Справа №: 644 / 7455 / 24 Головуючий 1 інстанції: Шевченко С.В.
Провадження №: 33/818/997/25 Головуючий апеляційної інстанції: Курило О.М.
Категорія: ч.1 ст.130 КУпАП
04 червня 2025 року Харківський апеляційний суд у складі: судді судової палати з розгляду кримінальних справ Курила О.М., при секретареві Литвиненку Д.А., з участю особи, притягнутої до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , за умови, що останній взяв захист своїх інтересів на себе, за умови, що всі учасники належним чином повідомлені про розгляд даної справи і ні від кого з них не надійшло заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи з поважних причин, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою правопорушника на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 березня 2025 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вказаною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу на користь держави у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, а також звільнено від сплати судового збору у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.08.2024 року о 22:17 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Frontera», номерний знак НОМЕР_1 , біля будинку № 23 по вул. Фр. Крала в м. Харкові в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest. Тест № 2771 від 24.08.2024 року. Результат огляду 0,74 проміле.
Обставини вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, на думку суду першої інстанції, підтверджуються матеріалами справи, зокрема відеозаписом з місця зупинки водія.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, особа, що притягується до адміністративної відповідальності, подала апеляційну скаргу, яка містить прохання поновити строк на оскарження постанови суду першої інстанції, скасувати вказану постанову та закрити провадження по справі за відсутністю в діях останньої складу адміністративного правопорушення.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги, апелянт зазначає, що він не заперечує, що керував транспортним засобом, однак працівники поліції прибули і пред'явили претензію вже після того, як він зупинив транспортний засіб. Працівники поліції не запропонували йому пройти огляд у закладі охорони здоров'я. Просить не позбавляти права керування транспортним засобом, оскільки він є діючим військовослужбовцем, і право керування транспортними засобами необхідне йому для виконання військових обов'язків.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивує тим, що постійно знаходиться на виконанні військових обов'язків, через що не брав участі в судовому засіданні суду першої інстанції, так як не має постійного зв'язку.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судове засідання прибула особа, що притягується до адміністративної відповідальності.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримував доводи апеляційної скарги у повному обсязі, висловлював незгоду з рішенням суду першої інстанції та просив його скасувати і закрити провадження по справі за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення.
Просив у будь-якому разі не позбавляти його права керування транспортними засобами, оскільки він виконує обов'язки військової служби, і право керування необхідне йому для належного виконання таких обов'язків.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Твердження апелянта щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження матеріалами справи не спростовуються, а тому, дотримуючись конституційних гарантій забезпечення кожній особі доступу до правосуддя та права на оскарження судового рішення (п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України), строк на подачу апеляційної скарги підлягає поновленню як пропущений з поважних причин.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції підлягає зміні в частині накладення адміністративного стягнення з огляду на наступне.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, повинен належним чином з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова судді, згідно зі ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.
Положення ч.ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Слід також звернути увагу, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Судовий розгляд справ повинен відповідати загальним принципам судочинства, а саме: верховенству права, законності, рівності перед законом і судом, повазі до людської гідності, забезпечення права на свободу та особисту недоторканість, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведеності перед судом їх переконливості.
Ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Пункт 1.3 ПДР України передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
В пункті 1.9 ПДР України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.5 ПДР України Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пункту 2.9.а ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідальність за ч.1 ст.130 КУпАП настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Суд вважає, що протокол про адміністративне правопорушення відносно особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складений уповноваженою особою, з дотриманням вимог ст. 256 КУпАП. Процедура проведення поліцейським огляду водія на стан алкогольного сп'яніння відповідає вимогам Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства Внутрішніх справ України та Міністерством охорони здоров'я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція). Відповідно до положень п. 2 розділу І зазначеної інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24.08.2024 року о 22:17 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Opel Frontera», номерний знак НОМЕР_1 , біля будинку № 23 по вул. Фр. Крала в м. Харкові в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводився зі згоди водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest. Тест № 2771 від 24.08.2024 року. Результат огляду 0,74 проміле.
Суд апеляційної інстанції з метою перевірки матеріалів справи та доводів апеляційної скарги надав сторонам провадження всі можливості для представлення доказів по справі для підтримання їхньої правової позиції.
Суд апеляційної інстанції критично ставиться до доводів апелянта про те, що складу адміністративного правопорушення в його діях немає, бо працівники поліції пред'явили претензію щодо керування транспортним засобом у стані сп'яніння уже після того, як він зупинив свою автівку. Так, зокрема, з відеозапису, дослідженого судом, вбачається, що працівники поліції наздоганяють автомобіль ОСОБА_1 , який перебуває у русі, та слідують за ним до його повної зупинки. Далі працівники поліції одразу пред'явили водію підозру щодо керування в нетверезому стані, у зв'язку з виявленими ознаками алкогольного сп'яніння відповідно до п. 3 розд. 1 Інструкції.
Апелянт також зазначав, що йому не було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння у закладі охорони здоров'я. З цього приводу суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Відповідно до п. 7 розд. 1 Інструкції, у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Як вбачається з відеозапису, долученого до матеріалів справи, водій добровільно пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки за допомогою газоаналізатора драгер-алкотест 6820, результат - 0,74 проміле. Працівник поліції, діючи згідно з вимогами Інструкції, запитав правопорушника, чи згоден він з результатами огляду, на що той відповів категорично ствердно.
Отже, з припису п. 7 розд. 1 Інструкції випливає, що в даній ситуації працівник поліції не був зобов'язаний додатково пропонувати водію пройти огляд в закладі охорони здоров'я, оскільки водій однозначно погодився з результатом проведеного огляду на місці.
Виходячи з вищевикладеного, підстави ставити під сумнів відомості, відображені у протоколі про адміністративне правопорушення, відсутні, у зв'язку з чим апеляційний суд вбачає у діях правопорушника, склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Всі зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази апеляційний суд визнає належними, допустимими та такими, що відповідають вимогам ст. 251 КУпАП.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази та порушення вимог закону, які б спростовували висновки суду і були б підставами для скасування судового рішення.
З урахуванням викладеного, суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Водночас у розглядуваній справі, на переконання апеляційного суду, наявні підстави для зміни оскаржуваного рішення щодо призначеного стягнення в частині позбавлення права керування транспортними засобами.
Згідно зі статтею 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно зі ст.1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
В п.2.2 Рішення від 15.06.2022 р. № 4-р(II)/2022 Конституційний Суд України, розглядаючи питання притягнення осіб до адмінвідповідальності, зазначив, що: - « адмінвідповідальність в Україні та процедура притягнення до адмінвідповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні» (перше речення абз.1 п.п.4.1 п.4 мотивувальної частини Рішення від 22.12.2010 р. № 23-рп/2010);
- « суспільна користь адмінстягнень за адмінправопорушення полягає не в поповненні державного бюджету, а в забезпеченні конституційного правопорядку, безпеки суспільства та прав і свобод кожної особи» (перше речення абз.1 п.п.2.5 п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 р. № 3-р(II)/2021).
В п.3 цього Рішення, Конституційний Суд України вказав, що за ч.2 ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2.11.2004 р. № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності в контексті вирішення питання конституційності ст.69 КК України у справі про призначення судом більш м'якого покарання, зазначив таке:
- « Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Про це свідчить п.3 ч.1 ст.65 КК України відповідно до якого суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину » (абз.7 та 8 п.п.4.2 п.4 мотивувальної частини);
- « встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності» (абз.6 п.5 мотивувальної частини).
В ч.2 та 3 п.4.3 Рішення Конституційний Суд України вкотре наголосив, що в законодавчому внормуванні відносин із притягнення особи до адміністративної або кримінальної відповідальності обов'язково має бути дотриманий конституційний принцип індивідуалізації юридичної відповідальності.
Таким чином, установлення в актах публічного законодавства абсолютно визначених та (або) безальтернативних санкцій має збалансовано поєднуватись із наданням суб'єкту накладення адмінстягнення або кримінального покарання дискреції в питанні визначення виду та розміру стягнення або покарання з урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики особи, винної у вчиненні правопорушення, можливості відшкодування заподіяної шкоди, наявності обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність.
З огляду на наведені у рішенні Конституційного Суду України висновки, апеляційний суд вважає доречним розглянути доводи апеляційної скарги особи, що притягується до адміністративної відповідальності, про врахування принципу індивідуального характеру юридичної відповідальності особи та необхідність не позбавляти його права керування транспортними засобами.
Так, під час підготовки до апеляційного розгляду та в ході судового засідання, встановлено, що ОСОБА_1 фактично визнав обставини скоєного ним правопорушення, в скоєному щиросердно кається, а також те, що він є військовослужбовцем, проходить службу в ЗСУ, з перших днів збройної агресії проти України брав участь в оборонних заходах, спрямованих на захист нашої Вітчизни, підтвердженням чому є наявна в матеріалах справи довідка про те, що він є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 (а.с.43).
Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (а.с.42) солдат ОСОБА_1 в період з 25.04.2022 по 08.09.2023, з 19.09.2023 по 06.12.2023, з 13.12.2023 по 09.07.2024, з 12.07.2024 по 31.03.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Барвінкове Харківської обл., с-щі Близнюки Харківської обл., м. Ізюм, Харківської обл., м. Костянтинівка Донецької обл., м. Дергачі Харківської обл., с-щі Слатине Харківської обл., с-щі Лісне Харківської обл., с-щі Богатир Донецької обл., с-щі Розлив Донецької обл., с-щі Шевченкове Харківської обл., с-щі Бугаївка Харківської обл., на підставі журналів бойових дій військової частини НОМЕР_2 і відповідні бойові розпорядження ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 », ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за вказані періоди.
Крім того, відповідно до вказаної довідки солдат ОСОБА_1 дійсно проходить службу на посаді водія-електрика 2 зенітного артилерійського відділення зенітного артилерійського взводу зенітної батареї військової частини НОМЕР_2 і командування військової частини клопоче про накладення на солдата стягнення яке не було б пов'язаним з позбавленням права керування транспортними засобами бо це знизить боєздатність військової частини.
Також встановлено, що ОСОБА_1 був нагороджений відзнакою міністра оборони України за зразкову службу від 31.03.2025 № 438 (а.с.44).
Правопорушник фактично сплатив штраф, призначений йому державою, підтвердженням чому є квитанція (а.с.49).
При цьому апеляційний суд констатує, що дії водія не спричинили істотної шкоди громадським або державним інтересам. Крім того, обставини, які б обтяжували відповідальність правопорушника, відсутні.
Чинними нормами ст. 130 КУпАП передбачено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 21.01.2011 р. у справі «Корнєв та Карпенко проти України» адміністративні правопорушення, закріплені норми КУпАП, за які передбачена відповідальність у виді позбавлення певних прав, не є незначними, у зв'язку з чим вони відносяться до норм, які регулюються кримінальним законодавством і таким, що вимагає застосування всіх гарантій статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, відповідно до ст. 69 КК України винній особі може бути призначене покарання більш м'яке, ніж передбачене законом.
Враховуючи, що КУпАП прийнятий Верховною Радою УРСР 07.12.1984 року і він не включає поняття призначення стягнення нижче, передбаченого статтею КУпАП, то в даному випадку відповідно до ст. 7 КУпАП суд вважає за можливе застосувати норми статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і призначити стягнення більш м'яке, ніж передбачене санкцією статті 130 КУпАП.
Керуючись ст.ст. 1, 7, 25, 33, 38, 294, 295 КУпАП, суд -
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, - задовольнити, поновивши вказаний строк як пропущений з поважних причин.
Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.03.2025 року по справі щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в частині накладення адміністративного стягнення, - змінити.
Апеляційну скаргу правопорушника, - задовольнити частково.
Виключити з резолютивної частини постанови суду першої інстанції рішення про позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами.
Вважати ОСОБА_1 таким, на якого накладено за ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень без позбавлення права керування транспортними засобами.
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Оскарження даної постанови в касаційному порядку у відповідності до ст. 294 КУпАП не передбачено.
Суддя Харківського апеляційного суду О.М. Курило