вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" червня 2025 р. Справа№ 910/11555/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024
у справі № 910/11555/24 (суддя Мудрий С.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель"
до Державної служби України з безпеки на транспорті
про стягнення 37 669,00 грн.
Публічне акціонерне товариство "Одеський кабельний завод "Одескабель" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті 37 669,00 грн, з яких 34 000,00 грн. - безпідставно набуті кошти, 3 669,00 грн - майнова шкода .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вищезазначені кошти були стягнуті у примусовому порядку до Державного бюджету України на підставі постанови відповідача від 10.04.2023 №355934 про застосування адміністративно-господарського штрафу, яка у судовому порядку (адміністративна справа №420/11737/23) була визнана протиправною та скасована.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 позов задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель" 37 669,00 грн безпідставно отриманих коштів та судовий збір у розмірі 3 028 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постанова від 10.04.2023 №355934, на підставі якої було відкрито виконавче провадження №72040733, в межах якого відносно позивача було винесено постанови про стягнення виконавчого збору та мінімальних витрат виконавчого провадження, була скасована у судовому поряду, тому стягнутий виконавчий збір та витрати виконавчого провадження також підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема скаржник вважає, що в даному випадку грошові кошти сплачені позивачем на підставі постанови Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.04.2023 № 355934 можуть бути повернені, як помилково або надміру зараховані до бюджету платежі у спосіб, визначений приписами ч. 2, ст. 45 Бюджетного кодексу України та п.п. 3, 5 Порядку № 787, який покликаний забезпечити збалансованість державного бюджету, оскільки за змістом п. 13, ч. 1, ст. 2 Бюджетного кодексу України таке повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів не є видатком бюджету. Отже на думку скаржника стягнення на користь платника суми сплаченого ним до Державного бюджету України штрафу на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України суперечить приписам наведених норм бюджетного законодавства, адже в такому випадку сплачена сума адміністративно-господарського штрафу продовжуватиме обліковуватися як дохід бюджету за одним видом класифікації доходів бюджету, а стягнення коштів з Державного бюджету України на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України призведе до витрат бюджету за іншою бюджетною програмою.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2025 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті у справі №910/11555/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 залишено без руху, надавши скаржникові строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
16.01.2025 через електронний суд від апелянта надійшла заява про виконання ухвали суду, в додатках до даної заяви апелянт надав суду докази направлення апеляційної скарги з додатками на адресу Публічного акціонерного товариства "Одеський кабельний завод "Одескабель".
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи
23.01.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу у якому позивач просив суд рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.08.2023, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі №420/11737/23, встановлено, що 11.03.2023 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку № 10/В від 02 березня 2023 року проведено перевірку транспортного засобу марки Scania/Schmitz, номерний знак НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , що належить Товариству, водій ОСОБА_1 .
За результатами перевірки складено акт №351250 від 11.03.2023, яким встановлено, що водій транспортного засобу не мав роздруківку з цифрового тахографа за 11.03.2023, на підставі чого посадові особи органу державного контролю дійшли висновку про порушення статтю 53 Закону України "Про автомобільний транспорт", за що передбачена відповідальність абзацом 6 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, 10.04.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №355934, якою до Товариства застосовано відповідальність, передбачену абзацом 6 частини 1 статті 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт", у вигляді адміністративно-господарського штрафу, розміром 34 000,00 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийнятої постанови, Товариство звернулося з адміністративним позовом до Одеського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 відкрито провадження у справі №420/11737/23 за вказаним позовом.
Разом із цим, не зважаючи на відкриття 05.06. 2023 провадження в адміністративній справі №420/11737/23 щодо оскарження постанови від 10.04.2023 №355934, 15.06.2023 Старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко Світланою Володимирівною було відкрито виконавче провадження №72040733 за заявою відокремленого підрозділу (без статусу юридичної особи) Відповідача - Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті про стягнення з Товариства штрафу у розмірі 34 000,00 грн.
Також Старшим державним виконавцем Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Савченко С.В. у рамках виконавчого провадження №72040733 15.06.2023 винесено постанову про стягнення з Товариства 3 400,00 грн виконавчого збору та визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 269,00 грн.
Згідно з платіжною інструкцією №72040733 від 19.06.2023 на користь вказаного відділу ДВС було перераховано кошти у загальному розмірі 37 669,00 грн, які надалі були перераховані до Державного бюджету України.
23.02.2024 винесено постанову про завершення виконавчого провадження №72040733 у зв'язку із стягненням із Товариства усієї суми заборгованості, включаючи виконавчий збір у розмірі та витрати на проведення виконавчого провадження.
Таким чином, за результатами здійснення виконавчого провадження, з рахунків Товариства до Державного бюджету України було стягнуто 37 669,00 грн, а саме 34 000,00 грн штрафу, 3 400,00 грн виконавчого збору та 269,00 грн мінімальних витрат виконавчого провадження.
Однак рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.08.2023, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі №420/11737/23, адміністративний позов Товариства задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №355934 від 10.04.2023.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідачем подано касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду.
Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 07.08.2024 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Таким чином, рішення суду у справі №420/11737/23 набрало законної сили 22.07.2024.
З метою позасудового вирішення наявного спору, Товариство звернулося до Служби та його структурного підрозділу з претензією №107 від 29.07.2024 про повернення грошових коштів, набутих (що перебувають у володінні) без достатньої правової підстави.
Листом від 22.08.2024 №8587/19/15-24 Служба повідомила, що вона не є набувачем коштів у розмірі 34 000,00 грн, оскільки такі були перераховані до Державного бюджету України. Також відповідач повідомив, що для повернення коштів за постановою, яка була скасована у судовому порядку, заявнику необхідно звернутися у відповідності до Порядку №787.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що виконавчою службою не отримано кошти чи вони утримуються за наявності правових підстав або ж були повернуті позивачу.
У зв'язку зі стягненням з позивача у примусовому порядку до Державного бюджету України коштів на підставі постанови відповідача від 10.04.2023 №355934 про застосування адміністративно-господарського штрафу, яка у судовому порядку (адміністративна справа №420/11737/23) була визнана протиправною та скасована, Товариство звернулося з даним позовом до суду про стягнення зі Служби 37 669,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскільки постанову Державної служби України з безпеки на транспорті від 10.04.2023 №355934 рішенням суду у справі № 420/11737/23 визнано протиправною та скасовано, то сплачені грошові кошти до Державного бюджету України на підставі вказаної постанови підлягають поверненню.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 177 Цивільного кодексу України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Як свідчать матеріали справи та було встановлено судом першої інстанції, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.08.2023, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2024 у справі №420/11737/23, адміністративний позов Товариства задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову Відділу державного нагляду (контролю) в Одеській області про застосування адміністративно-господарського штрафу №355934 від 10.04.2023..
Отже, рішення суду першої інстанції у справі № 420/11737/23 набрало законної сили.
Таким чином, відповідна правова підстава (постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про застосування адміністративно-господарського штрафу від від 10.04.2023 №355934) для перерахування позивачем коштів, визнана протиправною та скасована у судовому порядку.
Аналізуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки підстава на якій позивачем була сплачена сума штрафу у розмірі 37 669,00 грн скасована в судовому порядку, то такі кошти утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави, у розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України, а відтак сума у розмірі 37 669,00 грн підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Щодо доводів скаржника стосовно безпідставного застосування в даному випадку ст. 1212 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає, що аналогічні спірним, правовідносини вже були предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду у справі № 910/5880/21 у постанові від 08.08.2023, в яких зазначено наступне.
Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (абз. 1 і 5 п. 5 розділу І Порядку №787).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 Цивільного кодексу України).
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з викладеним, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України та стягнення 37 669,00 грн грн з Державного бюджету України.
Щодо доводів скаржника, що відповідач у даній справі (Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) не є належним відповідачем у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Одним із основних завдань Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5 (абз. 2 п. 27 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567, у редакції, чинній на момент винесення постанови стосовно Філії).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні, у тому числі господарські, правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у конкретних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах. Інакше кажучи, органи державної влади, насправді, не діють як юридичні особи, навіть якщо вони формально наділені таким статусом, а діють від імені держави, що відповідає за своїми зобов'язаннями державним майном, яким наділяє, зокрема, її органи (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (п. 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (п. 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (п. 26), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (п. 21), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (п. 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (п. 8.5), від 23.11.2022 у справі № 359/3373/16-ц (п. 80), від 15.02.2022 у справі № 910/6175/19 (п. 7.45), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (п. 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (п. 8.16) і № 922/1830/19 (п. 7.1), від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 (п. 55), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (п. 37)).
У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.
У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 1 і 2 ст. 326 Цивільного Кодексу України).
Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 Цивільного кодексу України).
З огляду на наведені приписи, а також враховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету. У спірних правовідносинах таким органом є Укртрансбезпека.
Відповідно до абз. 1, 9 п. 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили. Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню (крім повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), із обов'язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб'єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).
У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 17 Цивільного кодексу України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3 ст. 17 Цивільного кодексу України).
Аналогічні за змістом висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 08.08.2023 в справі № 910/5880/21.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними.
Отже, посилання скаржника на те, що позивач мав звернутись до того органу, до якого ним було перераховано кошти, згідно платіжного доручення доданого до справи, а саме до Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не приймаються до уваги, оскільки вони суперечать ст. 45 Бюджетного кодексу України та п. 5 Порядку, де вказано, що Казначейство України за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Зазначені скаржником доводи не приймаються до уваги, оскільки такі обставини не можуть вважатись перешкодою для позивача щодо безпосереднього звернення в суд з позовною заявою про повернення з Державного бюджету помилково сплачених коштів.
Оскільки у цьому спорі органом, який здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодом класифікації доходів бюджету та за поданням якого мало б здійснюватись повернення коштів, що були помилково сплачені до Державного бюджету України, є Державна служба України з безпеки на транспорті, яка під час розгляду справи в суді першої інстанції не спростувала ані факту помилкового надходження спірної суми на рахунок за кодом класифікації доходів бюджету 21081100, ані відсутності правових підстав для її утримання, ані своєї протиправної бездіяльності щодо звернення до органу Казначейства з відповідним поданням, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 у справі № 910/11555/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Державну службу України з безпеки на транспорті.
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран