допомоги, на виконання умов якого Позивачем були перераховані Відповідачу грошові кошти, а саме : 09.08.2021 року у сумі 450 000 грн та 10.08.2021 року у сумі 90 000 грн, що підтверджується долученою до позову копією банківської виписки.
Згідно п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.03.2025 року у справі № 910/628/20, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
З огляду на вказане, суд, надавши оцінку вказаній вище банківській виписці, дійшов висновку, що Позивачем підтверджено належними доказами надання грошових коштів Відповідачу в загальній сумі 540 000 грн (450 000 грн + 90 000 грн) згідно договору №0908/21 від 09.08.2021 року про надання поворотної фінансової допомоги.
Разом з цим, пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Суд звертає увагу на те, що договір про надання поворотної фінансової допомоги за своєю правовою природою є договором позики.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, за згідно п. 2.4., п. 3.1. договору № 0908/21 від 09.08.2021 року про надання поворотної фінансової допомоги, поворотна фінансова допомога надається до 31 грудня 2022 року. Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню в цілому або частинами та в будь-які строки в межах повернення допомоги.
Водночас, матеріали цієї справи не містять доказів щодо повернення Відповідачем Позивачу наданої останнім фінансової допомоги в загальній сумі 540 000,00 грн на виконання умов вказаного вище договору.
Поряд з цим, як вказано вище, 04.06.2025 року до суду від ТОВ "Алмар Агро" через систему "Електронний суд" надійшла заява б/н від 04.06.2025 року (вх. № 01-34/6032/25) про визнання позову у справі № 902/1253/22(902/323/25), в якій Відповідач повідомив, що на підставі ч. 4. ст. 191 ГПК України ТОВ "Алмар Агро" визнає в межах справи № 902/1253/22 (902/323/25) заявлений позов повністю та усвідомлює всі наслідки визнання позову.
Згідно ч. 4 ст. 191 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Відтак, зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що заявлена Позивачем до стягнення з Відповідача сума боргу в розмірі 540 000,00 грн є правомірною, підтверджена наявними у справі доказами та визнана Відповідачем, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Також, суд звертає увагу на позовні вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 140 400 грн - пені, 92 340 грн - інфляційних втрат та 32 400 грн - 3% річних.
Судом встановлено, що згідно п. 4.1. договору № 0908/21 від 09.08.2021 року про надання поворотної фінансової допомоги, за несвоєчасне повернення допомоги Позичальник сплачує Позичкодавцю пеню в розмірі 1% від суми боргу за місяць.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За змістом ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.10.2023 року у справі № 920/1396/15, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання (пункт 17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц). Тому наслідки порушення грошового зобов'язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов'язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.35).
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2024 року у справі № 902/1406/15, у разі заявлення у господарській справі (у справі про банкрутство тощо) багатоскладової грошової вимоги (про стягнення, про визнання грошових вимог), тобто вимоги, сума якої має багато складових за підставами виникнення кожної із них: сум заборгованості за кожним зобов'язанням боржника (якщо їх декілька), сум, які підлягають нарахуванню за наслідками невиконання (несвоєчасного виконання - прострочення) кожного із зобов'язань в залежності від їх виду та правової природи (проценти річні, інфляційні втрати, штрафи, пені, неустойки тощо), заявник (у цій справі Кредитор), відповідно до покладеного на нього за законом обов'язку, обґрунтовуючи належним чином грошові вимоги та надаючи докази на їх підтвердження має надати, окрім безпосередньо основних доказів (договорів, накладних, актів, інших первинних документів), також обґрунтований розрахунок суми вимоги із зазначенням назви та розміру її складових, обґрунтування для вимог щодо кожної з яких має міститися в позовній заяві (заяві).
При розгляді вимог (кредиторських вимог) на суд покладений обов'язок дослідити та оцінити цей розрахунок на рівні з іншими доказами, надавши оцінку обґрунтованості, підставності та доведеності доказами у справі кожної із складових суми вимог, заявленої до стягнення (для визнання у справі про банкрутство), з чітким розмежуванням за наведеним принципом як визнаної, так і відхиленої частини вимог заявника.
Суд зважає на те, що згідно викладеного у позовній заяві розрахунку, Позивачем нараховано 140 400,00 грн - пені за період з 01.01.2023 по 28.02.2025 (згідно п. 4.1. договору), 92 340,00 грн - інфляційних втрат за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 та 32400,00 грн - 3% річних за період з 01.01.2023 по 31.12.2024 на суму боргу 540 000,00 грн.
Водночас, суд, дослідивши згаданий вище розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, встановив, що він здійснений в межах чинного законодавства, умов договору №0908/21 від 09.08.2021 року про надання поворотної фінансової допомоги, та відповідні нарахування визнані Відповідачем, а тому позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 140400,00 грн - пені, 92 340,00 грн - інфляційних втрат та 32 400,00 грн - 3% річних, також підлягають задоволенню.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Виходячи з наведеного Верховний Суд зазначив про те, що суд зобов'язаній надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.
Враховуючи викладене та встановлені обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з мотивів наведених вище та з підстав визнання позову Відповідачем.
Обґрунтованість та правомірність заявлених вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.
Зважаючи на те, що судом повністю задоволено позов та Відповідач визнав позов повністю у поданій заяві б/н від 04.06.2025 року (вх. № 01-34/6032/25) про визнання позову у справі № 902/1253/22(902/323/25, суд дійшов висновку про розподіл витрат на сплату судового збору за правилами ч. 1 ст. 130 ГПК України, п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.
Так, згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма закріплена в частині третій статті 7 Закону України "Про судовий збір".
За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2025 року у справі № 910/1157/24, як зазначено Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 910/14479/21, аналізуючи підстави повернення судового збору, передбачені частиною першої статті 130 ГПК України та частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір" у сукупності з пунктом 12 частини третьої статті 2 та частиною першою статті 2 ГПК України, видається, що закріплення цих підстав виступає проявом паритетності інтересів держави на отримання компенсаційних витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства і інтересів особи на фактичне здійснення самого правосуддя та зацікавленості особи максимально і ефективно реалізувати свої процесуальні справа.
Такий підхід дає змогу урівноважити як інтереси учасників судового процесу, так і держави в питанні співвідношення доступу до правосуддя та компенсації витрат, котрі були задіяні на розгляд такої справи.
Запровадження законодавцем можливості повернути з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого судового збору позивачу у передбачених частиною першою статті 130 ГПК України випадках встановлює практичну реалізацію завдань господарського судочинства, які направлені на своєчасний, неупереджений та справедливий розгляд справи у відповідності з реалізацією прав самих учасників справи, зокрема шляхом визнання позову до початку розгляду справи по суті тощо.
Верховний Суд звернув увагу на те, що під час вирішення питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, у разі визнання позову відповідачем, ключовим є питання чи визнання позову відбулось саме до початку розгляду справи по суті чи на іншій стадії.
Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому Верховний Суд відзначив, що з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.
Судом встановлено, що Позивачем при подані вказаного вище позову було сплачено судовий збір в сумі 12 077,10 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 5 від 19.03.2025 року.
Враховуючи викладене та беручи до уваги те, що Відповідачем подано заяву про визнання позову, Позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 50 % сплаченого судового збору при поданні позову, а саме в сумі 6 038,55 грн на підставі рішення суду, а в решті витрати на сплату судового збору в сумі 6 038,55 грн покладаються на Відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73-79, 86, 129, 130, 191 (ч. 4), 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Задоволити позов ФГ "Алмар" до ТОВ "Алмар Агро" про стягнення 805 140,00 грн боргу у справі № 902/1253/22(902/323/25), в межах справи №902/1253/22 про банкрутство ФГ "Алмар", повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алмар Агро" (вул.Центральна, 57, с. Котюжани, Могилів-Подільський район, Вінницька обл., 23440; код ЄДРПОУ 44318630) на користь Фермерського господарства "Алмар" (вул. Центральна, 57, с.Котюжани, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл., 23440; код ЄДРПОУ 36102135) 540000,00 грн - боргу, 140 400,00 грн - пені, 92 340,00 грн - інфляційних втрат, 32 400,00 грн - 3% річних, а також 6 038,55 грн - витрат на сплату судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Повернути Фермерському господарству "Алмар" (вул. Центральна, 57, с. Котюжани, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл., 23440; код ЄДРПОУ 36102135) із Державного бюджету України 6 038,55 грн - судового збору, сплаченого ним при поданні позову.
5. Примірник даного рішення, з підписом судді та скріплений гербовою печаткою суду, є підставою для повернення Фермерському господарству "Алмар" (вул. Центральна, 57, с.Котюжани, Мурованокуриловецький р-н, Вінницька обл., 23440; код ЄДРПОУ 36102135) судового збору у встановленому цим рішенням розмірі.
6. Примірник рішення з підписом судді та відтиском гербової печатки суду надіслати Позивачу рекомендованим листом.
7. Копію рішення надіслати до електронних кабінетів ЄСІТС та на відомі суду електронні адреси: арбітражному керуючому (розпоряднику майна/керівнику позивача) Плесюку О.С. - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; представнику позивача адвокату Кияниці Р.В. - ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ТОВ "Алмар Агро" - almaragro2021@gmail.com; представнику ТОВ "Алмар Агро" Курнаєвій Ю.М. - ІНФОРМАЦІЯ_1
Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку та строки встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено - 09.06.2025 року.
Суддя Тісецький С.С.
Віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - ФГ "Алмар" (адреса для листування : вул. Хрещатик, 195, оф. 219, м. Черкаси, 18606).